Справа № 742/3766/25
пров. № 2/544/937/2025
Номер рядка звіту 67
про відмову у відкритті провадження
21 жовтня 2025 року м. Пирятин
Суддя Пирятинського міськрайонного суду Полтавської області - Малицька О.Л., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Сухополив'янської сільської ради, як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей Сухополив'янської сільської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, без участі матері,-
22 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, без участі матері.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської областівід 18 серпня 2025 року, дану справу було направлено до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області за підсудністю.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської областівід 16 вересня 2025 року, дану справу було направлено до Пирятинського районного суду Полтавської області за підсудністю., -
16.10.2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Малицькій О.Л.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження у справі суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Наведений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.
Отже, спираючись на наведений правовий висновок суду касаційної інстанції, який у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковим для врахування при розгляді даної цивільної справи, суд дійшов висновку, що позивачем у цивільній справі заявлено єдину позовну вимогу про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, яка не може бути належним та ефективним способом захисту, оскільки не може утворювати собою самостійний предмет доказування у справі, а навпаки може бути лише складовою іншого предмета доказування, певною фактичною обставиною, одним із обґрунтувань позовних вимог у спорі між сторонами щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Крім того, у постанові від 22.09.2022 року в справі № 462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.
Так, документами (доказами), що підтверджують самостійне виховання батьком дитини можуть бути: довідки, листи, акти, інша інформація установ та організацій, рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, рішення суду про визнання матері дитини безвісно відсутньою, рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком, нотаріально посвідчений договір між батьками, яким визначене місце проживання дитини з батьком, тощо.
Також, чинним законодавством передбачена можливість звернення до державних органів та інших закладів чи установ від імені та в інтересах дитини одним із батьків, зокрема з тим, з ким вона проживає, при цьому додатково рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини не вимагається.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі одного з батьків у вихованні дитини наявністю рішення суду про встановлення факту, який просить заявник.
Крім цього, слід зазначити, що норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. У разі відмови заявнику в прийнятті певних документів, якими він підтверджує наявність відповідних обставин чи в прийнятті певного рішення, заявник має право оскаржити такі дії чи рішення до суду. А суд може за наявності достатніх правових підстав, визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Тобто, вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями тощо, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Тому суд приходить до висновку, що заявлено вимогу, яка не може самостійно бути заявленою в цивільній справі.
В свою чергу, встановлення заявленого позивачем юридичного факту про його самостійне виховання дитини має відбуватись в ході розгляду сімейного спору сторін з приводу виконання ними обов'язків з виховання дитини та шляхом зазначення про доведеність чи ні означеного факту, як обґрунтування позову, у мотивувальній частині відповідного судового рішення, а не у його резолютивній частині, як фактично просить позивач.
Згідно ст. 12 ч. 1 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з дитиною. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухилення його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав. Отже, захист порушених прав у зв'язку з невиконанням, не прийняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Отже, подана заява про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, враховуючи вищенаведене у відкритті провадження, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 186, 260 - 261, 353 - 355 ЦПК України, суддя,-
У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Сухополив'янської сільської ради, як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей Сухополив'янської сільської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, без участі матері - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Пирятинський міськрайонний суд Полтавської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.Л.Малицька