Справа № 357/17180/24 Головуючий у суді І інстанції Цуранов А.Ю.
Провадження № 22-ц/824/12490/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2025 року та на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 16 вересня 2021 рокуміж ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір позики № 16/09/21, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала в борг грошові кошти у розмірі 250 380,00 грн та зобов'язалась повернути позику не пізніше 15 вересня 2024 року.
Однак, позичальник свої зобов'язання не виконувала належним чином, її заборгованість за договором станом на 27 вересня 2024 року складає 153 759,99 грн, що в еквіваленті за курсом ПАТ КБ «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ КБ «ПУМБ») становить 3 705,06 доларів США.
29 листопада 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги № 1, згідно із яким позивачка стала новим кредитором і набула право грошової вимоги до відповідачки за договором позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 року.
На підставі викладеного, ОСОБА_2 просила суд стягнути із ОСОБА_1 на її користь заборгованість у розмірі 153 759,99 грн та судовий збір у розмірі 1 537,60 грн.
Під час розгляду справи до суду першої інстанції надійшла заява представника позивачки - адвоката Євтодьєва А.О. про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення позики або її чергової частини у розмірі 46 317,00 грн (1 116,00 доларів США), у зв'язку з чим залишок заборгованості за договором позики, яка підлягає стягненню з відповідачки, становить 107 445,99 грн (2 589,06 доларів США).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 рокуу розмірі 107 445,99 грн та судовий збір у розмірі 1 074,46 грн.
Закрито провадження у справі в частині вимог позову про стягнення пені за договором позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дійсною сумою договору позики є 250 380,00 грн, оскільки така сума підтверджується пунктом 4 цього договору, де міститься детальний графік розрахунків за договором, та розпискою відповідачки про отримання коштів саме у розмірі 250 380,00 грн, що є еквівалентом 9 360,00 доларів США.
Судом також встановлено, що відповідачка частково виконала умови договору позики в частині повернення позичених коштів у розмірі 6 770,94 доларів США, що підтверджують сторони.
З огляду на встановлені обставини та зважаючи на принцип диспозитивності цивільного процесу, суд дійшов висновку про порушення відповідачкою взятих на себе зобов'язань та необхідність стягнення з неї на користь позивачки заборгованості за договором позики у розмірі 2 589,06 доларів США (9 360 - 6 770,94), що в гривневому еквіваленті станом на 27 листопада 2024 року становить 107 445,99 грн (41,50 х 2 589,06).
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2025 року заяву ОСОБА_2 про стягнення понесених судових витрат задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.В задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що стороною позивачки дотримано процесуальний строк і порядок надання доказів після прийнятого судового рішення про задоволення позову на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, тому врахувавши заперечення відповідачки щодо стягнення таких витрат, витрачений представником позивачки час при наданні правової допомоги у даній справі та процесуальну поведінку сторін, зважаючи на правовідносин, які виникли між сторонами за договором позики, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивачки 8 000,00 грн витрат на правову допомогу, що відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, є доцільним та справедливим в межах цієї справи.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідачка в особі представника - адвоката Плискань І.О. звернулася з апеляційними скаргами, в яких просить їх скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову і заяви про стягнення понесених судових витрат.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що чинною є умова пункту 1 договору позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 року про те, що ОСОБА_1 отримала суму коштів у розмірі 161 443,20 грн, що на день укладання цього договору становило еквівалент 6 024,00 доларів США, і саме цю суму зобов'язалася повернути позикодавцю не пізніше 15 вересня 2024 року.
Така сама сума 161 443,20 грн (6 024,00 доларів США) вказана і в договорі застави транспортного засобу від 16 вересня 2021 року, який є нотаріально посвідченим.
Згідно з пунктом 2 договору позики сума позики, встановлена у пункті 1 даного договору, отримана позичальником від позикодавця в день підписання договору в повному обсязі. Своїм підписом на договорі позичальник підтверджує факт отримання суми позики у розмірі, визначеному в пункті 1 даного договору.
Мотивуючи те, що відповідачка отримала в позику саме 250 380,00 грн, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_1 , відповідно до умов якої вона одержала від ОСОБА_3 в борг суму у розмірі 250 380,00 грн і зобов'язалась повернути її в строк, зазначений у договорі позики.
Відповідачка вважає, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, адже загалом розписка підтверджує лише факт отримання коштів, тобто є уточненням до договору позики, вона підписується лише однією стороною, не визначає повністю умов договору, а тому не може мати вищу юридичну силу, ніж сам договір позики та договір застави транспортного засобу, який посвідчений нотаріально.
Позивачка стверджувала, що у пункті 1 договором позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 року була допущена описка і відповідачка отримала не 161 443,20 грн, що було еквівалентно 6 024,00 доларів США, а 250 380,00 грн, як вказано у розписці. Позивачка мотивувала це тим, що у пункті 4 договору позики вказано, що відповідачка повинна була повернути 36 платежів по 260,00 доларів США.
Проте, даний аргумент не міг бути взятий судом до уваги.
Позивачка особисто 16 вересня 2021 року не підписувала ані договір позики, ані договір застави транспортного засобу, оскільки отримала права вимоги до відповідачки лише 29 листопада 2022 року за договором про відступлення права вимоги.
Позивачка об'єктивно не може знати, які домовленості були між відповідачкою та первісним позикодавцем на момент укладання договору, а тому не може знати точно, що описка була допущена саме у пункті 1, а не у пункті 4 договору.
При цьому відповідно до пункту 26 договору позики усі зміни та доповнення до цього договору, що зроблені за узгодженням сторін, повинні бути посвідчені сторонами у вигляді додаткових угод, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно з пунктом 5.5 договору застави транспортного засобу всі зміни та доповнення до цього договору приймаються за домовленістю сторін в письмовій формі та посвідчуються нотаріусом.
Проте жодних змін, доповнень та виправлень ні до договору позики, ні до договору застави транспортного засобу внесено не було, тому дійсною залишається умова про те, що ОСОБА_1 отримала суму коштів у розмірі 161 443,20 грн (6 024,00 доларів США).
Стверджує, що якщо аналізувати договір позики та договір застави транспортного засобу, а також розрахунок заборгованості, підписаний ОСОБА_2 , то ОСОБА_1 отримала 161 443,20 грн (6 024,00 доларів США) та погасила 249 825,92 грн (6 770,94 доларів США).
Даний факт повинен був унеможливити стягнення із ОСОБА_1 заборгованості.
Суд першої інстанції не проаналізував зміст розписки від 16 вересня 2021 року, яка не містить еквівалент суми 250 380,00 грн в доларах США та не містить посилання на графік погашення, вказаний у договорі позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 року.
Приймаючи право вимоги вказаним за договором позики, ОСОБА_2 усвідомлювала, що відповідно до його умов ОСОБА_1 отримала саме 161 443,20 грн (6 024,00 доларів США), а тому в позивачки не було підстав розраховувати на іншу суму погашення.
Щодо додаткового рішення суду про стягнення витрат правничу допомогу, то відповідачка вважає, що факт надання такої допомоги позивачці в межах розгляду справи № 357/17180/24 не був доведеним, а тому витрати не підлягали стягненню.
Позивачкою не було надано суду детальний опис робіт (наданих послуг), як цього вимагає частина третя статті 137 ЦПК України.
Крім того, наданий суду акт про надану правову допомогу підписаний 01 листопада 2024 року, тобто за 27 днів до дати подання позову, а отже в день його складання сторони об'єктивно не могли знати перелік послуг, які доведеться надавати в межах розгляду справи № 357/17180/24.
Ні в договорі від 01 листопада 2024 року, ні в акті від 01 листопада 2024 року не вказано, що сума коштів у розмірі 20 000,00 грн була сплачена клієнтом адвокатському об'єднанню або така сума підлягає оплаті клієнтом адвокату, що є обов'язковою умовою для стягнення цієї суми з іншої сторони.
Позивачка в особі свого представника - адвоката Євтодьєва А.О. надіслала до апеляційного суду відзиви на апеляційні скарги.
Зазначає, що в апеляційній скарзі, окрім перекручування фактів та умов договору позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 року, жодних фактів або доказів ОСОБА_1 не надала.
Щодо розписки відповідачки, то вона містить умови отримання позичальником коштів із зобов'язанням їх повернення в строк та дати, коли вони були отримані.
