Житомирський апеляційний суд
Справа №288/526/25 Головуючий у 1-й інст. Зайченко Є. О.
Категорія 68 Доповідач Павицька Т. М.
20 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №288/526/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 27 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Зайченко Є.О. в селищі Попільня Житомирської області,
У квітні 2025 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити факт утримання ОСОБА_1 своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову зазначав, що з метою отримання довідки про надання (продовження) відстрочки ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про видачу такої довідки та внесення відомостей про надання відстрочки до відповідного реєстру. Проте, листом від 28.02.2025 за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 було повідомлено, що під час проведення перевірки підстав щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не представилось можливим встановити факт утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Для цього запропоновано ОСОБА_1 надати на підтвердження даної обставини нотаріально завірену заяву від ОСОБА_2 про те, що їх спільна дочка знаходиться у нього на утриманні. Вказує, що заяви від ОСОБА_2 позивач не має можливості отримати, так як вони перебувають у неприязних відносин та між ними існує судовий спір щодо поділу майна. Зазначає, що доказами на підтвердження утримання ОСОБА_1 своєї дочки ОСОБА_5 є її свідоцтво про народження, довідка про відсутність заборгованості по сплаті аліментів на утримання дітей, що підтверджується довідкою Коростишівського ВДВС про відсутність відкритих виконавчих проваджень про стягнення аліментів відносно нього, а також квитанції про сплату аліментів. Звертає увагу на те, що встановлення даного факту заявнику необхідно для підтвердження наявного у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 27 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що у позовній заяві позивач просить встановити (підтвердити) факт не самостійного виховання та утримання дитини, а підтвердити обставини утримання дитини спільно з матір'ю дитини. Встановлення даного факту не може мати негативні наслідки для матері. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб'єктність батька дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні підстави вважати, що позивач не надав недостатньо доказів для підтвердження обставини утримання дитини. Вказує, що факт утримання дитини підтверджується відсутністю заборгованості зі сплати аліментів, відсутності виконавчого документу про стягнення аліментів, не звернення відповідача із позовною заявою до суду про стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, квитанціями про перерахунок аліментів. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 27 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (повторно) від 20.06.2019.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 05 листопада 2021 року по справі №288/1962/21, яке набрало законної сили 06 грудня 2021 року, шлюб зареєстрований 01 листопада 1997 року Попільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис №59, між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано. Після державної реєстрації розірвання шлюбу прізвище дружини залишено « ОСОБА_7 ».
Відповідно до довідки Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області №3257 від 06 лютого 2025 року, при перевірці Автоматизованої системи виконавчого провадження, у відділі відсутні відкриті виконавчі провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_1 . Крім того, відсутні будь - які інші відкриті виконавчі провадження про стягнення штрафів, заборгованості, тощо, відносно ОСОБА_1 .
Згідно копій квитанцій АТ «Укрпошти» від 25 лютого 2025 року підтверджено, що ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 перераховано по 1660,00 грн аліментів за грудень 2024 року, за січень 2025 року та за лютий 2025 року.
Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28 лютого 2025 року, ОСОБА_1 повідомлено, що під час проведення перевірки підстав щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не представилось можливим встановити факт утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Для цього запропоновано надати на підтвердження даної обставини нотаріально завірену заяву від ОСОБА_2 про те, що їх спільна дочка знаходиться у нього на утриманні.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази не свідчать про факт утримання дитини.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
У справі, що переглядається, позивач просить встановити факт утримання малолітньої дитини, який йому потрібний для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно з частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конвенція про права дитини в п. 3 ст. 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання та утримання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом просив встановити факт утримання доньки ОСОБА_5 , проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання та утримання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.
З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб'єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту утримання батьком дитини, тобто позивачем, неповнолітньої доньки ОСОБА_4 .
Натомість навпаки, найвищим інтересам неповнолітньої доньки відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства не встановлено.
Враховуючи, що нормами СК України закріплений обов'язок батьків виховувати та утримувати дитину, відсутні підстави для додаткового встановлення у судовому порядку факту перебування дитини на утриманні позивача.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту утримання дитини батьком, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги про те, що для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації належить надати рішення суду про встановлення факту утримання малолітньої доньки ОСОБА_5 не може бути підставою для задоволення такої вимоги.
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильні висновки із встановлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є безпідставними.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 27 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 21 жовтня 2025 року.
Головуючий
Судді