16 жовтня 2025 року
м. Київ
Справа № 910/6530/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Колос І. Б., Студенця В. І.
за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
представників учасників справи:
прокуратури - Філіпенка О. І.,
позивача-1 - Рогозянського В. І.,
позивача-2 - не з'явились,
відповідача - не з'явились,
у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону
на рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2024 року (суддя Павленко Є. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 серпня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О. О., судді: Алданова С. О., Корсак В. А.)
у справі № 910/6530/24
за позовом керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України, 2) Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос Лайн"
про визнання недійсними договорів в частині та стягнення 790 410,45 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2024 року керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міноборони, позивач) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , замовник) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос Лайн" (далі - ТОВ "Інкос Лайн", виконавець), у якій просив визнати недійсними пункти 4.2 укладених між ТОВ "Інкос Лайн" та ВЧ НОМЕР_1 договорів про закупівлю товарів за кошти Державного бюджету України від 24 травня 2022 року № 7 та від 04 липня 2022 року № 18 в частині включення до ціни вказаних правочинів суми ПДВ; стягнути з ТОВ "Інкос Лайн" на користь ВЧ НОМЕР_1 кошти в сумі 790 410,45 грн, з яких: 701 595,77 грн - безпідставно сплачена ВЧ НОМЕР_1 сума ПДВ за спірними договорами, 58 199,81 грн - інфляційні втрати та 30 614,87 грн - 3 % річних.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону зазначає, що Управління Південного офісу Державної аудиторської служби в Миколаївській області склало акт № 15-14-11/3 за результатом проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ВЧ НОМЕР_1 за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року, яким встановило порушення вимог приписів постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2022 року № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова КМУ № 178) (господарські операції за спірними договорами не були предметом дослідження Державної аудиторської служби). На думку прокурора, до ціни спірних договорів безпідставно були включені суми ПДВ у розмірі 556 598,97 грн та 144 996,80 грн, що, відповідно, зумовлює існування підстав для визнання недійсними в судовому порядку цих договорів у частині включення ПДВ до загальної ціни договору та, як наслідок, для повернення покупцю на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) безпідставно набутих відповідачем коштів у загальному розмірі 701 595,77 грн.
3. Керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону також зазначив, що ВЧ НОМЕР_1 , як сторона спірних договорів, та Міноборони, на яке покладено функції з контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів військових частин, не вжили достатніх заходів для повернення безпідставно сплачених бюджетних коштів, а тому прокурор в інтересах держави звернувся з цим позовом до суду.
Короткий зміст судових рішень
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2024 року у справі № 910/6530/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 серпня 2025 року, позов керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі ВЧ НОМЕР_1 до ТОВ "Інкос Лайн" про визнання недійсними договорів у частині та стягнення 790 410,45 грн залишено без розгляду; у задоволенні позовних вимог керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міноборони до ТОВ "Інкос Лайн" про визнання недійсними договорів у спірній частині та стягнення 790 410,45 грн відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - прокурор, скаржник) звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 серпня 2025 року у справі № 910/6530/24, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Скаржник визначив підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2024 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 04 серпня 2025 року у справі № 910/6530/24 пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме те, що оскаржувані судові рішення ухвалені із застосуванням норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
7. На думку скаржника, під час ухвалення оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а саме статті 2, 7, 11, 73, 76 - 79, 86, 236, 237, 277 ГПК України, неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України), постанови КМУ № 178, статті 1212 ЦК України, а також статті 17 Конституції України, статті 1, 3, 15 Закону України "Про Збройні Сили України" (далі - Закон № 1934-XII), статей 1, 3, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" (далі - Закон № 1076-XIV), статей 1, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Сила України" в їх системному взаємозв'язку з пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), статті 53 ГПК України, а також не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 520/8065/19, Верховного Суду від 19 грудня 2024 року у справі № 910/20125/23, від 18 вересня 2024 року у справі № 916/3864/23, від 07 серпня 2024 року у справі № 916/2914/23, від 23 травня 2024 року у справі № 911/1870/23, від 14 листопада 2023 року у справі № 910/2416/23, від 21 червня 2023 року у справі № 369/5244/20 та від 12 березня 2025 року у справі № 278/1999/17 (в частині наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державних організацій (установ);
- Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 926/1172/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 05 лютого 2019 року у справі № 911/248/16 (в частині наявності підстав для захисту господарським судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорення);
- Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі № 910/15473/23, від 17 вересня 2024 року у справі № 915/1377/23, від 10 вересня 2024 року у справі № 922/4055/23, від 28 травня 2024 року у справі № 910/12151/23, від 23 травня 2024 року у справі № 911/1870/23, від 24 жовтня 2024 року у справі № 914/2694/23, від 14 листопада 2023 року у справі № 910/2416/23, від 10 лютого 2022 року у справі № 916/707/21 (щодо застосування положень підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, постанови КМУ № 178 та статті 1212 ЦК України).
