Справа № 686/15832/25
Провадження № 2/686/5540/25
(заочне)
14 жовтня 2025 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі: головуючого судді - Продана Б.Г., за участю секретаря судового засідання - Боднар А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницького цивільну справу № 686/15832/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості, -
встановив:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11.11.2024-100001062 від 17.11.2024 у розмірі 21 000 грн..
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 17.11.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений електронний договір про відкриття кредитної лінії (оферта) №11.11.2024-100001062. Кредитний договір, у відповідності до норм частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов договору відповідач отримала кредит у розмірі 7 000 грн; строк кредитування 140 днів; процентна ставка 1% за 1 день користування. Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором утворилась загальна сума заборгованості - 21 000 грн., яка складається з: 7 000,00 грн. тіло кредиту, 1 400 грн. комісії, 3 500 грн. неустойки та 9 100 грн. проценти. У зв'язку з чим позивач просить задовольнити позов, стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати.
10.06.2025 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву про слухання справи у його відсутності, позов підтримує, просить його задовольнити в повному обсязі, не заперечує щодо винесення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про день та час слухання справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань в судове засідання не направляла.
Враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, а також беручи до уваги згоду представника позивача по справі, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі тих доказів, які є в матеріалах справи.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17.11.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений електронний договір про відкриття кредитної лінії №11.11.2024-100001062. Відповідно до умов договору відповідач отримала кредит у розмірі 7 000 грн.; строк кредитування 98 днів; процентна ставка 1% за 1 день користування.
Як вбачається з довідки, наданої позивачем, ТОВ «Споживчий центр» здійснив видачу кредитних коштів за кредитним договором №11.11.2024-100001062 від 17.11.2024 шляхом перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача у сумі 7 000 грн.
Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його користування не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 21 000 грн., яка складається з: 7 000,00 грн. тіло кредиту, 1 400 грн. комісії, 3 500 грн. неустойки та 9 100 грн. проценти.
До правовідносин, які виникли між сторонами, суд застосовує такі норми права:
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частина п'ята статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов'язання за договором, унаслідок чого в неї виникла заборгованість за кредитом, яка згідно з розрахунком заборгованості за договором кредиту станом на день звернення до суду становить 21 000 грн.
Суд вважає за можливе стягнути з відповідача заборгованість по тілу кредиту в розмірі 7 000 грн. та 9 100 грн. проценти, оскільки в цій частині позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими.
Окрім боргу за тілом кредиту та відсотками, позивач нарахував 1 400 грн. комісії за договором №11.11.2024-100001062.
Щодо зазначених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Судом установлено, що умовами кредитного договору від 17.11.2024 року №11.11.2024-100001062 передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту, яка складає 1 400 грн..
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію, є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення комісії є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо нарахування неустойки, суд зазначає наступне.
Відповідно до Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, 17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України«Про правовийрежим воєнногостану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався й діє на цей час.
Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Відповідно до п. 17 вказаного кредитного договору внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання неустойки за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання.
Відповідно до копії довідки-розрахунку відповідач має заборгованість у розмірі 3 500 грн. по неустойці.
Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача неустойки оскільки вона нарахована в період дії в Україні воєнного стану, а тому підлягає списанню.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 17.11.2024 року №11.11.2024-100001062 - 16 100 грн., з яких: 7 000 грн. - заборгованість за кредитом; 9 100 грн. - заборгованість процентами, а також судовий збір. В решті позовних вимог відмовити.
При розподілі судових витрат, суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 21 000 грн. та задоволено на суму 16 100 грн., тобто на 76,66% (16100*100:21000) Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1 857,01 грн. (2422,40*76,66:100).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263 - 265 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 549, 629, 610, 1050, 1054 ЦК України, суд, -
ухвалив:
Позовну заяву задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського 133-А, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №11.11.2024-100001062 в сумі 16 100 грн. та судові витрати по справі в сумі 1 857,01 грн.
В решті позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Дата складання повного тексту рішення 21.10.2025 року.
Суддя: