20 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/341/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульський Г. М. - головуючий, Краснов Є. В., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Волинської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 (колегія суддів: Мельник О. В. - головуючий, Гудак О. В., Олексюк Г. Є.)
за позовом Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації
до: 1) Локачинської селищної ради
2) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області
про скасування рішення та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки
Володимирська окружна прокуратура звернулася в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Локачинської селищної ради, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про:
- визнання незаконним та скасування пункту 3 рішення Привітненської сільської ради від 21.08.2018 № 23/7 ?Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування пам'ятників землякам? яким затверджено розроблену підприємцем Мельничуком Є.К. технічну документацію із землеустрою для обслуговування Кургана (кадастровий номер 0722484600:01:000:1183) (далі - вимога - 1);
- усунення перешкод державі в особі уповноваженого органу Волинської обласної військової (державної) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення площею 0,0247 га, на якій розташовано пам'ятку археології місцевого значення Курган, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0722484600:01:000:1183 (далі - вимога - 2).
Позов мотивовано тим, що земельна ділянка під пам'яткою археології місцевого значення Курган, охоронний номер 275-Вл, належить до земель історико-культурного призначення та є виключно державною власністю, тому орган місцевого самоврядування своїми діями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою порушив встановлений законодавством порядок надання в користування земель та зміни їх цільового призначення, порушив інтереси держави та створив умови для вилучення земельної ділянки з користування уповноваженого державного органу.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.06.2025 (суддя Бідюк С. В.), задоволено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що оскаржуване рішення сільської ради прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки остання не мала права розпоряджатись вказаними землями державної власності, а тому спірний пункт рішення підлягає визнанню недійсним та скасуванню. При цьому суд зазначив, що подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, тому наявні правові підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Оскаржуваною постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 09.09.2025, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги - 2 скасовано та у цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цієї вимоги відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Свій висновок в оскаржуваній частині у касаційному порядку, апеляційний суд мотивував тим, що вимога - 2 фактично пред'явлена державою (в особі прокурора в інтересах Волинської обласної військової адміністрації) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області), а спір у цій справі в частині заявлених позовних вимог до відповідача-2 не є компетенційним, оскільки в цьому випадку не йдеться про спір щодо розмежування компетенції між позивачем та відповідачем - 2, що виключає правові підстави для задоволення такої вимоги.
06.10.2025 до Верховного Суду через електронні засоби зв'язку ?Електронний суд? заступник керівника Волинської обласної прокуратури подав касаційну скаргу на вказану постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги - 2 та у цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає не урахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Вивчивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та дослідивши зміст оскаржуваної постанови суду, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
У пунктах 7.6 - 7.8 Рішення Конституційного Суду України 22.11.2023 у справі № 10 - р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
У касаційній скарзі скаржник, зокрема, посилається на те, що апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови неправильно застосовано норми статей 16, 391 Цивільного кодексу України, статей 791, 152, 155 Земельного кодексу України, статей 6, 9, 24 Закону України ?Про Державний земельний кадастр?, без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи заявника, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до того, що єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації. Суд апеляційної інстанції невірно застосував статтю 45 ГПК України, спираючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 815/6347/17, від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17, які є нерелевантними справами по відношенню до справи № 903/341/25.
Суд апеляційної інстанції в наведеній частині доводів заявника касаційної скарги зазначив, що у задоволенні позову в частині вимог прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації про усунення перешкод шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, заявлених до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, необхідно відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до неї самої.
При цьому апеляційний суд констатував, що аналізуючи зміст спірних правовідносин, спір у цій справі в частині заявлених позовних вимог до відповідача-2 не є компетенційним, оскільки в цьому випадку не йдеться про спір щодо розмежування компетенції між Волинською обласною державною адміністрацією та Головного управління Держгеокадастру у Волинській області.
У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України 22.11.2023 у справі № 10 - р(ІІ)/2023 при здійсненні тлумачення процесуального законодавства що умови прийнятності касаційної скарги зазначено, що у своїх рішеннях Європейський суд із прав людини неодноразово наголошував, що перегляд не може бути прихованою апеляцією, а лише можливість існування двох поглядів на питання не є підставою для повторного розгляду [рішення у справі Ryabykh v. Russia від 24 липня 2003 року (заява N 52854/99), § 52]; жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона хоче досягти мети щодо нового слухання справи та нового її розв'язання [рішення у справі Пономарьов проти України / Ponomaryov v. Ukraine від 3 квітня 2008 року (заява N 3236/03), § 40].
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17 виснувала, що за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої. Виняток становлять лише "компетенційні" спори.
Велика Палата Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 815/6347/17 зазначила, що вирішення судом так званого "компетенційного" спору між суб'єктами владних повноважень у широкому розумінні спрямоване саме на захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, оскільки сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах між особами приватного права та органами державної влади.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Отже, є висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду, що у розумінні пункту 5 частини 1 статті 293 ГПК України є достатньою підставою для відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Волинської обласної прокуратури.
Інших підстав, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувану постанову такою, що підлягає касаційному перегляду, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі, Верховним Судом не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваної постанову суду, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до вимог ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Волинської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі № 903/341/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач