Справа №523/3429/25
Провадження №1-кс/523/6792/25
16 жовтня 2025 року м. Одеса
Слідчий суддя Пересипського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі клопотання прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна, в рамках кримінального провадження №62022150020000462 від 30.09.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,
Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, проводиться досудове розслідування, а Одеською обласною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні
№ 62022150020000462 від 30.09.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Встановлено, що в зоні діяльності Одеської митниці перебуває 218 контейнерів із різною групою товарів, які перебувають під митним контролем понад 180 днів та згідно Митного кодексу України розпорядником вказаного товару являється Одеська митниця та які розміщенні на різних контейнерних терміналах.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 210 МКУ товари, вивантажені з судна в зону митного контролю на території морського, річкового порту, для митних цілей вважаються такими, що перебувають на складі тимчасового зберігання.
Згідно із вимогами ст. 204 МКУ загальний строк тимчасового зберігання товарів під митним контролем становить 90 календарних днів.
Строк тимчасового зберігання товарів, зазначений у частині першій цієї статті, за заявою власника або уповноваженої ним особи, або утримувача об'єкта, зазначеного в авторизації на застосування спрощення, може бути продовжений, але не більш як на 30 днів.
Відповідно до ст. 238 МКУ обов'язковій передачі митному органу для зберігання підлягають: товари, які до закінчення встановлених статтею 204 цього Кодексу строків тимчасового зберігання під митним контролем на складах тимчасового зберігання не були задекларовані власником або уповноваженою ним особою до відповідного митного режиму.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 240 МКУ товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у пунктах 1-3, 5 частини першої та у пунктах 1-4, 7 частини п'ятої статті 238 цього Кодексу, можуть зберігатися на складах митних органів протягом 90 днів, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 243 МКУ товари, транспортні засоби комерційного призначення, що зберігаються на складах митних органів, за якими власник або уповноважена ним особа не звернулися до закінчення строків зберігання, встановлених цим Кодексом, підлягають реалізації, а у випадках, передбачених законодавством, - безоплатній передачі у володіння і користування або переробці, утилізації чи знищенню, про що відповідний митний орган повідомляє власника зазначених товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноважену ним особу не пізніш як за 15 днів до закінчення строків зберігання.
Згідно із вимогами ч. 5 ст. 243 МКУ товари, поміщені у режим відмови на користь держави, та товари, граничний строк перебування яких під митним контролем закінчився, підлягають реалізації, а у випадках, передбачених законодавством, - безоплатній передачі у володіння і користування або переробці, утилізації чи знищенню.
Відповідно до ч. 9 ст. 243 МКУ товари, зазначені у частинах першій, другій, четвертій - шостій цієї статті, реалізуються в порядку, встановленому законодавством, на митних аукціонах, редукціонах або за договором комісії за цінами, визначеними згідно із законодавством України про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність та Податковим кодексом України.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 244 МКУ кошти, одержані від реалізації товарів, зазначених у п.п. 2-5, ч. 1 ст. 238 цього Кодексу (у тому числі товари строк зберігання яких закінчився), після вирахування сум належних митних платежів, виплати комісійної винагороди підприємству торгівлі, яке реалізувало зазначені товари, а також після відшкодування витрат на зберігання цих товарів, їх оцінку, сертифікацію, транспортування, проведення, у разі необхідності, аналізів та експертиз, розукомплектування, надсилання їх власникам відповідних повідомлень зберігаються на рахунку відповідного митного органу.
Відповідно до ч. 6 ст. 244 МКУ власник товарів, зазначених у частині першій цієї статті, або уповноважена ним особа може отримати з рахунку митного органу залишок коштів, одержаних від їх реалізації, протягом трьох років з дня реалізації товарів. Кошти, не отримані протягом цього строку, перераховуються до державного бюджету.
Таким чином, посадові особи Одеської митниці у разі виявлення товару, граничний строк перебування яких під митним контролем на території зони митного контролю закінчився (90 днів, граничний строк 120 днів) вони повинні оглянути вказаний товар, ідентифікувати його, перевірити його якість та строки придатності, після чого передати його у відповідні складські приміщення Одеської митниці для зберігання, де вказаний товар може зберігатися не більше 90 днів. Якщо до спливу вказаного терміну власник товару не звернувся до митниці вказаний товар підлягає реалізації, безоплатній передачі у володіння і користування або переробці, утилізації чи знищенню.
Кошти, одержані від реалізації вказаних товарів, після вирахування сум належних митних платежів та інших витрат, зберігаються на рахунку відповідного митного органу протягом 3 років, після чого вказані кошти перераховуються до державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене, посадові особи Одеської митниці, в результаті неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, не вжили відповідних заходів щодо виявлення, огляду та ідентифікації товару, граничний строк перебування яких під митним контролем на території зони митного контролю закінчився, у зв'язку із чим, не реалізували вказаний товар на відповідних митних аукціонах або іншим передбаченим законом способом, що у свою чергу призвело до ненадходження коштів до Державного бюджету України в особливо великих розмірах.
Так, 31.03.2025 проведений огляд: легкових автомобілів з номерами кузова № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 .
Саме тому, з метою виконання вимог ст. 91 КПК України, встановлення обставин кримінального правопорушення (часу, місця, способу та іншого), форми вини, мотиву і мети, виду та розміру шкоди, завданої Державному бюджету, отримано висновки автотоварознавчих досліджень, по визначенню середньої ринкової вартості колісних транспортних засобів, що були ввезені на митну територію України, а саме:
- легковий автомобіль «NISSAN Murano» 2013 року випуску, з номером кузова НОМЕР_5 , який зберігається на території контейнерного терміналу ТОВ «БРУКЛІН-КИЇВ» (код ЄДРПОУ 31795619) та ТОВ «БРУКЛІН-КИЇВ ПОРТ» (код ЄДРПОУ34552569), за адресою: м. Одеса, площа Митна, буд.1, (1/6), у зоні діяльності Одеської митниці, згідно висновку автотоварознавчого дослідження - середня ринкова вартість б/в автомобіля «NISSAN Murano», що був ввезений на митну територію України, на дату оцінки 16.05.2025 становить 11538 Євро, або 535168 грн.
Прокурор надіслав на адресу суду заяву, відповідно до якої, підтримав вимоги клопотання та просив його задовольнити.
Вивчивши клопотання, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов такого висновку.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до положень ст. 7 КПК України зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи.
Згідно із ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 84 КПК України речові докази є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні. При цьому їх зберігання є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, та умовою дотримання прав осіб, права котрих було обмежено, у тому числі й майнові, щодо речей чи майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні і на яке ухвалою слідчого судді уже накладено арешт.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою п.1-збереження речових доказів, п.2-спеціальної конфіскації, п.3-конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, п.4 відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Так ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено що з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати що воно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту є не лише унеможливлення його відчуження, але запобігання можливості його псування зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення. Для дієвості такого заходу, як арешт майна у кримінальному провадженні, дане майно під час перебування його в арешті повинно зберегти той самий вигляд і стан, який в нього існував до накладення арешту, а якщо дане майно використовується для здійснення господарської діяльності, така його якість та можливість повинна зберегтись на час дії арешту.
Відповідно до абз. 7 ч. 6 ст. 100 КПК України речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що у разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Аналізуючи наведене слідчий суддя вважає, що надані прокурором матеріали підтверджують наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, слідчий суддя дійшов висновку, що наявні достатні правові підстави для накладення арешту на зазначене у клопотанні слідчого майно, оскільки існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що це майно може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Таким чином, виходячи з наведеного та приймаючи до уваги, що завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення тощо, а також зважаючи на те, що зазначене у клопотанні майно в подальшому може бути використано як докази, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, й відповідно захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна підлягає застосуванню.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна, в рамках кримінального провадження №62022150020000462 від 30.09.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, - задовольнити.
Накласти арешт у формі заборони володіти, користуватись та розпоряджатись майном - легковий автомобіль «NISSAN Murano» 2013 року випуску, з номером кузова НОМЕР_5 , який зберігається на території контейнерного терміналу ТОВ «БРУКЛІН-КИЇВ» (код ЄДРПОУ 31795619) та ТОВ «БРУКЛІН-КИЇВ ПОРТ» (код ЄДРПОУ34552569), за адресою: м. Одеса, площа Митна, буд.1, (1/6), у зоні діяльності Одеської митниці, згідно висновку автотоварознавчого дослідження - середня ринкова вартість б/в автомобіля «NISSAN Murano», що був ввезений на митну територію України, на дату оцінки 16.05.2025 становить 11538 Євро, або 535168 грн.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1