Номер провадження 22-ц/821/1736/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/9241/24 Категорія: 311010000 Кондрацька Н. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
16 жовтня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Координаційного центру з надання правничої допомоги, третя особа: Північний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги, про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсацію за затримку виплати такої допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації за затримку виплати такої допомоги, компенсації за затримку виплати допомоги у розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати та стягнення моральної шкоди, -
У листопаді 2024 року адвокат Горобець С.О., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Наказом Координаційного центру з надання правничої допомоги від 09 вересня 2024 року N? 308/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у зв?язку з реорганізацією, відповідно до пункту І статті 40 Кодексу законів про працю України.
ОСОБА_1 є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії та має переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв?язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування.
Але, листом від 11 листопада 2024 N? 098/01-18/366 Смілянський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, повідомив, що в попередженні про наступне вивільнення від 14 березня 2024 N? 001/05.2-15/949 ОСОБА_1 запропоновано, що у разі належності до категорії осіб, передбачених статтею 42 КЗпП України, які мають переважне право на залишення на роботі, вказати цю інформацію в заяві про намір бути призначеним на одну із запропонованих йому вакантних посад та надати підтверджуючі документи, однак про належність до категорії осіб, які мають переважне право на залишення на роботі ОСОБА_1 не повідомляв.
Разом із тим, відповідачеві-1, як на момент незаконного звільнення, так і в період коли позивач займав відповідну посаду, було відомо про те, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що неодноразово підтверджується самим відповідачем- 1 у вказаному листі від 11 листопада 2024 року та підкріплюється тим фактом, що відповідачем-1 здійснено виплату на користь позивача допомоги у розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також позивач зазначив, що перелік вакантних посад, наданий ОСОБА_1 для ознайомлення значно пізніше ніж іншим працівникам. Тому, на момент його ознайомлення з відповідним переліком вакантних посад, деякі з тих посад, які в перспективі могли б бути надані ОСОБА_1 , вже займалися іншими особами, які в порівнянні з позивачем не мають першочергового права на зайняття рівнозначної вакантної посади, що прямо порушило права останнього.
За вказаних обставин позивач вважає, що наказ від 09 вересня 2024 року N? 308/к про його звільнення є незаконним та підлягає до скасування, оскільки винесений без урахування наявності у останнього підстав для першочергового зайняття рівнозначної вакантної посади, з поновленням позивача на посаді.
Крім того, позивач просив суд із поновленням його на посаді вирішити питання про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача.
Також ОСОБА_1 вказав, що Наказом Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 02 вересня 2024 року N? 42/к «Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань Євгену Савчуку» позивачеві надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в межах фонду заробітної плати у розмірі 10 відсотків від посадового окладу в сумі 970,00 грн.
Разом із тим, сторона позивача вважає, що така сума виплати є неповною та необґрунтованою з огляду на наступне.
Наказом відповідача-1 від 20 грудня 2023 року N? 67/к ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу на вирішення-соціально побутових питань у розмірі, що не перевищує середню місячну заробітну працю.
Таку різницю у відповідних виплатах в порівнянні з минулим роком відповідач-1 пояснює тим, що таку виплату здійснено у межах фонду оплати праці.
Разом із тим, відповідачем-1 не пояснюється як змінився фонд оплати праці порівняно з минулим роком та чому це вплинуло на права позивача щодо розміру отриманої ним матеріальної допомоги.
3 огляду на наведене, сторона позивача вважає, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік має бути аналогічним до відповідної виплати за попередній рік та обчислюватися у розмірі середньої місячної заробітної плати, що у випадку ОСОБА_1 становить 27 429,90 грн. Тому неплачена сума матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань становить 26 459,90 грн.
Також, з моменту звільнення до моменту подання позовної заяви пройшло більше двох місяців та сторона позивача вважає, що відшкодування також підлягає компенсація за затримку такої виплати, що обраховується у розмірі 3% річних з урахуванням рівня інфляції та у даному випадку становить 1 040, 81 грн., з яких 880,32 це сума збитків від інфляції та 160,49 грн. - 3% річних.
Аналогічна ситуація склалася і з матеріальною допомогою на оздоровлення.
Так, Наказом Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 06.06.2024 N? 40/к ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 1500, 00 грн.
Разом із тим, сам відповідач-1 у своєму листі від 11 листопада 2024 року повідомляє, що у січні та лютому поточного року трьом працівникам надано матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Працюючи на рівних умовах з іншими працівниками та виконуючи свої обов?язки передбачені для відповідної посади, позивач вважає несправедливим факт того, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачена йому у меншому розмірі ніж іншим працівникам.
Враховуючи, що відповідачем-1 виплачено лише 1500,00 грн, станом на день звільнення ним на користь ОСОБА_1 не доплачено 25 929,90 грн.
Так, у даному випадку також підлягає компенсації сума інфляційних втрат у розмірі 1 019,97 грн., з яких 862,62 грн - сума інфляційних збитків та 157,28 грн - 3% річних.
Крім того, позивачеві, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської аварії першої категорії, виплачено допомогу у розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, яка становить 76 023,87 грн.
Однак, вказану виплату здійснення із затримкою 21 листопада 2024 року, а не у день звільнення 09 вересня 2024 року, що підтверджується відповідним скріншотом з банківського застосунку.
Отже, враховуючи той факт, що за період з дня звільнення до дня здійснення відповідної виплати пройшло більше двох місяців, на користь ОСОБА_1 має бути стягнуто компенсацію 3% річних та інфляційних втрат за зазначений період у розмірі 2 984,21 грн, з яких 2 529,31 грн становлять інфляційні збитки та 454,90 грн - 3% річних.
Позивач вказав, що з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зважаючи на рівень пережитого позивачем стресу у зв?язку з незаконним звільненням, переживаннями щодо несправедливості недоплати йому матеріальної допомоги, які посилилися фактом виплати такої допомоги іншим працівникам у належному розмірі, покладеним на нього обов?язком відстоювати свої законні права у судовому порядку через несправедливість та необґрунтованість дій відповідачів, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
Позивачем визначено третьою особою у справі Північний міжрегіональний центр з надання правничої допомоги, оскільки, відповідно до повідомлення реорганізацію Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та про порядок і строки заявлення кредиторами своїх вимог, проведення актів звірки від 13 березня 2024 року, що розміщене на офіційному сайті Безоплатної правничої допомоги, Північний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги (код за ЄДРПОУ 39776588, місце знаходження: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, 32) є правонаступником майна, прав та обов?язків реорганізованого Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо правонаступництва Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги.
Також у позовній заяві повідомлено, що орієнтовний розмір судових витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу адвоката становить 15 000,00 грн, детальний розрахунок буде надано не пізніше ніж через п?ять днів після винесення судом рішення по справі.
Керуючись зазначеними вище доводами, позивач просив суд поновити строк на подання позовної заяви у частині позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування Наказу Координаційного центру з надання правничої допомоги від 09 вересня 2024 року N? 308/к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у зв?язку з реорганізацією, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, та поновлення його на посаді;
- визнати незаконним та скасувати Наказ Координаційного центру з надання правничої допомоги від 09 вересня 2024 року N? 308/к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у зв?язку з реорганізацією, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, з подальшим поновленням ОСОБА_1 на посаді;
- стягнути з Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути з Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових проблем у розмірі 26 459,9 грн та компенсацію за затримку виплати такої допомоги у розмірі 1 040, 81 грн, з яких 880,32 - сума збитків від інфляції та 160,49 грн - 3% річних;
- стягнути з Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 25 929,90 грн та компенсацію за затримку виплати такої допомоги у розмірі 1 019, 97 грн, з яких 862,62 грн - сума інфляційних збитків та 157,28 грн - 3% річних;
- стягнути з Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку виплати допомоги, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської аварії першої категорії, у розмірі 2 984,21 грн, з яких 2 529,31 грн становлять інфляційні збитки та 454,90 грн - 3% річних;
- стягнути з Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Координаційного центру з надання правничої допомоги та Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000, 00 грн солідарно.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку виплати допомоги, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської аварії першої категорії, у розмірі 2 984,21 грн, з яких 2 529,31 грн становлять інфляційні збитки та 454,90 грн - 3% річних, та 1 000,00 грн компенсацію за спричинення моральної шкоди, а всього 3 984, 21 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , районний суд вказав, що позивача було повідомлено про його вивільнення, направлено ОСОБА_1 попередження разом із іншими працівниками. Судом не встановлено доказів волевиявлення позивача щодо бажання бути призначеним на будь-яку запропоновано посаду, фактів тиску чи примушування написання заяви від 09 вересня 2024 року та обставин користування чи заволодіння ключем позивача до системи електронного документообігу або несанкціонованого входження до системи під іменем ОСОБА_1 . Судом зазначено, що направлення попередження про вивільнення, якому передувало направлення Наказу Міністерства юстиції України від 27 грудня 2023 року N? 4453/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної правничої допомоги» та у подальшому направленню переліку посад відповідало вимогам статті 49-2 Кодексу законів про працю України.
Щодо посилань позивача на переважне право залишення на роботі при вивільненні працівника у зв'язку з реорганізацією судом вказано на те, що пунктом 7 ст. 20 та п. 1 ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» гарантовано особам, віднесеним до категорії 1-2 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи переважне право залишення на роботі, яке враховується при скороченні декількох посад і наданні у такому разі переважного права залишення на роботі, проте позивачем помилково ототожнено поняття «залишення на роботі» та «заняття посади».
Щодо стягнення з Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 недоплаченої матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових проблем у розмірі 26 459,9 грн та компенсацію за затримку виплати такої допомоги у розмірі 1 040, 81 грн, з яких 880,32 це сума збитків від інфляції та 160,49 грн - 3% річних та стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 25 929,9 грн та компенсацію за затримку виплати такої допомоги у розмірі і 019, 97 грн, з яких 862,62 грн - сума інфляційних збитків та 157,28 грн - 3% річних суд вказав про необгрунтованість позовних вимог, оскільки відповідачем спростовані доводи позивача про можливість проведення таких виплат із фонду оплати праці у межах наявних коштів.
Оскільки, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування наказу про звільнення позивача, відтак не підлягають задоволенню і вимоги, щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як і вимога щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо стягнення з Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 компенсації за затримку виплати допомоги, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської аварії першої категорії, у розмірі 2 984,21 грн, з яких 2 529,31 грн становлять інфляційні збитки та 454,90 грн - 3% річних судом встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією відповідного посвідчення 1 категорії серії НОМЕР_1 від 22 грудня 2022 року (посвідчення безстрокове). Вказаний статус гарантує особі виплату допомоги в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, а також збереження за їх бажанням посадового окладу, тарифної ставки (окладу) на новому місці роботи, але не більше одного року. Їм також гарантується працевлаштування з урахуванням їх побажань або можливість навчання нових професій (спеціальностей) із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки, але не більше одного року. Позивачу вплачено відповідачем 1 допомогу у розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати у розмірі 76 023,87 грн 21 листопада 2024 року, тобто із затримкою від дати звільнення 09 вересня 2024 року, тому позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення та до стягнення належить компенсація у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 2 984,21 грн, з яких 2 529,31 грн інфляційні збитки та 3% річних 454,90 грн.
Щодо стягнення з Координаційного центру з надання правничої допомоги та Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50 000 грн солідарно, суд не прийняв до уваги твердження позивача в частині спричинення йому відповідачем моральної шкоди внаслідок незаконного звільнення, невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недоплату матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби та оздоровлення, оскільки у задоволені таких вимог відмовлено. Проте, суд врахував, що позивач звертався з вимогами про проведення розрахунку про порушення відповідачем вимог трудового законодавства в частині затримки у виплаті допомоги, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської аварії. Належні позивачу при звільненні суми виплачені не вчасно, внаслідок чого він був вимушений звертатись до суду для відновлення його порушених прав. Проте, суд також врахував, що відповідач хоч і не в день звільнення, проте здійснив виплату позивачу матеріальної допомоги, тому визначив матеріальну допомогу у розмірі 1000, 00 грн, а позовні вимоги в цій частині задовольнив частково.
09 червня 2025 року адвокат Савчука Є.В. Горобець С.О. надіслав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в які просив суд стягнути солідарно з відповідачів вартість понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Додатковим рішенням Придніпровського районного суду від 22 липня 2025 року заяву задоволено частково. Стягнуто з Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги у сумі 555,00 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд врахував пропорційність задоволення позовних вимог позивача та визначив до стягнення суму саме у пропорційному співвідношенні до заявленої суми понесених витрат на правничу допомогу.
Не погоджуючись із рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2025 року ОСОБА_1 скерував до суду апеляційну скаргу, в якій вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставина справи та судом неправильно застосовано норми матеріального права, що й призвело до ухвалення незаконного та необгрунтованого рішення у справі.
Скаржник вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню повністю та суд апеляційної інстанції має право ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
ОСОБА_1 обгрунтовує незаконність судового рішення тим, що суд помилково врахував при ухваленні рішення особисте отримання позивачем 14 березня 2024 року попередження про наступне вивільнення з додатками на 164 арк з переліком вакантних посад за Вх. № 098/01-16/152 через систему електронного документообігу АСКОД, оскільки ознайомлення позивача з такими документами в електронному вигляді не є належним доказом виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань. Вказує, що до такого висновку суд прийшов без врахування положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги», що підлягали застосуванню у обставинах, що склалися.
Апелянт вважає, що судом не застосовано до спірних правовідносин частини 1-3 ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», згідно з якими електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.
Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.
У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.
Аналіз положень зазначеної норми права дає апелянту підстави для висновку, що обов'язок доведення факту отримання адресатом електронного документа покладається на його автора.
Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що оскаржуване рішення суду не містить дослідження обгрунтованості низки доказів, зокрема, текстів персональних попереджень з доданими переліками запропонованих посад, які є невід'ємними додатками до персональних попереджень, для встановлення факту неналежного пропонування працівнику всієї наявної роботи, протоколів створення та перевірки кваліфікованого удосконаленого електронного підпису, довідок про засвідчення кваліфікованим електронним підписом ОСОБА_1 електронних документів для встановлення факту ознайомлення під підпис із запропонованою роботою.
Суд також не навів у рішенні результатів дослідження та оцінки персональних попереджень про скорочення посади та пропонування іншої наявної роботи, що свідчить про порушення норм процесуального права щодо порядку оцінки та дослідження доказів у справі.
В свою чергу ОСОБА_1 повідомив суд першої інстанції про те, що йому було відомо про реорганізацію з 27 січня 2024 року. Заперечував отримання листа з попередженням про звільнення з додатками на особисту електронну пошту, які і листа на робочу електронну пошту. Також заперечував отримання поштового листа про попередження. Апелянт зазначає, що він не мав доступу до пошти, яка надходила до організації, реєстрацією та прийманням займалися працівники Центру, також він не мав у робочому комп'ютері програми АСКОД, яка отримує чи надсилає листи, з такими листами він працював за допомогою працівника Центру на його робочому комп'ютері, тому нічого не може повідомити про отримання листа 15 березня 2024 року з попередженням про вивільнення та хто мав доступ до його ключа.
Крім того, апелянт зазначає, що у попередженні від 14 березня 2024 року, яке він отримав 03 травня 2024 року, не було переліку вакантних посад, це був штатний розпис. Не заперечував, що наказ про звільнення особисто отримав 09 вересня 2024 року і з переліком запропонованих посад також ознайомився 09 вересня 2024 року, всі запропоновані посади йому не підходили. Варіант дистанційної роботи на посаді у м. Вишневе йому не запропонували. Апелянт зазначає, що не повідомляв ні Координаційний центр, ані Північний міжрегіональний центр про свій статус постраждалого внаслідок Чорнобильської аварії і якщо б списки працівників передавалися, то тоді б врахувалась посада для нього. Таким чином, ОСОБА_1 , наполягає на незаконності наказу про його звільнення та необхідності його скасування із поновленням на роботі та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий наказ винесений без урахування наявності у позивача першочергового зайняття рівнозначної вакантної посади.
Доводи апеляційної скарги щодо стягнення із відповідача матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідають доводам позовної заяви.
Більш того, ОСОБА_1 , незважаючи на задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині стягнення із відповідача 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну виплату трикратної середньомісячної заробітної плати як особі відповідного статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, наводить в апеляційній скарзі обгрунтування для покладення на роботодавця такої відповідальності.
Також апелянт наголошує на стягненні з Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та стягненні моральної шкоди за порушення відповідачами його трудових прав у розмірі 50 000, 00 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідач зазначає про законність рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2025 року та просить скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Наполягає на тому, що позивач демонструє нерозуміння норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, або тлумачить їх зміст на власний розсуд.
Звертає увагу апеляційного суду на тому, що і стаття 42 КЗпП України і пункт 7 статті 20 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначають коло осіб, які мають на переважне право на залишення на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
Водночас пункт 7 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не містить гарантій щодо надання першочергового права на зайняття рівнозначної вакантної посади.
Для визначення наявності такого права працівник має повідомити роботодавця на яку посаду претендує або бажає бути призначеним для надання можливості порівняти з іншими кандидатурами. Такої заяви апелянт не подавав роботодавцю, яким був відповідач 2, а не як зазначено в сказі відповідач 1.
Зазначає, що Ліквідаційна комісія Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги не була роботодавцем відносно апелянта, тож не мала обов'язку щодо пропонування посад або права прийняття рішень щодо наявності або відсутності переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників.
Обов'язок повідомлення про звільненням в повному обсязі виконаний відповідачем 2 Координаційним центром з надання правничої допомоги, а обов'язок пропонування посад виконаний третьою особою у справі, а саме Північним МРЦ, яким формувались переліки вакантних посад та розглядались заяви працівників про намір бути призначеними на ту чи іншу посаду на новому підприємстві. ОСОБА_1 не повідомив Північний МРЦ про те, на яку посаду претендує, тож навіть не надав правонаступнику можливості прийняти рішення про призначення на посаду та наявності/або відсутності переважного права на залишення на роботі у ОСОБА_1 відносно інших працівників, які теж могли мати встановлені законом пільги.
Заперечення апелянтом факту отримання через систему АСКОД попередження із переліком вакантних посад є безпідставними, оскільки за вказаних апелянтом умов він сам передав логін та пароль для входу в систему іншій особі, яка приймала від його імені всі документи, які надходили в установу, що є порушенням ч. 2 ст. 11-1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Координаційний центр з надання правничої допомоги скерував до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач-2 зазначає, що апелянт невірно трактує обставини свого звільнення та процедуру повідомлення про вивільнення. Судом першої інстанції було всебічно досліджено надані докази, які свідчать про дотримання відповідачем-2 всіх вимог трудового законодавства. Попередження про наступне вивільнення від 14 березня 2024 року з додатками та переліком вакантних посад було направлено ОСОБА_1 через систему електронного документообігу АСКОД, а також рекомендованим листом. Як встановлено судом, позивач мав доступ до системи АСКОД і особисто отримав документи 15 березня 2024 року. Крім того, апелянт особисто ознайомився із попередженням 03 травня 2024 року, що зафіксовано його підписом. Таким чином, термін попередження, що передував даті звільнення 09 вересня 2024 року, був дотриманий. Позивачу неодноразово пропонувалися вакантні посади у юридичній особі-правонаступнику шляхом надання відповідних переліків 14 березня 2024 року, 02 травня 2024 року, 20 травня 2024 року та 09 вересня 2024 року. Таким чином, звільнення ОСОБА_1 відбулося не через порушення з боку роботодавця, а через відмову самого працівника від запропонованої роботи.
Щодо переважного права на залишення на роботі особи зі статусом потерпілої від Чорнобильської катастрофи Координаційний центр зазначає, що позивач помилково ототожнює поняття «переважне право на залишення на роботі» з «першочерговим правом на зайняття рівнозначної вакантної посади».
На переконання відповідача-2 апелянт необгрунтовано вимагає стягнути недоплачену матеріальну допомогу, посилаючись на виплати за попередній рік. З наданих доказів вбачається, що внаслідок дій самого апелянта на посаді директора, фонд оплати праці був вичерпаний, і фонд економії заробітної плати у 2024 році не утворився.
Щодо компенсації за затримку виплати та моральної шкоди відповідач зазначає, що суд обгрунтовано задовольнив вимоги апелянта щодо компенсації за затримку виплати, стягнувши 2 984,21 грн згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати». Вказує про достатність та обгрунтованість присудженої суми у розмірі 1 000,00 грн за моральні страждання позивача, спричинені затримкою виплати.
Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, згідно з наказом № 528-к від 17 лютого 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 18 грудня 2019 року (а.с. 130, т.1)
Згідно з п. 6 Наказу Міністерства юстиції України від 27 грудня 2023 року N? 4453/5 «Питання оптимізації системи надання безоплатної правничої допомоги» реорганізовано центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги за переліком згідно додатком 4 шляхом їх приєднання до Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (код згідно з ЕДРПОУ 39776588).