Відповідачка, стверджуючи, що вона виконала умови договору позики 22 серпня 2024 року, не зверталася до позивачки ані із заявою про повернення розписки, ані із заявою про зняття обтяження з предмету застави.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договору, який оформлено сторонами в письмовій формі шляхом підписання договору позики, нотаріально посвідченого договору застави та розписки.
Вказана розписка від 16 вересня 2021 року є дійсною та ніким не оспореною в ході розгляду справи, оскільки клопотань про проведення почеркознавчої експертизи сторонами не заявлялось.
Вважає, що основне і додаткове рішення суду першої інстанції у даній справі законними, обґрунтованими, такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому вони підлягають залишенню в силі, а апеляційні скарги - без задоволення у зв'язку з безпідставністю.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Плискань І.О. підтримала викладені в апеляційних скаргах доводи, просила їх задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Євтодьєв А.О. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційних скарг,просив залишити їх без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також заперечень відзиву на них, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу на основне рішення слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу на додаткове рішення - задовольнити з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 16 вересня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 16/09/21.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність в позику грошові кошти на загальну суму 161 443,20 грн, що на день укладення цього договору становить еквівалент 6 024,00 доларів США за курсом продажу доларів США в ПАТ КБ «ПУМБ», які позичальник зобов'язується повернути позикодавцю не пізніше 15 вересня 2024 року.
Пунктом 4 договору встановлено, що позика є безпроцентною. Повернення позики повинне проходити в готівковій формі у місці, визначеному в пункті 19 даного договору, або в безготівковій формі шляхом виплати на банківський рахунок (розрахункову картку) позикодавця, за курсом продажу доларів ПАТ КБ «ПУМБ» на день проведення розрахунку за цим договором у погодженому сторонами порядку, а саме: п'ятнадцятого числа кожного місяця в період із жовтня 2021 року по вересень 2024 року включно грошову суму у розмірі 6 955,00 грн, що на день укладення цього договору становить еквівалент 260,00 доларів США.
У пункті 8 договору позики сторони погодили, що у випадку зміни в бік збільшення курсу гривні по відношенню до долара США, від зазначеного курсу у пункті 1 цього договору, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір поверненої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики за комерційним курсом продажу долару США, встановленому ПАТ КБ «ПУМБ» на день здійснення кожного платежу за цим договором (в тому числі у випадку дострокового повернення, або погашення в порядку звернення стягнення на предмет застави, та/або примусового стягнення заборгованості, та/або погашення заборгованості будь-яким іншим шляхом, передбаченим договором та законодавством України).
Позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання за даним договором (пункт 9 договору).
Пунктом 17 договору позики передбачено, що позичальник не заперечує проти відступлення позикодавцем права вимоги за даним договором будь-якій третій особі на його розсуд в порядку, передбаченому статтями 512-519 ЦК України.
В матеріалах також міститься розписка ОСОБА_1 від 16 вересня 2021 року, у якій вона засвідчила на виконання договору позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 рокуодержала від ОСОБА_3 в борг суму у розмірі 250 380,00 грн та зобов'язалась повернути її в строк, зазначений у договорі позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 року (а.с. 90, т. 1).
16 вересня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л.В. за реєстровим № 3335, згідно із умовами якого з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 року відповідачка передала в заставу автомобіль марки «Тoyota», модель «Camry», шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2006 року випуску, колір сірий, державний номер НОМЕР_2 , який належить їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 28 травня 2021 року центром ТСЦ 3242.
Вказаний договір застави містить такі ж самі положення як і договір позики, а саме сума позики у розмірі 161 443,20 грн (6 024,00 доларів США) та графік погашення в період з жовтня 2021 року по вересень 2024 року щомісячними сумами по 6 955,00 грн, що на день укладення цього договору становить еквівалент 260,00 доларів США.
29 листопада 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги № 1, за яким ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 , а остання прийняла право вимоги у розмірі 295 224,40 грн за договором позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 року, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 .
За відступлення права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору винагороду у розмірі 295 224,40 грн шляхом виплати коштів на користь первісного кредитора. Факт прийому-передачі коштів підтверджується розпискою, виданою первісним кредитором (пункт 2.1 договору). Після укладення даного договору сторони зобов'язані укласти договір переуступки застави (пункт 5.5 договору).
29 листопада 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги за договором застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л.В. за реєстровим № 1899.
Відповідачкою надано суду платіжні інструкції АТ КБ «ПриватБанк» про переказ на картку НОМЕР_4 коштів та квитанції АТ «Акцент-Банк» про переказ на картку НОМЕР_5 коштів на загальну суму 238 300,00 грн.
05 листопада 2024 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шкода О.М. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 6898, яким запропоновано звернути стягнення на транспортний засіб, що був переданий відповідачкою в заставу, у рахунок задоволення вимог позивачки щодо погашення заборгованості за простроченою позикою в сумі 153 759,99 грн за 76 днів прострочення.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року у справі № 753/22803/24 за позовом ОСОБА_1 вказаний виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.
За правилом частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України також дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідні правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України містяться в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, та в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 658/689/17, від 15 листопада 2018 року у справі № 361/5718/16-ц.
Згідно положень частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України, констатувала, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).
Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
У справі, яка переглядається, суд встановив, що 16 вересня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики № 16/09/21, який містить усі істотні умови такі як: розмір позики - 161 443,20 грн, що еквівалентно на день укладення цього договору 6 024,00 доларів США; строк позики - до 15 вересня 2024 року; графік погашення боргу - по 6 955,00 грн щомісячно, що на день укладення цього договору становить еквівалент 260,00 доларів США; умови внесення змін до договору та відповідальність сторін за невиконання умов договору.
Наявна у справі розписка відповідачки від 16 вересня 2021 року про отримання в борг коштів у розмірі 250 380,00 грн без зазначення еквівалентну в доларах США не є окремим договором, а написана на підтвердження передачі їй грошових коштів за договором позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 року, про що у цій розписці зазначено. Також у розписці вказано, що ці кошти ОСОБА_1 зобов'язується повернути у строк, який зазначений у договорі позики.
Отже, в договорі позики зазначено, що ОСОБА_1 отримала 161 443,20 грн, що еквівалентно на день укладення цього договору 6 024,00 доларів США, а в розписці вказано, що відповідачка отримала 250 380,00 грн.
Тобто спірним питанням у даній справі є розмір отриманої позики.
Суд першої інстанції, проаналізувавши умови договору позики, а саме як пункт 1, яким встановлений розмір позики, так і пункту 4, яким встановлений графік та розмір повернення позики, а також розписку позичальника, дійшов висновку, що у сукупності ці докази доводять, що відповідачка отримала в борг не 161 443,20 грн, а 250 380,00 грн.
Вирішуючи спір між сторонами, суд правильно виходив з того, що саме така сума підтверджується пунктом 4 договору позики № 16/09/21 від 16 вересня 2021 року, де міститься детальний графік розрахунків за договором: 6 955,00 грн х 36 місяців = 250 380,00 грн, що на день укладення договору становило 9 360,00 доларів США (250 380,00 грн / 26,75).
Таким чином, загальна сума позики, яка підлягала поверненню рівними частинами, становила 250 380,00 грн.
У цивільних правовідносинах сторони мають діяти добросовісно. Проте доводи відповідачки про те, що вона брала у борг не 250 380,00 грн, а 161 443,20 грнз посиланням лише на пункт 1 договору позики та ігноруючи пункт 4 цього договору та написану нею розписку, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги.
Відповідачка не надала пояснення у зв'язку із чим в день укладення договору позики вона написала розписку про отримання у позику 250 380,00 грн, посилаючись лише на те, що позивачці не відомо, які домовленості були між нею та первісним позикодавцем. Однак суть цих домовленостей, які б могли пояснити суду розбіжності в сумах позики, вона суду не навела.
При цьому колегія суддів не погоджується із представником відповідачки в тому, що позивачка змінила підстави позову, надавши суду відповідну розписку. Підставою позову є саме договір позики, а розписка є лише підтвердженням отримання коштів за цим договором.
З урахуванням наведених вище норм закону та встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 порушено зобов'язання щодо своєчасного повернення на вимогу позивачки суми боргу за договором позики і розпискою від 16 вересня 2021 року, а тому з неї на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню грошові кошти в сумі, яка дорівнює невиконаному розміру основного зобов'язання, а саме 107 445,99 грн.
Доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують та зводяться до суб'єктивного тлумачення норм права, відмінного від дійсного значення приписів закону та їх чинної правозастосовної практики.
Посилання відповідачки фактично є аналогічні тим питанням, які суд першої інстанції з'ясовував під час розгляду справи, додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення суду про задоволення позову не впливають, а зводяться до її незгоди із висновками суду та спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Наявність у скаржниці іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення по суті спору, яке спрямоване на захист порушеного права позивачки, та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржниці.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2025 рокуз мотивів, що зазначені в апеляційній скарзі, а відтак апеляційну скаргу відповідачки слід залишити без задоволення, а це рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідачки на додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення з неї на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів приймає їх до уваги з огляду на таке.
За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Частиною першою статті 270 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої вказаної статті).
З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві, яка для ОСОБА_2 є першою заявою по суті спору в суді першої інстанції, представник позивачки - адвокат Євтодьєв А.О.навів тільки попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правову допомогу, які позивачка очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції (а.с. 4, т. 1).
01 травня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення по суті спору.
01 травня 2025 року представник позивачки подав заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, долучивши до неї копії договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року, укладеного між АО «Євтодьєв, Плачинда та партнери» та ОСОБА_2 , та акту про надану правову допомогу до цього договору, складеного 01 листопада 2024 року на суму 20 000,00 грн (а.с. 186-195, т. 1).
Частиною першою статті 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що можливість подання сторонами доказів у підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.
Зокрема, докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суді першої інстанції, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19.
У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів (див. постанову Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 520/8662/19).
Зазначене узгоджується із положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18.
Крім того, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 757/33206/22-ц).
У справі, що переглядається, встановлено, що представник позивачки у поданих до суду першої інстанції процесуальних документах по суті спору (позовна заява, відповідь на відзив) лишенавів попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу, які ОСОБА_2 очікує (планує) понести у зв'язку із розглядом справи в суді, і не висував вимог про стягнення цих витрат зі сторони, не на користь якої буде ухвалено судове рішення.
В подальшому, до закінчення судових дебатів позивачка та/або її представник доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу суду не надали, як і не подавали (не робили) до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції відповідних заяв про те, що такі докази будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення по суті спору.
Отже, у цьому випадку сторона позивачки під час розгляду справи і до закінчення судових дебатів не вказала про намір подати докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення судом першої інстанції.
Сам по собі зазначений в позовній заяві попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат не є заявою, передбаченою частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Зокрема, Верховний Суд у постанові (додатковій) від 30 листопада 2022 року в справі № 728/2519/21 звертав увагу, що посилання в касаційній скарзі на розмір витрат, які сторона планує понести у зв'язку з касаційним переглядом справи, не є тотожним із заявою про намір подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення у справі.
Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах (додаткових) від 14 грудня 2022 року в справі № 225/890/21 та від 18 вересня 2023 року у справі № 759/5806/20.
Більше того, у поданій до суду першої інстанції заяві в порядку статей 246, 270 ЦПК України представник позивачки жодним чином не обґрунтував поважність причин неможливості подання доказів (договору про надання правової допомоги та акту про надану правову допомогу до цього договору, які датовані 01 листопада 2024 року), що підтверджували факт і розмір понесених ОСОБА_2 судових витрат ще до ухвалення судового рішення у справі.
Вищевикладене в сукупності дає підстави вважати, що стороною позивачки не дотримано належне виконання вимог частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України, що є підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, що відповідає вказаній релевантній практиці Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (абзац 2 частини другої статті 376 ЦПК України).
Оскільки додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2025 рокуухвалене з порушенням норм процесуального права, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції по суті спору підлягає залишенню без задоволення, а вказане судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідачки за перегляд справи в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.
Водночас, з огляду на те, що додаткове рішення суду стосується тільки розподілу судових витрат, що не пов'язано з позовними вимогами і не стосується предмету спору, судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із частиною шостою статті 141 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2025 року залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2025 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2025 року задовольнити.
Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 жовтня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній