Справа №522/22825/24
Провадження №2/522/1896/25
(заочне)
20 жовтня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Донцова Д.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Смоковій А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 12.04.2012 р. З 14.12.2002 р. сторони перебували у шлюбі. 24.12.2020 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір, відповідно до умов якого майно, яке нажите подружжям під час шлюбу є особистою приватною власністю кожного з подружжя на чиє ім'я зареєстроване рухоме або нерухоме майно. Позивач зазначає, що умови шлюбного договору поширюються і на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а отже вказана квартира є його особистою власністю. 02.12.2024 р. шлюб між сторонами розірваний. У вказаній квартирі зареєстровано 4 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (донька позивача), ОСОБА_4 (син позивача). Відповідачка є колишньою дружиною позивача, який є власником вказаною квартири, її реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , носить формальний характер, з 24.12.2020 р. відповідач не проживає у вказаній квартирі, жодних речей відповідача у квартирі немає, що свідчить про те, що вона там не проживає тривалий час. У зв'язку із вказаним позивач просить суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання її такою, що втратила право користування вказаною квартирою.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.02.2025 р. відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23.04.2025 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час та місце повідомлялись належним чином, повідомлення про причини не явки до суду не надходили.
06.10.2025 р. від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного рішення не заперечує.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Відзив від відповідача до суду не надходив.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що відповідач у судове засідання не з'явився, про дату час та місце повідомлявся належним чином, причин не явки не повідомила, своїм правом на подання відзиву не скористався, а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 12.04.2012 р., що підтверджується копією вказаного свідоцтва та копією витягу про державну реєстрацію прав КУ «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості».
24.12.2020 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір, відповідно до умов якого сторони домовились про те, що майно, нажите подружжям під час шлюбу, яке підлягає державній реєстрації є особистою приватною власністю кожного з подружжя, на чиє ім'я зареєстроване рухоме або нерухоме майно, тобто не розповсюджується право спільної сумісної власності подружжя на: в тому числі квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
Сторони перебували у шлюбі, який зареєстровано 14 грудня 2002 року Чорноморським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.12.2024 р. шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований Чорноморським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 14 грудня 2002 року, актовий запис № 548, розірвано.
У квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 4 особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією Довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №Т4-278406-ф/о від 06.12.2024 р.
У відповідності до ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь - які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь яких порушень його прав хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Способи захисту права власності передбачені ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України одним із засобів захисту права власності є усунення перешкод у здійсненні власником майна права користування та розпорядження своїм майном.
Тобто власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України власник будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і має право розпоряджатись своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно з положеннями ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідачка є колишньою дружиною позивача, у свою чергу позивач є власником квартири, де зареєстроване місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстрація місця проживання відповідача носить формальний характер, адже з 24.12.2020 р. відповідач не проживає у вказаній квартирі, жодних речей відповідача у квартирі немає, що свідчить про те, що вона там не проживає тривалий час.
Вказане не спростоване відповідачем.
Отже, на підставі наведеного судом встановлено, що відповідач, у зв'язку із фактичним не поживанням у спірній квартирі з 24.12.2020 р., втратила право користування зазначеним нерухомим майном, її особистих речей у квартирі немає, при цьому власник майна позивач просить визнати її такою, що втратила право користування вказаною квартирою.
Факт реєстрації відповідача порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном.
Рішення суду про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, відповідно є підставою дня зняття цієї особи з реєстрації, крім того, відповідно до ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» - орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Пунктом 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 визначено, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі - рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується).
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, оскільки відповідач у належній позивачу квартирі не проживає понад один рік, не сплачує комунальні послуги, будучи зареєстрованою у ній, що порушує права та законні інтереси позивача, як власника майна, на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись цим майном, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Щодо вимоги про усунення перешкоди у користуванні квартирою.
У силу статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Позивачем не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження, яким чином відповідач здійснює перешкоди у здійсненні права користування майном, у зв'язку із чим у цій частині позовної вимоги суд відмовляє.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.77,79,80,141,263-265,279,282-283 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовної вимоги - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вказаний строк може бути поновлений судом за заявою відповідача, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.
Текст рішення складено та підписано 20 жовтня 2025 року.
Суддя Донцов Д.Ю.