Справа № 522/9674/24
21 жовтня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Служби у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про усунення перешкод у спілкуванні і вихованні дитини, встановлення порядку спілкувань та побачень з дитиною, -
19 червня 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до Приморського райсуду м. Одеси, з позовом, в якому просив суд, зобов'язати відповідачку не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з їхньою малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши наступні способи : відвідування України малолітньою донькою в цілях «живого» спілкування, через його неможливість, враховуючи воєнний стан в Україні, прибути до Німеччини, де перебуває донька ; необмежене спілкування з донькою особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв?язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дитиною ; зобов?язати відповідачку за 2 дні до дня його зустрічі з донькою, надати йому точну інформацію щодо фактичного місця проживання, перебування дитини, а у разі настання таких змін, повідомити його про це особисто на наступний день з дня настання таких обставин, посилаючись на перешкоди з боку його колишньої дружини - відповідачки, шлюб з якою був розірваний рішенням Приморського райсуду м. Одеси від 04.07.2023 р., у вихованні та спілкуванні з їхньою малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 25.06.2024 р. вказані матеріали цивільної справи в порядку ст.ст. 27,28,31 ЦПК України були направлені за підсудністю до Овідіопольського райсуду Одеської області, на території юрисдикції якого була зареєстрована відповідачка, тобто за останнім відомим зареєстрованим місцем її проживання (перебування), отримані судом 19.09.2024 р. з розподілом справи в провадження судді Гандзій Д.М., ухвалою якого від 02.10.2024 р. прийняті до свого провадження в загальному позовному провадженні зі стадії підготовчого судового засідання, призначеного на 12.11.2024 р. (а.с. 12-19).
11.11.2024 р. від представниці відповідачки на електронну адресу суду надійшов відзив на позов, в якому остання позов визнала частково, в частині визначення на період воєнного стану та знаходження дитини за кордоном, спосіб участі батька у вихованні дитини шляхом спілкування із донькою ОСОБА_3 , у режимі телефонних розмов та відео зв?язку кожного вівторка у період з 16:30 по 18:00 годин по київському часу та кожного четверга у період часу з 16:30 по 18:00 годин по київському часу (а.с. 27-40).
28.02.2025 р. на електронну адресу суду, від представниці позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій вона просила суд, визначити ОСОБА_1 на період воєнного стану, спосіб участі його як батька у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом їхнього спілкування у режимі телефонних розмов та відео зв?язку кожного вівторка, четверга та суботи у період з 16:30 по 18:00 годин по київському часу, зобов?язати відповідачку повідомити позивача про місце проживання дитини та повідомляти його у разі зміни місця її проживання, та у разі знаходження позивача за місцем проживання дитини, не перешкоджати йому у зустрічах з донькою протягом 5-ти годин (а.с. 81-83).
Ухвалою суду від 05.03.2025 р. залучено до участі у справі належну 3-тю особу без самостійних вимог на предмет спору : Службу у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (а.с. 95).
20.03.2025 р. від представниці відповідачки на електронну адресу суду надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову, в якому остання частково визнала позов, в частині визначення, на період воєнного стану та знаходження дитини за кордоном, спосіб участі батька (позивача) у вихованні дитини шляхом спілкування із донькою ОСОБА_3 , у режимі телефонних розмов та відео зв'язку кожного вівторка та четверга у період з 16:30 по 18:00 годин по київському часу (а.с. 98-103).
Ухвалою суду від 20.06.2025 р. закрито підготовче провадження по справі з призначенням справи до розгляду по суті (а.с. 137-138).
В судове засідання позивач не з?явився, надіславши до суду заяву, в якій повністю підтримав свій позов та проханням про розгляд справи без його участі та участі представника (а.с. 135).
Представниця відповідачки в судове засідання не з?явилась, надіславши до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності (а.с. 149).
Представниця 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області в судове засідання не з?явилась, надіславши на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с. 134).
Дослідивши письмові матеріали справи та висновок Органу опіки та піклування Таїровської селищної ради, затверджений рішенням виконкому Таїровської селищної ради № 152 від 10.04.2025 р., суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Умовами статті 19 СК України передбачено, що рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом 10 днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч. 1 ст. 170 цього Кодексу. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним - обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд - може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Статтями 141,142,150 СК України передбачено - мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Статтями 151,153 СК України встановлено - батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини та право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам, а також мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно із ст. 155 СК України - здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У відповідності з ч. 2 та 3 ст. 157 СК України, той з батьків хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 158 СК України передбачено, що рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це, орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Частинами 1 та 2 статті 159 Сімейного кодексу України передбачено, якщо той із батьків з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.
Частиною 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Аналогічна позиція була висвітлена Європейським судом з прав людини у справі «Бушемі проти Італії» (Заява № 29569/95) Рішення від 16 вересня 1999 року.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини ст.ст. 7,141,159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід?ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов?язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).
ЄКПЛ проголосила принцип верховенства права і зобов?язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Комплекс прав, закріплених ЄКПЛ, можна розділити на дві підсистеми: 1) права, що належать кожній людині від народження (життя, свобода, особиста недоторканність); 2) права, набуті з настанням певного віку (справедливий судовий розгляд у кримінальній справі, вступ до шлюбу). Окремою підсистемою можна розглянути перелік заборон, виконання яких гарантує реалізацію прав, закріплених в ЄКПЛ (заборона дискримінації, катувань, жорстокого поводження, рабської праці). У тексті ЄКПЛ практично відсутні норми, присвячені захисту прав дітей (за винятком, наприклад, положень про особливий статус неповнолітніх у статтях 5-6), однак обсяг більшості наданих нею прав такий, що ними може користуватися будь-яка людина, незалежно від вікових або інших характеристик. У зв?язку з цим ЄСПЛ, розглядаючи справи, де мало місце порушення прав дітей, посилається на норми ЄКПЛ як базовий документ.
На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які пов?язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини. В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту всередині своєї держави.
Традиційно велика увага приділяється ЄСПЛ справам, пов?язаним з визначенням місця проживання дитини, а також з реалізацією права на спілкування з нею не тільки батьків, але й інших родичів: дідусів, бабусь. Принцип 6 Декларації прав дитини, проголошеної Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 р. передбачає, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір?ю.
11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому було встановлено порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка гарантує право на повагу до приватного та сімейного життя і яка охоплює як кримінальну сферу (проведення належного розслідування щодо застосування насильства до дитини), так і цивільну сферу щодо визначення місця проживання дитини. Суд вважав, що аналіз, проведений національними судами до прийняття рішення про те, що донька заявника мала жити з матір?ю, недостатньо обґрунтований. Тому, незважаючи на широку свободу розсуду, надану національній владі в галузі опіки над дітьми, причини, які вони приводять для їх вирішення, не можуть вважатися «відповідними та достатніми». Оцінюючи пропорційність втручання, Суд повторив свої загальні принципи щодо того, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв?язків із сім'єю, крім випадків, коли сім?