15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 484/3679/23
провадження № 51-2692км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року у кримінальному провадженні № 62023150010000581 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області вироком від 09 грудня 2024 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Також суд вирішив питаннящодо початку строку відбування покарання та запобіжного заходу у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем, який призваний на військову службу під час введення воєнного стану та оголошення загальної мобілізації в Україні, самовільно залишив військову частину без поважних причин в умовах воєнного стану за таких обставин.
Так, 13 квітня 2023 року приблизно о 07:30, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, старший солдат ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді водія автомобільного відділення автомобільного взводу роти матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усупереч вимогам статей 9, 11, 16, 82 - 84, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, самовільно залишив тимчасове місце дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 та незаконно перебував поза його межами, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби до 21 квітня 2023 року о 10:00, тобто до того часу, коли добровільно повернувся до місця тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 та наказом командира вказаної військової частини від 21 квітня 2023 року № 113 був зарахований на всі види забезпечення.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 09 квітня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону танеправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені стосовно ОСОБА_7 судові рішення, звільнити засудженого від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК з підстав, передбачених ч. 5 ст. 401 КК, і закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
На переконання захисника, у справі стосовно ОСОБА_7 наявні всі підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК відповідно до ч. 5 ст. 401 КК.
Зокрема, ОСОБА_6 наголошує, що ОСОБА_7 під час дії воєнного стану вперше вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК, добровільно повернувся до військової частини для подальшого проходження служби, а командир військової частини НОМЕР_1 надав згоду на продовження ним служби шляхом винесення наказу, яким зарахував його на всі види забезпечення.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу захисника прокурор, указуючи на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_5 висловив заперечення стосовно задоволення касаційної скарги захисника і просив судові рішення стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, Суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 5 ст. 407 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині захисник не оскаржує.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК регламентовано, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд бере до уваги фактичні обставини, установлені місцевим та апеляційним судами.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 указує про наявність підстав, передбачених ч. 5 ст. 401 КК, для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 цього Кодексу.
Колегія суддів звертає увагу, що аналогічні доводи сторона захисту вже наводила в апеляційній скарзі.
Як убачається з матеріалів провадження, не погодившись із вироком місцевого суду, яким ОСОБА_7 визнано винуватим за ч. 5 ст. 407 КК і призначено покарання, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК на підставі ч. 5 ст. 401 указаного Кодексу.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, не встановив підстав для звільнення засудженого від кримінальної відповідальності відповідно до приписів ч. 5 ст. 401 КК та залишив апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність у матеріалах справи належного підтвердження клопотання ОСОБА_7 щодо наміру повернутися для проходження військової служби. Також суд указав, що перебування ОСОБА_7 на службі після повернення не свідчить про виконання всіх необхідних умов, передбачених ч. 5 ст. 401 КК. Крім того, суд акцентував на відсутності правових підстав для застосування положень ч. 3 ст. 288 КПК у зв'язку зі звільненням ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності згідно з ч. 5 ст. 401 КК за станом здоров'я, оскільки таке звільнення можливе лише за умови обов'язкового поновлення особи на військовій службі та її прибуття до військової частини протягом 72 годин.
Колегія суддів не погоджується із цими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі й повинні відповідати їй.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2024, справедливість це одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Суд здійснює розгляд справи з дотриманням принципу справедливості, забезпечуючи об'єктивність, неупередженість та рівність сторін, а також захист прав і законних інтересів учасників провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 7 КПК зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального процесу, серед яких - верховенство права.
07 вересня 2024 року набув чинності Закон України від 20 серпня 2024 року № 3902-IX«Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану».
Указаним Законом, крім іншого, ст. 401 КК доповнено ч. 5 такого змісту: особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
Також цим Законом унесено зміни до КПК, зокрема: абз. 2 ч. 2 ст. 286 та абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК, відповідно до яких у разі наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 401 КК прокурор або суд повинен також отримати письмову згоду командира (начальника) військової частини про можливість продовження проходження військової служби таким підозрюваним або обвинуваченим, а в разі закриття судом кримінального провадження та звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 401 КК, суд своєю ухвалою зобов'язує після набрання такою ухвалою законної сили невідкладно поновити звільнену особу на військовій службі та звільнену особу не пізніше 72 годин зобов'язує прибути до відповідної військової частини або місця служби для продовження проходження військової служби.
З наведеного вбачається, що ч. 5 ст. 401 КК передбачає як матеріальні умови звільнення особи від кримінальної відповідальності, так і процедурний порядок реалізації такого звільнення. Зокрема, питання щодо застосування цієї норми перебуває у взаємозв'язку з абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК, який регламентує порядок закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Отже, умови та процедура, визначені зазначеними нормами, у сукупності утворюють механізм звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності.
Однією з умов застосування ч. 5 ст. 401 КК є добровільне звернення особи з клопотанням до слідчого, прокурора або суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини чи до місця служби для продовження проходження військової служби.
Отже, із зазначеної умови вбачається, що законодавець пов'язує можливість звільнення від кримінальної відповідальності з наявністю добровільного волевиявлення особи на продовження військової служби, що свідчить про її готовність виконувати військовий обов'язок і виправити наслідки попередньої протиправної поведінки.
У цій справі відповідне письмове клопотання ОСОБА_7 про звернення до слідчого, прокурора або суду з наміром повернутися до військової частини чи до місця служби для продовження проходження військової служби відсутнє.
Однак колегія суддів виходить з установлених судом обставин цієї справи, відповідно до яких ОСОБА_7 до того часу коли набув чинності Закон № 3902-IX, після самовільного залишення військової частини добровільно повернувся до місця тимчасової дислокації військової частини, був зарахований наказом командира на всі види забезпечення та продовжував проходити військову службу до настання обставин, які унеможливили її подальше проходження.
Таким чином, дії ОСОБА_7 свідчать про реалізацію ним наміру добровільно повернутися на військову службу шляхом продовження її проходження, що за правовою природою відповідає змісту вимоги про добровільне звернення, передбаченої ч. 5 ст. 401 КК.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що вимога про добровільність звернення особи з клопотанням у цій справі вважається виконаною, оскільки волевиявлення ОСОБА_7 було реалізоване через його фактичне добровільне повернення до служби та подальше її проходження.
Також ще однією умовою для застосування ч. 5 ст. 401 КК є наявність письмової згоди командира військової частини на продовження проходження такою особою військової служби.
Стосовно цієї умови, колегія суддів зазначає те, що ні вказана стаття, ні статті 286 та 287 КПК не містять вимог щодо конкретної форми письмової згоди командира на продовження проходження особою військової служби (лист, наказ чи розпорядження).
Отже, з урахуванням того, що ОСОБА_7 після добровільного повернення до місця тимчасової дислокації військової частини наказом командира № НОМЕР_2 був зарахований на всі види забезпечення, колегія суддів уважає, що цей наказ є належним письмовим підтвердженням згоди командира на проходження військової служби.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За приписами ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Отже, зважаючи на наведене, касаційний суд дійшов висновку, що встановлені Судом умови - добровільне повернення ОСОБА_7 до військової частини і продовження проходження ним військової служби та наявність письмової згоди командира у вигляді наказу № 113, з урахуванням того, що ОСОБА_7 уперше під час воєнного стану притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, - дають підстави для його звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 5 ст. 401 КК.
Стосовно процедурного порядку для реалізації звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК, який регламентує порядок закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, то колегія суддів зазначає таке.
Після зарахування за наказом командира ОСОБА_7 проходив військову службу в період з 21 квітня до 08 грудня 2023 року. Однак 08 грудня 2023 року він був звільнений із військової служби наказом командира № 64-РС на підставі пп. «б» (за станом здоров'я - відповідно до висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку). Водночас ОСОБА_7 встановлено третю групу інвалідності, причиною якої є захворювання, пов'язане з проходженням військової служби.
За цих обставин подальше проходження військової служби ОСОБА_7 є неможливим, а положення КПК в цій справі не є перешкодою до реалізації Судом приписів ч. 5 ст. 401 КПК у їх взаємозв'язку із вимогами ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК щодо вирішення питання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності.
Суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на вказані обставини, внаслідок чого необґрунтовано відмовив у застосуванні до ОСОБА_7 приписів ч. 5 ст. 401 КК.
Ці порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і призвели до незастосування закону, який за обставин цієї справи підлягав застосуванню.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
За правилами ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 не заперечував щодо закриття кримінального провадження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, на підставі ч. 5 ст. 401 КК, оскільки до апеляційної скарги, поданої захисником ОСОБА_6 , долучено відповідне клопотання ОСОБА_7 .
Отже, враховуючи наявність у цьому кримінальному провадженні визначених у КК умов та підстав звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, касаційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає задоволенню, а вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року та ухвала Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року - скасуванню із закриттям кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Керуючись статтями 284, 433, 434, 436, 438, 440, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати.
На підставі ч. 5 ст. 401 КК звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК.
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Звільнити ОСОБА_7 з-під варти.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3