Справа № 469/810/25
Провадження № 2/522/8258/25
(ЗАОЧНЕ)
21 жовтня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суду м. Одеси у складі головуючої - судді Косіциної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,-
19 серпня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, у якій позивачка просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 248 777,63 гривень; стягнути з ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 248 777,63 гривень та здійснити розподіл судових витрат.
За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.
Ухвалою суду від 21 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Надано відповідачеві 15-ти денний строк для подання відзиву.
Копію ухвали суду від 21 серпня 2025 року було направлено за зареєстрованим місцем проживання відповідача листом із рекомендованим повідомленням про вручення, та відповідно до сервісу перевірки статусу відправлень ТОВ «ПП «Е-ПОСТ», відправлення повернуто відправнику із зазначенням причини: «одержувач відсутній за вказаною адресою».
29 вересня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника ОСОБА_3 - адвоката Григорян Валентини Сергіївни, у якій заявниця зазначила про те, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи - не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи те, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - не подавав, про відкриття провадження був повідомлений належним чином а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст.. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2011 року у справі №2-467/11, яке набрало законної сили 24.10.2011 року, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 25 серпня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття.
Задля виконання зазначеного рішення, 25 жовтня 2011 року Березанський районний суд Миколаївської області видав виконавчий лист.
Державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Березанського РУЮ Яриш Надією Василівною на підставі виконавчого листа Березанського районного суду Миколаївської області від 25.10.2011 року у справі №2-467/11 було відкрито виконавче провадження №31600435.
Згідно відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, станом на момент ухвалення рішення виконавче провадження у справі - відкрито.
Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, суд зазначає наступне.
Сімейним кодексом України визначено право та способи захисту у спорах про стягнення аліментів, а також у спорах про стягнення заборгованості з аліментів.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно ч.ч.1-4 ст.194 ЦПК України, аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.
Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.
Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.
У постанові КЦС ВС від 10 квітня 2024 року у справі №761/43598/21, стягнення заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає. Суд, при наявності спору може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження, при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, і ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потребує.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього Кодексу).
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто приводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20, від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Так, в межах позовних вимог позивачка просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати аліментів, які стягуються на підставі рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 11.10.2011 року у справі №2-467/11.
На думку суду, стягнення такої заборгованості не може бути самостійним предметом спору, оскільки підлягає стягненню державним виконавцем у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» на виконання рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 11.10.2011 року у справі №2-467/11.
При цьому, задоволення вимоги про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, які уже і так нараховані на виконання рішення суду призведе до того, що судом буде допущено подвійне стягнення однієї і тієї ж суми грошових коштів, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, суд зазначає наступне.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у ВП №331600435, сукупний розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з листопада 2018 року по червень 2025 року склав 248 777,63 гривень.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19 вказано, що у СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
У зв'язку з викладеним Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 572/1689/16-ц (провадження № 61-311св17), зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17листопада 2021 року в справі №569/14819/19 (провадження№ 61-1586св20) зазначено, зокрема, що: при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «. не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц зроблено висновок, що зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:
?p=(A1*1%*Q1)+(A2*1%*Q2)+……….(An*1%*Qn), де:
?p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;
Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;
Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у ВП №331600435, сукупний розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з листопада 2018 року по червень 2025 року склав 248 777,63 гривень.
Верховний суд неодноразово наголошував на тому, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (Постанова КЦС ВС від 19.02.2024 у справі № 761/893/23, Постанова КЦС ВС від 10.01.2024 у справі № 359/240/21)
Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували факт відсутності вини у несплаті аліментів, що призвело до виникнення заборгованості.
Також, відповідачем не надано будь-яких доказів того, про його матеріальний або сімейний стан, які б давали суду підстави для зменшення розміру неустойки за прострочення сплати аліментів.
Тому, з урахуванням презумпції вини платника аліментів, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви в цій частині у повному обсязі.
У позовній заяві позивачка просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.
17 червня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Григорян Валентиною Сергіївною було укладено договір про надання правової допомоги №07/06, за яким адвокат взяв на себе зобов'язання за завданням клієнта надавати клієнту правову допомогу, а клієнт зобов'язується оплатити надання послуг та фактичні витрати адвоката, необідні для виконання цього договору.
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 04.07.2025 року за договором про надання правничої допомоги №07/06 від 17.06.2025 року, адвокатом були надані наступні види послуг:
- консультування щодо механізмів і процедур судового захисту прав клієнта - 1 000,00 гривень;
- ознайомлення з документами, наданими клієнтом щодо можливостей, механізмів і процедур судового захисту - 1 000,00 гривень;
- підготовка позовної заяви - 2 500,00 гривень;
- підготовка копій необхідних документів - 500,00 гривень.
Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу склав 5 000,00 гривень.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову - 497 555,26 гривень.
Розмір задоволених позовних вимог - 248 777,63 гривень.
Питома вага - 0,5 (248 777,63 /497 555,26).
Витрати на професійну правничу допомогу - 2 500,00 гривень (5 000*0,5).
За таких обставин, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 500,00 гривень.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з відповідача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів, що стягуються на підставі рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2011 року у справі №2-467/11 за період з 01.11.2018 року по 24.06.2025 року у розмірі 248 777 (двісті сорок вісім тисяч сімсот сімдесят сім) гривень 63 (шістдесят три) копійки.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вказаний строк може бути поновлений судом за заявою відповідача, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.
Текст рішення складено та підписано 21 жовтня 2025 року.
Суддя Косіцина В.В.