У пункті 20 згаданого додатку 4 зазначений Смілянський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правничої правової допомоги ( ЄДРПОУ 39776622). (а.с. 131-140, т.1)
Наказом Координаційного центру з надання правничої допомоги від 26 лютого 2024 року N? 72 «Питання оптимізації Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги», утворено комісію з реорганізації Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (п.1) (а.с. 141-143, т.1).
Згідно із листом від 14 березня 2024 року N? 001/05.2-15 директору Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 направлено попередження про наступне вивільнення з додатками на 164 арк (включно з переліком вакантних посад в Північному міжрегіональному центрі з надання безоплатної правничої допомоги на 26 арк). У даному попередження також запропоновано іншу роботу на вакантних посадах, перелік яких додано до даного попередження з одночасним наданням копії наказу відповідача 2 від 09 лютого 2024 року N? 31 «Про затвердження кваліфікаційних вимог до працівників структурних підрозділів міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги» (а.с. 144-159, т.1).
Відповідно до відомостей з системи електронного документообігу АСКОД вбачається, що попередження про наступне вивільнення разом з усіма додатками особисто отримав ОСОБА_1 15 березня 2024 року в 09:22 за вхідним номером 098/01-16/152 (а.с. 160, т.1).
Також, згідно з наданою копією попередження ОСОБА_1 отримав його з додатками 03 травня 2024 року, про що свідчить його власноручний підпис із зазначенням дати отримання (а.с. 146, т.1).
Також, відповідно до журналу вихідних документів за період з 14 березня 2024 року по 14 березня 2024 року попередження про наступне вивільнення з посад направлено іншим працівникам центрів з надання безоплатної вторинної допомоги.
ОСОБА_1 як керівнику місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, 09 квітня 2024 року за Вх №098/01-16/196 був направлений Координаційним центром з надання правничої допомогти перелік вакантних посад у Північному міжрегіональному центрі з надання безоплатної правничої допомоги станом на 09 квітня 2024 року (а.с. 192, т.1).
В подальшому 02 травня 2024 року ОСОБА_1 . Координаційним центром з надання правничої допомогти направлений перелік вакантних посад у Північному міжрегіональному центрі з надання безоплатної правничої допомоги станом на 02 травня 2024 року, що отриманий за № 098/01-17/269 (а.с. 199, т.1).
20 травня 2024 року Координаційним центром з надання правничої допомогти був направлений перелік вакантних посад у Північному міжрегіональному центрі з надання безоплатної правничої допомоги станом на 20 травня 2024 року до Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який отриманий за № 098/01-16/282 ОСОБА_3 (а.с. 206, т.1).
Із переліком вакантних посад станом на 09 вересня 2024 року ОСОБА_1 ознайомився особисто під підпис 09 вересня 2024 року (а.с. 207, т.1).
Згідно з заявою від 09 вересня 2024 року ОСОБА_1 відмовився від усіх запропонованих йому посад у Північному міжрегіональному центрі з надання безоплатної правничої допомоги. Жодних заперечень чи застережень указана заява не містить (а.с. 221, т.1).
Наказом Координаційного центру з надання правничої допомоги від 09 вересня 2024 року N? 308/к «Про звільнення ОСОБА_4 », позивача звільнено з посади директора Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 09 вересня 2024 року у зв?язку з реорганізацією, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 61, т.1).
З наказом про звільнення позивач ознайомлений того ж дня - 09 вересня 2024 року, копію наказу отримав.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України (у редакції станом на час звільнення) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц Верховний Суд України вказав, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку.
За матеріалами справи встановлено, що позивач оскаржує наказ про звільнення, копію якого отримав 09 вересня 2024 року. Позовну заяву подано ОСОБА_1 22 листопада 2024 року із клопотанням про поновлення строку на звернення до суду. Позивач вказав, що про факт неврахування його статусу як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії стало відомо лише 11 листопада 2024 року з листа відповідача-1 (а.с. 14-17, т.1), оскільки грошову допомогу у розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати отримав лише 21 листопада 2024 року (а.с. 21, т.1).
