Справа № 523/16503/25
Провадження №2-а/523/152/25
"21" жовтня 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси, в складі:
головуючого - судді Малиновського О.М. ,
за участю секретаря - Березніченко В.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Одеській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить скасувати постанову серії ЕГА № 1837905 від 03.08.2025р. про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 183 КУпАП.
На думку позивача постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності була ухвалена поліцейським з порушенням норм, які регулюють виниклі правовідносини, без достатніх доказів його провини. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді від 15.08.2025р. відкрите провадження у справі з призначенням розгляду справи по суті.
Розгляд справи неодноразово відкладався внаслідок відсутності в приміщенні суду світла, замінювання приміщення суду, заявленого клопотання з боку представника відповідача.
В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Єргієв Д.І. позовні вимоги підтримали, просять задовольнити.
Представник відповідача Левенець А.В. вважав, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, допитавши свідка, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, дійшов наступного висновку.
Матеріалами справи встановлено, що старший сержант поліції Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області Побережник В.В. склав відносно ОСОБА_1 постанову серії ЕГА №1837905 від 03.08.2025р. про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП та застосував до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00грн.
Ухвалюючи постанову поліцейським зазначено, що 03.08.2025р. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , здійснив завідомо неправдивий виклик поліції та пояснив, що його діти та дружина зникли хоча такого факту не було, діти знаходяться з матір'ю на відпочинку.
Вирішуючи виниклий між сторонами спір, суд виходить з наступного обґрунтування.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідальність за ст. 183 КУпАП передбачена за завідомо неправдивий виклик пожежної охорони, поліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб.
Диспозиція даної статті передбачає об'єктивну сторону правопорушення - виклик представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Об'єктивна сторона цього правопорушення полягає у завідомо неправдивому виклику служби, зокрема поліції. При цьому дії особи спрямовані саме на зрив нормальної роботи таких необхідних для суспільства служб, як, зокрема, поліції. Особа викликає поліцейського ніби-то для надання допомоги, знаючи наперед те, що у цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Особа, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику поліцейських, у тому числі.
Положеннями пункту 8 частини першої статті 23 Закону України № 580-VIII від 02 липня 2015 року «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
За змістом статті 2 Закону № 580-VIII завданням поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
За змістом статті 18 цього Закону поліцейський, серед іншого, зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних обов'язків), наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини; надавати невідкладну, зокрема, домедичну і медичну допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які перебувають у безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я.
Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, у тому числі, передбачені статтею 183 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
У відповідності до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КУпАП протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. По-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як встановлено судом та зазначено вище у цьому рішенні, підставою для винесення оскаржуваної постанови слугував завідомо неправдивий виклик поліції ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа органу Національної поліції має обов'язок всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.
Позивач зазначає, що він перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з якою мають спільних малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 02.08.2025р., пізно ввечері, з метою встановлення місця перебування дітей, він багато разів телефонував своій дружині, однак остання не відповідала. Через хвилювання та занепокоєння про безпеку доньок та встановлення місця їх знаходження він був вимушений звернутися до поліції на лінію «102» із відповідним повідомленням, виходячи із своїх батьківських прав та обов'язків.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 показала, що вона дійсно 02.08.2025р., приблизно о 12.00 годині забрала дітей та разом з ними поїхала на відпочинок на туристичну базу в с. Нова-Дофіновка. Свідок вказала, що станом на 02.08.2025р. вона спільно проживала з ОСОБА_1 в квартирі, втім забираючи дітей на відпочинок вона його не попередила. Однак свідок стверджувала, що ОСОБА_1 телефонував дітям, які його повідомили про місце свого знаходження. При цьому свідок не змогла повідомити за якою конкретною адресою в с. Нова-Дофіновка вона перебувала з дітьми.
Оскаржувана постанова не містить покликання на докази, на підставі яких ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, у ній не зазначено доказів на підтвердження обставин вчинення адміністративного правопорушення, а також факту наявності у позивача прямого умислу на вчинення завідомо неправдивого виклику працівників поліції.
Поряд з цим постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою його об'єктивної сторони. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 та від 29.04.2020 у справі № 161/5372/17.
Наявні в матеріалах справи рапорти, складені інспекторами поліції - лише підтверджують здійснення позивачем виклику поліції 02.08.2025р., встановлення поліцейськими факту перебування дітей разом з матір'ю в с. Нова-Дофіновка. Водночас такі рапорти не свідчать, що здійснений ОСОБА_1 виклик поліції був завідомо неправдивий.
Також суд враховує, що навіть у випадку, коли особа звертається із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина також не може сама по собі бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності без з'ясування умислу на подання неправдивої інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України.
Досліджені судом докази в їх сукупності, вказують що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у складних сімейних відносинах, зокрема на теперішній час знаходяться в процесі розірвання шлюбу. Діти станом на 02.08.2025р. проживали разом зі своїми батьками на одній житловій площі. Водночас забираючи дітей на відпочинок з ночівлею ОСОБА_2 не попередила ОСОБА_1 про місце знаходження їх спільних дітей, що стало наслідком його звернення до поліції на номер «102», як батька дітей.
Суд не може погодитися з твердженням відповідача, з приводу завідомо неправдивого виклику ОСОБА_1 поліції, який ґрунтувався на сповіщенні батька самими дітьми про місце їх знаходження, з огляду на те, що достовірних доказів з цього приводу суду не надано, діти є малолітніми та не досягли такого віку, що можуть висловлювати цілком правильну інформацію, у тому числі з приводу точного свого місця знаходження.
Отже, матеріали справи не містять доказів того, що працівниками поліції у повному обсязі встановлено обставини, що стосуються повідомленого позивачем факту, за яким ним здійснено виклик поліції, та перевірено, чи інформація, яку позивач повідомив, була дійсно завідомо неправдивою.
При цьому долучені письмові пояснення ОСОБА_2 , які складалися з голосу працівника поліції, що слідує з відеозапису, пояснення ОСОБА_1 , які були відібрані після складання постанови про притягнення останнього до адміністративної відповідальності, а так саме і відеозапис не підтверджують факту наявності у позивача прямого умислу на вчинення завідомо неправдивого виклику працівників поліції.
Таким чином, працівник поліції, не перевіривши та не надавши належної оцінки обставинам, які зумовили позивача ОСОБА_1 зателефонувати на лінію «102», не вивчивши фактичні обставини справи, притягнув його до адміністративної відповідальності.
Суд зазначає, що для встановлення у діях правопорушника складу адміністративного правопорушення передбаченого статтею 183КУпАП він повинен викликати представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності. При цьому такі дії правопорушника мають бути вчинені з прямим умислом, тобто, повідомляючи певну інформацію та викликаючи дану службу, він повинен усвідомлювати, що вона є неправдивою, і бажати даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
Разом з тим, у спірних правовідносинах виклик поліції позивачем не може вважатися завідомо неправдивим викликом поліції, та не може бути кваліфіковано за статтею 183 КУпАП.
Крім того, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частиною другою статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).
За приписами статті 77КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зауважує, що Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення, перед складанням постанови та відібранням пояснень від правопорушника роз'яснити його права, надати можливість заявити та розглянути клопотання.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, є недоведеним, оскільки відповідачем не надано суду доказів на підтвердження вказаних у постанові обставин. У матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що позивач викликав поліцію, свідомо знаючи, що у такому виклику немає необхідності. Відповідачем же, у свою чергу, не було обґрунтовано та не підтверджено жодними належними доказами наявність у діях позивача за обставин, що склалися, прямого умислу на завідомо неправдивий виклик поліції.
Тобто в цьому випадку відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, за яке позивача притягнуто до відповідальності спірною постановою.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, судом встановлено, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, матеріали справи не містять, тому постанова серії ЕГА №1837905 від 03.08.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 850,00 грн є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.
Керуючись ст.139,286 КАС України, ст.ст.256,268,288, 293 КУпАП,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Скасувати постанову у справі про адміністративне порушення серії ЕГА № 1837905 від 03.08.2025р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статті 183 КУпАП.
Справу про адміністративне порушення - закрити.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 21 жовтня 2025р.
Суддя