15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 686/18209/20
провадження № 51-4112 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_9 та потерпілої ОСОБА_6 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 27 березня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018240000000375 від 30 грудня 2018 року, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця уродженця м. Тула, Російська Федерація, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 травня 2022 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286 КК України та призначено покарання за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та цивільного позову.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,29 грудня 2018 року приблизно о 23:26 ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «Volkswagen Bora», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в темну пору доби, рухаючись зі сторони с. Давидківці Хмельницького району Хмельницької області в напрямку с. Копистин Хмельницького району Хмельницької області, порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 16.3, 16.11 та дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме:
- не зупинив керований ним транспортний засіб перед перехрестям проїзної частини автомобільної дороги М-12, щоб надати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрестя проїзних частин головною дорогою;
- здійснив виїзд автомобілем «Volkswagen Bora», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на головну дорогу М-12, де здійснив різку зупинку автомобіля;
- створив небезпеку для руху та аварійну ситуацію водію автопоїзда у складі тягача «DAF AS 95 XF», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та бортового причепа «Kroeger pw 400», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_10 , який, виявивши небезпеку для свого руху - автомобіль «Volkswagen Bora», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з метою уникнення з ним зіткнення, застосував екстрене гальмування та інстинктивно змінив напрямок руху праворуч, після чого автопоїзд у складі тягача в стані екстреного гальмування змістився на другорядну дорогу, що проходить до с. Давидківці Хмельницького району Хмельницької області, виїхавши за її межі, де тягач передньою частиною здійснив наїзд на приміщення непрацюючого кафе «Два леви», яке розташоване на 275 км + 680 м автодороги М-12.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій автопоїзда ОСОБА_10 та його пасажири ОСОБА_11 , ОСОБА_12 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть останніх.
Крім того, ОСОБА_8 відразу після ДТП за вказаних вище обставин, усвідомлюючи, що потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 отримали тілесні ушкодження та перебувають у небезпечному для життя стані, не вжив будь-яких заходів необхідних для відведення небезпеки, що загрожувала життю потерпілих внаслідок їх безпорадності, не бажаючи надати їм допомогу, не вийшов із салонусвого авто та поїхав з місця події, такими чином умисно покинув ОСОБА_11 і ОСОБА_12 у небезпеці.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 10 листопада 2022 року вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 135 КК України скасував. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнив ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135 КК України у зв'язку із закінченням строку давності та на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження в цій частині закрив. Виключив з вироку посилання про призначення ОСОБА_8 остаточного покарання за ст. 70 КК України. Постановив уважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок залишив без змін.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду постановою від 25 травня 2023 року скасувала ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 10 листопада 2022 року та призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 27 березня 2025 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_13 задовольнив, вирок місцевого суду скасував в частині засудження ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 286 КК України. Кримінальне провадження №12018240000000375 від 30 грудня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 286 КК України закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284, ст. 417 КПК України у зв'язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_8 від покарання за ч. 1 ст. 135 КК України.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_14 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд:
· безпосередньо не дослідив увесь обсяг доказів, який був покладений місцевим судом в основу обвинувального вироку та необґрунтовано дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України;
· не надав оцінки показанням свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які вказували на винуватість ОСОБА_17 у вчиненні інкримінованого йому діяння, а також записам з камер відеоспостереження;
· не звернув належної уваги на дані протоколу слідчого експерименту, висновку інженерно-траспортної експертизи від 10 вересня 2019 року, протоколів огляду відеозаписів з камер зовнішнього спостереження та протоколу огляду місця події;
· безпідставно відмовив стороні обвинувачення в задоволенні клопотань про допит слідчого, який складав протокол ОМП, про долучення важливих, на думку прокурора, документів та про призначення інженерно-траспортної експертизи, чим порушив принцип змагальності сторін;
· призначаючи комплексну експертизу, позбавив прокурора можливості ставити свої запитання на її вирішення та не надав експерту важливих вихідних даних, зокрема повідомлених свідком ОСОБА_15 , що призвело до хибних експертних висновків;
· фактично не надав прокурору можливості спростувати висновок комплексної інженерно-траспортної експертизи від 27 листопада 2024 року, який є суперечливим та побудований на припущеннях.
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд:
· не роз'яснив їй право заявляти відводи, зокрема експерту та захиснику;
· не надав оцінку доповненням сторони захисту до касаційної скарги, які нею отримані не були;
· повідомив її про те, що судове засідання 27 березня 2025 року не відбудеться, однак на цьому слуханні допитав експерта, позбавивши її права ставити останньому запитання;
· не надав оцінки даним протоколу огляду місця події та не усунув суперечності у висновках судових експертиз;
· безпосередньо не допитав свідка ОСОБА_15 та перекрутив його свідчення, а також не дослідив записи з камер відеоспостереження;
· висновок комплексної експертизи є хибним та побудований на припущеннях.
Крім того, касатори наголошують, що ухвала апеляційного суду є невмотивованою і не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.
На адресу Суду надійшли заперечення від засудженого ОСОБА_8 , у яких останній просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор та потерпіла підтримали касаційні скарги, просили їх задовольнити.
Засуджений і його захисник заперечували щодо задоволення касаційних скарг, просили оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286 КК України, та призначив йому відповідне покарання.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду постановою від 25 травня 2023 року скасувала ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 10 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_8 , з підстав того, що цей суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, не врахував вимог ст. 22 КПК України, а також того, що висновки експертів, надані стороною захисту, суперечать висновку, який був отриманий під час досудового розслідування та необґрунтовано відмовив захиснику у задоволенні його клопотання про призначення експертизи.
Під час нового розгляду кримінального провадження суд апеляційної інстанції, дійшов переконання про відсутність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та закрив провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284, ст. 417 КПК України.
У ході перегляду оскаржуваного судового рішення судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про невинуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України. Такі висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими судом апеляційної інстанції доказами.
Згідно зі ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку відповідності оскаржуваного вироку нормам матеріального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального і постановлення обвинувального вироку, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв'язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд.
Разом з тим наведене не означає, що положення ст. 23 КПК України необхідно розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про повне дослідження кожного доказу в суді апеляційної інстанції кожного разу, коли йдеться про скасування обвинувального вироку.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Змість ухвали апеляційного суду підтверджує, що цей суд ретельно перевірив доводи сторони обвинувачення, які наразі порушені в касаційній скарзі. Зазначені в оскаржуваному рішенні мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів вважає слушними.
Так, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, зокрема, послався на висновки експертів, надані стороною захисту, а саме: висновок №4639/4640/4641/20-21 від 03 червня 2021 року про проведення судової авто технічної та транпортно-трасологічної експертизи, зі змісту якої зокрема вбачається, що у водія ОСОБА_10 , була технічна можливість уникнути ДТП та висновок № СЕ-19/102-22/1640 від 01 березня 2022 року про проведення інженерно-трасологічної експертизи, відповідно до якої дії водія ОСОБА_8 під час ДТП відповідали ПДР, а в свою чергу дії водія ОСОБА_10 , не відповідали. У діях водія автомобіля «Volkswagen Bora», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з технічної точки зору не вбачається невідповідностей вимогам пунктів 16.3, 16.11 та дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» ПДР, які б перебували у причинному зв'язку з настанням ДТП.
Проаналізувавши вказані експертні висновки з точки зору належності, апеляційний суд дійшов слушного переконання, що вони відповідають необхідним критеріям, оскільки були проведені на підставі відомостей та вихідних даних, наданих експертам стороною захисту, які відповідали тим вихідним даним, які були встановлені слідством у цьому кримінальному провадженні.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів апеляційної інстанції обґрунтовано зауважила, що висновки авто технічних та інженерно-трасологічних експертиз №4639/4640/4641/20-21 від 03 червня 2021 року та № СЕ-19/102-22/1640 від 01 березня 2022 року спростовують висунуте ОСОБА_8 обвинувачення в порушенні пунктів 1.3, 1.5., 2.3. (б), 16.3., 16.11. ПДР та не дотримання вимог дорожнього знаку 2.1. «Дати дорогу» ПДР, які за твердженням сторони обвинувачення перебували у причинному зв'язку з настанням ДТП, що відбувалося 29 грудня 2018 року за обставин, викладених в обвинувальному акті.
У той же час цей суд дійшов слушного переконання й про те, що висновок автотехнічної експертизи №10.1-0456:19 к від 21 листопада 2019 року, отриманий під час досудового розслідування, з урахуванням дослідження відеозапису «ch032018122931500» не дає відповіді про питання, які підлягають доказуванню у відповідності до вимог ст. 91 КПК України, зокрема, у якому місці відносно ближньої межі правої смуги головної дороги М-12 по напрямку руху на м. Хмельницький зупинився автомобіль «Volkswagen Bora», чи рухався цей автомобіль, чи перебував у статичному стані на час прийняття рішення водієм автотягача «DAF AS 95 XF» ОСОБА_10 про гальмування та зміну напрямку руху праворуч, та у підсумку, чи створював автомобіль «Volkswagen Bora» перешкоду автотягачу «DAF AS 95 XF», та відповідно про наявність чи відсутність в діях ОСОБА_8 порушення вимог пунктів 1.3, 1.5., 2.3. (б), 16.3., 16.11. ПДР, не дотримання ним вимог дорожнього знаку 2.1. «Дати дорогу» ПДР України у межах висунутого йому обвинувачення. Апеляційний суд виходив також і з того, що вказаний висновок автотехнічної експертизи був отриманий слідством без надання експерту всіх вихідних даних, зокрема для дослідження не були надані відомості, отримані слідством під час проведення слідчого експерименту на місці події 11 березня 2020 року із свідком ОСОБА_15 (т. 1 а.с. 198-207).
Надаючи апеляційному суду роз'яснення в порядку ст. 356 КПК України за наданими висновками кожен з експертів ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 підтвердили свої висновки, вважали їх технічно обґрунтованими у межах поставлених їм запитань.
З метою усунення виявлених суперечностей у досліджених апеляційним судом доказах, цей суд за клопотаннями як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, на виконання приписів ст. 332 КПК України та постанови Верховного Суду від 25 травня 2023 року, призначив комплексну, автотехнічну, транспортно-трасологічну та криміналістичну експертизу відеозаписів, для вирішення якої апеляційним судом були надані всі здобуті органом досудового розслідування в ході досудового слідства вихідні дані, що містяться в матеріалах кримінального провадження, з правильністю яких погодилися усі учасники справи, в тому числі і прокурор, який, всупереч доводам касаційної скарги, поставив експерту і свої запитання, які вважав необхідними, на вирішення вказаної експертизи.
Варто зауважити, що виходячи з приписів ч. 3 ст. 332 КПК України суд має право не включати до ухвали питання, поставлені учасниками судового провадження, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, обґрунтувавши таке рішення в ухвалі.
За результатами проведення вказаної комплексної експертизи Житомирським НДЕКЦ МВС України складено висновок від 27 листопада 2024 року № КСЕ-19/106-24/10490 (т. 6, а.с. 4-36), з якого, зокрема, вбачається, що оскільки технічна можливість для водія автомобіля «DAF AS 95 XF» із причепом ОСОБА_10 уникнути даної ДТП полягала лише у відмові від виконання маневру відвороту праворуч, то дії останнього у частині застосування ним маневру відвороту знаходяться у причинному зв'язку із виникненням даної ДТП, але при цьому невідповідність дій водія автомобіля ОСОБА_10 вимогам п. 12.9 (б) та дорожньому знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» ПДР - не перебувають у причинному зв'язку із виникненням даної події ДТП. Водночас водій автомобіля Volkswagen Bora ОСОБА_8 , здійснивши зупинку свого автомобіля в крайній правій додатковій смузі в напрямку м. Хмельницький (в межах смуги для розгону, див. зображення 40-41), на відстані 1,5м від дорожньої розмітки 1.1 ПДР, не створював небезпеки чи перешкоди для руху водію автомобіля «DAF AS 95 XF» із причепом ОСОБА_10 . Експерти враховуючи те, що водій автомобіля Volkswagen Bora ОСОБА_8 зупинився на відстані 2,1 м перед перехрещувано проїзною частиною (смугою руху автомобіля «DAF AS 95 XF» із причепом), то в його діях не вбачається невідповідностей вимогам п. 16.3, 16.11 та дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу».
Надаючи оцінку висновку судової комплексної, автотехнічної, транспортно-трасологічної та криміналістичної експертизи відеозаписів Житомирського НДЕКЦ МВС України від 27 листопада 2024 року № КСЕ-19/106-24/10490, суд апеляційної інстанції надав йому перевагу, обґрунтовано пославшись на те, що її було проведено на підставі ухвали апеляційного суду в порядку, передбаченому ст. 332 КПК України за клопотаннями учасників кримінального провадження з урахуванням усього комплексу зібраних слідством та наданих захистом доказів у кримінальному провадженні. Зазначена експертиза була проведена експертом ОСОБА_21 який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення фототехнічної експертизи за експертною спеціальністю 6.1 «Дослідження фотозображень та технічних засобів їх виготовлення» та інженерно-транпортної експертизи. Вказана експертиза була проведена на підставі криміналістичного дослідження відеозаписів, що містяться в матеріалах провадження, судовим експертом, що має перший кваліфікаційний клас судового експерта та стаж експертної роботи з 2008 року. Водночас експерт був попереджений судом про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України.
У той же час, надаючи оцінку висновку експертизи від 27 листопада 2024 року № КСЕ-19/106-24/10490 в сукупності з іншими доказами, апеляційний суд правильно визнав його належним доказом, який встановлює обставини, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні згідно ст. 91 КПК України. Такі висновки цей суд робив, виходячи з того, що криміналістична експертиза відеозаписів здійснювалася за роздруківками певних відеозображень, приближення з метою покращенння зображення відеозаписів, наданих для дослідження, якість яких була достатньою для відповіді на поставлені судом питання. Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що схема місця ДТП, зафіксована в протоколі огляду місця події від 30 грудня 2018 року (т. 3 а.с. 21-26) та схема організації дорожнього руху, надана органу досудового розслідування службою автомобільних доріг (т. 3 а.с. 38-39) в частині кількості смуг руху в напрямку м. Хмельницького та м. Вінниці, у тому числі і в частині фіксації смуги для розгону на перехресті не містять істотних розбіжностей, які б давали підстави для різних експертних висновків. Цей суд також зауважив, що така дорожня обстановка зафіксована і в протоколі слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_15 зі схемою розташування на проїздній частині автомобіля «Volkswagen Bora», виходячи з якого автомобіль під керуванням ОСОБА_8 виїхав з другорядної дороги на смугу для розгону на відстань 1,5 м.
Водночас, всупереч доводам сторони обвинувачення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що автомобіль «Volkswagen Bora» під керуванням ОСОБА_8 не перетинав крайню праву смугу руху автопоїзда «DAF АS 95 XF» з причепом, про що, на думку цього суду, свідчить збільшений фрагмент кадру № 17231 відеограми файлу 2 (зображення № 39 експертного дослідження), з якого чітко вбачається, що світло фар автомобіля «Volkswagen Bora» освітило переривчастий правий край основної правої дорожньої розмітки 1.1 або 1.7 ПДР, і, як було встановлено експертами, саме по цій смузі рухався автопоїзд «DAF АS 95 XF» з причепом, а автомобіль «Volkswagen Bora» до цієї лінії навіть не доїхав. Судом апеляційної інстанції в результаті оцінки криміналістичного дослідження відеозапису і схеми дороги не встановлено іншої переривчастої смуги руху на цій ділянці перехрестя, де перебував автомобіля «Volkswagen Bora», на що безпідставно посилається прокурор і потерпіла.
Апеляційний суд не залишив поза увагою й дані протоколу слідчого експерименту, що проводився стороною обвинувачення 10 вересня 2019 року, за наслідками якого встановлено розташування на проїзній частині статичного автомобіля «Volkswagen Bora», та визнав його таким, що з технічної точки зору не відповідає дорожній обстановці, оскільки спростовується експертним шляхом при досліджені наданих відеозаписів, а тому цей суд дійшов слушного висновку, що факт виїзду автомобіля «Volkswagen Bora» на крайню праву полосу руху автопоїзда «DAF АS 95 XF», зафіксований у протоколі цього слідчого експерименту, суперечить матеріалам провадження.
До того ж суд апеляційної інстанції критично поставився до показань свідка ОСОБА_15 , який у ході слідчого експерименту вказував, що автомобіль «Volkswagen Bora» виїхав на перехрестя на відстань 2,1 м, оскільки ця відстань обумовлена орієнтовним, суб'єктивним ставленням цього свідка і не може бути точною, з огляду на те, що точну відстань, на якій знаходився автомобіль «Volkswagen Bora» від дорожньої розмітки 1.1. ПДР експерт визначити не зміг, однак стверджував, що цей автомобіль у момент своєї зупинки, не здійснив в'їзд у праву смугу руху автомобіля «DAF AS 95 XF».
Водночас апеляційний суд визнав показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які поясняли в суді першої інстанції, що будь-яких перешкод, крім транспортного засобу обвинуваченого ОСОБА_8 для руху автопоїзда під керуванням ОСОБА_10 не було і такі перешкоди на ділянці дороги були відсутні, такими, що не спростовують наведених висновків суду.
Варто зауважити, що всупереч доводам касаційних скарг, показання свідка ОСОБА_15 , викладені в оскаржуваному рішенні, відповідають його показанням, фактично наданими під час судового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції і не суперечать тим показанням, які були викладені місцевим судом у скасованому обвинувальному вироку, та узгоджуються з даними протоколу слідчого експерименту за його участі, який був безпосередньо досліджений апеляційним судом.
Кримінальний процесуальний закон не вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, де має бути з достатньою повнотою передана їх сутнісна складова, що впливає на встановлення судом обставин, які є предметом судового розгляду і підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК України.
Отже, з урахуванням викладеного, та обставина, що суд апеляційної інстанції не допитав вказаного свідка безпосередньо, а послався на його показання надані місцевому суду, в цьому випадку не свідчить про порушення цим судом приписів ст. 23 КПК України.
Крім того апеляційний суд визнав необґрунтованими також і твердження прокурора, про те, що слідчий у схемі до протоколу огляду місця ДТП 30 грудня 2018 року схематично робив прив'язку у відстані від головної дороги до місця розташування статичного автопоїзда «DAF АS 95 XF», оскільки дійшов висновку, що такі фактичні дані не впливають на встановлення кількості смуг для руху по головній дорозі, які збігаються у схемі доданій до вказаного протоколу, схемі організації дорожнього руху в місці ДТП та підтверджуються криміналістичними дослідженнями відеозаписів.
Тож суд апеляційної інстанції дійшов слушного переконання про те, що оскільки в результаті експертних досліджень було встановлено, що автомобіль «Volkswagen Bora» не виїхав в смугу руху автопоїзда, то він не створив йому перешкод, а тому порушення приписів п. 16.3,16.11 ПДР вимог знаку 2.1 дати дорогу в діях водія «Volkswagen Bora» ОСОБА_8 відсутні.
Між тим, всупереч доводам прокурора та потерпілої, апеляційний суд дійшов обґрунтованого переконання, що висновок комплексної автотехнічної транспортно-трасологічної, криміналістичної експертизи відеозаписів від 27 листопада 2024 року № КСЕ-19/106-24/10490 узгоджується з висновками судової автотехнічної, трасологічної експертизи від 03 червня 2021 року № 4639/4640/4641/20-21 та висновками інженерно-транспортної експертизи від 01 березня 2022 року № СЕ-19/102-22/1640-ІТ, оскільки експерти в ході проведення цих експертиз враховували аналогічні процесуальні документи: схему до протоколу огляду місця події від 30 грудня 2018 року, складену слідчим, копію схеми організації дорожнього руху на перехресті в місті ДТП, протокол слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_15 .
Отже колегія суддів апеляційного суду дійшла правильного висновку, що докази, зібрані стороною обвинувачення та надані суду «поза розумним сумнівом» не підтверджують винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України за викладених в обвинуваченні обставинах, що є підставою для закриття кримінального провадження в порядку п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
За таких обставин Верховний Суд погоджується з наведеними у оскаржуваному рішенні висновками про недоведеність наявності у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, оскільки такі висновки апеляційний суд зробив, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення.
Варто зауважити, що Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи сторони обвинувачення та потерпілої не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а зводяться до їхньої незгоди з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо доводів касаційної скарги потерпілої про те, що суд апеляційної інстанції не роз'яснив їй право на відвід експерту та захиснику, а також позбавив її права ставити експерту запитання з приводу наданого ним висновку
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги в цій частині, потерпіла зазначає, що апеляційний суд повідомив її про те, що судове засідання 27 березня 2025 року не відбудеться, однак на цьому слуханні допитав експерта ОСОБА_21 , позбавивши її права ставити йому запитання.
Як убачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 24 лютого 2025 року, на якому була присутня потерпіла ОСОБА_6 , апеляційний суд оголосив перерву в апеляційному розгляді у зв'язку з необхідністю залучення обвинуваченому нового захисника та виклику для допиту експерта ОСОБА_21 , а також визначив дати наступних судових засідань на 25 та 27 березня 2025 року (журнал судового засідання від 24 лютого 2024 року т. 6, а.с. 44).
Потерпіла ОСОБА_6 була повідомлена про наступні дати та час судових засідань у суді апеляційної інстанції, про що свідчить її власноручно написана розписка та повідомлення про отримання нею електронної повістки (т. 6 а.с. 45, 67), втім остання не скористалася своїми процесуальними правами та на жодне з вказаних слухань так і не з'явилася, поважності причини неявки апеляційному суду не повідомляла. Будь-яких відомостей про те, що ці судові засідання мали бути відкладені матеріали кримінального провадження не містять і в ході касаційного розгляду залишилися непідтвердженими.
За таких обставин доводи потерпілої в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки не вказують на жодні порушення вимог КПК України збоку апеляційного суду.
Щодо доводів касаційної скарги потерпілої про нерозгляд доповнень сторони захисту до апеляційної скарги
Колегія суддів, вирішуючи питання про істотність порушень судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону,звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що питання про порушення прав учасника кримінального провадження може вирішуватися лише за ініціативою носія цього права (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 18 вересня 2024 року в справі № 361/1254/22).
Однак як убачається з матеріалів провадження, ні ОСОБА_8 , ні його захисник, не ставлять перед Судом питання про порушення будь-якого його права, зокрема і про нерозгляд його доповнень до апеляційної скарги.
Більше того, матеріалами справи підтверджується, що, апеляційний суд ухвалою від 15 серпня 2023 рокуповернув стороні захисту її доповнення до апеляційної скарги.
Тож доводи в цій частині також не є слушними.
Щодо доводів прокурора про порушення принципу змагальності сторін
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги в цій частині, прокурор зауважує, що апеляційний суд безпідставно відмовив стороні обвинувачення в клопотаннях про допит слідчого, який складав протокол огляду місця події, про долучення важливих, на думку прокурора, документів та про призначення інженерно-траспортної експертизи.
Так, відповідно до положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Разом з тим Суд, вважає за необхідне зазначити, що відмова у задоволенні певних клопотань сторони обвинувачення, з урахуванням тривалого розгляду кримінального провадження та за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності певних процесуальних дій у справі, не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, зокрема і принципу змагальності сторін, адже у прокурора було достатньо процесуальних можливостей як на досудовому розслідуванні, так і на стадії судового розгляду реалізувати усі свої важелі для доведеності винуватості ОСОБА_8 .
Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що апеляційний суд забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримався положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили всі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Оскаржуване судове рішення є законним й обґрунтованим, належним чином вмотивованим, і в повній мірі відповідає приписам ст. 370 та 419 КПК України.
Решта доводів касаційних скарг також не спростовує висновки суду апеляційної інстанцій і фактично зводиться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
У той же час, касаційні скарги не містять посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення під час розгляду кримінального провадження.
Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскарженого судового рішення, касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 439, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 27 березня 2025 року стосовно ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора ОСОБА_9 та потерпілої ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3