Справа № 523/13015/25
Провадження №2/523/5620/25
"21" жовтня 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м.Одеси в складі:
головуючого судді Бокова О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шаріпової Ю.М.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
представника третьої особи - Зелінга Ю.О.,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду №7 в м.Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини,-
Позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, в якому просить визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з його батьком ОСОБА_4 .
Позовні вимоги мотивує тим, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу, сторони проживають окремо, а дитина залишилася проживати разом з позивачем, який займається духовним, фізичним, інтелектуальним, моральним розвитком дитини, забезпечує матеріально.
Також позивач зазначив, що він разом із сином проживають у приватному будинку, в якому дитина має власну спальну кімнату, а також окремі кімнати для навчання та відпочинку.
З відповідачкою існує усна домовленість про те, що син проживатиме з батьком, однак з її боку стали траплятися випадки, коли вона заперечує вказану домовленість і намагається забрати дитину. Задля усунення такої ситуації і для забезпечення якомога кращого забезпечення особистих потреб і всебічного розвитку малолітнього ОСОБА_5 позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Позивач створив належні умови проживання сина і вважає, що в найкращих інтересах дитини буде визначення місця проживання сина саме з ним.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 11.07.2025 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Пересипського районного суду м.Одеси від 24.09.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Надав суду заяву згідно якої просив проводити розгляд справи без особистої присутності позивача в судовому засіданні.
Відповідачка та її представник в судовому засіданні заявлені вимоги визнали, надали суду заяву про повне визнання позову відповідачем.
Представник третьої особи - Київської районної адміністрації Одеської міської ради в судовому засіданні при вирішенні справи поклалася на розсуд суду.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_5 , батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 18.08.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.
Згідно рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2017 року, яке набрало законної сили 23.01.2018 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано.
Відповідно до Витягу з реєстру Одеської територіальної громади від 27.02.2025 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком - позивачем по справі, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Одеського ліцею «Фонтанський» Одеської міської ради № 46 від 03.03.2025 року та характеристики учня 4-Г класу, ОСОБА_6 навчається в 4 класі у вказаному навчальному закладі, оволодів навчальним матеріалом на достатньому рівні. Хлопчик привчений до самообслуговування, завжди має охайний вигляд, забезпечений всім необхідним шкільним приладдям та речами, які необхідні для навчання в школі. Батьки забезпечують дитину залежно від потреб, приділяють належну увагу навчанню і вихованню дитини.
Як вбачається з декларації № 0001-68М1-АЕ10 від 31.03.2025 року, довідки КНП «Дитяча міська поліклініка № 6» Одеської міської ради № 01-258 від 02.05.2025 року, позивачем укладено декларацію з лікарем-педіатром для надання первинної медичної допомоги ОСОБА_5 , 2014 р.н. Дитина перебуває на обліку в КНП «Дитяча міська поліклініка № 6» ОМР, щеплена згідно віку, дата останнього відвідування педіатра - 28.04.2025 року, поліклініку дитина відвідувала у супроводі батька.
Згідно довідки ГО СК «Пальміра 2019» № 12 від 05.03.2025 року, ОСОБА_5 навчається у вказаному спортивному клубі та бере участь у міських змаганнях, турнірах з футболу.
В судовому засіданні встановлено, що між сторонами існує спір щодо місця проживання малолітнього ОСОБА_4 . З пояснень представника позивача спори з приводу місця проживання дитини між позивачем та відповідачем періодично виникають, а при налагодженні відносин між батьками спір нівелюється, тому на думку представника позивача, визнання позову відповідачем може слугувати як одним із способів захисту для досягнення цілей не визначення місця проживання дитини з батьком, або ж слугує тимчасовим порозумінням між батьками з приводу місця проживання дитини. Такий підхід був застосований відповідачем при написанні висновку органом опіки та піклування за яким, вищезгаданий орган встановив відсутність спору між батьками з приводу їх малолітнього сина. Отже представник позивача наполягав на подальшому розгляді справи з приводу визначення місця проживання дитини, оскільки ситуація коли існує порозуміння між батьками є нетривалою, а подальше непорозуміння знов призводить до спорів з приводу місця проживання дитини, так як батьки проживають окремо.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до ч.2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
З наданої суду довідки про проходження психіатричного огляду, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин № 353512 від 27.03.2025 року, банківської виписки про рух коштів по картці від 28.04.2025 року, витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості від 19.10.2023 року, вбачається, що ОСОБА_4 ознак психіатричних та наркологічних захворювань не має, фінансово забезпечений, до кримінальної відповідальності не притягувався.
Частинами четвертою - шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Як вбачається з проекту висновку служби у правах дітей Одеської міської ради № 05/09/6144 від 04.06.2025 року про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 з одним із батьків, листа Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 1800/01-11 від 23.06.2025 року, органом опіки та піклування було проведено обстеження умов проживання малолітньої дитини та встановлено, що дитина проживає разом з позивачем, яким створено всі умови для фізичного, духовного і морального розвитку ОСОБА_5 . Батько виховує дитину, піклується про його здоров'я, навчання, створює належні умови для розвитку здібностей дитини. Під час бесіди з дитиною встановлено, що позивач має добрі відносини з сином, він відводить та забирає його з занять по футболу, боксу та плавання, з матір'ю дитина бачиться один раз на 2-3 тижні, проживати хоче разом з батьком і йому з ним затишно.
Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше двох років проживає разом з батьком, який ним опікується, приділяє увагу питанню здоров'я дитини, його розвитку та вихованню. Батьком створено належні матеріально-побутові умови для утримання, виховання, всебічного розвитку та догляду за дитиною, підстав, які б перешкоджали проживанню дитини з батьком, не виявлено.
Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19 (провадження № 61-13918св20) зазначається, що «відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання. Таким чином, з досягненням віку десяти років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю».
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), зроблено висновок, що «відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю. Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією».
Малолітній ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначив, що він бажає проживати разом з батьком. Своє бажання пояснив тим, що після розлучення батьків він проживає разом з батьком в його будинку. Йому подобається жити з батьком, у них гарні стосунки. В будинку є все необхідне, у нього є окрема кімната, а тому він би не хотів змінювати своє місце проживання та звичний для нього спосіб життя. Дитинна пояснила, що між батьками періодично виникають сварки та непорозуміння, що спричиняє йому душевні хвилювання.
Суд вважає, що висловлене малолітнім ОСОБА_4 бажання жити з батьком є його самостійним рішенням, яке сформоване ним на підставі власної оцінки ситуації, яка склалась.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 зазначено, що «міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах».
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Враховуючи особисту прихильність дитини до батька, його бажання проживати з батьком, добросовісне виконання позивачем батьківських обов'язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність заперечень з боку матері щодо визначення місця проживання дитини з батьком та відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком, чи негативно впливали б на її виховання та розвиток, суд дійшов висновку про визначення місця проживання дитини разом з батьком ОСОБА_4 , що за встановлених судом обставин найбільш відповідає інтересам дитини, що має першочергове значення при вирішенні зазначеного спору.
ОСОБА_5 у судовому засіданні висловив своє бажання проживати разом із батьком. При цьому суд бере до уваги, що дитина, проживаючи з батьком, залишилася у звичному для неї середовищі, продовжує жити в тому ж місті, навчатися в тій же школі, в якій навчався, спілкуватися зі своїми однокласниками.
Суд вважає, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з батьком, який піклується про нього, відповідатиме найкращим інтересам дитини.
В контексті забезпечення права дитини на спілкування із матір'ю, а також права матері на виховання своєї дитини, суд зауважує, що ОСОБА_2 безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку свого сина, має право та обов'язок піклуватися про його здоров'я, стан розвитку, незалежно від того, з ким він буде проживати. Визначення місця проживання ОСОБА_5 з батьком не повинно негативно впливати на його взаємовідносини з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків. Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 569/22963/21 (провадження № 61-12563св22).
На підставі викладеного, ст.ст. 7, 141, 161, 171 СК України, Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року (ратифікована 27.02.1991 року), Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_4 в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений 21.10.2025 року.
Суддя О.М.Боков