Справа №523/12246/21
Провадження №1-кп/523/393/25
15 жовтня 2025 року м. Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси під головуванням судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , в присутності обвинувачених, розглянувши в судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12031162490000200 по звинуваченню ОСОБА_5 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 353, ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_6 обвинуваченого за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 353 КК України, ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України, ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 353 КК України,
В провадженні Пересипського районного суду міста Одеси знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 353, ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_6 обвинуваченого за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 353 КК України, ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України, ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 353 КК України.
Прокурор в ході розгляду заявив клопотання про застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашнього арешта, у зв'язку з закінченням строку раніше обраного запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Обвинувачений та захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Суд, дослідивши матеріали кримінального провадження та заслухавши думку учасників судового розгляду, дійшов наступного висновку.
Згідно зі змістом ст.ст. 131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Враховуючи вимоги ст.ст. 177, 178 КПК України, суд дійшов переконання про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливості обвинуваченої переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків й вчинити інші кримінальні правопорушення, а також можливість обвинуваченою перебуваючи на волі переховуватися від суду та перешкоджати кримінальному провадженню, що в сукупності з обвинуваченням її у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення по іншому кримінальному провадженню дає підстави для застосування до неї запобіжного заходу у виді взяття під варту.
Разом з тим, на переконання суду, прокурором наведено обставин на підтвердження ризиків, та незважаючи на це, існування ризику того, що обвинувачені можуть переховуватися від органів досудового розслідування та суду, що на думку суду, є достатньою підставою для застосування відносно обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з покладанням обов'язків відповідно до ст. 194 ч. 5 КПК України.
Звертаючи увагу на ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з частиною першою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Право на свободу є невід'ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо; це право означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (абзац другий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 1.06.2016 №2-рп/2016).
За частиною другою статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність; нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Конституційний Суд України виходячи з положень частин першої, другої статті 29 Основного Закону України та сформульованих ним юридичних позицій, а також беручи до уваги положення міжнародних правових актів щодо захисту права людини на свободу та особисту недоторканність, вважає, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, визначених законами України; обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та виключно на підставі вмотивованого рішення суду (абзац тринадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 23.11.2017 №1-р/2017).
Отже, нормативне регулювання у сфері здійснення кримінального провадження щодо особи і позбавлення її у зв'язку з цим свободи повинне базуватися на засадах, передбачених статтями 1, 3, частинами першою, другою статті 8, частинами першою, другою статті 29, частиною першою статті 64 Основного Закону України.
Відповідно до практики ЄСПЛ, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, передбачених законом (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Відповідно до ч. 2 ст. 181 КПК України, домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Приймаючи до уваги викладені обставини та встановлені в судовому засіданні ризики, суд доходить до висновку про те, що обвинувачені мають міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання та роботи, членів сім'ї на утриманні, тому приходить до висновку, що відносно обвинувачених, слід застосувати міру запобіжного заходу, у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_6 , з покладанням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 ч. 5 КПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 177, 183, 194, 331, 372 КПК України, суд -
Клопотання прокурора про застосування обов'язків за ст. 194 ч. 5 КПК України відповідно до запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Застосувати у відношенні обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на 2 місяці, тобто до 15.12.2025 року включно
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 такі обов'язки:
1.Знаходитись за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 з 22 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин наступного дня;
2.Повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
3.Заборонити ОСОБА_6 будь-яким способом спілкуватись потерпілими та свідками по кримінальному провадженню.
В разі невиконання вищевказаних зобов'язань відносно обвинувачених може бути застосований більш жорстокий запобіжний захід і на них може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.
Контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно обвинуваченого на стадії судового слідства здійснює прокурор.
Контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно обвинувачених на стадії судового слідства здійснює прокурор.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1