Справа № 214/6550/25
2/214/4068/25
Іменем України
(заочне)
16 жовтня 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ткаченка А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути заборгованість за укладеним з ТОВ «Мілоан» договором № 4080088 від 22.10.2021 в сумі 48 920,00 грн. та за укладеним з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договором № 934925 від 28.10.2021 в сумі 2 798,28 грн., посилаючись на відступлення прав вимоги за вказаними договорами та неналежне виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань. В обґрунтування вимог позивачем зазначено про укладення 22 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитного договору № 4080088, в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний через сайт Товариства та/або мобільний додаток. Умовами договору сторони погодили надання кредиту шляхом перерахування в безготівковій формі за реквізитами платіжної картки відповідача, надані нею первісному кредитору з метою отримання кредиту. 26 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір № 26-01/2022-83, відповідно до якого останньому було відступлено право вимоги в тому числі за договором № 4080088 від 22.10.2021, а 10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та позивачем було укладено договір № 10-01/2023/01, відповідно до умов якого ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до відповідача за договором № 4080088 від 22.10.2021. Крім того, 28 жовтня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 934925, в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний через сайт Товариства та/або мобільний додаток. Умовами договору сторони погодили надання кредиту шляхом перерахування в безготівковій формі за реквізитами платіжної картки відповідача, надані нею первісному кредитору з метою отримання кредиту. 25 січня 2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір № 25-01/2022/1, відповідно до якого останньому було відступлено право вимоги в тому числі за договором № 934925 від 28.10.2021, а 10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та позивачем було укладено договір № 10-01/2023/01, відповідно до умов якого ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до відповідача за договором № 934925 від 28.10.2021. Тому оскільки умови кредитних договорів відповідачем виконувались неналежним чином, кредит, відсотки та комісія у встановлені договором строки не сплачені, з метою захисту прав кредитора, позивач просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду від 11 серпня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 16 жовтня 2025 року розгляд справи постановлено проводити в заочному порядку.
У судове засідання учасники процесу не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у порядку, передбаченому ст. 128 ЦПК України.
Згідно прохальної частини тексту позовної заяви, директор ТОВ «Коллект Центр» Ткаченко М.М. просить розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, на вимогах наполягає.
Відповідач ОСОБА_1 причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подав. Поштове відправлення, направлене на зареєстровану адресу місця проживання відповідача із повідомленням про виклик до суду, повернуто до суду не врученим.
Ураховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України та частини другої статті 247 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників процесу на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до таких висновків.
Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, 22 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 4080088, який підписаний відповідачем ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с.43-56 - копія договору з додатками).
Умовами договору сторони погодили суму кредиту в розмірі 8 000,00 грн., на строк 19 дні з дато повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 10.11.2021. Комісія за надання кредиту: 1 520,00 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом складають 3 800,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
28 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 934925 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) про надання позичальнику у власність грошових коштів шляхом підписання договору електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчать умови кредитного договору, реквізити сторін та підписи (а.с.29 - копія договору).
Відповідно до умов договору, Товариство надало відповідачу кредит у сумі 1 200,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом порядку та на умовах, визначених договором. Строк позики (строк договору) сторони погодили в пункті 2.2 терміном 14 днів, процентна ставка 2,00% в день.
Згідно частини першої статті 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги по суті - це договірна передача зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно статті 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
25 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», як фактором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», як клієнтом, було укладено договір факторингу № 25/01/2022/1, відповідно до умов якого факт набув право вимоги до боржників, що належать клієнту і стає новим кредитором за договорами позики, укладеними між клієнтом і боржниками, в тому числі й за договором №934925 (а.с. 97-107).
26 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 26-01/2022-83, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату належні йому права вимоги, а новий кредитор приймає належні первісному кредиторові права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Згідно реєстру боржників до договору факторингу, ТОВ «Вердикт Капітал» отримало право грошової вимоги за договором № 4080088 (а.с. 108-119).
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір № 10-01/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках № 1 та № 3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників. Відповідно до акту зарахування зустрічних однорідних вимог в та згідно з реєстром боржників до вказаного договору, позивач отримав право грошової вимоги за договором №934925 та за договором № 4080088 (а.с. 120-135).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022року у справі № 757/40395/20.
Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договорів позики та кредиту шляхом заповнення анкети-заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором, на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якого, в подальшому, кредитодавцями було перераховано грошові кошти, що не спростовано відповідачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами.
Ураховуючи факт отримання відповідачем грошових коштів за вказаними договорами, підлягає стягненню з відповідача сума боргу за тілом кредиту в розмірі 8 000,00 грн. за кредитним договором № 4080088 та сума боргу за тілом кредиту в розмірі 1 120,00 грн. за договором № 934925 .
Стосовно нарахування та стягнення процентів за користування кредитом.
Відповідно до частини першої статті та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) дійшла висновків про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося і право позивача нараховувати проценти за кредитом.
Кредитний договір № 4080088 укладений 22 жовтня 2021 року строком на 19 днів, а отже нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст.1048 ЦК України.
Пунктом 1.5.2 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом: 3 800,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Розмір відсотків згідно з додатком №1 «Графік платежів» до цього договору встановлено в сумі 3 800,00 грн.
Відповідно до п. 2.3.1. договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на тих самих умовах, на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 правил., у т.ч. сплати комісії за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, а матеріали справи таких не містять щодо пролонгації строку кредитування відповідно до п.п.2.3.1.-2.3.1. договору та доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів, передбачених п. 4.1. договору.
У додатку №1 до кредитного договору «Графік розрахунків» вказано, що у випадку зміни будь-яких відомостей, зазначених у графіку розрахунку у зв'язку з частковим погашенням заборгованості та/або продовженням строку повернення кредиту, позичальник доручає Товариству самостійно оновити графік розрахунків, шляхом внесення у нього відповідних змін або викладення його у новій редакції та розмістити дані графіку в особистому кабінеті позичальника.
Проте, ТОВ «Коллект Центр» не надано доказів на підтвердження продовження строку кредитного договору відповідно до умов договору, зміни процентної ставки чи оновлення графіку розрахунків, які б передбачали сплату відповідачем процентів у заявленому розмірі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що нарахування відсотків за користування кредитом, починаючи з 10.11.2021, тобто після закінчення строку повернення кредиту, встановленого в пункті 1.3 договору про споживчий кредит та в графіку платежів, є безпідставним, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом припинилось після спливу визначеного договором строку кредитування.
Крім того, пунктом 2.3.2 зазначено, що розділ 2.3 договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної (их) обставин (и) щодо якої (их) невідомо настане вона (и) чи ні.
Частиною восьмою статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Аналогічне стосується договору позики № 934925, укладеного з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».
Так, умовами договору позики сторони погодили строк дії позики терміном 14 днів, а тому відсотки за користування кредитом виходячи з розрахунку 1 200,00 грн. (тіло кредиту) * 2,00 % * 14 днів = 336,00 грн., які сплачені позичальником 12.11.2021 в сумі 360,00 грн.
Позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження тих обставин, що строк повернення позичених коштів за акцептом оферти від 28.10.2021 перевищує 14 днів. Доказів пролонгації договору згідно погоджених вище умов, як і погодження сторонами договору умов автопролонгації, матеріали справи не містять, а отже пред'явлені до стягнення проценти стягненню не підлягають, оскільки їх нарахування відбувалося поза межами строку договору.
Посилання сторони позивача на погоджені сторонами кредитного договору умови Правил надання грошових коштів, в тому числі й щодо автоматичної пролонгації строків договору, суд не приймає до уваги з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що сторонами були погоджені належним чином умови щодо автоматичної пролонгації договору за умови чітко погодженого у договорі позики у строку позики (кредитування).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
При цьому суд звертає увагу, що згідно пункту 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Суд погоджується з нарахованими новим кредитором 3% річних в сумі 2,76 грн. та інфляційних збитків в сумі 2,76 грн. за період до 23.02.2022, однак з урахуванням сплати відповідачем в рахунок відсотків суми 360,00 грн. замість погодженої умовами договору суми 336,00 грн., залишок цієї суми зараховується в рахунок платежів, нарахованих на підставі ст. 625 грн.
Стосовно стягнення комісії.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1 і 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Підписанням договору про споживчий кредит № 4080088 без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з умовами договору в цій частині, при цьому нарахована комісія носить одноразовий характер нарахування, а отже підлягає задоволенню вимога в цій частині.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1-3 статті 12 ЦПК України).
Ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12,13 ЦПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог в цій частині.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Ураховуючи часткове задоволення вимог позивача, суд вважає необхідним відшкодувати ТОВ «Коллект Центр» понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 676,35 грн. пропорційно розміру задоволених вимог (14 440,00 грн. (сума боргу, задоволена судом) * 2 422,40 грн. (сума сплаченого судового збору) / 51 718,28 грн. (сума боргу, заявлена до стягнення).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи документальне підтвердження стороною позивача понесених витрат та відсутність обґрунтованих заперечень відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу з доведенням їх не співмірності в цій частині, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування стороні позивача витрат на правничу допомогу, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24).
Ураховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, принцип пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню в сумі 4 000,00 грн. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).
Суд, ураховуючи заяву відповідачки в цій частині, роз'яснює право на подання заяви про відстрочення чи розстрочення судового рішення з дотриманням вимог, передбачених положеннями статті 435 ЦПК України.
Керуючись статтями 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, статями 10, 12,13, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України, суд
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором - частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитними зобов'язаннями в сумі 14 440 (чотирнадцять тисяч чотириста сорок) гривень 00 коп., з яких за:
- договором № 4080088 від 22 жовтня 2021 року, укладеним з ТОВ «Мілоан», в сумі 13 320 (тринадцять тисяч триста двадцять) гривень 00 коп., з яких 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 коп. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту), 3 800 (три тисячі вісімсот) гривень 00 коп. - заборгованість за нарахованими процентами, 1 520 (одна тисяча п'ятсот двадцять) гривень 00 коп. - комісія;
- договором № 934925 від 28 жовтня 2021 року, укладеним з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», в сумі 1 120 (одна тисяча сто двадцять) гривень 68 коп. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту).
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 676 (шістсот сімдесят шість) гривень 35 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 коп.
Відмовити у задоволенні іншої частини вимог.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем апеляційна скарга на заочне рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, оф.306.
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 21 жовтня 2025 р.
Суддя А.В. Ткаченко