Доводи інших учасників справи
8. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Інкос Лайн" просить суд касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 серпня 2025 року у справі № 910/6530/24 - без змін.
9. За твердженням відповідача, при погодженні та підписанні договору ВЧ НОМЕР_1 не повідомляла його, що здійснює закупівлю знаряддя з метою виконання мобілізаційних завдань з урахуванням постанови КМУ № 178. При виконанні договору та постачанні інструменту ВЧ НОМЕР_1 підписувала видаткові накладні, в яких вартість товару була зазначена з урахуванням ПДВ, однак ВЧ НОМЕР_1 ніяких заперечень щодо цього не заявляла. В подальшому ВЧ НОМЕР_1 здійснювала оплату товару також с урахуванням ПДВ, не заявляючи при цьому будь-яких заперечень. Відповідач зазначає, що з моменту укладення договорів та до теперішнього часу ВЧ НОМЕР_1 не зверталася до ТОВ "Інкос Лайн" з тим, що нею помилково були сплачені грошові кошти з урахуванням ПДВ та не надавала пропозицію укласти додаткові угоди до договорів з цього приводу.
10. На переконання відповідача, укладені договори не є договорами, які укладалися для забезпечення діяльності Збройних Сил України, а отже не підпадають під дію постанови КМУ № 178. При цьому відповідач зазначає, що Держаудитсужба під час проведення перевірки не виявила факту будь-яких порушень з боку ТОВ "Інкос Лайн". Крім того, відповідач посилається на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі № 400/5560/23 та зазначає, що вказаними судовими рішеннями не було встановлено будь-яких порушень з боку ТОВ "Інкос Лайн" та укладених ним договорів з ВЧ НОМЕР_1 .
11. Крім того, відповідач стверджує, що постанова КМУ № 178 в тій редакції, на яку посилається прокурор, набула чинності 01 серпня 2024 року, тобто після звернення керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону з позовом до суду у цій справі.
12. Відповідач також з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 910/4017/24, зазначає, що суди правомірно залишили позов прокурора до ВЧ НОМЕР_1 без розгляду.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
13. 24 травня 2022 року та 04 липня 2022 року замовник та виконавець уклали договори про закупівлю товарів за кошти Державного бюджету України № 7 та № 18 відповідно, за умовами пункту 1.1 яких виконавець зобов'язався поставити та передати у власність замовника комплекти запасних інструментів та приладдя до автомобільних базових шасі (код за ДК 021-2015: 44510000-8 - знаряддя), а замовник - прийняти й оплатити вказану продукцію.
14. Ці угоди підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.
15. За умовами пунктів 1.2 та 1.3 договорів кількість, назва та опис продукції зазначені у специфікаціях (додаток № 1) Переліку складових компонентів, що входять до складу одного комплекту запасних інструментів та приладдя до автомобільних базових шасі, зазначено в додатку № 2.
16. Поставка продукції здійснюється за рахунок виконавця на склад замовника. У разі неможливості поставки у зазначене місце продукція доставляється у встановлений договором строк за адресою, вказаною у заявці покупця (пункти 2.2 та 2.3 спірних договорів).
17. Згідно з пунктами 3.1, 3.3 та 3.4 вказаних договорів виконавець зобов'язується поставити продукцію, яка відповідає вимогам державних стандартів (технічних умов виробника). Разом із поставкою продукції продавець надає документи, які посвідчують якість продукції та опис складових комплектів. Перевірка продукції за кількістю, асортиментом, комплектністю та відсутністю зовнішніх пошкоджень здійснюється уповноваженим представником замовника в присутності постачальника. Приймання продукції оформлюється видатковою накладною та актом приймання-передачі товару.
18. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договорів платником за цими договорами є ВЧ НОМЕР_1 . Загальна вартість продукції - договірна та становить: 3 339 593,82 грн з ПДВ - за умовами пункту 4.2 договору від 24 травня 2022 року № 7; 869 980,80 грн з ПДВ - за умовами пункту 4.2 договору від 04 липня 2022 року № 18.
19. Зміна ціни, обсягу та асортименту продукції, що підлягає поставці, можлива лише після попередньої письмової згоди сторін. Розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання замовником на підставі належним чином оформлених видаткової накладної та рахунків-фактур ТОВ "Інкос Лайн". Оплата здійснюється замовником упродовж 10-ти банківських днів з дня поставки продукції у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок ТОВ "Інкос Лайн", зазначений в договорі або в рахунку-фактурі. Днем поставки вважається день підписання сторонами видаткової накладної та акта приймання-передачі товару (пункти 4.4, 4.5 та 4.6 спірних договорів).
20. Договір від 24 травня 2022 року № 7 вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 25 грудня 2022 року, але до повного виконання зобов'язань сторонами (пункт 9.1 договору в редакції додаткової угоди від 21 листопада 2022 року № 2).
21. Договір від 04 липня 2022 року № 18 вступає в силу з дня його підписання сторонами та діє до 25 грудня 2022 року, але до повного виконання зобов'язань сторонами (пункт 9.1 договору в редакції додаткової угоди від 21 листопада 2022 року № 2).
22. У специфікації (додаток № 1 до договору від 24 травня 2022 року № 7) сторони погодили асортимент, кількість та вартість обумовленого цим правочином товару. Загальна вартість товару склала З 339 593,82 грн, з яких ПДВ - 556 598,97 грн.
23. У специфікації (додаток № 1 до договору від 04 липня 2022 року № 18) сторони погодили асортимент, кількість та вартість обумовленого цим правочином товару загальною вартістю 869 980,80 грн, з яких ПДВ - 144 996,80 грн.
24. На виконання цих договорів ТОВ "Інкос Лайн" поставило, а ВЧ НОМЕР_1 прийняла обумовлений товар на загальну суму 4 209 573,82 грн, з яких ПДВ - 701 595,77 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками:
- від 08 липня 2022 року № 255 на суму 869 996,40 грн з ПДВ;
- від 10 листопада 2022 року № 434 на суму 400 700,52 грн з ПДВ;
- від 10 листопада 2022 року № 416 на суму 563 689,32 грн з ПДВ;
- від 10 листопада 2022 року № 468 на суму 639 306,18 грн з ПДВ;
- від 29 листопада 2022 року № 435 на суму 852 579,84 грн з ПДВ;
- від 29 листопада 2022 року № 436 на суму 869 980,80 грн з ПДВ;
- від 14 грудня 2022 року № 460 на суму 13 321,56 грн з ПДВ.
25. Платіжними дорученнями від 12 липня 2022 року № 348, від 14 грудня 2022 року № 614, 626, від 22 грудня 2022 року № 646, 647, 645, 644 ВЧ НОМЕР_1 перерахувала на рахунок ТОВ "Інкос Лайн" грошові кошти на загальну суму 4 209 573,82 грн.
26. За результатами проведення зазначених господарських операцій ТОВ "Інкос Лайн" склало та зареєструвало в установленому законом порядку податкові накладні: від 20 липня 2022 року № 57, від 15 грудня 2022 року № 6, 7, від 26 грудня 2022 року № 34, 35, 36, 37, які були прийняті повноважним контролюючим органом та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії відповідних квитанцій № 7, 34, 35, 36, 37, 57, 6.
27. Також ТОВ "Інкос Лайн" подало до компетентних податкових органів за наслідками справляння сум ПДВ до Державного бюджету України звітні податкові декларації з ПДВ від 19 грудня 2022 року та від 20 січня 2023 року, які були прийняті контролюючими органами без зауважень щодо порядку сплати ТОВ "Інкос Лайн" вказаного податку та його сум, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні копії квитанцій про прийняття вище вказаних податкових декларацій.
28. Суди встановили, що докази, які б свідчили про наявність зауважень чи заперечень сторін відносно асортименту, якості чи кількості поставленої відповідачем продукції, у матеріалах справи відсутні. Факт належного та повного виконання сторонами усіх покладених на них зобов'язань за спірним правочином також не заперечувався прокурором у його позовній заяві.
29. 16 березня 2023 року Управління Південного офісу Державної аудиторської служби в Миколаївській області склало акт № 15-14-11/3 за результатом проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ВЧ НОМЕР_1 за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року, яким встановило порушення вимог приписів постанови КМУ № 178.
Рух справи в суді касаційної інстанції
30. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 вересня 2025 року для розгляду касаційної скарги у справі № 910/6530/24 було визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Колос І. Б.
31. Верховний Суд ухвалою від 15 вересня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі № 910/6530/24 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
32. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 13 жовтня 2025 року № 32.2-01/2539 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/6530/24 у зв'язку з відрядженням судді Булгакової І. В.
33. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 жовтня 2025 року справу № 910/6530/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Колос І. Б., Студенець В. І.
Доводи та мотиви суду, що стали підставою для передання справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду
34. Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
35. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина сьома статті 301 ГПК України).
36. Оцінюючи обсяг повноважень Верховного Суду під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, можна дійти висновку, що саме перевірка правильності застосування норм як матеріального, так і процесуального права є ключовою для суду касаційної інстанції. Аналіз зазначених статей також вказує, що суди попередніх інстанцій застосовують відповідні норми матеріального і процесуального права, а Верховний Суд, у свою чергу, аналізує обставини застосування таких норм права, а також викладає правові висновки щодо цих норм.
37. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
38. Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
39. Предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою апеляційного господарського суду, про залишення позову прокурора в інтересах держави в особі ВЧ НОМЕР_1 без розгляду та відмову в задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Міноборони.
40. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
41. Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2025 року у справі № 910/20127/23 було передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 910/20127/23 за касаційною скаргою Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 березня 2025 року.
42. Посилаючись на норми частини другої статті 303 ГПК України колегія суддів Верховного Суду вважала необхідним відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 910/4017/24, що приймалася колегією суддів з іншої палати про те, що військова частина Збройних сил України не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб'єктом владних повноважень, а є суб'єктом господарської діяльності, тому суди правильно залишили без розгляду позов, поданий прокурором в інтересах військової частини.
43. Ухвалою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 вересня 2025 року справу № 910/20127/23 було повернуто відповідній колегії Верховного Суду. Об'єднана палата зазначила, що питання представництва інтересів держави прокурором залежить від специфічного правового регулювання суб'єкта, в особі якого звертається прокурор, тобто подібність слід визначати за суб'єктним критерієм. У справі № 910/20127/23 прокуратура звернулась до суду з позовом в інтересах військової частини, яка входить до складу Національної гвардії України, діяльність якої регулюється Законом України "Про Національну гвардію України", натомість у справі № 910/4017/24 прокуратура зверталась до суду з позовом в інтересах військової частини, яка входить до складу Збройних Сил України, діяльність яких регулюється, зокрема, Законом № 1076-XIV. Вказане свідчить, що правовідносини в яких зроблені висновки Верховного Суду у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 910/4017/24, не є подібними до правовідносин у справі № 910/20127/23 за критерієм різного нормативного регулювання правового статусу суб'єкта, в особі якого звертається прокурор за захистом інтересів держави.
44. Разом із тим, у цій справі № 910/6530/24 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Міноборони та ВЧ НОМЕР_1 , яка входить до складу Збройних Сил України, з позовом до ТОВ "Інкос Лайн" про визнання недійсними договорів в частині включення до ціни вказаних правочинів суми ПДВ та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів. Отже, правовідносини в яких зроблені зазначені вище висновки Верховного Суду у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 910/4017/24 є подібними до правовідносин у справі № 910/6530/24 за критерієм нормативного регулювання правового статусу суб'єкта, в особі якого звертається прокурор за захистом інтересів держави.
