Єдиний унікальний номер справи: 766/6812/25
Номер провадження: 11-кп/819/517/25
Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
20 жовтня 2025 року Херсонський апеляційний суд у складі :
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
за участю:
прокурора: ОСОБА_6
адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 22025230000000198 за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2025 року стосовно
19.05.1970 року народження, уродженки м.Херсон, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України,
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2025 року щодо обвинуваченої ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою до 16 листопада 2025 року.
Вимоги і узагальнені доводи апеляційної скарги .
Адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2025 року , постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_8 відмовити.
На обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає, що суд обмежився формальним санкціонуванням позиції сторони обвинувачення, яка ґрунтується на шаблонних, формальних, неактуальних та спекулятивних доводах. Прокурор проігнорував пряму вимогу ч. 3 ст. 184 КПК України, що вказує на формальність клопотання.
Заявлені стороною обвинувачення та підтримані судом ризики (переховування, вплив на свідків, вчинення нового злочину) є абстрактними, не підтверджені жодними конкретними, індивідуалізованими фактами та доказами, що суперечить практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Суд не врахував, що завершення досудового розслідування кардинально зменшило вагу та актуальність більшості заявлених ризиків, що є ключовим фактором при оцінці пропорційності запобіжного заходу на стадії судового розгляду.
Суд не виконав свого обов'язку довести, чому менш суворі запобіжні заходи є недостатніми для запобігання гіпотетичним ризикам, та не надав жодного аналізу можливості застосування альтернатив, зокрема домашнього арешту. Подальше тримання ОСОБА_8 під вартою за таких обставин, перетворює превентивний захід на форму досудового покарання, що є абсолютно несумісним із презумпцією невинуватості та принципом верховенства права. Суд першої інстанції не навів жодних мотивів, чому, наприклад, цілодобовий домашній арешт з використанням електронного засобу контролю не зміг би забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої
У запереченнях на попереднє клопотання прокурора захист прямо вказував, що для можливості обрання домашнього арешту батьками обвинуваченої було орендовано житло у місті Миколаєві. Це повністю нівелює аргумент про неможливість контролю через обстріли в Херсоні та демонструє готовність обвинуваченої співпрацювати для забезпечення ефективності альтернативного заходу.
На момент розгляду апеляційної скарги загальний строк безперервного перебування обвинуваченої в умовах слідчого ізолятора становить понад сім місяців. 06.05.2025 досудове розслідування було завершено, і обвинувальний акт було направлено до Херсонського міського суду.
На стадії досудового розслідування основною метою тримання під вартою часто є запобігання втручанню у процес збирання доказів. Визнавши зібрані докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор фактично засвідчив, що основний масив доказової бази сформовано. Відповідно, ризики, пов'язані з можливістю знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів (п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК), а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином шляхом впливу на процес збору доказів (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК), практично втратили свою вагу.
Прокурор не наводить жодних нових фактів чи обставин, які б виникли у період між 29.07.2025 та 18.09.2025 і виправдовували б подальше застосування найсуворішого запобіжного заходу. В ухвалі відсутній будь-який аналіз того, як змінилися обставини за останні місяці, чому ризики, які існували на початку, залишаються незмінними після завершення досудового розслідування, і чому альтернативні заходи є неприйнятними.
Прокурор не додав до свого ідентичного клопотання жодних нових матеріалів (протоколів допитів, рапортів, оперативної інформації тощо), які б підтверджували, що заявлені ризики не зменшилися і продовжують існувати.
Суд першої інстанції не здійснив жодного індивідуалізованого аналізу особистості ОСОБА_8 , її соціальних зв'язків, стану здоров'я, наявності постійного місця проживання, родини, майна та, що найважливіше, її поведінки під час провадження. Обвинувачена має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки в Україні. Протягом понад семи місяців ув'язнення вона не вчинила жодної дії, яка б свідчила про намір ухилитися від суду. Ігнорування цих індивідуальних факторів та опора виключно на тяжкість покарання робить висновок суду про наявність ризику переховування необґрунтованим. Твердження прокурора про те, що ОСОБА_8 "вже переховувалась", є маніпулятивним і стосується обставин її початкового затримання, а не свідомої тривалої спроби ухилитися від правосуддя. Вага цієї початкової події значно зменшилася за місяці бездоганної процесуальної поведінки в умовах ув'язнення.
Сторона обвинувачення не надала жодного доказу того, що ОСОБА_8 за весь час провадження намагалася контактувати зі свідками, погрожувала їм чи чинила тиск через третіх осіб. Саме лише знання даних свідків, що є типовим для будь-якої кримінальної справи, не може автоматично створювати ризик, достатній для позбавлення особи свободи.
На стадії судового розгляду суд має у своєму арсеналі широкий спектр процесуальних інструментів для захисту свідків. Окрім заходів, передбачених статтею 352 КПК України (допит під псевдонімом, у режимі відеоконференції тощо), суд, обираючи більш м'який запобіжний захід, мав пряму можливість, передбачену пунктом 4 частини 5 статті 194 КПК України, покласти на обвинувачену обов'язок утримуватися від спілкування з будь-яким свідком у цьому кримінальному провадженні.
Посилання прокурора на "суспільний інтерес" та справу Letellier v. France як на самостійну підставу для тримання під вартою є викривленням практики ЄСПЛ.
Суд першої інстанції не навів жодних мотивів, чому, цілодобовий домашній арешт з використанням електронного засобу контролю не зміг би забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
Позиції учасників .
Адвокат ОСОБА_7 підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.
Обвинувачена ОСОБА_8 належним чином повідомлена про місце, дату та час апеляційного розгляду. Клопотань про розгляд апеляційної скарги за її участю не надходило. Враховуючи приписи ч.4 ст.422-1 КПК України, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності обвинуваченої.
Прокурор просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Мотиви суду .
Частиною 1 ст. 404 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями ст. 422-1 КПК передбачено порядок перевірки ухвал суду про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Вбачається з матеріалів провадження, що на розгляді Херсонського міського суду Херсонської області перебуває кримінальне провадження внесене до ЄРДР №220252300000000198 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.
В судовому засіданні 18.09.2025 року судом відповідно до приписів ст. 331 КПК України було розглянуто клопотання прокурора про продовження щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 прокурор у клопотанні обґрунтував тим, що вона обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК та продовженням існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, яким неможливо запобігти більш м'яким запобіжним заходом.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2025 року клопотання прокурора було задоволено, продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_8 під вартою до 16 листопада 2025 року включно без визначення розміру застави.
Суд, продовжуючи строк дії запобіжного заходу, має перевірити чи не зменшилися на цій стадії кримінального провадження встановлені раніше ризики і чи зможе більш м'який запобіжний захід запобігти цим ризикам, тобто чи не змінилися обставини, які були встановлені при застосуванні запобіжного заходу і чи впливають вони на зменшення існуючих ризиків на відповідній стадії судового розгляду.
Вбачається, що запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави застосований до ОСОБА_8 на стадії досудового розслідування ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 лютого 2025 року до ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави для запобігання ризикам, передбаченим п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Відповідно до приписів ч.3,4 ст.183 КПК України питання застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави вирішується саме при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Застосування ( продовження строку дії ) запобіжних заходів стає можливим при наявності ризиків. Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для досудового слідства та суду подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зважаючи на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки , передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, враховуючи обставини та положення, передбачені ч. 6 ст. 176 , 177, 178, 183, 331 КПК України, сукупність відомостей про особу обвинуваченої, міцність соціальних зв'язків обвинуваченої, та обставини, те, що судовий розгляд кримінального провадження не закінчений та перебуває на початковій стадії, дослідження доказів не завершено , свідки у справі не допитані суд дійшов обґрунтованого висновку, що продовжують існувати ризики, які були встановлені на стадії застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, і що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою на цій стадії судового провадження застосований бути не може.
Суд навів в ухвалі мотиви неможливості запобігти існуючим ризикам більш м'яким запобіжним заходом, в т.ч. і шляхом застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, врахувавши також положення ч. 6 ст. 176 КПК України.
За положеннями ст. 178 КПК України тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання обвинуваченого, винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується враховується у сукупності з іншими обставинами та відомостями, що передбачені ст. 178 КПК.
Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки воно свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від суду.
Разом із тим, як видно судом було враховано не тільки тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі доведення винуватості, а і сукупність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, що в цілому і стало підставою для висновку про продовження існування зазначених в ухвалі ризиків та прийняття рішення про необхідність продовження стосовно обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даній стадії судового провадження.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду про продовженні існування ризику переховування від суду ґрунтується лише на тяжкості інкримінованого злочину є безпідставним.
Всупереч твердженням захисника суд врахував наявні відомості про особу обвинуваченої , репутацію обвинуваченої, яка на обліку у лікарів-нарколога та психіатра не перебуває, вік та стан здоров'я обвинуваченої, міцність її соціальних зв'язків.
Соціальні зв'язки підозрюваної та відомості про особу обвинуваченої не є такими беззаперечно стримуючими факторами, які би спростували існування встановлених слідчим суддею ризиків.
Наведена в апеляційній скарзі сукупність відомостей про соціальні зв'язки обвинуваченої, та особу обвинуваченої, які існували на час застосування запобіжного заходу та прийняття рішення про його продовження фактично були враховані при визначенні існування ризиків, передбачених п. 1,3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Посилань на те, що у соціальному, сімейному стані обвинуваченої сталися істотні зміни, які не були враховані судом і які б давали підстави для висновку про зменшення чи нівелювання існуючих ризиків на день постановлення оскарженої ухвали, стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
При встановленні продовження існування ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні, суд врахував встановлений КПК порядок отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Посилання захисника на те, що суд не зважив на визначені ст.352 КПК України особливості забезпечення безпеки свідка під час його допиту , як на підставу що нівелює ризик впливу на свідків не є обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність продовження існування ризиків не є прийнятними . При вирішенні питання про продовження застосування запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Встановлені на стадії застосування запобіжного заходу ризики зі сплином часу зменшуються, разом із тим вони ще є достатньо суттєвими на даній стадії кримінального провадження, що дало суду підстави для продовження строку тримання під вартою.
Посилання на те, що на стадії судового розгляду втратили свою вагу ризики, передбачені п. 4, 2 ч.1 ст. 177 КПК України ризики, не можуть бути прийняті до уваги , оскільки існування таких ризиків на стадії застосування запобіжного заходу ОСОБА_8 встановлено не було, не вказано про існування таких ризиків і в клопотанні прокурора та ухвалі суду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали під час апеляційного розгляду не встановлено. Суд в ухвалі навів висновки щодо питань, які підлягають вирішенню при розгляді клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою.
Посилання апеляційної скарги на те, що суд не надав оцінки тому , що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду і не здійснив переоцінки обставин, які є актуальними для цієї стадії кримінального провадження у контексті передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України , не відповідають викладеним в ухвалі висновкам суду та наведеним мотивам прийняття такого рішення.
Враховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції з підстав та за доводів зазначених в апеляційній скарзі, скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.404,405,407,419,422-1, ч. 2 ст. 376 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Залишити без змін ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_8 .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4