Справа № 523/669/25
Провадження №2/523/1607/25
(заочне)
"13" жовтня 2025 р.
Пересипський районний суд м.Одеси у складі:
головуючого судді - Кисельова В.К.,
за участю секретаря - Дзюби Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №21 в м.Одесі цивільну справу за позовною ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів , -
09.01.2025 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , звернувся до Суворовського районного суду м.Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просив стягнути з відповідача інфляційні збитки та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, визначеного за рішенням суду від 23.11.2021р. по справі №523/6504/21 про стягнення заборгованості за договором позики №06/05/19-2 від 06.05.2019р., розраховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду, яка складається з: 3 % від суми заборгованості за період з 03.04.2020р. по 07.01.2025р. 16758,32 грн.; суми заборгованості за інфляційними витратами - 80355,07 грн., а також судові витрати.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що між позивачем(позикодавцем) та відповідачем(позичальником) 06.05.2019 р. було укладено договір позики №06/05/192, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 111535,71 грн., що за курсом НБУ (1 долар США = 26.480461 грн.) на день укладення Договорупозики було еквівалентно 4212 доларів США, а ОСОБА_2 зобов'язувалася повернути позику у строк до 06.08.2019р. Внаслідок порушення Позичальником умов і строків виконання боргового зобов'язання, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу, посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконала, грошові кошти не повернула, тому він просив стягнути з ОСОБА_2 суму позики в розмірі 117 230,07 грн., пеню за кожен день прострочки грошового зобов'язання за період з 07.08.2019 р. до 02.04.2020 р. в розмірі 709241,92 грн., та за той же період 3% річних за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 5819,75 грн., індекс інфляції в розмірі 10210,74 грн.
23.11.2021 року, рішеннм Суворовського районного суду м. Одеси по цивільній справі №523/6504/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, трьох процентів річних, індексу інфляції, пені було задоволено частково, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 117 230,07 грн., 3% річних за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 5819,75 грн., індекс інфляції за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 10 210,74грн., пеня в розмірі 11720,30грн., судовий збір в розмірі 1454,45 грн. В подальшому було розпочато виконавче провадження №68264788, однак ОСОБА_2 рішення суду не було виконанно, жодної частини боргу не було сплачено, що підтверджується довідкою приватного виконавця №1-Р від 09.01.2025 р..
Враховуючи тривалий час невиконання зазщначеного рішення суду, ОСОБА_1 важає, що у нього виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою судді від 14.01.2025 року у справі відкрито провадження і справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
В судове засідання позивач та його адвокат не з'явилися, адвокат Жекало І.С. надав заяву, в якій просив суд розглядати справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України, судові повістки надсилаються - фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин (ч. 3 ст. 131 ЦПК України).
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, а саме шляхом направлення судових повісток за адресою місця реєстрації та за останнім відомими фактичним місцем проживання. Відповідачка про причини не явки суду не повідомилиа не подали відзиву або заперечень щодо заявлених позовних вимог, що відповідно до ст. 223 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України та ст.6 Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод», ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності відповідача.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд вважає можливим, розглянути справу у порядку заочного провадження, відповідно до вимог ст.ст. 280-281 ЦПК України.
.Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06.05.2019р. ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 111 535,71грн., що за курсом НБУ на день укладання договору було еквівалентно 4212,00 дол. США. ОСОБА_2 , в свою чергу, отримавши грошові кошти в повному обсязі зобов'язалась їх повернути наступним чином: 2859,89 грн. в строк до 06.06.2019р.: 6673,08грн. в строк до 06.07.2019р.; 102002,74грн. в строк до 06.08.2019р. (п.5 договору).
23.11.2023 року Суворовський районний суд м. Одеси задовольнив частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, трьох процентів річних, індексу інфляції, пені та вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 117 230,07 грн., 3% річних за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 5819,75грн., індекс інфляції за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 10 210,74грн., пеня в розмірі 11720,30грн., судовий збір в розмірі 1454,45грн.
Станом на день подання позовної заяви, відповідно до відповіді приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Є.О., станом на 09.01.2025р. на депозитний рахунок пиватного викронавця в межах виконавчого провадженнгя №68264788 з примусового виконання виконавчого листа №523/6504/21, виданого Суворовським районним судом м.Одеси 20.01.2022р. про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 14435,31 грн. грошові кошти не надходили.
Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму, вказану в рішенні суду, за період з 03.04.2020 року (день, наступний за останнім днем періоду стягнення згідно рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23.11.2021р. по цивільній справі №523/6504/21) по 07.01.2025 року (день підготовки позовної заяви), складає: 16758,32 грн. - 3% річних; 80335,07 грн. - інфляційні збитки.
Статтею 13 ЦПК України визначено принципи диспозитивності цивільного судочинства. Зокрема, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Предметом позову у даній справі є стягнення боргу на підставі ст. 625 ЦК України, а саме 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання, а саме виплати грошових коштів - суми основного боргу за договором позики, стягнутих рішенням суду.
Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
За змістом положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом положень ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц..
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим (Постанова Верховного суду України від 26.04.2017р. справа № 3-1522 гс 16).
Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 08.11.2019 року №127/15672/16-ц де зазначено, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Позивач зазначає, що станом на день подання позовної заяви, відповідач не повернула отримані в позику кошти згідно Договір позики №06/05/19-2 від 06 травня 2019 року, які визначені судом як заборгованість в розмірі 117230,07 грн.
Таким чином, з огляду на те, що позичальником прострочено грошове зобов'язання по поверненню коштів отриманих на підставі договору позики №06/05/19-2 від 06 травня 2019, у ОСОБА_1 виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення заборгованості за період з 03.04.2020р. по 07.01.2025р., яка розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, та становить 97093,39 грн., яка складається з: 3 % річних від суми заборгованості -16758,32 грн., суми заборгованості за інфляційними втратами - 80335,07 грн
За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду надано: копію договору про надання правничої допомоги №06/01-1 від 06.01.2025 р., копію додаткової угоди №1 від 06.01.2025 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 06.01.2025 р.. У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі: 20000 гривень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідача також підлягають стягненню на користь позивача сплачений ним і документально підтверджений судовий збір в розмірі 970,93 грн...
Керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 259, 265, 268, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ) інфляційні втрати та 3% річних, нарахованих на заборгованість за Договір позики №06/05/19-2 від 06 травня 2019 року, які станом на 07.01.2025 року складають 97093 (девяносто сім тисяч девяносто три) гривні 39 копійок, з яких: 3 % річних від суми заборгованості - 16758,32 грн., інфляційні втрати - 80335,07 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 970,93 гривень та понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. ..
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду в порядку ст. 355 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя В.К. Кисельов
Повний текст рішення складено та підписано 20.10.2025р.