Справа №127/2458/24 2/760/2997/25
01 травня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.
за участю секретаря судового засідання Воловіченко Л. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до держави Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, в якому просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 7 093 000 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що у період з 14 квітня 2015 року по 15 травня 2015 року він перебував у складі сил та засобів, які залучались та брали безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах антитерористичної операції на території Донецької області.
У період з 19 березня 2017 року по 14 квітня 2017 року він безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції в Луганській області, де отримав травму, яка призвела до його інвалідності.
Зазначає, що йому встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з чим, він був звільнений з військової служби з Національної гвардії України у 2017 році, та в цьому ж році йому була призначена пенсія по інвалідності.
Вважає, що незаконна експропріація РФ, внаслідок розпочатих 20 лютого 2014 року збройної агресії проти України та 24 лютого 2022 року повномасштабного вторгнення РФ на територію України, 63% покладів вугілля, 11% родовищ нафти, 20% родовищ природного газу, 42% родовищ металів і 33% родовищ рідкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію, порушили низку прав і основоположних свобод, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї, що призвело до нанесення кожному громадянину України 672 421,18 дол. США матеріальної шкоди.
Крім того, внаслідок військової агресії РФ проти України, він зазнав моральних втрат і душевних страждань, що виразились у моральних переживаннях, душевному болю, які він переніс у зв'язку зі збройною агресією РФ та у страшному почутті невизначеності щодо подальшого його існування, неможливості проходити реабілітацію та користуватися Азовським морем, комплексом відпочинку, що розміщений в АР Крим.
Також, він, будучи особою з інвалідністю другої групи, пов'язаної із проходженням військової служби, змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, та з метою поновлення його громадянських прав вживати додаткових заходів для їх захисту в суді, що він сприймає як зверхнє ставлення до нього як до людини з боку РФ, яка під час воєнного вторгнення в Україну вбиває українців, знищує цивільну інфраструктуру міст, селищ і сіл, що змушує його почуватись наляканим, приниженим і морально подавленим.
Враховуючи викладене, значну глибину моральних страждань, завданих йому порушеннями його немайнових прав РФ, пригнічений душевний стан, вважає, що справедливим та адекватним буде відшкодування завданої йому моральної шкоди у сумі 7 093 000 грн, тому звернувся до суду з цим позовом та просив його задовольнити.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2024 року відкрито загальне позовне провадження.
11 квітня 2024 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області за клопотанням сторони позивача замінено первісного відповідача Російська Федерація в особі уряду Російської Федерації на належного відповідача Посольство Російської Федерації в Україні.
Ухвалою цього ж суду від 07 травня 2024 року вказану справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 травня 2024 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року вказану справу прийнято до провадження головуючим суддею Ішуніною Л. М. та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
15 жовтня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, матеріали справи містять заяву представника позивача про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України, про поважність причин неявки суду не повідомив. Таким чином, судом були вжиті всі визначені законом заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність сторін.
Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони в судове засідання не викликались, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом установлено, що згідно з довідкою начальника Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області Кондрашенка С. Г. від 15 травня 2015 року за № 1/10888 позивач у період з 14 квітня 2015 року по 15 травня 2015 року перебував у складі сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області.
05 жовтня 2015 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , відповідно до якого він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до довідки т.в.о. першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 від 18 квітня 2017 року за № 158 позивач у період з 19 березня 2017 року по 14 квітня 2017 року згідно з постановою Кабінету міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 безпосередньо брав участь в антитерористичні операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в Луганській області.
З довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 031916 від 16 листопада 2022 року вбачається, що позивачу встановлено другу групу інвалідності на строк до 01 грудня 2025 року, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби.
Згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 14 грудня 2022 року та дійсним до 30 листопада 2025 року, встановлено, що позивачу призначено пенсію по інвалідності.
Частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Згідно з частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Згідно із статтею 1 Декларації про право на мир кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 2016 року).
Отже, обов'язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).
Пункт 120 Резолюції нагадує про обов'язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.
Пункт 122 Резолюції встановлює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії російської федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій територій України» визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Відповідно до статей 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.
Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан.
Крім того, факти, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами частини третьою статті 82 ЦПК України.
Відповідно до частини дев'ятої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Водночас, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено, що визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20.
Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Суд також враховує, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Зокрема, відповідно до пункту 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов'язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої йому у зв'язку з безпосередньою участю в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, внаслідок чого ним було отримано захворювання та інвалідність 2 групи, яку встановлено до 01 грудня 2025 року, втратою звичного способу життя та відчуття безпеки, необхідністю докладання додаткових зусиль для організації його життя, а також значного погіршення психологічного, морального та душевного стану, внаслідок збройної агресії РФ на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки такі дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, так як будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
Згідно із статтею 8 Європейської Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Частиною другою статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, підпункту 15 пункту 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.
Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
Крім того, суд також вважає релевантною до цих правовідносин практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
За своєю суттю зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61?18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Так, у результаті збройної агресії Російської Федерації проти України та отриманням захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби під час антитерористичної операції, яке мало наслідком встановлення інвалідності 2 групи на строк до 01 грудня 2025 року, позивач зазнав моральних страждань, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 031916 від 16 листопада 2022 року, довідкою Краматорського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області від 15 травня 2015 року № 1/10888, довідкою військової частини НОМЕР_4 від 18 квітня 2017 року № 1/158. Крім того, моральна шкода позивачу обумовлена тим, що з початком збройної агресії Російської Федерації проти України погіршилася економічна ситуація в державі, він позбавлений можливості вести звичний спосіб життя та відчувати себе у безпеці.
Нанесена позивачу Російською Федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного, душевного стану, та продовжує йому завдавати чималих моральних страждань.
Водночас, визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд враховує, що на території Вінницької області та м. Вінниця не велись активні бойові дії, позивачем не надано суду доказів щодо завдання шкоди його майну внаслідок обстрілів м. Вінниця, доказів вимушеного виїзду з місця постійного проживання через бойові дії.
Отже, враховуючи викладене, характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, постійні стрес і побоювання останнього за свою безпеку, необхідність вживати ним додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права, отримання ним захворювання внаслідок проходженням військової служби під час антитерористичної операції, у зв'язку з чим йому встановлено 2 групу інвалідності до 01 грудня 2025 року, суд вважає за необхідне за заподіяну позивачу моральну шкоду стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 300 000 грн. Такий розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди суд вважає співмірним з моральними стражданнями, які заподіяні позивачу, та таким, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем доведено обставини на які він посилався як на підставу позовних вимог, однак ним не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами, що відшкодування моральної шкоди саме в розмірі 7 093 000 грн відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості. Відповідачем наведені позивачем обставини не спростовувалися.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, беручи до уваги, що позивач був звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду, його позов задоволено частково, суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 000 грн стягнути з відповідача на корить держави.
Керуючись Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», статтями 15, 16, 22, 23, 1167 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 82, 133, 141, 258, 259, 263-268, 273, 354-355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні на користь держави Україна судовий збір у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач - держава Російська Федерація (посольство Російської Федерації в Україні), місцезнаходження: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. М. Ішуніна