Справа № 513/903/25
Провадження № 3/513/587/25
Саратський районний суд Одеської області
20 жовтня 2025 року суддя Саратського районного суду Одеської області Миргород В.С., при секретарі судового засідання Аркуші І.О., розглянувши матеріали, які надійшли від ВП №1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області, про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , офіційне місце роботи не відоме, посвідчення водія України не отримував, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №393538, складеним інспектором СРПП відділення № 1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області капітаном поліції Куліничем Д.В. 16 липня 2025 року о 17:46:00 хвилин по вул. Боєва в с.Камчик Білгород-Дністровського району Одеської області, водій керував транспортним засобом марки «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестера «Драгер» та в медичному закладі відмовився на бодікамеру, чим порушив п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 у попередньому судовому засіданні свою провину не визнав. Суду пояснив, що його ніхто не зупиняв, перебував біля двору, коли до нього під'їхали працівники поліції та сидлів у автомобілі. Надав суду письмові заперечення, які зводяться до наступного: Правил дорожнього руху не порушував. Працівниками поліції не було дотримано порядку проходження огляду на стан сп'яніння передбачений ст.266 КУпАП. Не було роз'яснено чому саме працівники поліції вимагали в нього документи, не роз'яснили чрму до нього звернулись працівники порліції, не назвали себе та не попередили про те, що ведеться відеозапис. Не виписали направлення до медичного закладу для проведення огляду на стан сп'яніння. Не взяли пояснення у свідка та невірно зазначили його дані у протоколі. Ніякого правопорушення не вчиняв, просить провадження у справ закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
В дане судове засідання не з'явився надав до суду заяву про проведення судового розгляду без його участі, свою провину не визнає.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Так, у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року Європейський Суд з прав людини наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».
У відповідності до положень ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП не є обов'язковою, тому враховуючи наведені положення, той факт, що права особи, що притягується до адміністративної відповідальності при розгляді справи за його відсутності при наявності його заперечень та клопотання про розгляд справи за його відсутності, не будуть порушені, суд розглянув справу за наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення доказами, за відсутності ОСОБА_1
- Опис обставин, установлених під час розгляду справи та висновки суду
У відповідності до вимог статті 252 кодексу України про адміністративні правопорушення суддя оцінює докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до рішення Конституційного Суду № 4-р(П)/2022 від 15 червня 2022 року визначені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року (далі Конвенція) поняття «кримінальне звинувачення, кримінальне правопорушення» мають автономне значення. Критеріями, на підставі яких Європейський суд з прав людини встановлює, чи застосовувати кримінальний аспект статті 6 Конвенції, є: 1) юридична кваліфікація діяння в національному законодавстві [тобто з'ясування того, як кваліфікують діяння в національному праві: кримінальне правопорушення (злочин), адміністративне правопорушення, дисциплінарне тощо]; 2) природа правопорушення; 3) характер і суворість (ступінь тяжкості) покарання, що його може бути застосовано до особи. Для застосування статті 6 Конвенції в аспекті розуміння поняття «кримінальне звинувачення достатньо, щоб правопорушення за своїм характером вважалось «кримінальним згідно з Конвенцією або щоб за вчинене правопорушення до особи було застосовано покарання, яке за своїм характером і ступенем суворості належало в цілому до «кримінальної сфери. Таким чином, за сталою практикою Європейського суду з прав людини такі адміністративні стягнення, як адміністративний арешт і значні адміністративні штрафи, є співмірними з кримінальним покаранням
При вирішенні конкретної справі, суд звертає увагу на те, що санкцією частини першої статті 130 кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачений такий вид стягнення як штраф у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17000 гривень із позбавленням права керування транспортним засобом на 1 рік. При цьому розмір штрафу є більшим від розміру покарань, передбачених за вчинення окремих видів кримінальних проступків, а позбавлення права керування транспортним засобом на 1 рік становить втручання в права людини протягом тривалого строку.
В зв'язку із викладеним суд вважає, що на особу, що притягається до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП, розповсюджуються такі ж визначені Конституцією України та Конвенцією гарантії права на справедливий суд, як і на осіб, що притягаються до кримінальної відповідальності, зокрема норми частин третьої статті 62 Конституції України та частини четвертої статті 17 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а також принцип індивідуального характеру відповідальності особи у відповідності до статті 61 Конституції України.
Частиною першою статті 251 кодексу України про адміністративні правопорушення обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів по адміністративні правопорушення, в даному випадку на посадових осіб відділення поліції № 1 Білгород-Дністровського районного управління поліції ГУНП в Одеській області., які в цій справі фактично представляють сторони звинувачення.
На виконання вищевказаних принципів судом досліджено протокол про адміністративне правопорушення, докази, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Суд звертає увагу, що ним, на виконання статті 22 Кримінального процесуального кодексу України, не здійснюється самостійно збір доказів, в зв'язку із чим, будь-які докази, окрім долучених до протоколу та наданих особою, яка притягається до відповідальності Судом самостійно не витребовувались та не досліджувались.
За аналогічних обставин у справі «Фігурка проти України» ( заява № 28232/22), Європейський Суд з прав людини дійшов висновку щодо відсутності порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
- Щодо належності і допустимості доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).
Тобто адміністративне правопорушення це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями ч. 2 ст. 251 КУпАП передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Чинний кодекс про адміністративні правопорушення не регулює правила долучення доказів у справі, а покладає у відповідності до статті 252 КУпАП на орган (посадову особу) обов'язок оцінки докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суддя нагадує, що на особу, що притягається до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП, розповсюджуються такі ж визначені Конституцією України та Конвенцією гарантії права на справедливий суд, як і на осіб, що притягаються до кримінальної відповідальності, а тому здійснює оцінку доказів щодо їх допустимості з точки зору дотримання вимог Конвенції, зокрема перевіряє, чи є ці докази недопустимими у відповідності до вимог статті 87 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 87 Кримінального процесуального кодексу України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п.43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» ( з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Така ж правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 р у справі № 338/855/17, адміністративне провадження № К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356).
Відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Диспозиція ч.1 ст. 130 КУпАП відсильна, та є такою, що зобов'язує працівників поліції, викладаючи суть адміністративного правопорушення у точній відповідності ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначати в протоколі, на підставі яких ознак представником поліції було виявлено стан алкогольного сп'яніння, що саме пропонувалось особі, в якій послідовності, вказати дії, які свідчать про ухилення водія від огляду та які дії свідчать про керування транспортним засобом у стані сп'яніння.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306, встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п.1.10 розділу 1 ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Відповідно до п. 27 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23 грудня 2005 року N 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України N 18 від 19 грудня 2008 р.), судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Керування транспортним засобом це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, в рішенні № 404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості і транспортного засобу.
Знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху ( знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввимкненого двигуна.
Тобто доказова база має бути спрямована саме на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом і перебування у стані сп'яніння ( наркотичного чи алкогольного).
Таким чином, об'єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП ( порушення п.2.5 ПДР) полягає в тому, що порушник має перебувати з ознаками алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння та обов'язково має керувати транспортним засобом.
Відсутність будь якої складової об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Об'єктивною стороною в даному правопорушенні є саме керування транспортним засобом.
Доказів керування саме ОСОБА_1 транспортним засобом марки «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_2 16.07.2025 року о 17:46:00 працівниками поліції не надано, що підтверджується відсутністю такої інформації на відеодиску з відео файлом, на якому не зафіксовано керування саме ОСОБА_1 транспортним засобом (відсутні будь-які дані щодо вчинення ним технічних дій, пов'язаних з приведенням транспортного засобу в рух, зрушенням з місця, процесом самого руху аж до зупинки, чи самої зупинки, не зафіксовано також момент звернення працівника поліції до водія при якому останній зобов'язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання, відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про національну поліцію» і як наслідок не встановлено, чи є ОСОБА_1 особою, яка виконувала функцій водія під час руху такого засобу, в розумінні диспозиції ч. 1 ст.130 КУпАП.
З наданого суду та дослідженого відеозапису вбачається, що працівник поліції о 17:46:39 підтверджує, що ОСОБА_1 знаходився у автомобілі, який перебував у нерухомому стані та незважаючі на це вимагає у нього документи.
За відсутності доказів керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, транспортним засобом при обставинах, вказаних у протоколі, така особа у розумінні диспозиції ст. 130 КУпАП не є суб'єктом вчинення даного адміністративного правопорушення за ознакою відмови від проходження огляду на стан сп'яніння , так як відсутні докази керування ним транспортним засобом та момент зупинення автомобіля працівниками поліції, і як наслідок не може нести відповідальність.
Оскільки поліцейським не задокументовано і не доведено факту керування транспортним засобом, якщо б таке і мало б місце, то не доведено порушення ОСОБА_1 таких положень ПДР, які б відповідно до ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього, у зв'язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов'язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Саме така позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 15.03.2019 року у справі №686/11314/17.
Приймаючи до уваги приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (рішення від 20.09.2016, заява № 926/08), виходжу з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Серед превентивних заходів ст. 31 Закону України «Про національну поліцію» визначено, зокрема такий захід як зупинення транспортного засобу. Під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов'язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху (п.1.3 ПДР України - учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, п. 1.9 ПДР України - особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством).
Для того, щоб виявити вказане правопорушення передбачене ст.130 КУпАП, той чи інший транспортний засіб має бути законно зупинений співробітниками поліції, в протилежному випадку протиправність зупинки ( за умови відсутності задокументованого порушення Правил дорожнього руху та подальшим притягненням до відповідальності), може поставити під сумнів й саму подальшу процедуру виявлення «нетверезого водія» та оформлення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. В ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» законодавець закріпив, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Згідно п. 2.1 а ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Підставою вимоги у водія, пред'явити документи передбачені п. 2.1 а ПДР України, передбачена п. 2 ч.1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII, згідно якого поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 березня 2019 року по справі №686/11314/17, поліцейські не можуть вимагати у водія будь-яких документів, якщо у них немає доказів правопорушення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №473/1404/20, згідно якої вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху України, а тому зупинка транспортного засобу та подальша вимога пред'явлення для перевірки посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, є незаконною.
Порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, невичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.
Оскільки поліцейським не задокументовано і не доведено факту керування транспортним засобом, якщо б таке і мало б місце, то не доведено порушення ОСОБА_1 таких положень ПДР, які б відповідно до ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього, у зв'язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов'язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Саме така позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 15.03.2019 року у справі №686/11314/17 та від 20.11.2020 у справі №473/1404/20.
У матеріалах справи відсутнє задокументоване порушення Правил дорожнього руху та подальше притягненням до відповідальності ОСОБА_1 та такого не зазначено і у рапорті поліцейського.
Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Тобто не надання належного доказу стосовно вчинення ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого у справах про адміністративне правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
До суду, в якості доказів на підтвердження порушення водієм ОСОБА_1 п.2.5 ПДР та вчиненням ним адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, працівниками поліції надано:
1. Протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 №393538 від 16.07.2025 року, складений інспектором СРПП відділення № 1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області капітаном поліції Куліничем Д.В, згідно якого 16 липня 2025 року о 17:46:00 хвилин по вул. Боєва в с.Камчик Білгород-Дністровського району Одеської області, водій керував транспортним засобом марки «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестера «Драгер» та в медичному закладі відмовився на бодікамеру, чим порушив п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом.
Протокол про адміністративне правопорушення не є остаточним рішенням у справі, а є тільки підставою для початку провадження у справі про адміністративне правопорушення. Сам протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №393538 від 16.07.2025 року не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви.
Суд зважає при цьому, що протокол про адміністративне правопорушення, хоч і є джерелом доказів, однак за своєю процесуальною суттю є фіксацією правопорушення, та інформація, яка в нього вноситься повинна ґрунтуватися на первинних доказах, зокрема на візуальних спостереженнях, фото- та відео- фіксації, поясненнях свідків тощо.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 інкримінується порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Дії водія щодо ухилення від огляду на стан сп'яніння у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначені.
Окрім того, працівник поліції зобов'язаний був вказати про відмову водія пройти тест за допомогою спеціального технічного засобу на місці зупинки у відповідному акті, а далі забезпечити його доставку до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше, ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для проведення огляду, для встановлення стану сп'яніння, а у разі відмови водія пройти медичний огляд у медзакладі, - скласти відповідний протокол.
Докази, які б вказували на дотримання працівниками поліції порядку направлення на такий огляд до медичного закладу, у справі відсутні.
Інспектором поліції також було порушено приписи Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, які у п. 11 розділу II вказують про те, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються її права, передбачені статями 55, 56, 59, 63 Конституції України, статтею 268 КУпАП, повідомляється, що справу про адміністративне правопорушення буде розглянуто у строки, визначені статтею 277 КУпАП, про що робиться відмітка та ставиться підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Однак, наведені вище вимоги виконані не були, не було роз'яснено жодних прав, про що свідчить зокрема й відсутність будь-якої відмітки про роз'яснення та відсутність підпису правопорушника, окрім цього на відеодиску також відсутня інформація, щодо роз'яснення прав.
На відеодиску відсутні відомості щодо складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правпорушення та як наслідок роз'яснення останньому його прав.
Такі дії є грубим порушенням, визначеної законодавством про адміністративні правопорушення, процесуальної процедури огляду водія на стан алкогольного сп'яніння та істотним порушенням основоположних прав і свобод людини.
Відповідно до ст.266 КУпАП огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Згідно вимогам Інструкції у випадку коли водій відмовляється від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестера, працівник поліції повинен заповнити вказане направлення до медичного закладу і у випадку, якщо водій відмовиться від його отримання чи проходження такого огляду в медичному закладі, працівник поліції повинен зазначити про це в протоколі.
Направлення на проведення огляду на стан сп'яніння до найближчого мед закладу та будь-які інші докази, які б свідчили про відсторонення особи від керування транспортним засобом, як і керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння відповідно до ст.260, 266 КУпАП, суду не надано.
Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення, посвідчення водія не вилучалося, транспортний засіб не затримувався, водій від керування транспортним засобом не відсторонювався.
Суд також звертає увагу, що у протоколі зазначено невірно анкетні дані ОСОБА_1 , а саме невірно зазначено дату його народження. Згідно копії паспорту, датою його народження є ІНФОРМАЦІЯ_2 , натомість у протоколі зазначено ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто не встановлені дані про особу. В протоколі про адмінінсративне правпорушення, не зазначено, дані водія ( прізвище, ім'я та по батькові, дата народження), який 16 липня 2025 року о 17:46:00 хвилин по вул. Боєва в с.Камчик Білгород-Дністровського району Одеської області, водій керував транспортним засобом марки «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння.
2. Рапорт інспектора СРПП ВП №1 Білгород-Дністровського РВ ГУНП в Одеській області Кулініча Д.В. про те, що 16.07.2025 року о 17-46 год. під час патрулювання в с.Камчик вул.Боєва Білгород-Дністровського району Одеської області було зупинено автомобіль марки «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_2 , водій якого не реагував на сигнали йому про зупинку за допомогою маячків червоного та синього кольору та звукової сигналізації. Зупинившись біля будинку водієві було мною запропоновано, щоб останній перебуває в стані алкогольного сп'яніння так як при спілкуванні від нього з порожнини рота доходів різкий запах алкоголя, а також він намагався заїхати у двір та уникнути спілкування, тому було запропоновано пройти медогляд на алкотестері Драгер на місті зупинки , а також пройти пройти медогляд на стан сп'яніння в медичному закладі на що водій відмовився, після чого на водія було складено протокол за ст.130 ч.1, 122-2 ч.1 КУпАП.
З інформації яка міститься на відеозапису відсутні відомості про те, що працівниками поліції здійснювались сигнали ОСОБА_1 про зупинку транспортного засобу за допомогою маячків червоного та синього кольору та звукової сигналізації, що спростовує відомості відображені працівником поліції у рапорті.
Рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень, а свідчення зазначеної особи не можуть вважатись об'єктивними доказами у справі, позаяк така особа є представником суб'єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28 травня 2020 року в справі № 524/4668/17 та від 15 квітня 2020 року в справі № 489/4827/16-а.
3. Довідку, відповідно до якої ОСОБА_1 при перевірці за наявними базами серед списку позбавлених правом керування транспортними засобами не числиться, не має посвідчення водія, протягом року до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП не притягувався.
4. Відеозапис події.
Відповідно до статті 31 Закону України від 2 липня 2015 року, N 580-VIII "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
При цьому, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього рух упрацівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 3.5 розділу ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 03.02.2016 №100, після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.
Поміж цього, ВС КАС у справі N 216/5226/16-а в постанові від 18.07.2019 р. вказав, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність вчинюваних процесуальних дій (винесення постанови, складання протоколу).
На підтвердження обставин викладених у вищевказаному протоколі про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 №393538 від 16.07.2025 року, до матеріалів справи органом поліції долучено відеозапис на автомобільний відеореєстратор «Хіаоmi Yi Smart» та портативний нагрудний відеореєстратор «NC-М6В серійний номер №211347», який видано інспектору СРПП ВП №1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області Д.Кулінічу, згідно його рапорту на ім'я начальника ВП №1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області А.Мащенко для долучення до адміністративного матеріалу за ст.130 КУпАП та направлення його до суду.
Натомість у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №393538 від 16.07.2025 року не зазначено, яким технічним засобом проводилась відеофіксація події. З урахуванням висновку, який міститься в постанові Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі №524/5536/17, додані до протоколу відеозаписи без найменування не можуть вважатися належним та допустимим доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, оскільки в протоколі відсутні відомості про технічний засіб, на який здійснено такі відеозаписи.
Відповідно до припису частини другої статті 283 КУпАП, чітко передбачено імперативний обов'язок щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Однак у Протоколі серії ЕПРІ №393538 від 16.07.2025 року немає посилань на технічний засіб за допомогою якого здійснено відеофіксацію.
При цьому, суд зазначає, що на СД-диску міститься два самостійні відеозаписи, з яких неможливо достовірно встановити чи були дотримані поліцейськими вимоги ст.266 КУпАП, а тому цей відеозапис не відповідає вимогам Інструкції. Більш того зміст вказаних записів об'єктивно не підтверджує відомостей зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення.
У зв'язку з відсутністю на відеозаписі повної фіксації спілкування поліцейських з водієм ОСОБА_1 , яка розпочинається з моменту кервання транспортним засобом, його зупинки та до моменту складання протоколу про адмінінсративне правпорушення, слід зазначити, що відповідно до п. 4 розділу 2 «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 за №1026 включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відео зйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Виходячи з вищезазначеного, слід констатувати, що відеозапис доданий до протоколу серії ЕПР1 №393538 від 16.07.2025 року зроблений з порушенням вимог п. 4 розділу 2 «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 за № 1026.
За таких умов зазначені відеозаписи суд визнає недопустимими доказами.
У відповідності до ч. 2 ст.251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, але працівники поліції, всупереч цих вимог, не забезпечили відповідного доказового матеріалу у справі.
За результатами дослідження доказів у справі у відповідності до вимог статті 252 кодексу України про адміністративні правопорушення, у суду наявні сумніви щодо вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 130 КУпАП, а його винуватість у вчиненні цих правопорушень поза розумним сумнівом не доведена доказами, наданими особою, уповноваженою на збирання цих доказів.
Згідно правових висновків Верховного Суду, висловлених при розгляді справ на неправомірні дії поліцейського, поліцейські не мають права без задокументованих доказів вчинення водієм порушень ПДРУкраїни зупиняти автомобіль, перевіряти документи та, як наслідок, вимагати проходження перевірки на стан сп'яніння (постанова від 15.03.2019 справа 686/11314/17; від 23.10.2019 справа № 357/10134/17).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що підтверджують факт порушення водієм Правил дорожнього руху та подальше притягненням до відповідальності ОСОБА_1 і як наслідок його законне зупинення за таке порушення, роз'яснення йому прав та дотримання процедури проходження огляду, складання протоколу про адміністративне правопорушення.
За суттю ст. 130 КУпАП, сама по собі відмова водія від проходження медичного огляду без підтвердження тієї обставини, що попередньо водій керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції за порушення водієм правил дорожнього руху та подальше притягненням до його до відповідальності, не тягне за собою адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП.
Європейський суд з прав людини в рішеннях по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Лавенте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказував на те, що, оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
При цьому, суд наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази на користь обвинувачення, адже діючи таким чином, він неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (ч. ч. 1,2 ст. 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).
Відповідно дост. 62 Конституції Україниусі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене суд вважає, що у діях особи, що притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки його вину працівниками поліції не доведено належним чином, а представлені суду докази не є такими, що беззаперечно підтверджують винність ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За встановлених обставин, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247, п. 3 ч.1 ст. 284 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 130, 247, 283, 284, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Повний текст постанови складений 20.10.2025 року.
Суддя В. С. Миргород