45. Залишаючи позов прокурора у справі № 910/6530/24 в інтересах держави в особі ВЧ НОМЕР_1 без розгляду, суд першої інстанції в рішенні від 12 грудня 2024 року дійшов висновку про те, що ВЧ НОМЕР_1 за своєю організаційно-правовою формою є державною установою, а не державним органом, як помилково зазначав прокурор у своєму позові. Крім того, у спірних правовідносинах ця установа діяла як звичайний господарюючий суб'єкт, а не як суб'єкт владних повноважень, тому пред'явлення позову в інтересах останньої є неправомірним, оскільки виходить за межі повноважень прокурорського представництва.
46. Апеляційний суд у постанові від 04 серпня 2025 року у справі № 910/6530/24 з цим висновком погодився, пославшись на Закон № 1076-XIV та підпункт 106 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України, виснував, що в розумінні цих правових норм військова частина не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб'єктом владних повноважень, а є суб'єктом господарської діяльності. Такі висновки апеляційного суду у постанові від 04 серпня 2025 року зроблені у відповідності до нижченаведених висновків Верховного Суду у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 910/4017/24, від яких вважає за необхідне відступити колегія Верховного Суду.
47. Так, Верховний Суд у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 910/4017/24 у подібних правовідносинах з огляду на тотожний склад учасників справ (за позовом заступника керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини), предмет та підстави позовів (визнання недійсним пункту договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення коштів), а також застосування норм права, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі Військової частини, виснував таке:
"56. Суди попередніх інстанцій у цій справі позов прокурора в інтересах держави в особі ВЧ до ТОВ "Київгеоцентр Сервіс" залишили без розгляду, мотивувавши це тим, що прокурор фактично звертається до суду не в інтересах держави, а в інтересах суб'єкта господарювання поза відносинами представництва, що не відповідає висновку про заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, оскільки ВЧ за своєю організаційно-правовою формою є державною установою, а не державним органом, як помилково зазначав прокурор у своєму позові та у судових засіданнях; у спірних правовідносинах ця установа діяла як господарюючий суб'єкт, а не як суб'єкт владних повноважень, а тому пред'явлення позову в інтересах останнього є неправомірним і виходить за межі повноважень прокурорського представництва, що є підставою для залишення позову без розгляду.
57. Як вже було зазначено, суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.
58. Правові засади здійснення у Збройних Силах України господарської діяльності, встановлює умови і гарантії її організації та державної підтримки визначає Закон "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".
59. Суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням (ст.3 Закон "Про господарську діяльність у Збройних Силах України").
60. У пп.106 п.4 Положення про Міністерство оборони України вказано, що Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань реєструє військові частини як суб'єкти господарської діяльності.
61. Отже, в розумінні цих правових норм військова частина не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб'єктом владних повноважень, а є суб'єктом господарської діяльності."
"74. У цій же справі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави як в особі Міністерства оборони України, так і в особі ВЧ (яка не є суб'єктом владних повноважень).
75. З огляду на це, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно залишили без розгляду позов, поданий прокурором в інтересах військової частини."
48. Колегія суддів звертає увагу на частину четверту статті 300 ГПК України, окрім наведених підстав касаційного оскарження, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (дивись пункт 7 цієї ухвали).
49. Колегія суддів вважає за необхідне відступити від вказаних вище висновків Верховного Суду, викладених у постанові, прийнятої у складі колегії суддів з іншої палати, з огляду на таке.
50. Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону № 1697-VII та ГПК України.
51. Верховний Суд виходить з того, що висновок з приводу питання представництва прокуратурою інтересів держави в особі органів, які за передбаченим профільним законодавством складають систему органів, які забезпечують захист суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки, і які безпосередньо здійснюють розпоряджання та використання бюджетними коштами, є універсальним для всіх юрисдикцій та усіх правовідносин, адже, фактично визначає аспект, який притаманний правоздатності, а відтак, відповідає вимогам подібності правовідносин, визначеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, стосовно правовідносин, які виникли у цій справі.
52. Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 1311 Конституції України). Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга статті 1311 Конституції України).
53. Згідно зі статтею 1 Закону № 1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
54. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII, у частині першій якої зазначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
55. Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
56. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII).
57. Отже, прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб'єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб'єктів права.
58. Абзац третій частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
59. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 41 ГПК України). Відповідно до частини третьої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
60. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 ГПК України).
61. Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
62. Отже, держава у цивільних (господарських) правовідносинах діє через органи державної влади, а не через державні чи комунальні підприємства/заклади.
63. У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
64. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
65. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) та № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).
66. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35); від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12)).
67. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 виснувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватися з урахуванням приписів абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого правила частини другої статті 19 Конституції України незазначення у законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не потрібно розуміти як таке, що розширює визначені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
68. Отже, Велика Палата Верховного Суду визначила два критерії, за умови існування яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави, а саме: 1) представництво інтересів держави в особі державних компаній; 2) позивач не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень.
69. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, про те, що: "заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі № 1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави".
70. Колегія суддів вважає, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
71. Конституційний Суд України в пунктах 3, 4 свого рішення від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. При цьому Конституційний Суд України вказав, що «інтереси держави» є оціночним поняттям.
72. Велика Палата Верховного Суду підтримала ці висновки, зокрема, в пункті 82 постанови від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 та підпункті 7.14 постанови від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20.
73. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що Конституційний Суд України зробив міркування щодо цього визначення у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який втратив чинність. Однак, висловлене розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону № 1697-VII.
74. Тому "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
75. Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 26 липня 2018 року у справі № 926/1111/15, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 380/2266/21, від 02 грудня 2021 року у справі № 320/10736/20, від 23 грудня 2021 року у справі № 0440/6596/18 тощо.
76. Верховний Суд у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/4210/20 навів висновок про те, що органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії.
77. Колегія суддів посилається на справу Maffezini v. Spain, у якій трибунал Центру з розв'язання інвестиційних спорів (ICSID) зазначив, що першим кроком при визначенні того, чи є організація державним органом, є встановлення того, чи вона є власністю держави і чи контролює її держава безпосередньо або опосередковано. Також приймаються до уваги цілі та завдання, для яких організація утворена - чи належать вони до функцій, які є за природою державними (притаманними державі і такими, що за загальним правилом не виконуються приватними бізнесами і особами). З огляду на різноманітні форми, які можуть мати державні підприємства, структурного тесту може не вистачати для встановлення, чи є організація органом держави і чи можуть її дії вважатись державними (тобто було запроваджено функціональний текст щодо визначення ролі, яку виконує організація - пункти 77, 79 рішення).
78. Відповідно до частин першої, третьої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
79. Згідно з частинами першою, другою статті 1 Закону № 1934-XII Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
80. Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 1934-XII з'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, безпеки та захисту критичної інфраструктури, здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими в особливий період, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, організації та підтримання дій руху опору, проведення військових інформаційно-психологічних операцій, боротьби з тероризмом і піратством, заходів щодо здійснення захисту життя, здоров'я громадян та об'єктів (майна) державної власності за межами України, забезпечення їх безпеки та евакуації (повернення), посилення охорони державного кордону, захисту суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі та їх правового оформлення, забезпечення безпеки національного морського судноплавства України у відкритому морі чи в будь-якому місці поза межами юрисдикції будь-якої держави, заходів щодо запобігання розповсюдженню зброї масового ураження, протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у відкритому морі, ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, кризових ситуацій, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.
81. Згідно зі статтею 2 Закону № 1934-XII правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України" (далі - Закон № 1932-ХІІ), статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.
82. Відповідно до статті 3 Закону № 1934-XII Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об'єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили безпілотних систем, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв'язку та кібербезпеки; органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
83. З наведених норм Закону № 1934-XII вбачається, що військові частини є структурною складовою Збройних Сил України основним завданням яких є оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
84. Згідно зі статтею 1 Закону № 1932-ХІІ військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій. Військове командування - Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
85. Отже, військові частини входять до складу військових формувань Збройних Сил України, а їх командири складають військове командування Збройними Силами України, яке відноситься до органів військового управління Збройними Силами України.
86. Згідно з Законом України "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
87. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 389-VІІІ військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
88. Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 389-VІІІ військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
89. Статтею 8 Закону № 389-VІІІ визначені заходи правового режиму воєнного стану, які може запроваджувати військове командування, зокрема, запроваджувати трудову повинність для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній сфері та захисту критичної інфраструктури і не заброньованих за підприємствами, установами та організаціями на період дії воєнного стану; примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, зокрема об'єкти фонду захисних споруд цивільного захисту; забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів тощо.
90. З наведених норм вбачається, що командири військових частин, які відносяться до складу воєнного командування Збройними Силами України, у період воєнного стану в Україні мають повноваження видавати обов'язкові до виконання накази, директиви та вчиняти обов'язкові до виконання дії, в тому числі ті, які обмежують права громадян.
91. Враховуючи вищевикладене можна зробити висновок, що військові частини, як структурні підрозділи Збройних Сил України, в особі їх командирів, які складають військове командування Збройними Силами України, мають публічно-владні управлінські функції, особливо у період воєнного стану, які відносять їх до органів військового управління та надають їм статусу суб'єкта владних повноважень.
92. Відповідно до статті 14 Закону № 1934-XII Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.
93. Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону № 1076-XIV суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.
94. Так, зазначені норми визначають, що військові частини можуть здійснювати обмежену господарську діяльність, в тому числі, з оборонних закупівель, пов'язану із закупівлею товарів, робіт і послуг оборонного призначення. Проте, вступ військової частини в цивільні, господарські відносини, як і будь-якого іншого органу державної влади, не позбавляє її статусу органу військового управління та статусу суб'єкта владних повноважень.
95. Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
96. Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша статті 23 БК України).
97. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункт 8 частини першої статті 2 БК України).
98. Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження (пункт 6 частини першої статті 2 БК України).
99. Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1934-XII фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
100. Військові частини Збройних Сил України є учасниками бюджетного процесу, а саме, розпорядниками бюджетних коштів за відповідними бюджетними призначеннями та асигнуваннями, тобто суб'єктами, які розпоряджаються бюджетними коштами. Вказане свідчить про виконання військовими частинами публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень як суб'єкта владних повноважень.
101. ВЧ НОМЕР_1 у цій справі, реалізуючи надану бюджетну компетенцію щодо раціонального, ощадливого та ефективного використання державних фінансів, діяла не як приватний суб'єкт господарювання, а реалізовувала державну політику, репрезентуючи в господарських правовідносинах державний як приватний, так і публічний інтерес.
102. ВЧ НОМЕР_1 уклала оспорювані договори як замовник - розпорядник бюджетних коштів. Зазначене дає підстави вважати, що: укладаючи та здійснюючи оплату за оспорюваним договором, військова частина фактично використовувала кошти державного бюджету; військова частина у спірних правовідносинах реалізовувала делеговані їй владні повноваження з розпорядження і використання бюджетними коштами; військова частина, зокрема, здійснює функції захисту конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом; участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану; участь у виконанні завдань територіальної оборони; оборона важливих державних об'єктів, спеціальних вантажів тощо.
103. Нераціональне використання бюджетних коштів в свою чергу свідчить про наявність саме публічного (державного) інтересу, а не приватного інтересу військової частини, тому має наслідком порушення фактично публічних інтересів (інтересів держави), оскільки військова частина є учасником бюджетного процесу та реалізує публічну функцію розпорядника бюджетних коштів.
104. Колегія суддів зазначає, що до інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави в цілому. Захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є основним пріоритетом усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим.
105. У зв'язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.
106. Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання їх захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування, в тому числі військові частини.
107. Колегія суддів вважає, що у випадку наявності порушень державних інтересів у сфері використання військовою частиною бюджетних коштів прокурор може звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі такої військової частини, яке володіє майном на праві оперативного управління, створено не для отримання прибутку, а для виконання важливих функцій, визначених спеціальними законами, безпосередньо здійснює розпоряджання та використання бюджетними коштами.
108. При цьому суд не повинен обмежуватись встановленням лише організаційно-правової форми такого суб'єкта та відносин власності (структурний тест), однак має також здійснити аналіз його діяльності, покладені на нього функції та встановити, чи є такий суб'єкт суб'єктом владних повноважень.
109. Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що постанова Верховного Суду у справі № 910/4017/24 була прийнята від 09 липня 2025 року, пізніше ніж постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 520/8065/19.
110. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
111. За таких обставин, колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 910/4017/24, що приймалася колегією суддів з іншої палати, справа № 910/6530/24 підлягає передачі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 233 - 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Справу № 910/6530/24 за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 серпня 2025 року передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Л. Власов
Судді І. Б. Колос
В. І. Студенець