Оцінюючи причини пропуску звернення позивача до суду із позовними вимогами, в тому числі, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення на підставі п.1 ст. 40 КЗПП України апеляційний суд враховує, що у попередженнях про наступне вивільнення від 14 березня 2024 року N? 001/05.2-15, отримання якого заперечується позивачем 14 березня 2024 року, проте отримано особисто під підпис 03 травня 2024 року (а.с. 146, т.1), Координаційний центр з надання правничої допомоги наголошував на тому, що у разі належності ОСОБА_1 до категорії осіб, передбачених ст. 42 КЗпП України, які мають переважне право на залишення на роботі, просило вказати інформацію в заяві про намір бути призначеним на одну із запропонованих посад та надати підтверджуючі документи (в т.ч. копії документів про освіту, копію трудової книжки та копію документів про пільги (за наявності).
Таким чином, відповідач-2 доводив до відому позивача відсутність у останнього документів про пільги позивача, тому доводи останнього про обізнаність Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в період зайняття позивачем посади та на момент звільнення є безпідставними.
Слід врахувати, що роботодавцем ОСОБА_1 згідно з наказом про призначення на посаду від 17 грудня 2019 року є саме Координаційний центр з надання правничої допомоги, тому наявність чи відсутність даних щодо віднесення позивача до пільгової категорії осіб під час вирішення питання роботодавцем щодо працевлаштування працівника в ході змін в організації Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги має правове значення саме у роботодавця позивача.
Апеляційний суд погоджується із висновком районного суду щодо дотримання відповідачем-2 вимог ст. 49-2 КЗпП України в частині попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення та доведення до відому працівника переліку інших вакантних посад роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, наказом Координаційного центру від 23 листопада 2023 року N? 95 затверджено Інструкцію з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну у Координаційному центрі, згідно якої основна форма провадження діловодства в Координаційному центрі здійснюється в електронній формі з використанням системи електронної взаємодії органів виконавчої влади (СЕВ ОВВ).
Пунктом 12 Інструкції визначено, що система електронної взаємодії органів виконавчої влади забезпечує гарантовану доставку електронних документів від їх відправників до їх одержувачів (адресатів).
Координаційним центром з надання правничої допомоги в тому числі з використанням системи електронного документообігу АСКОД 14 березня 2024 року N? 001/05.2-15 (а.с. 160, т.1), 09 квітня 2024 року за Вх №098/01-16/196 (а.с. 192, т.1), 03 травня 2024 року за Вх №098/01-17/269 (а.с. 199, т.1), 20 травня 2024 року за Вх №098/01-16/282 (а.с. 206, т.1), 09 вересня 2024 року за Вх №098/01-16/332 (а.с. 220, т.1) були направлені попередження про наступне вивільнення з додатками із переліком вакантних посад у Північному міжрегіональному центрі з надання безоплатної правничої допомоги станом на дати відправлення попереджень відповідно. Вказані попередження разом із переліком вакантних посад були отримані користувачем ОСОБА_1 , за виключенням попередження із додатками від 20 травня 2024 року, отриманого ОСОБА_3 .
Інтерфейс робочого кабінету (Вхідна кореспонденція) користувача АСКОД дозволяє беззаперечно встановити адресата, дату та статус відправки, і містить також відмітку про отримання відправлення із точною датою, часом та даними отримувача.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.
У п. 15 Р.ІІ (Міжвідомчий обмін електронними документами) Інструкції визначено, що електронний документ, що завантажився із СЕВ ОВВ до СЕД вважається доставленим адресату.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неналежного ознайомлення позивача з переліками запропонованих вакантних посад в електронному вигляді та неналежним виконання Ліквідаційною комісією Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги своїх зобов'язань є безпідставними.
Роботодавцем позивача були дотримані терміни попередження позивача про наступне вивільнення відповідно до вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України шляхом відправлення документів із використанням системи внутрішнього документообігу АСКОД ще 14 березня 2024 року N? 001/05.2-15.
Більш того, попередження про вивільнення із відповідними додатками було особисто отримано позивачем 03 травня 2024 року (а.с. 146, т.1), однак до дати звільнення позивач не висловив свого наміру бути призначеним на одну із вакантних посад чи відмови від призначення не висловив, хоча, як стверджує сам скаржник, йому було відомо про реорганізацію ще з 27 січня 2024 року, а отже із зменшення кількості вакантних посад у кореляції до часу відповідно зменшувалося.
Доводи апелянта щодо неналежного дослідження районним судом переліку запропонованих посад та вичерпного переліку наявної роботи не спростовують дотримання роботодавцем ст. 49-2 КЗпП України, оскільки зміст документів «Перелік вакантних посад» відповідає вказаним у додатках до попереджень переліку вакантних посад в Північному міжрегіональному центрі з надання безоплатної правничої допомоги. Із змісту долучених до матеріалі в переліків посад встановлено, що станом на 14 березня 2024 року до прикладу у Черкаському бюро правничої допомоги було вакантних сім штатних посад (а.с. 153, зв, т.1); станом на 09 квітня 2024 року - сім штатних посад (а.с. 186, т. 1); станом на 02 травня 2024 року - чотири вакантні одиниці (а.с. 173, т.1), станом на 20 травня 2024 року - чотири вакантні одиниці (а.с. 203, т.1); станом на 09 вересня 2024 року - п'ять вакантних одиниць (а.с. 214, т.2)
Разом з тим, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказаний перелік є штатним розписом Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги позивачем не надано, як і не спростовано вакантності жодної із означених у переліку посад, тому аргументи скаржника у цій частині апеляційним судом відхиляються.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, в тому числі переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування.
У разі вивільнення працівників у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників їм виплачується допомога в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, а також зберігається за їх бажанням посадовий оклад, тарифна ставка (оклад) на новому місці роботи, але не більше одного року. Їм також гарантується працевлаштування з урахуванням їх побажань або можливість навчання нових професій (спеціальностей) із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки, але не більше одного року.
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 від 23 грудня 2022 року ОСОБА_1 віднесений до 1 категорії потерпілих від Чорнобильської катастрофи. (а.с. 12)
При цьому, районним судом вірно зазначено, що позивач невірно тлумачить поняття «переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці» з поняттям «переважного права на зайняття посади».
Матеріалами справи підтверджено виплату позивачеві після отримання відомостей щодо його статусу, який дає право на додаткові гарантії потерпілого внаслідок аварії на ЧАС на підставі ст. 20 вищезазначеного Закону, компенсації у розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати у сумі 76 023, 87 грн. 21 листопада 2024 року (а.с. 21, т.1), тобто не в день звільнення 09 вересня 2024 року.
В частині стягнення із Ліквідаційної комісії Смілянського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 недоплаченої матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових проблем та на оздоровлення, судом обгрунтовано залишені вказані позовні вимоги без задоволення, оскільки на підставі повного та всебічного дослідження наданих відповідачами доказів достовірно встановлена відсутність коштів у межах економії фонду оплати праці на 2024 рік. Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції станом на час звільнення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП України (у редакції станом на час звільнення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується при наданні працівникам відпусток (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з підпунктами «б», «е» пункту 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо; пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати)
Тобто, згідно з підпунктом «б» пункту 4 Порядку матеріальні допомоги працівникам є одноразовою виплатою.
Відповідно до пункту 8 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, соціальні виплати та заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз вказаних положень Закону та Порядку дозволяє дійти до висновку, що виплата працівнику матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення мають одноразовий характер тому Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» застосовується до грошових доходів громадян, які не мають разового характеру, виплата матеріальної допомоги є одноразовою виплатою і тому не підлягає компенсації у відповідності до вимог цього Закону.
За прострочення виплати таких нарахувань у трудовому законодавстві передбачений спеціальний вид відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника, проте порушень трудового законодавства роботодавцем щодо виплат ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення, несвоєчасність виплати яких передбачає застосування положень ст. 117 КЗПП України, апеляційним судом не встановлено.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу скаржника на те, що грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533-535 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.
Системний аналіз зазначених норм права свідчить, що трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані трудовим законодавством, а відповідачі не є кредиторами по відношенню до позивача у цивільно-правових відносинах, вимоги позивача про покладення на відповідачів обов'язку щодо сплати 3 % річних за порушення строків розрахунків при звільненні є безпідставними, як і вимоги позивача про стягнення 3 % річних за несвоєчасну виплату допомоги в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, проте суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, яке у частині покладення на відповідача відповідальності за несвоєчасну виплату допомоги відповідно до ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сторонами не оскаржується.
В частині визначеного до стягнення судом розміру моральної шкоди 1000,00 грн, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо достатньості та необхідності такого розміру із врахуванням суті порушеннь з боку відповідача трудових прав позивача та необхідності докладання останнім зусиль для відновлення порушеного права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, колегія суддів підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачає.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 жовтня 2025 року.
Судді: