20.10.25
22-ц/812/1829/25
Провадження № 22-ц/812/1829/25
іменем України
20 жовтня 2025 року м. Миколаїв
справа № 487/865/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Родіоновою Вікторією Євгенівною,
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 22 серпня 2025 року під головуванням судді Цуркана Р.С. в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складений 01 вересня 2025 року, у цивільній справі
за позовом
ОСОБА_1 до Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області, Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про скасування запису про обтяження майна,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У лютому 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Родіонову В.Є., звернувся з позовом до Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області, Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про скасування запису про обтяження майна.
Представник позивача зазначала, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про придбання квартири з прилюдних торгів від 27 червня 1997 року, зареєстроване в реєстрі БТІ 11 серпня 1997 року.
Однак, згідно з реєстром речових прав на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна на вказану квартиру наявний запис про заборону (архівний запис) реєстраційний номер обтяження №3569117, зареєстрований 07.08.2006 16:30:22 реєстратором: Перша Миколаївська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: договір довічного утримання, б/н, 08.06.1995, приватний нотаріус, об'єкт обтяження: квартира, ціла, житлова, за адресою: АДРЕСА_2 , власник: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (попередній власник майна), причина відсутності коду: архівний запис; додаткові дані: архівний номер: 155713NIKOLAEV1, архівна дата: 09.09.1997, дата виникнення: 08.06.1995, № реєстру: 2362-23, внутр. №2D01172A2AEE49312531, коментар: №17/32.
Наразі власник не має можливості розпорядитися своїм майном, оскільки обтяження внесено в реєстр майнових прав.
Зазначає, що станом на день внесення обтяження в реєстр на 07 серпня 2006 року власником майна був ОСОБА_1 , його право власності було зареєстровано належним чином.
На запити позивача в нотаріальний архів та до БТІ повідомлено, що вказаного договору довічного утримання, б/н, 08.06.1995 не виявлено.
Відповідачем ДНАП ММР надано відповідь про те, що наразі неможливо зняти обтяження.
Представник зазначає, що позивач не може зазначити сторін вказаного Договору, оскільки договір взагалі був відсутній та інформацію реєстратором внесено помилково.
Вказує, що з 1997 року власником майна є ОСОБА_1 . Разом з тим, нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори внесено в реєстр обтяжень в 2006 році інформацію щодо нібито укладеного договору довічного утримання в 1995 році із попереднім власником.
Таким чином, не перевіривши власника майна, нотаріус внесла інформацію на підставі договору, якого не існувало.
Крім того, із вказаного часу, з 1997 року з моменту набуття права власності ОСОБА_1 на майно, не пред'явлено жодних претензій.
На думку представника позивача, що оскільки сам по собі договір довічного отримання відсутній, виявити, на користь якої саме особи зареєстроване обтяження є неможливим, а тому належними відповідачами є саме особа, яка зареєструвала обтяження та має його зняти.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 , запис про заборону (архівний запис) реєстраційний номер обтяження №3569117, зареєстрований 07.08.2006 16.30.22 за №3569117 реєстратором: Перша Миколаївська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: договір довічного утримання, б/н, 08.06.1995, приватний нотаріус, об'єкт обтяження: квартира, ціла, житлова, за адресою: АДРЕСА_2 , власник: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , причина відсутності коду: архівний запис; додаткові дані: архівний номер: 155713NIKOLAEV1, архівна дата: 09.09.1997, дата виникнення: № реєстру: 2362-23, внутр. №2D01172A2AEE49312531, коментар: №17/32.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
На думку суду, обставини, зазначені позивачем у позові, не вказують на порушення прав позивача саме Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області, а будь-які підстави так вважати, відсутні. Нотаріус є відповідачем лише у разі оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення, отже у цьому випадку нотаріус не є належним відповідачем.
Під час судового розгляду не доведено, що позивач звертався до Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області, яка здійснила накладення заборони відчуження нерухомого майна, із заявою про вчинення нотаріальної дії, а саме, зняття зазначеної заборони. Матеріали справи не містять постанови нотаріуса про відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії щодо скасування обтяження (заборони відчуження) нерухомого майна. Оскільки нотаріусом не знято заборону, тому і відсутні підстави для виключення в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про обтяження майна.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що права позивача Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області не порушені.
Також суд вважає, що Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради є неналежним відповідачем у справі, оскільки права позивача ним не порушені.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Родіонову В.Є., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на те, що ухвалене рішення порушує права власності позивача на своє майно, просила вказане рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник позивача зазначала, що Перша Миколаївська державна нотаріальна контора, як і департамент з надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, мають однакові функції щодо вчинення реєстраційних дій з приводу скасування обтяження. Позивач має право звернутися до будь-якого реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень для вчинення вказаної реєстраційної дії скасування безпідставного обтяження. Крім того, із матеріалів справи вбачається, що документи з приводу накладення обтяження в архівах реєстраційної справи не зберіглися, а тому відповідно не можуть бути зняті реєстратором самостійно.
Зазначає, що норми чинного законодавства надають позивачу можливість альтернативи звернення до реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тим більше, реєстрацію речових прав та їх обтяжень наразі здійснює не орган, а реєстратор, який має відповідну кваліфікацію на вчинення таких дій, виступає від свого імені та несе персональну відповідальність.
Апелянт вказує, що з 1997 року власником майна є позивач. Разом з тим, нотаріусом Першої нотаріальної контори внесено в реєстр обтяжень в 2006 році інформацію щодо нібито укладеного договору довічного утримання в 1995 році із попереднім власником. Таким чином, не перевіривши власника майна, нотаріус внесла інформацію на підставі договору, якого не існувало. А позивач не може розпорядитися своїм майном через наявне обтяження.
Узагальненні доводи інших учасників справи
На вказану апеляційну скаргу від Департаменту з надання адміністративних послуг ММР надійшов відзив, в якому представник Департаменту, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просив відмовити апелянту у задоволенні апеляційної скарги стосовно Департаменту.
Представник Департаменту з надання адміністративних послуг ММР зазначав, що жодного рішення про відмову у проведенні реєстрації припинення обтяження Департаментом не приймалося.
Також представник Департаменту у відзиві звернув увагу, що реєстрацію речових прав/обтяжень на нерухоме майно, припинення таких, відповідно до статті 6 Закону можуть проводити будь-які суб'єкти державної реєстрації, в тому числі і нотаріуси. Разом з тим, відповідно до пункту 9 статті 34 Закону України від 02.09.1993 № 3225 XII «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як зняття заборони відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації. Отже, виходячи з того, що Департамент не вступав з апелянтом в жодні правовідносини щодо реєстраційних дій та як наслідок, не порушував та не міг порушити права чи інтереси апелянта, департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради є неналежним відповідачем по даній справі.
2. Мотивувальна частина
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У судове засідання апеляційного суду позивач, його представник - адвокат Родіонова В.Є., а також представники відповідачів не з'явилися. Про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документу (а.с. 115, 115-зворот, 116), конверт на ім'я позивача, який повернувся на адресу суду із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.117).
Від представника Департаменту з надання адміністративних послуг та представника позивача надійшли заяви про розгляд справи без їх участі та участі позивача.
Клопотань про відкладення розгляду справи сторони не подавали, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Обставини справи
Судом встановлено, що згідно з свідоцтвом про придбання квартири з прилюдних торгів, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ігнатенко В.С. від 27 червня 1997 року, на підставі копії акту про продаж будинку з прилюдних торгів, затвердженого суддею Заводського районного суду м. Миколаєва 23 червня 1997 року, ОСОБА_4 , який проживає в АДРЕСА_3 , належить право приватної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 .
У свідоцтві зазначено, що квартира раніше належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Миколаївською міською службою приватизації державного житлового фонду 23 березня 1993 року та свідоцтва про право на спадщину за законом і придбана ОСОБА_4 за 10050 грн.
Згідно з листом Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» за №63 від 14 січня 2025 року, станом на 28 грудня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 в цілому на підставі свідоцтва про придбання квартири з прилюдних торгів від 27 червня 1997 року №3616, зареєстровано БТІ 11 серпня 1997 року за №17130. Договір довічного утримання від 08 червня 1995 року за вищевказаною адресою в матеріалах інвентаризаційної справи не міститься.
Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22 жовтня 2024 року, відомості щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 відсутні. У Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна під № 3569117 наявний запис про обтяження квартири АДРЕСА_1 , зокрема, згідно з відомостями з цього реєстру: Тип обтяження: заборона (архівний запис); Реєстраційний номер обтяження: 3569117; Зареєстровано: 07.08.2006 за №3569117 реєстратором: Перша Миколаївська державна нотаріальна контора; Підстава обтяження: договір довічного утримання, б/н, 08.06.1995, приватний нотаріус. Об'єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_2 . Власник: ОСОБА_2 .
У листі Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області за № 292/01-16 від 01 квітня 2025 року вказано, що заборона, що є предметом позову, була зареєстрована Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою лише як технічним реєстратором, а не ініціатором виникнення обтяжень, згідно даних ДРРП, підставою є договір довічного утримання б/н від 08.06.1995 р.
У листі зазначено, що арешти (заборони), які були накладені на підставі заяв, повідомлень, листів будь-яких підприємств, установ, організацій, банків ухвал, рішень суду, слідчих органів, рішень виконкомів тощо у період до 1998 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, внесені з паперових носіїв (алфавітних книг). Документи, які стали підставою для внесення записів про обтяження до Державного реєстру речових прав вже знищені (згідно номенклатури справ по 2000 рік включно - строк зберігання листування по накладенню та зняттю арештів (заборон) - 3 роки).
Позиція апеляційного суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 квітня 2025 року у cправі № 917/777/20(917/561/22) зазначено, що "позивач пред'явив позовні вимоги щодо визнання права користування земельною ділянкою до іншого користувача, який, в свою чергу, не наділений правомочностями передавати відповідну земельну ділянку у користування іншим особам. Отже, незалучення співвідповідачем Полтавської обласної державної адміністрації при вирішенні питання щодо визнання права користування земельною ділянкою, розпорядником якої є зазначений орган, неминуче вплине на права та обов'язки обласної державної адміністрації і є самостійною підставою для відмови у позові про що правильно зазначив суд другої інстанції у оскаржуваній постанові. З урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін у господарському судочинстві визначення відповідача є правом позивача, а суд не вправі з власної ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі. Апеляційний господарський суд правильно послався у оскаржуваній постанові на те, що участь власника у розгляді справи у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача не відповідає його ролі дійсної сторони у цьому спорі".
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. Постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).
Зазначене відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 752/5279/20.
У справі, що переглядається, позивач пред'явив вимоги про скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрованого 07 серпня 2006 року реєстратором на підставі обтяження № 3569117 - договору довічного утримання, б/н, від 08 червня1995 року, власник - ОСОБА_2 .
При цьому зазначив відповідачами Першу Миколаївську державну нотаріальну контору та Департамент з надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Миколаївської міської ради.
Загальний порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначений Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі Порядок).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину (пункт 5 частини 1 статті 2 Закону № 1952-IV).
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону № 1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону.
Відповідно до пункту 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав/обтяжень проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону та Порядком. Державні реєстратори відповідно до статті 19 Конституції України вчиняють юридично допустимі дії на підставах та у спосіб, передбачені Законом та Порядком № 1127.
Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом (частина 5 статті 3 Закону № 1952-IV).
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 50 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.
У постанові від 01 жовтня 2025 року у справі № 521/3319/20 Верховний Суд зазначив, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
Отже, позовна вимога про скасування запису державного реєстратора про обтяження майна на квартиру не може бути звернена до державних реєстраторів, яких позивач визначив відповідачами. Державний реєстратор зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був залучений.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції, підтверджують, що цей спір виник між позивачем та сторонами договору довічного утримання від 08 червня 1995 року, на підставі якого у 2006 році державним реєстратором було здійснено запис про заборону відчуження нерухомого майна.
Отже, Перша Миколаївська державна нотаріальна контора та Департамент з надання адміністративних послуг є неналежними відповідачами у цій справі, а тому, основний висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є правильним.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір довічного утримання не виявлено в жодних архівах та реєстраційній справі, не заслуговують на увагу, оскільки не відповідають дійсності, адже, як вбачається із відповіді Державного нотаріального архіву Миколаївської області, архів не зміг надати ОСОБА_1 необхідну інформацію щодо накладення заборони, не з тієї підстави, що такий договір в архіві відсутній, а оскільки він не є особою, щодо якої вчинялись нотаріальні дії.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника у апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11; від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц; від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18, оскільки підстави позову і фактичні обставини у цих справах є відмінними від справи, що є предметом перегляду. Так, у наведених справах вирішувалось питання про зняття арешту з майна, накладеного в межах кримінального провадження.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Родіоновою Вікторією Євгенівною, залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими у статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
СуддіТ.Б. Кушнірова
Н.О. Тищук
Повне судове рішення складене 20 жовтня 2025 року.