Іменем України
09 жовтня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/534/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.
За позовом: Заступника керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури,
вул. Замкова, 9-А, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000 в інтересах держави
в особі
позивача: Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області,
код ЄДРПОУ 04061978, вул. Захисників України, 2, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дінастія»,
код ЄДРПОУ 38118770, вул. Миру, 1, с. Попівка, Конотопський район, Сумська область, 41627
Предмет спору: про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 656 561,64 грн,
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Васильцов В. М., адвокат;
за участю прокурора: Ходика О. Є.,
Заступник керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дінастія», в якому прокурор просить:
- визнати недійсними додаткові угоди № 1 від 26.06.2023, № 2 від 28.07.2023, № 3 від 21.08.2023, № 4 від 31.08.2023, № 5 від 14.09.2023 до Договору №111 від 24.04.2023, укладені між Новгород-Сіверською міською радою Чернігівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дінастія»;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дінастія» на користь Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області штрафні санкції в розмірі 656 561,64 грн з яких 189 925,56 грн пені та 466 636,08 грн штрафу.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 02.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 24.06.2025 на 11:00; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду від 02.06.2025 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 02.06.2025 о 17:19, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву є 18.06.2025.
16.06.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до неї документами та заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 20.06.2025 перепризначено підготовче засідання на 24.07.2025 на 11:00; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; повернуто без розгляду заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
24.06.2025 до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив.
За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 23.07.2025 постановлено підготовче засідання 24.07.2025 проводити в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua).
Позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, але у підготовче засідання 24.07.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 24.07.2025 проводилось за відсутності позивача (його представника).
У підготовчому засіданні 24.07.2025 суд долучив до матеріалів справи та прийняв до розгляду подані учасниками справи заяви по суті (відзив відповідача та відповідь прокурора на цей відзив), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.
У підготовчому засіданні 24.07.2025 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.08.2025 на 12:00.
Ухвалою суду від 24.07.2025 повідомлено учасників справи про час та місце розгляду справи по суті 14.08.2025.
Позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, але у судове засідання 14.08.2025 не з'явився.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 14.08.2025 проводилось за відсутності позивача (його представника).
У судовому засіданні 14.08.2025 суд оголосив перерву до 09.09.2025 до 12:50.
У зв'язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці судове засідання, призначене на 09.09.2025 о 12:50, не відбулось.
Ухвалою суду від 10.09.2025 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 23.09.2025 о 12:00 та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.
У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги на території м. Чернігова та Чернігівської області, судове засідання з розгляду справи по суті по справі, призначене на 23.09.2025 о 12:00, не відбулось.
Ухвалою суду від 29.09.2025 повідомлено сторін про, те що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться в режимі відеоконференції 09.10.2025 об 11:00.
Позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, але у судове засідання 09.10.2025 не з'явився.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 09.10.2025 проводилось за відсутності позивача (його представника).
У судовому засіданні 09.10.2025 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив скорочене рішення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при укладенні між позивачем та відповідачем спірних додаткових угод до Договору щодо продовження строку виконання робіт були порушені вимоги п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості), а саме не надано документального підтвердження обставин, що спричинили продовження строків дії договору та виконання робіт. Враховуючи те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей, прокурор просить визнати їх недійсними. Оскільки відповідач не виконав увесь обсяг робіт, передбачених договором, у встановлений строк, прокурор просить стягнути з відповідача штраф та пеню.
Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, з огляду на таке:
- строк виконання зобов'язань не є істотною умовою Договору, а отже жодні документи щодо об'єктивних обставин, які спричинили необхідність продовження такого строку, позивачу не надсилались;
- щодо зазначення в Додатковій угоді № 4 від 31.08.2023 про внесення змін до пункту 4.1. Договору, то в даному випадку мала місце технічна помилка (опечатка), оскільки зміна вносилась саме до пункту 3.5 Договору, а не пункту 4.1, і про те, що помилка має чисто технічний характер, свідчать наступні дії сторін, які уклавши Додаткову угоду № 4, також затвердили у новій редакції Додаток № 2, в якому чітко зазначено, що цей Додаток складено в редакції Додаткової угоди № 4 від 31.08.2023;
- виконання робіт з облаштування водовідведення на відкритій території в умовах несприятливої погоди було неможливим, оскільки це створювало загрозу життю та здоров'ю працівників, порушувало вимоги безпеки й могло призвести до руйнації вже виконаного та здорожчання всього комплексу робіт. Крім того, після початку виконання з'ясувалося, що в технічній документації позивача не враховано низку підготовчих робіт, що спричинило необхідність додаткових матеріалів і незначні затримки, які не залежать від відповідача. Саме ці обставини стали підставою для продовження строків виконання робіт та укладення Додаткової угоди № 1;
- нарахування пені та штрафних санкцій є безпідставними, оскільки відповідач не порушив умов Договору.
Прокурор заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, з таких підстав:
- строк виконання зобов'язань (строк виконання робіт) є істотною умовою Договору, а тому сторони могли змінити цю умову за наявності існування документально підтверджених об'єктивних обставин;
- наявність технічної помилки в Додатковій угоді № 4 від 31.08.2023 не можу бути виправданою, оскільки договори у сфері публічних закупівель мають підвищений рівень формалізацї та правової визначеності;
- будь-які додаткові підготовчі роботи, які не були передбачені в кошторисній документації за локальним кошторисом №02-01-01, на освоєння траси не виконувалися;
- відповідач до листів про продовження строків виконання робіт не долучив жодного документа на підтвердження необхідності укладення додаткових угод.
Заперечень у встановлений судом строк до суду не надходило.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
24.04.2023 Новгород-Сіверська міська рада (далі - Замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дінастія» (далі - Підрядник) уклали договір №111 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого Підрядник зобов'язується на свій ризик виконувати власними силами, за рахунок власних засобів, техніки та устаткування та здати Замовнику в установлений даним Договором роботи: «Капітальний ремонт водовідвідних споруд по вул. Вокзальна в м. Новгороді-Сіверському Чернігівської області» (ДК 021:2015 - 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи) у відповідності до умов даного Договору та згідно з календарним графіком виконання робіт, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані Підрядником роботи на умовах, передбачених даним Договором.
Місце проведення робіт: вулиця Вокзальна, місто Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000, Україна (надалі за текстом - Об'єкт») (п. 1.2 Договору)
Згідно з п. 2.3.1 Договору обов'язком Підрядника є виконати з використанням власних ресурсів, якщо інше не встановлено умовами договору підряду, та у встановлені строки роботи відповідно до проектної та кошторисної документації.
Відповідно до п. 3.1-3.3 Договору строки виконання робіт визначені Календарним графіком виконання робіт, який є невід'ємною частиною даного Договору.
Початок виконання робіт: не пізніше ніж через три дні після передачі підрядникові будівельного майданчика та комплекту проектної документації.
При виникненні обставин, що не залежать від Виконавця і перешкоджають виконанню робіт у встановлені строки, він може ставити перед Замовником питання про їх перегляд. Рішення про перегляд строків оформляється додатковою угодою з обґрунтуванням обставин.
Кінцевий термін виконання робіт за цим Договором зазначений у календарному графіку виконання робіт, який є невід'ємною частиною даного Договору, але не пізніше 30 червня 2023 року включно (п. 3.5 Договору).
Згідно з п. 3.6 Договору Підрядник зобов'язується не пізніше 3 (трьох) календарних днів після настання кінцевого терміну виконання робіт, скласти і підписати зі свого боку акти виконаних робіт КБ-2 та довідку про вартість виконаних робіт і витрат КБ-3.
Вартість робіт за цим Договором становить 4 862 043,60 грн з ПДВ (п. 4.1 Договору).
У п. 5.3.1 Договору передбачено, що за порушення термінів виконання зобов'язань з Підрядника стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості робіт, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня та штраф в розмірі 10% вартості робіт.
Всі зміни та доповнення до даного Договору оформляються у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди, що є невід'ємною частиною Договору (п. 9.1 Договору).
Відповідно до п. 9.6 Договору істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань Сторонами у повному обсязі, крім випадків визначених п. 19 постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 р. № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» (зі змінами).
Істотними умовами цього Договору є предмет (найменування, кількість, якість), ціна та строк дії договору. Інші умови договору істотними не є та можуть змінюватися відповідно до норм Господарського та Цивільного кодексів.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2023. В частині взятих на себе зобов'язань та оплати виконаних робіт договір діє до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань (п. 10.1 Договору).
Додатками до Договору є Договірна ціна, Календарний графік виконання робіт.
ТОВ «Торговий дім «Дінастія» звернулось до Новгород-Сіверської міської ради з листом від 13.06.2023 №177, у якому у зв'язку зі збільшенням обсягу підготовчих робіт, які не були передбачені у проектній документації, та затримкою поставки основних матеріалів відповідач просив погодити перенесення кінцевого строку виконання робіт на 31.07.2023.
26.06.2023 Новгород-Сіверська міська рада та ТОВ «Торговий дім «Дінастія» уклали додаткову угоду №1 до Договору (далі - Додаткова угода №1), якою на підставі, зокрема п.п. 4 п. 19 Особливостей, ч. 1 ст. 652 ЦК України, а також враховуючи лист ТОВ «Торговий дім «Дінастія» від 13.06.2023 №177, домовились продовжити строк виконання зобов'язань за Договором та внести зміни до Додатку №2 до Договору «Календарний план» та п. 3.5 Договору, виклавши цей пункт в такій редакції:
« 3.5. Кінцевий термін виконання робіт за цим Договором зазначений у календарному графіку виконання робіт, який є невід'ємною частиною даного Договору, але не пізніше 31 липня 2023 року включно».
ТОВ «Торговий дім «Дінастія» звернулось до Новгород-Сіверської міської ради з листом від 25.07.2023 №355, у якому у зв'язку з несприятливими погодними умовами та затримкою поставки будівельних матеріалів відповідач просив внести зміни до календарного графіку виконання робіт та продовжити кінцевий строк до 21.08.2023.
28.07.2023 Новгород-Сіверська міська рада та ТОВ «Торговий дім «Дінастія» уклали додаткову угоду №2 до Договору (далі - Додаткова угода №2), якою на підставі, зокрема п.п. 4 п. 19 Особливостей, ч. 1 ст. 652 ЦК України, а також враховуючи лист ТОВ «Торговий дім «Дінастія» від 25.07.2023 №355, домовились продовжити строк виконання зобов'язань за Договором та внести зміни до Додатку №2 до Договору «Календарний план» та п. 3.5 Договору, виклавши цей пункт в такій редакції:
« 3.5. Кінцевий термін виконання робіт за цим Договором зазначений у календарному графіку виконання робіт, який є невід'ємною частиною даного Договору, але не пізніше 21 серпня 2023 року включно».
ТОВ «Торговий дім «Дінастія» звернулось до Новгород-Сіверської міської ради з листом від 14.08.2023 №391, у якому у зв'язку з несприятливими погодними умовами та затримкою поставки будівельних матеріалів відповідач просив внести зміни до календарного графіку виконання робіт та продовжити кінцевий строк до 31.08.2023.
21.08.2023 Новгород-Сіверська міська рада та ТОВ «Торговий дім «Дінастія» уклали додаткову угоду №3 до Договору (далі - Додаткова угода №3), якою на підставі, зокрема п.п. 4 п. 19 Особливостей, ч. 1 ст. 652 ЦК України, а також враховуючи лист ТОВ «Торговий дім «Дінастія» від 25.07.2023 №355, домовились продовжити строк виконання зобов'язань за Договором та внести зміни до Додатку №2 до Договору «Календарний план» та п. 3.5 Договору, виклавши цей пункт в такій редакції:
« 3.5. Кінцевий термін виконання робіт за цим Договором зазначений у календарному графіку виконання робіт, який є невід'ємною частиною даного Договору, але не пізніше 31 серпня 2023 року включно».
ТОВ «Торговий дім «Дінастія» звернулось до Новгород-Сіверської міської ради з листом від 29.08.2023 №425, у якому у зв'язку із затримкою поставки будівельних матеріалів відповідач просив внести зміни до календарного графіку виконання робіт та продовжити кінцевий строк до 15.09.2023.
31.08.2023 Новгород-Сіверська міська рада та ТОВ «Торговий дім «Дінастія» уклали додаткову угоду №4 до Договору (далі - Додаткова угода №4), у якій на підставі п.п. 4 п. 19 Особливостей домовились продовжити строк виконання зобов'язань за Договором №111 від 24.04.2023 щодо надання послуг, виклавши п. 4.1 в наступній редакції: « 4.1. Строк надання послуг - до 15 вересня 2023 року включно».
14.09.2023 Новгород-Сіверська міська рада та ТОВ «Торговий дім «Дінастія» уклали додаткову угоду №5 до Договору (далі - Додаткова угода №5), якою на підставі, зокрема п.п. 4 п. 19 Особливостей, ч. 1 ст. 652 ЦК України, а також враховуючи лист ТОВ «Торговий дім «Дінастія» від 29.08.2023 №422, домовились продовжити строк виконання зобов'язань за Договором та внести зміни до Додатку №2 до Договору «Календарний план» та п. 3.5 Договору, виклавши цей пункт в такій редакції:
« 3.5. Кінцевий термін виконання робіт за цим Договором зазначений у календарному графіку виконання робіт, який є невід'ємною частиною даного Договору, але не пізніше 15 вересня 2023 року включно».
Новгород-Сіверська міська рада та ТОВ «Торговий дім «Дінастія» підписали:
- акт на додаткові роботи від 11.07.2023 на суму 2 790 037,75 грн, у якому зазначено, що додаткові роботи передбачаються в межах договірної ціни та проектно-кошторисної документації;
- акти приймання виконаних будівельних робіт №1 від 14.07.2023 (за липень 2023 року) на суму 2 688 368,40 грн, №2 від 15.09.2023 (за вересень 2023 року) на суму 1 977 722,40 грн, а усього на загальну суму 4 666 360,80 грн.
Відповідно до платіжних інструкцій №1451 від 21.07.2023 та №1822 від 18.09.2023 Новгород-Сіверська міська рада перерахувала ТОВ «Торговий дім «Дінастія» кошти за виконані роботи у загальному розмірі 4 666 360,80 грн.
29.12.2023 Новгород-Сіверська міська рада та ТОВ «Торговий дім «Дінастія» уклали додаткову угоду №6 до Договору (далі - Додаткова угода №6), якою зменшили суму Договору на 195 682,80 грн та виклали п. 4.1 Договору у такій редакції: « 4.1. Вартість робіт за цим Договором становить 4 666 360,80 грн з ПДВ».
Прокурор надав лист Чернігівського обласного центру з гідрометеорології від 06.06.2025 №9925-1-518/9925, додатком до якої є інформація про погодні умови з 01.08.2023 по 31.08.2023 по м. Новгород-Сіверський Чернігівської області. У вказаному листі зазначено, що 1, 7, 12, 20-21 та 28-29 серпня відмічалась гроза; 7 серпня з 13:58 до 16:42 пройшов значний зливовий суд; в ніч з 11 на 12 серпня та вдень 12 серпня пройшли значні зливові дощі; 7 серпня максимальна швидкість вітру посилювалася до 17 м/с.
Відповідач надав:
- копії службових записок майстра виробничої дільниці Ковальова О. В. від 13.06.2023, 25.07.2023, 14.08.2023 та 29.08.2023 щодо необхідності продовження строку виконання робіт. У цих записках зазначено, зокрема, про несприятливі погодні умови (дощі, зливи), що унеможливлювали своєчасне виконання робіт, оскільки об'єкт розташований у низині, де після опадів накопичуються поверхневі води. Також вказано на затримку поставки частини будівельних матеріалів та необхідність виконання додаткових підготовчих робіт;
- копії видаткових накладних на поставку товару від 17.06.2021 та за загальний період з 19.06.2023 по 09.09.2023.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Новгород-Сіверської міської ради у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Як встановив суд, Договір та спірні додаткові угоди до нього укладені між Новгород-Сіверською міською радою та ТОВ «Торговий дім «Дінастія».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру»).
Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.
Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені Відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь Відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати касаційного господарського суду дійшов висновку, що прокурор правильно визначив Відділ (сторону договору) як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь Відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави) (п.59 постанови від 18.06.2021 у справі №927/491/19).
Прокурор звертався до міської ради з листом від 28.12.2024 №53-77-3817вих-24, у якому повідомив про виявлені порушення Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей при укладенні спірних додаткових угод та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення зазначених порушень.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
Новгород-Сіверська міська рада у листі від 13.01.2025 №04-18/167, адресованому Новгород-Сіверській окружній прокуратурі, зазначила про те, що вона не вживала заходів щодо стягнення штрафних санкцій за порушення умов Договору та не планує вживати.
Відтак Новгород-Сіверською міською радою особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив міську раду позивачем, компетентним органом, оскільки вона є стороною спірних правочинів, втім, не звернулася до суду з позовом про визнання їх недійсними та стягнення штрафних санкцій після отримання інформації від прокурора про наявні порушення.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Бахмацької міської ради до ПП «ЮА-БІЛД ГРУП» про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення штрафних санкцій.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Новгород-Сіверської міської ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо визнання недійсними додаткових угод.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як встановив суд, 24.04.2024 позивач та відповідач уклали договір №111, за умовами якого ТОВ «Торговий дім «Дінастія» зобов'язалось виконати роботи на Об'єкті у термін до 30.06.2023.
Водночас згідно з Додатковими угодами №1, №2, №3, №4 та №5 строк виконання робіт неодноразово продовжувався, востаннє - до 15.09.2023.
Прокурор вважає, що при укладенні оспорюваних Додаткових угод були порушені вимоги п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, а саме не надано документального підтвердження обставин, що спричинили продовження строків виконання робіт.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Аналогічні за змістом положення передбачені у підпункті 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості), за приписами яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Таким чином, вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов'язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21). При цьому вказані норми передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).
Отже, об'єктивні обставини, що спричинили відповідне продовження, мають бути документально підтверджені і вони не обов'язково мають бути обставинами непереборної сили, засвідченими у вигляді сертифіката ТПП України.
Виходячи з аналізу наведених норм, зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема в частині продовження строку виконання зобов'язань є правомірною виключно за вказаних вище умов і відбувається у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження; документально підтверджених обставин непереборної сили; документально підтверджених обставин затримки фінансування витрат замовника (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 12.12.2024 у справі № 916/4679/23).
Відповідач вважає, що строк виконання зобов'язань (робіт) не є істотною умовою Договору, посилаючись, зокрема, на п. 9.6 Договору, у якому сторони визначили його істотні умови - предмет (найменування, кількість, якість), ціна та строк дії договору.
Частиною 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Укладений між позивачем та відповідачем договір №111 від 24.04.2024 за своєю правовою природою є договором будівельного підряду.
За приписами ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Згідно з п. 5 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, істотними умовами договору підряду є, зокрема, строки початку та закінчення робіт (будівництва об'єкта).
Отже, умова договору про строк закінчення робіт є істотною умовою договору №111 від 24.04.2024, а її зміна можлива лише у спосіб, що визначений Законом України «Про публічні закупівлі» та Особливостями.
Зміст листів ТОВ «Торговий дім «Дінастія» свідчить про те, що необхідність укладення оспорюваної Додаткової угоди №1 обґрунтована проведенням додаткових підготовчих робіт, які не були передбачені у проектній документації, та затримкою поставки основних матеріалів; Додаткових угод №2 та №3 - несприятливими погодними умовами для проведення робіт та затримкою поставки будівельних матеріалів; №4 та №5 - затримкою поставки будівельних матеріалів.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що першопричиною необхідності продовження строків виконання робіт та укладення Додаткової угоди №1 стало неврахування позивачем низки підготовчих робіт, що мало наслідком необхідність замовлення деяких додаткових матеріалів та зумовило незначні затримки у виконанні робіт.
Однак відповідач не надав жодних обґрунтувань із зазначенням переліку додаткових підготовчих робіт, їх складності та витраченого часу на їх виконання.
Як докази, що підтверджують зазначені обставини щодо затримки поставки матеріалів, необхідних для проведення робіт, відповідач до відзиву на позов додав копії видаткових накладних на поставку товару від 17.06.2021 та за період з 19.06.2023 по 09.09.2023.
Проте відповідач не надав копій договорів, укладених з постачальниками цих матеріалів, у яких встановлені строки виконання зобов'язань з поставки товару, внаслідок чого неможливо встановити чи дійсно мала місце затримка поставки, а отже відповідач не довів зазначених обставин.
Доказів, які підтверджують несприятливі погодні умови у липні-серпні 2023 року, а також щодо особливостей розташування Об'єкта - у низині, відповідач взагалі не надав.
Зі свого боку прокурор надав інформацію Чернігівського обласного центру з гідрометеорології про погодні умови з 01.08.2023 по 31.08.2023 по м. Новгород-Сіверський Чернігівської області, де зазначено, що 1, 7, 12, 20-21 та 28-29 серпня відмічалась гроза; 7 серпня з 13:58 до 16:42 пройшов значний зливовий суд; в ніч з 11 на 12 серпня та вдень 12 серпня пройшли значні зливові дощі; 7 серпня максимальна швидкість вітру посилювалася до 17 м/с.
Тобто наведені дані свідчать про те, що у серпні 2023 року - до дати укладення Додаткової угоди №3 (21.08.2023) не було аномальних погодних умов.
Доказів про погодні умови у липні 2023 року прокурор суду також не надав, проте з огляду на те, що саме відповідач виступав ініціатором укладення Додаткової угоди №2, обов'язок доведення наявності несприятливих погодних умов покладається саме на нього.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідач документально не підтвердив об'єктивних обставин неможливості виконання робіт в обумовлений у Договорі термін, а відтак і обставин, які спричинили неодноразове продовження такого строку.
Крім того, суд враховує, що відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.
Таким чином, відповідач як суб'єкт господарювання, що здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з позивачем Договір, усвідомлював, що кінцевою датою виконання робіт є дата, визначена у Договорі, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки. Тобто відповідач, підписавши 24.04.2023 Договір, погодив усі його істотні умови, зокрема, щодо кінцевої дати виконання робіт - 30.06.2023.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що оспорювані Додаткові угоди №1, №2, №3, №4, №5 укладені за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку виконання робіт, що є підставою для визнання цих додаткових угод недійсними.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Суд вважає, що застосування двосторонньої реституції у цій справі є неможливим, оскільки Додатковими угодами №1, №2, №3, №4, №5 внесено зміни до Договору в частині зміни строків виконання зобов'язань за Договором, а виконані роботи та сплата коштів за них здійснювались безпосередньо на виконання Договору.
Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій.
Враховуючи порушення відповідачем строків виконання робіт, прокурор нарахував та заявив до стягнення 189 925,56 грн пені, нарахованої за період з 01.07.2023 по 14.07.2023 на суму 4 666 360,80 грн, та за період з 15.07.2023 по 15.09.2023, нарахованої на суму 1 977 722,40 грн, та 466 636,08 грн штрафу, нарахованого на суму 4 666 360,80 грн.
У ч. 1 ст. 846 ЦК України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)
З наведених вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17 від 02.04.2019 у справі № 917/194/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
У п. 5.3.1 Договору сторони встановили відповідальність відповідача за порушення термінів виконання зобов'язань у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 % вартості робіт, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а також у вигляді штрафу в розмірі 10 % вартості робіт.
Оскільки Додаткові угоди №1, №2, №3, №4 та №5 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між позивачем і відповідачем щодо строку виконання робіт на Об'єкті мали регулюватися п. 3.5 Договору, відповідно до якого кінцевим терміном виконання робіт є 30.06.2023.
Отже, відповідач був зобов'язаний виконати весь обсяг передбачених Договором робіт до 30.06.2023, проте взяті на себе зобов'язання в зазначений термін не виконав.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, заявленої до стягнення, дійшов висновку про неправильне її нарахування, враховуючи помилкове визначення прокурором періодів її нарахування.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що пеня нараховується лише за кожний повний день прострочення виконання зобов'язання, а тому до періоду, за який здійснюється її стягнення, не включається день фактичного виконання зобов'язання (виконання робіт). Такий самий порядок застосовується і при поділі строку виконання зобов'язання на періоди у зв'язку з частковим виконанням відповідачем робіт: день часткового виконання не враховується у попередньому періоді прострочення, але включається до наступного періоду прострочення вже зменшеного обсягу вартості робіт.
Отже, з урахуванням дат виконання відповідачем робіт, пеня підлягає нарахування за період з 01.07.2023 по 13.07.2023 на суму 4 666 360,80 грн та за період з 14.07.2023 по 14.09.2023 на суму 1 977 722,40 грн.
Таким чином, загальний розмір перерахованої судом пені становить 185 259,20 грн, а тому позовні вимог в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, дійшов висновку про його правомірне нарахування, а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 24 918,43 грн.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсними додаткові угоди № 1 від 26.06.2023, № 2 від 28.07.2023, № 3 від 21.08.2023, № 4 від 31.08.2023, № 5 від 14.09.2023 до Договору №111 від 24.04.2023, укладені між Новгород-Сіверською міською радою Чернігівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дінастія».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дінастія» (код ЄДРПОУ 38118770, вул. Миру, 1, с. Попівка, Конотопський район, Сумська область, 41627) на користь Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061978, вул. Захисників України, 2, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000) 185 259,20 грн пені та 466 636,08 грн штрафу.
4 Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дінастія» (код ЄДРПОУ 38118770, вул. Миру, 1, с. Попівка, Конотопський район, Сумська область, 41627) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 24 918,43 грн витрат зі сплати судового збору.
5. У решті позову відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 20.10.2025.
Суддя В. В. Шморгун