Справа № 553/3612/24 Номер провадження 22-ц/814/3280/25Головуючий у 1-й інстанції Подмаркова Ю. М. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
09 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Триголов В.М., Чумак О.В.
розглянувши у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Кумечко Мариною Сергіївною,
на рішення Подільського районного суду м.Полтави від 23 травня 2025 року, постановлене суддею Подмарковою Ю.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Подільської районної у м.Полтаві ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітніх дітей,
14.10.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, у якому просив визнати за ним факт одноосібного самостійного виховання та утримання доньки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 .
В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 04.12.2009 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 02.02.2021 (справа №553/2609). У шлюбі народилося двоє дітей, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після розірвання шлюбу сторін діти залишилися проживати з батьком, позивачем, який самостійно їх виховує та забезпечує матеріальні потреби.
Зазначає, що матір дітей ОСОБА_2 із жовтня 2020 року перебуває на обліку та періодичному лікуванні в КП «Полтавський обласний психоневрологічний диспансер». Під час періодів загострення хвороби відповідачка стає небезпечною для оточуючих, а тому позбавлена можливості опікуватися дітьми. Відтак, позивач є єдиним піклувальником малолітніх дітей, а тому просить захисти порушене право в межах заявлених позовних вимог.
Рішенням Подільського районного суду м.Полтавиа від 23.05.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітніх дітей - відмовлено.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини. Тоді як позивачем не на надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували повіну відсутність участі матері у вихованні малолітніх дітей та їх утриманні.
Не погодившись із указаним судовим рішенням, позивач, в інтересах якого діє представник - адвокат Кумечко М.С., оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду й ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Зазначає, що спільні діти сторін починаючи з літа 2021 року постійно проживають з позивачем, який займається їх вихованням, доглядом за ними, оскільки відповідачка не має змоги виконувати власні батьківські обов'язки й керувати своїми діями внаслідок психіатричної хвороби, перебіг якої може створювала небезпеку для оточуючих.
Наголошує, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей необхідно позивачу задля забезпечення можливості самостійного прийняття рішень щодо дітей, забезпечення їх потреб та захисту інтересів, зокрема, щодо вирішення питань щодо виїзду за кордон, отримання медичної допомоги та проведення медичних втручань за необхідності, освіти, представлення інтересів дітей в державних органах та установах, вирішення питань щодо отримання ними майна, захисту їх прав, тощо.
Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою, що перешкодою для відповідачки здійснювати виховання, догляд та утримання дітей є наявність в неї хвороби - шизоафективного розладу змішаного типу. Саме в результаті свого психіатричного захворювання відповідачка позбавлена можливості виконувати свої батьківські обов'язки відносно власних неповнолітніх дітей, здійснювати догляд за дітьми, адже постійно перебуває на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я психіатричного спрямування.
Доводить, що стан здоров'я відповідачки не дає їй можливості фізично брати участь у вихованні та утриманні дітей. Тому неповнолітні діти перебувають під повним вихованням виключно батька, можлива мобілізація якого до лав ЗСУ фактично призведе до того, що діти залишаться без опіки батька, який єдиний виконував щодо них батьківський обов'язок.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17.07.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено справу до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 22.07.2025
08.10.2025 до Полтавського апеляційного суду надійшла заява відповідачки про розгляд справи без її участі. Позовну заяву та апеляційну скаргу просить задовольнити.
09.10.2025 представник позивача - адвокат Кумечко М.С. звернулася в апеляційний суд із клопотанням про розгляд справи без її участі. Апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі, навівши нові фактичні обставини, які за своїм змістом є доповненнями до апеляційної скарги, атому за правилами статті 364 ЦПК України апеляційним судом до уваги не приймаються.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджають розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.12.2009 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, про що Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області складено актовий запис №252 від 04.12.2009.
Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 02.02.2021 (справа №553/2609/20) шлюб, зареєстрований у Київському ВДРАЦС Полтавського МУЮ Полтавської області, актовий запис - 252, від 04.12.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано./а.с.14/
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , батьками дитини записані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис про народження №368 від 19.04.2011./а. с. 20/
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , батьками дитини записані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис про народження №518 від 31.05.2012./а. с.18/
ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ./а.с.11-13/
Відповідачка ОСОБА_2 та спільні діти сторін зареєстровані такими, що проживають за адресою: АДРЕСА_1 ./а.с.15, 19, 21/
Із виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, виданої КП «Полтавський обласний психоневрологічний диспансер», убачається, що ОСОБА_2 встановлено діагноз - шизоафективний розлад змішаний тип, стан декомпенсації./а.с.17/.
Довідкою КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР» Відокремленого підрозділу-обласної консультативної психоневрологічної поліклініки зі стаціонаром №1 від 17.04.2025 №2135/33.1.-15 підтверджується, що з 2021 року ОСОБА_2 надається психіатрична допомога, постійно приймає підтримуюче лікування./а.с.92/
На підтвердження звернення до служби у справах дітей виконавчого комітету подільської районної у м.Полтаві ради з приводу надання довідки про те, що на утриманні позивача перебувають малолітні діти, ОСОБА_5 долучено заяву та лист служби у справах дітей виконавчого комітету Подільської районної у м.Полтаві ради від 22.08.2024 №05.1-16/147./а.с. 23, 2/)
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що неповнолітні діти сторін зареєстровані в будинку, який належить на праві власності позивачу, та проживають разом з матір'ю, яка також зареєстрована за даною адресою. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача не можна вважати таким, що утримує дітей без матері, адже остання має повний перелік прав та обов'язків щодо виховання та утримання дітей. Тоді як мати не може відмовитися від своїх обов'язків.
При постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції також враховано відсутність у справі доказів, які свідчать про повну відсутність участі матері у вихованні та утриманні дітей так само як і докази про позбавлення її батьківських прав або визнання її недієздатною. Отже, у даному випадку відсутні підстави стверджувати, що позивач самостійно утримує спільних дітей сторін.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).
Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітніх дітей, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Метою встановлення факту позивач, серед іншого, визначив отримання права на відстрочку від мобілізації відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з самостійним вихованням та утриманням дитини за рішенням суду.
Згідно вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітніх дітей, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні його позову.
Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують, оскільки зводяться до загального цитування норм права та припущень, що стан здоров'я відповідачки може бути небезпечним для оточуючих. При цьому, суд першої інстанції слушно врахував, що відповідачка має повний перелік прав та обов'язків щодо виховання та утримання дітей. Відтак, сам по собі установлений факт захворювання матері дитини, як і визнання нею позову, не є беззаперечною підставою для його задоволення, оскільки викладене суперечить інтересам дітей.
Посилання позивача, що фактично, він єдиний опікується неповнолітніми дітьми, колегія суддів відхиляє, як такі, що не ґрунтуються на доказах, зокрема, в контексті того, що фактично діти проживають разом із матір'ю у будинку, що належить на праві власності позивачеві.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Із огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Кумечко Мариною Сергіївною, - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м.Полтави від 23 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 14.10.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді В.М. Триголов
О.В. Чумак