Справа № 346/6146/19
Провадження № 22-з/4808/97/25
Головуючий у 1 інстанції Махно Н.В.
Суддя-доповідач Девляшевський
21 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Максюти І.О., Мальцевої Є.Є.,
розглянувши заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Чобанюка Максима Михайловича та представника ОСОБА_2 - адвоката Потятинника Юрія Романовича про ухвалення додаткового рішення у справі за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, від 08 серпня 2025 року у справі за заявою представника ОСОБА_2 про відстрочення виконання рішення та від 18 серпня 2025 року про роз'яснення рішення Коломийського міськрайонного суду від 21 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Коломийська міська рада, про знесення самочинно побудованої огорожі та воріт,
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Коломийського міськрайонного суду про відмову у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами від 01 серпня 2025 року - без змін. Апеляційні скарги представника О.М. на ухвали Коломийського міськрайонного суду від 08 та 18 серпня 2025 року задоволено.
Ухвали Коломийського міськрайонного суду від 08 та 18 серпня 2025 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
09 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чобанюк М.В. з використанням системи «Електронний суд» подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 грн.
Заява обґрунтована тим, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року ухвалу місцевого суду про відмову в перегляді рішення за нововиявленими обставинами залишено без змін. Між адвокатом Чобанюком М.М. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правничої допомоги № 63 від 25.08.2025 року. Вказаним договором визначено, що за послуги професійної правничої допомоги відповідач мав сплатити 3 000 грн. Факт надання послуг та їх оплати підтверджується згаданим договором, описом виконаних робіт у формі рахунку від 25.08.2025 та квитанцією від 25.08.2025. Оскільки суму адвокатського гонорару визначено сторонами у договорі, відтак вважає, що її необхідно стягнути з позивача.
10 жовтня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Потятинник Ю.Р. також подав за допомогою системи «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення. Вказав, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року задоволено апеляційні скарги ОСОБА_2 та скасовано ухвали Коломийського міськрайонного суду від 08 та 18 серпня 2025 року про відмову у роз'ясненні рішення суду та про повернення заяви про відстрочення виконання рішення. А тому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції на загальну суму 10 000 грн.
Представник Труфкіна М.М. вищевказану заяву заперечив, просив у її задоволенні відмовити. Вказує, що заявник не надав доказів, що підтверджують його вимоги, а саме: договір про надання правничої допомоги, акт опису виконаних робіт, платіжні інструкції про оплату послуг. Зазначає, що апеляційна постанова, яка скасувала ухвалу суду першої інстанції та повернула справу на новий розгляд, не є рішенням по суті справи, а лише визначає порядок подальшого розгляду. Після повернення справи на новий розгляд всі питання, зокрема щодо судових витрат, повинні вирішуватися судом першої інстанції. Вказане, вважає представник Труфкіна М.М., відповідає правовій позиції ВП ВС, яка міститься в постанові від 11.10.2023 у справі №756/8056/19. З огляду на вказане, на думку представника відповідача, відсутні підстави для ухвалення додаткової постанови про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 10 000 грн витрат на оплату правничої допомоги.
Позивач ОСОБА_2 заперечень щодо заяви про стягнення витрат на правову допомогу до апеляційного суду не подав.
Відповідно до частини 3 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Враховуючи вищевказане, вирішення питання ухвалення додаткового рішення здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до таких висновків.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2019 року в справі № 464/944/17 (провадження №61-4050св19) зроблено висновок по застосуванню ст. 270 ЦПК України і зазначено, що додаткове рішення може бути ухвалено судом лише після прийняття рішення по суті спору та за наявності перелічених у ч. 1 ст. 270 ЦПК України підстав.
Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 14 додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
Відповідно до ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/7163/20 (провадження № 61-4004св21) зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов'язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Верховний Суд у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 127/25480/21 (провадження № 61-8836св22), вказав, що для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 серпня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про надання правничої допомоги № 63 (т.6 а.с. 160-161).
Згідно п. 4.1. вказаного договору розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється в розмірі 3 000 грн.
На підтвердження надання правничої допомоги представником відповідача разом з відзивом надано копії ордера на надання правничої допомоги, опис виконаних робіт у формі рахунку від 25.08.2025, платіжну інструкцію № «2PL836133 від 25.08.2025 (т. 6 а.с. 163). Відповідно до опису виконаних робіт попереднє вивчення адвокатом матеріалів апеляційної скарги на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 01.08.2025 тривалістю 1 год. вартістю 500 грн; участь представника Труфкіна М.М. в судових засідання в суді апеляційної інстанції 2 год. вартістю 1000 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу 3 год. вартістю 1500 грн. Всього вартість наданих послуг становить 3000 грн (т.6 а.с. 162,).
Водночас апеляційний суд зауважує, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, постанова Верховного Суду від 31 липня 2025 року у справі № 404/5951/23).
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року (справа №686/5757/23) врахувала, що сторона не подала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.
При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Колегія суддів, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, обсягу виконаної адвокатами роботи (подання відзиву на апеляційну скаргу на чотирьох аркушах, зміст якого частково дублює зміст заперечення на заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами (т.4 а.с. 81-86), участь у одному судовому засіданні 07.10.2025 (т.7 а.с. 65-67), хоча в описі виконаних робіт вказано про участь у двох судових засіданнях вартістю 1000 грн), враховуючи вимоги розумності і справедливості, вважає, що зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн неспівмірний з наданими стороні справи послугами, що суперечить принципу розподілу судових витрат, а тому приходить до висновку про необхідність його зменшення до 2 000 грн.
Що стосується заяви представник ОСОБА_2 - адвоката Потятинника Ю.Р. про ухвалення додаткового рішення колегія суддів зауважує таке.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 08 серпня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 про відстрочення виконання рішення Коломийського міськрайонного суду від 21 листопада 2024 року в справі № 346/6146/19 повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 18 серпня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про роз'яснення рішення суду від 21.11.2024.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду вищевказані ухвали скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Чинним процесуальним законодавством (стаття 141 ЦПК України) передбачено розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Предметом апеляційного перегляду були ухвала суду першої інстанції від 08 серпня 2025 року про повернення зави про відстрочення виконання рішення суду без розгляду та ухвали від 18 серпня 2025 року про відмову у роз'ясненні рішення суду, а не рішення суду по суті спору, тому апеляційним судом питання щодо розподілу понесених сторонами судових витрат, зокрема позивачем не вирішувалось.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в ч. 1 ст. 293 ЦПК України (положення якої кореспондуються з ч. 1 ст. 353 ЦПК України в редакції закону від 15 грудня 2017 року), з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатом розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 88 ЦПК України (яка відповідає положенням ст. 141 ЦПК України в редакції закону від 15 грудня 2017 року).
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що вказане питання підлягає вирішенню місцевим судом за результатами розгляду заявлених вимог по суті.
У постанові від 18 травня 2020 року у справі N 530/1731/16-ц (провадження N 61-39028св18) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та/або касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц (провадження №4-515цс19), від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №2-161гс19)).
Отже, з огляду на предмет апеляційного перегляду, за результатами якого апеляційним судом остаточне рішення по суті спору не ухвалювалось, і вирішення питання про розподіл судових витрат є передчасним, тому заява представника ОСОБА_2 - адвоката Потятинника Ю.Р. про ухвалення у справі додаткового судового рішення задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 137, 141, 270, 389 ЦПК України, суд
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Чобанюка Максима Михайловича задовольнити частково.
Ухвалити додаткове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) 2 000 (дві тисячі) гривень на відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Потятинника Юрія Романовича про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: І.О. Максюта
Є.Є. Мальцева
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.