Номер провадження: 11-кп/813/2492/25
Справа № 521/2489/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши виділені матеріали об'єднаних кримінальних проваджень №12021163470000746 від 06.09.2021 року та №12024162470001074 від 19.08.2024 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Хаджибейського районного суду м.Одеси від 15.09.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеси, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України,
встановив:
На розгляді Хаджибейського районного суду м.Одеси перебуває об'єднане кримінальне провадження №12021163470000746 від 06.09.2021 року та №12024162470001074 від 19.08.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
Оскарженою ухвалою місцевого суду задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_6 продовжений строк тримання під вартою на 60 днів до 13.11.2025 року включно, з визначенням застави - 300 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 908400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень, із покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у разі внесення застави.
Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції послався на те, що на теперішній час не відпали ризики того, що обвинувачений перебуваючи на свободі може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Вимоги апеляційної скарги захисник мотивує тим, що продовжуючи обвинуваченому строк тримання під вартою, суд фактично послався лише на тяжкість інкримінованого йому злочину, не врахувавши дані про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, проживає разом з матір'ю похилого віку.
Також захисник зазначає, що ОСОБА_6 на має фінансової можливості внести визначений судом розмір застави та вважає, що запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Апеляційну скаргу захисник просив розглянути без його участі.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Обвинувачений ОСОБА_6 не звертався до апеляційного суду з клопотанням про забезпечення його участі в судовому засіданні.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина 1 ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
На теперішній час у даному об'єднаному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 не були здійсненні всі дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема суд має безпосередньо допитати свідків та дослідити всі докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину в сфері незаконного обігу наркотичних засобів, передбаченого ч.2 ст.307 КК України за який, у разі доведеності вини, йому може загрожувати реальне покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років, з конфіскацією майна.
Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, колегія суддів вважає, що продовжує існувати ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, а саме, що обвинувачений може впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки на даний час судом не були здійснені всі дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема всі свідки не були допитані безпосередньо судом.
У свою чергу ч.4 ст.95 КПК передбачає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Також, апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні продовжує існувати ризик передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що перебуваючи на свободі ОСОБА_6 може вчиняти нові злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів.
Вказаний ризик підтверджується тим, що в провадженні Хаджибейського районного суду м.Одеси знаходиться інше кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України.
Крім того колегія суддів враховує кількість епізодів незаконного збуту наркотичних засобів, які сторона обвинувачення ставить в провину ОСОБА_6 .
За таких обставин колегія судді вважає, що ризики передбачені пунктами 1, 3 та 5 ч.1 ст.177 КПК на теперішній час не зменшились та продовжують існувати.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченої та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише запобіжний захід у тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігатиме існуючим ризикам.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК.
Стосовно посилань захисника щодо визначення судом непомірного розміру застави для обвинуваченого, колегія суддів зазначає наступне.
Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до приписів п.2 ч.5 ст.182 КПК, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, процесуальним законом визначено, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави вищій, ніж у зазначених межах, у виключних випадках.
На підставі аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а також зауважити на виключності такого випадку.
У даному кримінальному провадженні виключність випадку полягає в тому, що інкримінований ОСОБА_6 злочин характеризується надзвичайно високим ступенем суспільної небезпеки, яка визначається тим, що незаконні операції з наркотичними засобами та їх неконтрольований обіг завдають великої шкоди здоров'ю населення.
За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для визначення обвинуваченому застави у меншому розмірі.
На переконання апеляційного суду перспектива втрати застави у визначеному судом першої інстанції розмірі, буде достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого, щоб запобігти виникненню у нього бажання переховуватись від суду, або будь-яким іншим чином перешкоджати судовому розгляду кримінального провадження.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 15.09.2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжений строк тримання під вартою на 60 днів до 13.11.2025 року включно, з визначенням застави - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4