я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 76). Цікавим є аналіз про те, що до конфлікту між батьками дитина завжди проживала в квартирі заявника, де у неї була стабільна обстановка. Подальший переїзд дитини порушив стабільність повсякденного життя дитини: їй довелось жити в новому будинку в іншому житловому районі, і їй довелось відвідувати нову установу й спілкуватися з новими людьми, що оточували її. У момент цивільного спору мати знову переїхала, де вона жила в іншій квартирі, що знов було новим середовищем, яке дитина мала прийняти. Важливо, що Європейський Суд звернув увагу, що рішення судів не свідчать, що будь-яке з цих питань було належним чином розглянуто (пункт 83). Заслуговує на увагу та обставина, що бабуся і дідусь становили важливу частину сімейного життя дитини, проте цей факт не розглядався судом першої інстанції. Апеляційний суд лише зазначив, що роль батьків у вихованні дитини важливіша, ніж роль бабусь і дідусів. Хоча Європейський Суд згоден з цим спостереженням. Він вважає, що в конкретних обставинах цієї справи таке твердження було недостатнім, оскільки залишилося незрозумілим, яким чином таке загальне спостереження відповідало індивідуальному становищу дитини заявника і чи було відібрання дитини від бабусі та дідуся таким, що спричиняло шкоду інтересам дитини (пункт 84). В окремій думці суддя Карло Ранзоні від Ліхтенштейну охарактеризував ситуацію, що притаманна українській судовій практиці, та підкреслив, що в цьому випадку національні суди, схоже, розробили методологію, засновану на принципі, який тягне за собою «презумпцію на користь матері» в справах по догляду за дитиною, тобто що дитина повинна жити з матір'ю, що може бути спростовано у випадках, де існували «виняткові обставини». Використовуючи цю презумпцію, національні суди обмежили сферу своїх зусиль щодо встановлення фактів, в основному прагнучі встановити, чи були «виключні обставини». Відповідно, у відсутності «виключних обставин» суди відмовилися від подальшої оцінки всіх інших непередбачуваних обставин, які могли б мати стосунок до вирішення спірного питання, зазначивши також, що презумпція на користь матері в справах щодо дітей не підтверджується на рівні ООН, що випливає з Декларації або прецедентної практики Європейського Суду, а також не відповідає позиції Ради Європи та більшості держав - членів Ради Європи. Суддя зазначив, що Європейський Суд повторював, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків. Суд також підкреслив, що батьки в принципі повинні мати рівні права в спорах про утримання дітей, і не приймає ніяких презумпцій, заснованих на залежності від статі одного з батьків. Як ілюстрацію прикладів, крім практики Європейського Суду, наведено посилання на рішення Палати лордів та Резолюцію Ради Європи 2079 (2015). Як підсумок, суддя Ранзоні підкреслив, що принцип, викладений у Декларації ООН - не може вважатися проблематичним сам собою, за умови, що він не порушує процес прийняття рішень щодо визначення найкращих інтересів дитини. Однак саме це і відбулося в даному випадку. Через презумпції на користь матері національні суди зменшили рамки своєї оцінки, обмежилися встановленням відсутності «виняткових обставин» і відмовилися від вивчення подальших обставини, які були б визначальними для того, щоб забезпечити найкращі інтереси дитини. Отже, важливим є окреме виділення спірної проблеми, характерної для України, а саме існування «презумпції на користь матері» в питаннях виховання дитини описано підхід національних судових інституцій і звернуто увагу з посиланням на відповідні міжнародні стандарти, на його неправильності.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той із батьків, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, а інший не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Отже, із системного тлумачення частини 1статті 3 Конвенції «Про права дитини», ст. ст.7,141,159 СК Українивипливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров?я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров?я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми - суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 686/3568/22 (провадження № 61-14607св23), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23), від 17 січня 2024 року в справі № 711/2287/21 (провадження № 61-8054св23).
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24), від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24), від 07 грудня 2023 року в справі № 569/14585/21 (провадження № 61-11045св23), від 15 березня 2023 року в справі № 750/1786/21 (провадження № 61-8797св22).
Верховний Суд у своїй постанові від 31.03.2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
Суд встановив і це не заперечувалось у відзивах представниці відповідачки, що в період шлюбу сторін, розірваного рішенням Приморського райсуду м. Одеси від 04.07.2023 р., у подружжя ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14.07.2020 р., яка після розлучення сторін проживає разом з матір?ю (відповідачкою) (а.с. 7).
У первісному позові ОСОБА_1 стверджує, що після розірвання шлюбу з відповідачкою, остання створює йому штучні перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що призводить до конфліктів та непорозумінь між ними.
Однак, суд звертає увагу на той факт, що до матеріалів позову, ні позивачем, ні його представницею - не надано будь-яких належних та допустимих доказів будь-яких перешкод ОСОБА_1 з боку відповідачки ОСОБА_2 у виховані та спілкуванні з їхньою малолітньою донькою та які самі ці перешкоди.
Також, суд вважає хибними твердження позивача про те, що він не знає телефону відповідачки, чкві спростовуються скрін-шотами листування позивача з відповідачкою саме з приводу спілкування та побачень з дитиною (а.с. 105-110).
З відзиву на позов від 20.03.2025 р. вбачається, що у зв?язку з війною в Україні, відповідачка, яка на даний час уклала шлюб з іншим чоловіком, була змушена покинути межі України та перебуває на даний час за кордоном - у Німеччині.
Крім цього, у відзиві на позов, представницею відповідачки стверджується, що вони категорично заперечують проти задоволення позовних вимог щодо повідомлення позивачеві адреси місця проживання та зустрічей позивача з дитиною за місцем проживання відповідачки, побоюючись за своє життя та здоров?ю, посилаючись на період спільного проживання сторін у Німеччині, коли позивач застосовував фізичну до відповідачки на очах у дітей, що змусило відповідачку звертатись до поліції та суду, за результатами розгляду справи, позивачеві було заборонено наближатись до місця проживання дружини та дітей.
Суд не приймає вказані доводи відповідачки до уваги через відсутність їхнього документального підтвердження, а тому вважає їх голослівними.
В той же час, судом береться до уваги встановлений судом факт, що батько дитини (позивач) постійно проживає в Україні, а його малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 тимчасово, на час воєнного стану в Україні, проживає за кордоном, в Німеччині, що вочевидь заважає батькові дитини бачитись з дитиною на регулярній основі та приймати участь у вихованні і спілкуванні з дитиною.
При визначенні позиції суду у даних обставинах, які стосуються можливості визначення судом способу участі батька у спілкуванні із дитиною, яка тимчасово, у звязку із воєнним станом в Україні , разом із матір?ю тимчасово знайшли притулок поза межами Україні (у Німеччині) судом враховується правовий висновок Верховного Суду, визначений у постанові від 07.12.2023 р. у справі №569/14585/21, в якій було зазначено, що встановлюючи порядок побачень батька з дітьми, врахувавши інтереси дітей, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне, стабільне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїми дочкою та сином, наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дітей, відсутність підтверджених належними та достатніми доказами обставин, які б могли бути підставою для обмеження права батька на спілкування з дітьми, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування, суди дійшли правильного висновку про можливість визначення порядку періодичних тимчасових побачень батька з дітьми, оскільки право батька на спілкування з дітьми є його незаперечним правом, а спілкування малолітніх дітей з батьком відповідає їхнім інтересам. Суди правильно врахували те, що діти наразі перебувають за кордоном, відстрочивши порядок виконання визначеного судом способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей на час воєнного стану в Україні та перебування дітей у цей період за кордоном, натомість зобов?язавши відповідачку на цей період організувати спілкування дітей із батьком у режимі відеозв?язку через мобільні телефони, що буде сприяти підтриманню зв?язку дітей із батьком до того часу, як вони повернуться до України.
При розгляді судом даного позову, судом враховується малолітній вік дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - повних 5 років, стан її здоров?я, а також те, що у відповідачки окрім спільної дочки з позивачем є ще двоє дітей і в вихідні дні вона має приділяти увагу усім дітям одночасно, беручи до уваги, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1. в першій половині дня суботи у дитини відбуваються зайняття з підготовки до школи, а у другій половині дня зазвичай вони всією сім'єю влаштовують собі дозвілля і спілкування саме в цей день, як того просить позивач не є зручним, враховуючи те, що донька зокрема має користуватись телефоном матері, оскільки власного телефону вона поки, з огляду на малолітній вік, не має.
Отже запропонований позивачем додатковий день та час для спілкування з дитиною у суботу не є прийнятним з огляду на графік та зайнятість дитини та матері (відповідачки).
Суд не погоджується з висновком Органу опіки та піклування Таїровської селищної ради, затверджений рішенням виконкому № 152 від 10.04.2025 р., в якому був встановлений спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні і спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1. - без врахування факту знаходження дитини за межами України, за кордоном, у Німеччині разом з матір?ю з підстав, викладених вище, а тому не може відображати реальної ситуації у спілкуванні батька та дитини, однак бере до уваги пропозиції Органу опіки та піклування щодо рекомендацій батькові та матері дитини поважати інтереси дитини та один-одного в частині виховання дитини, яка не повинна відчувати віддаленість проживання з батьком (а.с. 131).
Отже, беручи до уваги вищевикладені обставини даної справи, надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, що на думку суду, буде відповідати найкращим інтересам малолітньої дитини з урахуванням її віку, стану здоров?я та оособистого бажання, а саме : на період дії воєнного стану в Україні та знаходження малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір?ю ОСОБА_2 за кордоном, визначити спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом їхнього спілкування у режимі телефонних розмов та відео зв?язку : кожного вівторка та четверга по київському часу в період з 16:30 год. по 18:00 год. та зобов?язати відповідачку повідомляти позивача про місце проживання (зміну місця проживання) малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не перешкоджаючи у їхніх зустрічах, у разі знаходження позивача за місцем проживання дитини не менше 3-х годин, за умови завчасного попередження ним - матері дитини (позивачки) про заплановану зустріч з дитиною.
На думку суду, такий графік спілкування та побачень батька з малолітньою донькою, встановлений судом - буде в першу чергу і повній мірі відповідати інтересам малолітньої дитини, стану її здоров'я та не порушить графіку відвідування дитиною дошкільної підготовки щосуботи, при якому будуть дотримані інтереси та безумовне право батька, закріплене ст.ст. 141,142,15-153 СК України на виховання і спілкування з його рідною донькою.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що як мати дитини, так і її батько бажають лише нормальних сприятливих умов для виховання і розвитку дитину, чиї інтереси захищаються вищевказаними нормами Законів, а батьки, в свою чергу, повинні поважати і виховувати свою дитину, маючи рівні права за Законом, а неприязні відносини між ними лише перешкоджають їхнім намірам на належне виховання і розвиток малолітньої дитини, що може негативно вплинути на моральний і психологічний стан малолітньої доньки, може викликати у неї обґрунтовану невпевненість у любові батьків до неї чи негативного ставлення до неї будь-якого з батьків, що є неприпустимим з огляду на малолітній вік дитини та вимоги Закону, а саме права обох батьків на виховання дитини, на що не може, на думку суду, вплинути факт окремого проживання батька дитини та не може обмежити його законного права безперешкодних побачень і телефонних спілкувань з дитиною.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що малолітня дитина, яка постійно проживає із своєю матір'ю має право на її виховання та побаченнях зі своїм батьком, який має бажання та можливість приймати участь у її виховання, побаченнях та спілкуванні.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 7,19,141,142,150-153,155,157-159 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», «Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов?язаної із захистом прав дитини», затвердженого постановою КМУ від 24 вересня 2008 року № 866, Конвенцією про права дитини, ЄКПЛ, рішеннями ЄСПЛ, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Служби у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про усунення перешкод у спілкуванні і вихованні дитини, встановлення порядку спілкувань та побачень з дитиною - задовольнити частково ;
2. На період дії воєнного стану в Україні та знаходження малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір?ю ОСОБА_2 за кордоном, визначити спосіб участі батька ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи вік, стан здоров?я дитини та її особисте бажання, шляхом їхнього спілкування у режимі телефонних розмов та відео зв?язку : кожного вівторка та четверга по київському часу в період з 16:30 год. по 18:00 год. ;
3. Зобов?язати ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_3 ) повідомляти ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) про місце проживання (зміну місця проживання) малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не перешкоджаючи у їхніх зустрічах, враховуючи вік, стан здоров?я дитини та її особисте бажання, у разі знаходження ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) за місцем проживання дитини не менше 3-х годин, за умови завчасного попередження ним - матері дитини ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_3 ) про заплановану зустріч з дитиною ;
4. В задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 21.10.2025 р.
Суддя Гандзій Д.М.