Справа № 758/2530/25
26 вересня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі
головуючого судді - Якимець О. І.,
за участю секретаря судових засідань Карпишиної К.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
третьої особи - ОСОБА_3
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав,
21 лютого 2025 року на адресу Подільського районного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав.
Як вказується у позові, після початку повномасштабної агресії рф проти України, батько наполіг на виїзді дочки ОСОБА_5 разом з матір'ю до республіки Польща, піклуючись про безпеку родини. Матеріальні витрати по оренді квартири та забезпечення сім'ї здійснювалось батьком ОСОБА_3 .
Зазначається, що матір позивачки ОСОБА_4 , після виїзду до республіки Польща фактично самоусунулась від обов'язків виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання.
У позові наголошується, що ОСОБА_4 постійно нав'язувала дитині думку, що в Україну повертатись на потрібно і слід залишитись в республіці Польща. В свою чергу ОСОБА_1 не бажала залишатись в чужій країні та просила матір про повернення.
Як стверджується у позові, між матір'ю та дочкою постійно виникали конфлікти та непорозуміння. ОСОБА_4 зловживала спиртними напоями тривалий час, ігноруючи при цьому потреби дитини. На тлі постійного стресу ОСОБА_1 перестала навчатись, також відмовилась від їжі і почала стрімко втрачати вагу. Матір позивачки не помічала змін у поведінці дочки та зовсім не приймала участі у її вихованні.
У позові звертається увага на те, що хвилюючись про фізичний та емоційний стан дочки батько дитини ОСОБА_3 був вимушений 15.03.2024 організувати її вивезення на територію України. ОСОБА_4 не хвилюючись про стан дочки продовжувала вживати алкоголь і в результаті з 22.04.2024 до 31.05.2024 року була вимушена пройти лікування у відділенні лікування наркотичної залежності в м. Харціце республіка Польща з діагнозом психічні розлади та поведінкові розлади спричинені вживанням алкоголю, синдром залежності.
Зауважується, що батько позивачки в телефонному режимі неодноразово вмовляв матір повернутись в Україну, повідомляв про стан дитини та її лікування. Мати позивачки не проявляє інтерес до дитини та продовжує зловживати спиртними напоями на постійній основі.
При цьому, вказується, дочка ставиться до матері із зневагою, більш прихильна до батька та не бажає відновлювати з матір'ю будь-які зв'язки.
Акцентується, що за висновком від 09.04.2024 Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини, гематології та онкології національної академії медичних наук України у ОСОБА_1 виявлено діагноз: нервова анорексія 2 ступеню та ряд побічних діагнозів. Також рекомендовано обстеження дитини у психіатра.
Разом з тим, зазначається, що станом на день подання позову всі необхідні обстеження та лікування дитини здійснюються батьком, мати участі в житті дитини не приймає. ОСОБА_1 відвідує школу, батько забезпечує її належним рівнем харчування, приділяє увагу емоційному та психічному стану, оплачує індивідуальні заняття з психологом.
Відповідачем не подано відзив, який би містив заперечення на позов.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься заява відповідача про визнання позовних вимог.
До суду надійшла заява, за підписом начальника служби, у якій ставиться питання про розгляд справи без присутності представника Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації. Крім того, Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації просить ухвалити рішення в інтересах дитини.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24.02.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 12.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, вирішено розглядати справу за правилами загального провадження.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 23.07.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.
У судому засіданні 26.09.2025 з'явилися позивач, представник позивача та третя особа, які підтримали доводи та вимоги, викладені у письмових заявах, поданих до суду.
Під час судового розгляду справи здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі №753/9433/17, провадження № 61-3462св20.
Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов'язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22 серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21).
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22, від 10 вересня 2025 року у справі № 639/2319/24.
Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ч. 1 ст. 165 СК України)
У цій справи суд встановив, що 17.10.2007 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва зареєстровано шлюб, що підтверджуються копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 1819.
За час шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 31.10.2008).
Під час розгляду справи також встановлено, та не заперечується учасниками справи, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не розірвано.
Згідно з матеріалами справи, після повномасштабної агресії російської федерації проти України позивач та її мати ОСОБА_4 виїхали та проживали у Республіці Польща, на підтвердження чого долучено копії: закордонного паспорту ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення учня ОСОБА_7 , тимчасового трудового договору між United Brands of Business Sp. z o. o. та ОСОБА_8 від 05.06.2024, списку оцінок за навчання ОСОБА_7 , за ІІ період навчального року 2021-2020 та І період навчального року 2022-2023.
Як вбачається із позовної заяви, підставою для звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 зазначено: ухилення нею від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти, а також що мати є хронічним алкоголіком.
Зокрема, на обґрунтування своїх доводів сторона позивача зазначає, що ОСОБА_4 з 22.04.2024 по 31.05.2024 проходила лікування в м. Харціце республіка Польща з діагнозом психічні розлади та поведінкові розлади спричинені вживанням алкоголю, синдром залежності.
У судовому засіданні під час розгляду справи, батько дитини ОСОБА_3 зазначив, що у його дружини ОСОБА_4 є алкогольна залежність, така систематично зловживає спиртними напоями та систематично проходить лікування від такої залежності, однак доказів такої систематичності суду взагалі не подано.
Також зазначеної систематичності не вбачається і з долученої до матеріалів позову інформаційної картки проходження ОСОБА_4 22.04.2024 по 31.05.2024 лікування в м. Харціце республіка Польща, адже згідно такої, що пацієнту 40 років, з опитування у неї багаторічна проблема зловживання алкоголем. Вперше проходить терапевтичне лікування у зв'язку із залежністю. 5 років протягом декількох днів постійно вживає біле вино. Утримується від вживання з кінця березня. Свідомість чиста, авто і алопсихічно зорієнтована правильно. Адекватна в словесному контакті. Основний настрій і психомоторний стан вирівняні, без симптомів АЗА, без психопатичних відчуттів, без суїцидальних тенденцій. Під час виконання терапевтичної програми брала участь у групових заняттях та індивідуальних сесіях. Пацієнтка отримала вказівки щодо подальшого амбулаторного лікування та іншу важливу інформацію.
Відтак посилання на систематичне зловживання відповідачкою алкогольними напоями належними та допустимими доказами не підтверджуються. На обліку у лікаря-нарколога відповідачка не перебуває.
Таким чином, наявність п. 4 ч. 1 ст. 164 СК України, як підстави для позбавлення батьківських прав, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.
Стосовно медичної документації, відповідно до якої 09.04.2024 ОСОБА_1 було встановлено діагноз нервова анорексія ІІ ступеня (а.с.27-29), зазначений доказ не підтверджує факту не піклування матері про здоров'я своєї дитини, адже як переїзд закордон, так і емоційні переживання стосовно зміни свого сталого середовища, впливають на психо-емоційні переживання дитини, про здоров'я та безпеку якої мають дбати обоє батьків.
Щодо укладення договору між фізичною-особою підприємцем ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_1 щодо проходження нею курсу психологічного консультування (а.с.30-32), суд зазначає, що вказаний доказ не може оцінюватися окремо від інших доказів, та сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав, адже такий не містить обґрунтування щодо позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини.
Також суд критично оцінює аргументи сторони позивача, що оскільки дитина навчалася неуспішно закордоном (а.с.58, 62 зворот) усю відповідальність за навчання повинна брати на себе лише мати дитини, а також відхиляє що зазначене є підтвердженням ухилення матері від виконання своїх обов'язків щодо забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частин 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Згідно поданого висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено, що мати, ОСОБА_4 , перебуває за межами України в Республіці Польща. Неповнолітня ОСОБА_11 проживає разом з батьком ОСОБА_3 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 . Для проживання дитини батьком створені належні умови (акт обстеження умов проживання від 31.03.2025). Як зазначає в своїй позовній заяві ОСОБА_11 , у неї склалися гарні відносини з татом. Він здійснює належний догляд за нею, піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Батько з повагою ставиться та дбає про її потреби.
Надалі у висновку орган опіки та піклування цитує відомості наведені у позовній заяві, а також зазначає, що на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини Подільської районної в місті Києві державної адміністрації 07.05.2025 були присутні неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та батько ОСОБА_3 ; неповнолітня ОСОБА_1 підтримала свої позовні вимоги в повному обсязі та просила Комісію прийняти рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно неї. ОСОБА_4 на засідання Комісії не з'явилася, була повідомлена належним чином. Матір'ю подано до Суду клопотання від 22.04.2025 про те, що вона не заперечує проти позовних вимог доньки до неї, дійсно тривалий час не піклувалася про фізичний і духовний розвиток доньки, її навчання, підготовку до самостійного життя, оскільки має психічні та поведінкові розлади, спричинені вживанням алкоголю.
Таким чином, суд звертає увагу, що при його складанні не було опитано ОСОБА_4 , а Службою не доведено які заходи були вжиті щодо виклику останньої на засідання комісії.
Аналізуючи зазначений вище висновок, який має рекомендаційний характер, такий висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дитини. Висновок складено за матеріалами позовної заяви та зі слів батька, враховуючи у тому числі клопотання матері дитини яке подано до суду, що така не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав.
Із висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дитини та позитивно впливатиме на її подальше життя.
Також на переконання суду, висновок органу опіки та піклування не містить мотивів прийнятого рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав. У такому висновку взагалі не обґрунтовано, на підставі чого комісія дійшла висновку про свідоме ухилення матері від виховання дитини та нехтування нею своїми батьківськими обов'язками, та що змінити таку поведінку у кращу сторону взагалі не можливо. Окрім того, орган опіки та піклування взагалі не встановлював коли останній раз дитина спілкувалася із матір'ю; про їхні взаємовідносини, про бажання матері брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною; чи допомагає вона матеріально утримувати така дитину; адже сам по собі факт проживання матері закордоном окремо від дитини, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у її утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 зазначив, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
Також Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 зазначив, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Також ВС наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Отже, під час розгляду цієї справи учасниками справи не доведено та судом не встановлено, що відповідач систематично, незважаючи на заходи попередження, відомості про вжиття яких у матеріалах справи відсутні, продовжує злісно та свідомо ухилятися від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини та забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Водночас суд ще раз звертає увагу на те, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів самої дитини. Відтак у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини. Якщо такий результат не передбачається, то позбавлення батьківських прав не дасть дитині полегшення, а не бажання дитини спілкуватися із матір'ю не може бути підставою розірвання сімейних зв'язків між ними, без вагомих на те обґрунтованих підстав.
З урахуванням наведеного, у цій справі суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав, доцільність вжиття якого позивач належно не аргументувала, та що у даному випадку зазначене відповідає меті захисту саме якнайкращих інтересів дитини, тому суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-81, 141, 259, 265, 273, 354, Цивільного процесуального кодексу України, суд
у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя О. І. Якимець