Справа №760/20717/25
2/760/12366/25
(заочне)
15 жовтня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Гуцало М.В.
за участі
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги мотивує тим, що на підставі договору дарування від 27 січня 2016 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 належну на праві приватної власності кімнату № 21 , що становить 6/10 частини квартири АДРЕСА_2 .
У цій квартирі зареєстрований відповідач.
Вона звернулась до Відділу реєстрації місця проживання з заявою про зняття з реєстрації відповідача, проте 03 червня 2025 року отримала відмову.
Факт не проживання відповідача у зазначеній квартирі 10 років підтверджується письмовими поясненнями свідків, завірених приватним нотаріусом КМНО Ярошенко С.В.
Відповідач комунальні платежі не сплачує, його особистих речей у квартирі немає. Перешкод у користуванні жилим приміщенням відповідачу не чиниться.
Просила суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування кімнатою № 21 , що становить 6/10 частини квартири АДРЕСА_2 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 08 серпня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився без повідомлення причин, про час та місце розгляду справи повідомлявся.
Суд за згодою представника позивача ухвалив постановити заочне рішення згідно положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 27 січня 2016 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 належну на праві приватної власності кімнату № 21 , що становить 6/10 частини квартири АДРЕСА_2 (а.с. 7-9).
Позивач звернулась до Відділу реєстрації місця проживання з заявою про зняття з реєстрації відповідача, проте 03 червня 2025 року отримала відмову через відсутність згоди на зняття особи з реєстрації всіх співвласників житла (а.с. 10).
З позову вбачається, що у квартирі АДРЕСА_2 зареєстрований ОСОБА_3 .
Позивач зазначає про те, що факт не проживання відповідача у зазначеній квартирі 10 років підтверджується письмовими поясненнями свідків, завірених приватним нотаріусом КМНО Ярошенко С.В. Відповідач комунальні платежі не сплачує, його особистих речей у квартирі немає. Перешкод у користуванні жилим приміщенням відповідачу не чиниться.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
На підтвердження своїх вимог позивачем надано суду нотаріально завірені заяви ОСОБА_4 ,, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , згідно яких останні підтвердили факт не проживання ОСОБА_3 у квартирі протягом 10 років (а.с. 11-13).
Разом з тим, зазначені заяви не є показами свідків у визначеному законодавством порядку, оскільки ці особи не опитувались у судовому засіданні та не були попередженні про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань.
Будь-яких інших доказів стосовно не проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі понад один рік позивачем суду не надано.
Суд вважає, що вказані заяви не є належним доказом на підтвердження заявлених вимог, не є достатньою та безумовною підставою для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірним житлом.
За таких обставин, вимоги позивача не ґрунтуються на законі.
З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. 405 ЦК України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273-279 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Суддя: