202/255/25
1-кп/202/973/2025
20 жовтня 2025 року Індустріальний районний суд м. Дніпра
у складі: головуючої - судді ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025050010000623 від 06.01.2025 року відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Малий Митник Хмільницького району Вінницької області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, не маючого на утриманні малолітніх дітей та непрацездатних осіб, раніше судимого, останній раз 11.11.2019 року Хмільницьким міським судом Вінницької області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1190 гривень, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, стрільця - помічника гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 16 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону в/ч НОМЕР_1 , солдата, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
за участю: прокурорів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , захисника - ОСОБА_8 , обвинуваченого - ОСОБА_3
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», в останній раз Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року № 740/2024, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.11.2024 № 319, солдата ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця - помічника гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 16 аеромобільної роти НОМЕР_2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , який з 08.11.2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 грудня 2023 року № 349, підполковника ОСОБА_9 , який прибув з військової частини НОМЕР_3 , призначеного наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 23 листопада 2023 року № 333 на посаду командира військової частини НОМЕР_1 , з 04 грудня 2023 року вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06 серпня 2024 року № 223, майора ОСОБА_10 , призначено старшим офіцером відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 та з 06 серпня 2024 року вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Водночас, ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно ст. 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати ОСОБА_11 своєї частини.
Відповідно до ст. 28 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звання полковник та майор належать до старшого офіцерського складу, а звання солдат належить до рядового складу.
Статтею 32 Статуту також передбачено, що полковники - є начальниками для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу, а майори є начальниками для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу.
Також відповідно до статті 66 Статуту, командир бригади в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки.
Командир бригади є прямим начальником усього особового складу полку.
Таким чином, командир військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_9 та старший офіцер відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_10 по відношенню до стрільця - помічника гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 16 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 були прямими начальниками за своїм службовим становищем та за військовим званням, а останній - підлеглим полковника ОСОБА_9 та майора ОСОБА_10 .
Поряд із цим, статтею 35 Статуту, серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Згідно ст. 36 Статуту, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
Стаття 37 Статуту визначає, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його, військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
Крім того, Статутом визначений зміст військової присяги, згідно якого кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочисто присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.
Згідно ст.ст. 6, 11, 16, 127, 128 Статуту, ст.ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України також передбачено, що кожен військовослужбовець зобов'язаний знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.
Більше того, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Під наказом у ст. 401 КК України розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно- господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст. 402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.
Особа, яка одержала законний наказ, зобов'язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу - це виконання особою свого юридичного (службового) обов'язку.
Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
В свою чергу, солдат ОСОБА_3 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку, проходження військової служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення в умовах воєнного стану, військовий злочин за наступних обставин.
Так, у зв'язку з виконанням завдань за призначенням, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України військова частина НОМЕР_1 виконує завдання за призначенням на території Донецької та Луганської області.
17 листопада 2024 року солдат ОСОБА_3 разом з іншими військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , перебували в місці району зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , з метою проходження військової служби та виконання обов'язків військової служби за призначенням щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в тому числі у безпосередньому зіткненні з противником.
17 листопада 2024 року приблизно о 08 годині 50 хвилин перебуваючи в місці району зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , стрілець - помічник гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 16 аеромобільної роти НОМЕР_2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 безпосередньо отримав бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_9 № 6644 від 16Л 1.2024, доведене офіцером відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_10 , згідно якого до 12.00 години 17.11.2024 здійснити переміщення з району зосередження с. Яцьківка Краматорського району Донецької області у район очікування с. Лозове Краматорського району Донецької області за маршрутом с. Яцьківка Донецької області - АДРЕСА_3 та в подальшому приступити до охорони та оборони СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та СП «Кастет» з завданням нарощування зусиль для відновлення СП «Кастет».
Отримавши зазначене бойове розпорядження прямого начальника солдат ОСОБА_3 злякався виконувати покладені на нього обов'язки військової служби.
Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на підрив установленого в Збройних Силах України порядку підлеглості і принципу єдиноначальності, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період стрілець - помічник гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 16 аеромобільної роти НОМЕР_2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 , в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 6,11,16,28,29,30,31,32,35,36,37,127,128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. З, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи з прямим умислом в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником7 17 листопада 2024 року приблизно о 08 годині 50 хвилин, перебуваючи в місці району зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , відкрито відмовився виконати бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , полковника ОСОБА_9 № 6644 від 17.11.2024, доведене офіцером відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_10 , згідно якого до 12.00 години 17.11.2024 здійснити переміщення з району зосередження с. Яцьківка Лиманської територіальної громади Краматорського району Донецької області у район очікування с. Лозова Ізюмського району Харківської області за маршрутом с. Яцьківка Донецької області - с. Оскіл - м. Ізюм - с. Борова - с. Лозова Ізюмського району Харківської області та в подальшому приступити доохорони та оборони СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та СП «Кастет» з завдання з подальшим нарощуванням зусиль для відновлення СП «Кастет» - чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько- окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони.
Таким чином, дії ОСОБА_3 виразилися у непокорі, тобта відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану, тобто вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
У судовому засіданні при допиті обвинуваченого ОСОБА_3 свою провину не визнав та пояснив суду, що у вересні 2024 року при виконанні бойового завдання отримав артилерійське поранення у с. Максимільянівка Курахівського району Донецької області та перебував на лікуванні у м. Дніпро до жовтня 2024 року. У розташуванні військової частини у АДРЕСА_4 проходив військово-лікарську комісію, отримав висновок, в якому зазначено про придатність до військової служби, але лікар повідомив, що ОСОБА_3 заборонено піднімати вагу більше п'яти кілограмів. Коли ОСОБА_3 повернувся на військову службу у розташування військової частини НОМЕР_1 , його було переведено до іншого батальйону. 17.11.2024 року він скаржився лікарю на свій стан здоров'я та звертався до медичного працівника. 17.11.2024 року йому було зачитано бойове розпорядження про переміщення з с. Яцьківки Краматорського району Донецької області у район Ізюмського району Харківської області та приступити до охорони та оборони СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та СП «Кастет», але в зв'язку із поганим станом здоров'я та погіршенням самопочуття, він відмовився від виконання бойового розпорядження.
Незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_3 його провина підтверджується дослідженими судом доказами.
Так, свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що є заступником командира військової роти та проходить службу у в/ч НОМЕР_1 . 17.11.2024 року до військовослужбовців було доведено бойове завдання про їх переміщення згідно бойового розпорядження командира військової частини до вихідних рубежів для зайняття оборони на спостережних пунктах. Бойове завдання доводилось ОСОБА_10 військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 , також було зафіксовано наказом. Бойове завдання було чітким і зрозумілим для виконання військовослужбовцями. Усі військовослужбовці перед оголошенням військового розпорядження проходили медичний огляд. Обвинувачений ОСОБА_3 відмовився від виконання бойового завдання.
Свідок ОСОБА_13 суду повідомив, що є водієм у військові частині, з обвинуваченим не знайомий, за усним розпорядженням командира проводив відео фіксацію подій, що відбувались 17.11.2024 року, коли військовослужбовцям, у тому числі і обвинуваченому було доведено бойове розпорядження. ОСОБА_3 відмовився від виконання у зв'язку зі станом здоров'я і поранення. ОСОБА_3 пройшов ВЛК і перед оголошенням наказу був оглянутий лікарем.
Свідок ОСОБА_14 є заступником командира батареї з психологічної підтримки персоналу, 17.11.2024 військовослужбовцям у тому числі і обвинуваченому було доведено бойове розпорядження і ОСОБА_3 відмовився від виконання бойового завдання. ОСОБА_3 був придатний за висновком ВЛК, також перед цим був оглянутий медиком.
Свідок ОСОБА_15 суду повідомив, що 17.11.2024 року ОСОБА_3 було зачитано бойовий наказ, а саме що ОСОБА_3 , разом з іншими військовослужбовцями мав направитись на СП Кастет та СП ОСОБА_16 , але ОСОБА_3 відмовився від виконання бойового наказу, посилаючись на погіршення стану здоров'я. Розпорядження було чітке та зрозуміле і ОСОБА_3 зрозумів наказ. Перед оголошенням бойового наказу ОСОБА_3 був оглянутий лікарем, а також згідно висновку ВЛК ОСОБА_3 визнаний придатний до військової служби.
Свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що є лікарем і у його присутності 17.11.2024 було зачитано наказ про виконання бойового розпорядження військовослужбовцям, у тому числі і ОСОБА_3 . Перед оголошенням наказу свідок ОСОБА_17 здійснював медичний огляд обвинуваченого ОСОБА_3 і будь-яких патологічних відхилень не було. ОСОБА_3 зазначав, що переніс явища інсульту, але підтверджуючих документів і об'єктивних медичних даних щодо перенесення явищ інсульту у ОСОБА_3 не було виявлено, внаслідок чого згідно висновку ВЛК ОСОБА_3 був придатний до військової служби.
Свідок ОСОБА_10 є начальником групи з'ясування обставин, суду повідомив, що з обвинуваченим ОСОБА_3 знайомий як з військовослужбовцем з військової частини НОМЕР_1 . 16.11.2024 року свідок ОСОБА_10 отримав від командира в/ч НОМЕР_1 наказ до військовослужбовців довести бойове розпорядження. 17.11.2024 року ОСОБА_17 військовослужбовцям було доведено бойове розпорядження, що їм необхідно було висунутись в н.п. Лозова, але ОСОБА_3 відмовився від виконання бойового розпорядження.
Аналізуючи пояснення свідків у сукупності з іншими, добутими по справі доказами, суд вважає ці пояснення свідків, такими, що відповідають об'єктивній дійсності, оскільки вони цілком підтверджуються зібраними по справі доказами - процесуальними документами, є послідовними, узгоджуються між собою та підтверджені об'єктивними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Крім того, суд вважає, що у вказаних свідків немає причин для оговорення обвинуваченого. Сам обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні не вказує на наявність будь - яких, в тому числі і неприязних відносин між ним та вказаними свідками, не вказує причин з яких свідки могли б його оговорити, взагалі про наявність таких причин суду не повідомляє.
Окрім показів свідків, винність обвинуваченого у скоєнні злочину також повністю підтверджується письмовими доказами, наданими прокурором у судовому засіданні та дослідженими безпосередньо судом, а саме:
- копією витягу з ЄРДР від 17.11.2024 року, згідно якого 17.11.2024 року на адресу ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську надійшло повідомлення від командира в/ч НОМЕР_1 , про те що 17.11.2024 о 08.33 годині на території місця зосередження підрозділу у АДРЕСА_2 військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 умисно, протиправно, відкрито, в умовах воєнного стану відмовився від виконання бойового розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 ;
- постановою про виділення матеріалів досудового розслідування від 06.01.2025 року, згідно якої з матеріалів кримінального провадження №62024050010013731 від 17.11.2024 виділено матеріали щодо вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України відносно ОСОБА_18 , присвоївши їм номер 62025050010000623.
- витягом з ЄРДР від 06.01.2025 року, згідно якого 17.11.2024 року на адресу ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську надійшло повідомлення від командира в/ч НОМЕР_1 , про те що 17.11.2024 о 08.33 годині на території місця зосередження підрозділу у АДРЕСА_2 військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 умисно, протиправно, відкрито, в умовах воєнного стану відмовився від виконання бойового розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 ;
- повідомленням командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_19 про кримінальне правопорушення, відповідно до якого 17.11.2024 року старшим офіцером відділення психологічної підтримки персоналу управління військової частини НОМЕР_1 , майором ОСОБА_10 , було оголошено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2024 за М6644/БР/дск у населеному пункті АДРЕСА_2 , військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , а саме:
стрільцю - помічнику гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 16 аеромобільної роти НОМЕР_2 аеромобільного батальйону солдату ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 . Зазначений військовослужбовець відмовився від виконання вказаного бойового розпорядження щодо охорони та оборони СП Бур'ян з подальшим нарощуванням зусиль дл відновлення СП ОСОБА_20
- копією витягу із бойового розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 №6644/БР/дск. ОКП - ЛІС (ХХХ)15.00 16.11.2024. Карта 50000, видання 2018 року - командиру 4 аемб до 11.30 17.11.2024 створити зведений підрозділ у складі військовослужбовців першого та четвертого аеромобільних батальйонів, зокрема за участю стрільця - помічника гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 16 аеромобільної роти НОМЕР_2 аеромобільного батальйону солдату ОСОБА_3
- копією витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.08.2024 №223, згідно якого ОСОБА_10 старшого офіцера відділення морально-психологічного забезпечення в/ч НОМЕР_1 Десанто-штурмових військ ЗСУ, наказом Десанто-штурмових військ ЗСУ (по особовому складу) від 30.07.2024 року №226, призначено старшим офіцером відділення психологічної підтримки персоналу в/ч НОМЕР_5 ;
- копією витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.12.2023 №349, згідно якого ОСОБА_9 , призначеного наказом командувача Десанто-штурмових військ ЗСУ (по особовому складу) від 23.11.2023 року №333 на посаду командира в/ч НОМЕР_1 ;
- протоколом про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису від 17.11.2024 року з диском до нього, згідно якого відеофай міститть відомості непокори військовослужбовця в/ч НОМЕР_6 ОСОБА_3 ;
- довідкою Військово-лікарської комісії від 01.11.2024 року №9089, згідно якої ОСОБА_3 придатний до військової служби;
- довідкою №15027 від 17.11.2024 року, згідно якої ОСОБА_3 17.11.2024 року за станом здоров'я може виконувати бойові (службові) завдання за призначенням у складі штатного підрозділу;
- згідно з витягом із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.08.2024 №249
солдата ОСОБА_3 , який прибув з військової частини НОМЕР_7 , призначеного за розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 17 серпня 2024 року №14153дск, на посаду навідника й аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 5 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , з 30 серпня 2024 року зарахувати до списків особового складу частини та на грошове забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 , на речове забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 , на котлове забезпечення на обід з 30 серпня 2024 року. З 30 серпня 2024 року вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою в районі відновлення боєздатності з посадовим окладом 2730,00 гривень на місяць, ВОС - 101281Д, шпк - “солдат».
- згідно з витягом із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.11.2024 №319, солдата ОСОБА_3 , навідника 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 5 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, призначити стрільцем-помічником гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 аеромольного взводу 16 аеромобільної роти НОМЕР_2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що з 08 листопада 2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2820,00 гривень на місяць, ВОС - 100915Д/630, шпк - “солдат».
Таким чином, ОСОБА_9 , який призначений на посаду командира в/ч НОМЕР_1 по відношенню до стрільця-помічника гранатометника 4 аеромобільного відділення 3 аеромольного взводу 16 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону ОСОБА_3 був прямим начальником за своїм службовим становищем та за військовим званням, а останній підлеглим командира військової частини НОМЕР_1 .
Підлеглий не несе відповідальності за ст. 402 КК України за невиконання наказу начальника, якщо цей наказ був незаконним (відданий невідповідною особою, в неналежному порядку, виходив за межі повноважень командира (начальника), за своїм змістом суперечив чинному законодавству, був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина).
Крім того, у кожному конкретному випадку має бути з'ясовано, чи не обумовлене невиконання наказу тим, що він був сформульований невиразно, нечітко й незрозуміло, допускав подвійне тлумачення або чи не був він перешкодою для виконання наказу іншого начальника.
Відкрита відмова виконати наказ начальника - найбільш зухвала форма непокори - передбачає наявність заяви (усної чи письмової) підлеглого про його небажання виконувати наказ, або інше демонстративне його невиконання, яке може супроводжуватись будь-якими репліками чи здійснюватися мовчки.
Непокора вважається закінченою, залежно від форми її вчинення, з моменту відмови виконати наказ начальника або з моменту його фактичного невиконання.
З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Мотиви непокори у цілому не мають значення для кваліфікації.
Воєнний стан -це особливий правовий режим ( політико - економічна ситуація), що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
В судовому засіданні з показань свідків встановлено та стороною захисту не спростовано, що відданий 17.11.2024 року Наказ командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_9 був законним, відданий на підставі бойового розпорядження №6644 від 16.11.2024 відповідною особою, в належному порядку, не виходив за межі повноважень командира, не суперечив чинному законодавству, відданий чітко і зрозуміло. ОСОБА_3 , як і інші військовослужбовці, почув та зрозумів суть наказу про бойове завдання.
Показання обвинуваченого в тій частині, що він відмовився виконувати 17.11.2024 року наказ безпосереднього командира у зв'язку зі станом здоров'я спростовуються проаналізованими та перевіреними доказами, які вказані у вироку вище.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_3 , що він відмовився від виконання наказу за станом здоров'я з підстав неможливості піднімати важкі грузи більш ніж 5 кг, суд вважає безпідставними, оскільки будь-яких об'єктивних даних на підтвердження цих обставин суду не надано. Такі відомості у суду відсутні. Натомість, вказані доводи повністю спростовуються матеріали справи, зокрема, довідкою військово-лікарської комісії від 01.11.2024 року, згідно якої ОСОБА_3 визнаний придатним до проходження служби у ДШВ, придатний до військової служби.
ОСОБА_3 не був позбавлений права надати лікарям ВЛК свої медичні документи, що свідчать про наявність у нього захворювань, які унеможливлюють проходження ним військової служби за станом здоров'я, а також не був позбавлений права оскаржувати прийняте рішення до ВЛК вищого рівня та клопотати про проведення його медичного огляду лікарями Центральної ВЛК, оскільки із підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 Глави 2 Розділу 1 Положення №402 Центральна ВЛК має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь -якої ВЛК Збройних Сил України. Суд не може здійснювати власну оцінку під ставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка під ставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання обвинуваченого таким, що не придатний до військової служби.
Отже, така позиція сторони захисту щодо невизнання вини обвинуваченим, на переконання суду, спрямована на ухилення від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, а будь-яких інших доказів щодо відсутності вини ОСОБА_3 у пред'явленому обвинуваченні, матеріалами справи не містять.
Відтак, невизнання ОСОБА_3 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення суд розцінює критично, як спосіб захисту з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що фактичні обставини кримінального правопорушення встановлені під час досудового розслідування знайшли своє підтвердження дослідженими під час судового розгляду належними та допустимими доказами, які, за оцінкою суду, не викликають сумніву щодо дійсного наміру обвинуваченого та спрямованість умислу обвинуваченого саме на непокору - відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
Дослідивши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку, що подія кримінального правопорушення мала місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинене обвинуваченим ОСОБА_3 , вірно кваліфіковано за ст. 402 ч. 4 КК України- непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
Таку кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_3 , суд вважає правильною.
З описаних вище доказів, а саме показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , які є логічними, послідовними, узгоджуються як між собою, так і з письмовими доказами, можна беззаперечно дійти висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення поза розумним сумнівом. За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_3 своїми умисними діями, які виразились у непокорі, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України.
Отже, така позиція сторони захисту щодо невизнання вини обвинуваченим, на переконання суду, спрямована на ухилення від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, а будь-яких інших доказів щодо відсутності вини ОСОБА_3 у пред'явленому обвинуваченні, матеріалами справи не містять.
При визначенні міри покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: сукупність усіх характеризуючих його обставин, віднесення кримінального правопорушення законодавством до тяжких злочинів, характер, ступінь його суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого.
При призначенні покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.
Суд, призначаючи ОСОБА_3 покарання, також враховує вимоги ч.2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ст. 50 Кримінального кодексу України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлено.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.
Суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_3 є осудним, раніше судимого, кримінальне правопорушення у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, негативно характеризується за місцем служби, займаній посаді не відповідає, особу винного, суд враховує також ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також враховує характер вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, суспільну небезпеку та те, що злочин вчинено в умовах воєнного стану, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисциплінованість усіх військовослужбовців. Суд враховує, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, при цьому оборона України, захист її суверенітету,територіальної цілісності і недоторканості є конституційним обов'язком кожного громадянина.
Зважаючи, що обвинувачений ОСОБА_3 не визнав своєї вини, заперечував кваліфікацію його дій, на думку суду, це свідчить про недостатнє усвідомлення військовослужбовцем протиправного характеру поведінки в умовах воєнного стану, відсутність у особи належних висновків щодо необхідності виправлення, а відтак і про відсутність щирого каяття.
Судом також враховується, що відмова ОСОБА_3 виконувати наказ командира в умовах воєнного стану змусила командира покласти на його співслужбовців додатковий тягар, а саме виконання і визначеного йому завдання, наслідком чого стало оголення ділянки фронту, яку змушені були закривати собою інші військовослужбовці, що могло призвести, а можливо і призвело, до більшості втрат особового складу, території та мирних жителів на них, при цьому втрачені позиції доводиться відновлювати ціною життя інших військовослужбовців.
Суд вважає, що показання обвинуваченого щодо обставин вчинення ним злочину не в повній мірі узгоджуються з показаннями свідків, письмовими доказами по справі, які є об'єктивними даними і не залежать від суб'єктивних факторів, а відтак підстав для визнання ним вини та щирого каяття, як пом'якшуючих обставин, з огляду на відсутність критичної оцінки своєї злочинної поведінки, не вбачає.
Тому, з урахуванням особливостей вказаного кримінального правопорушення і обставин його вчинення, особи обвинуваченого та його ставлення до скоєного, враховуючи, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, при цьому оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності є конституційним обов'язком кожного громадянина, суд не знаходить підстав для призначення ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України, а саме нижче від найнижчої межі чи звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки такі підстави у суду відсутні, і вважає, що покарання повинно бути призначено виключно у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкції ч.4 ст.402 КК України, оскільки саме таке покарання буде співмірним меті його застосування та повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, достатнім для виправлення засудженого і запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з 17 листопада 2024 року залишив незмінним запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Вирок суду може бути оскаржений до судової палати з кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення, а особою, відносно якої винесено обвинувальний вирок у той же строк з дня вручення копії вироку.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуюча: ОСОБА_1