20 жовтня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2891-б/24 (926/2741/25)
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., при секретарі судового засідання Кушлак Л.Л., розглянувши матеріали справи
за позовом приватної науково-виробничої фірми “Ольвія», м. Чернівці
до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Колос», с. Ломачинці Дністровського р-ну Чернівецької області
про визнання договору дійсним та визнання права власності на нежитлове приміщення
в межах справи №926/2891-б/24 за заявою ГУ ПФУ у Чернівецькій області про банкрутство сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Колос»
представники:
від позивача - Палагнюк В.В.
від відповідача - Загородній О.М.
Приватна науково-виробнича фірма “Ольвія» звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Колос» про визнання договору купівлі нежитлового приміщення (корівник) від 05.02.2009 року дійсним та визнання права власності на нежитлове приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовані частиною другою статті 220 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що після укладення договору керівник відповідача ухилився від нотаріального посвідчення вказаного договору купівлі нежитлового приміщення через часті хвороби та подальшому його смерть.
Ухвалою від 04.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи про банкрутство №926/2891-б/24 та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 01.10.2025.
Відповідач у відзиві на позов не заперечував проти обґрунтованості вимог позивача.
Ухвалою від 01.10.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 20.10.2025.
У судовому засіданні 20.10.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача не заперечував проти обґрунтованості позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
05.02.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Колос» (код ЄДРПОУ 30713687), надалі - Продавець, та приватною науково-виробничою фірмою «Ольвія» (код ЄДРПОУ 21411635), надалі - Покупець, укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (корівника).
Згідно п.1 Договору, Продавець продав та передав Покупцю, а Покупець купив та прийняв від Продавця нежитлове приміщення (корівник) за адресою: Чернівецька область, Сокирянський район, с.Ломачинці, вулиця Шлях 89.
За домовленістю сторін, продаж нежитлового приміщення (корівника) вчинено за 28200 грн, які Продавець одержав в повному обсязі від Покупця до моменту підписання даного договору. Фінансових або будь-яких інших претензій з приводу проведеного розрахунку Сторони одна до одної не мають (п.2 Договору).
Сторони підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору (п.5 Договору).
Покупець після підписання даного договору може розпоряджатися даним приміщенням (корівником) на свій розсуд (п.6 Договору).
На підтвердження оплати вартості придбаного нежитлового приміщення позивачем додано до матеріалів справи копію платіжного доручення №17 від 03.02.2009 року на суму 28200,00 грн., виписку з банківського рахунку за 03.02.2009 та довідку АТ «Сенс Банк» від 19.09.2025 про виконання платежу 03.02.2009 року.
10.04.2009 сторони склали та підписали акт прийому-передачі нежитлового приміщення (корівника).
Позивач стверджує, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (корівника) від 05.02.2009 не був нотаріально посвідчено через хвороби та смерть керівника С/Г ТОВ «Колос» ОСОБА_1 .
Відповідач у відзиві не заперечує обґрунтованості позовних вимог, при цьому додав до матеріалів справи інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо С/Г ТОВ «Колос» (код ЄДРПОУ 30713687), згідно якої за товариством зареєстровано нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для виникнення права власності є свідоцтво про право власності САС/655060, 30.03.2009, видане Ломачинецькою сільською радою на підставі рішення № 87 від 28.11.2008.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо С/Г ТОВ «Колос», керівником С/Г ТОВ «Колос» є ОСОБА_1 .
Згідно листа Сокирянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дністровському районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 221/36.4-13 від 26.04.2025 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач, посилаючись на те, що через хвороби та смерть керівника С/Г ТОВ «Колос» договір не був нотаріально посвідчений, звернувся з даним позовом до суду про визнання договору дійсним та визнання права власності на нежитлове приміщення (корівник).
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
За частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (частина перша статті 209 Цивільного кодексу України).
Частиною третьою статті 209 Цивільного кодексу України передбачено, що нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, за якою зміст правочину не може суперечити, зокрема, цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства (частина перша 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина третя); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта).
Згідно з приписами ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно з частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
За правилами частини другої статті 220 Цивільного кодексу України у випадку, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Наведена частина друга статті 220 Цивільного кодексу України застосовується до правовідносин у разі, коли сторони вчинили правочин у встановленій законом письмовій формі, зміст якого відповідав волі сторін, які дійшовши згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю чи частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї сторони договору.
У постанові Верховного Суду України від 06.09.2017, провадження № 6-1288цс17, викладено правовий висновок про те, що однією з умов застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України.
Як свідчать матеріали справи, договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (корівника) від 05.02.2009 року вчинено між сторонами у письмовій формі, договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками продавця та покупця, умови договору відповідають всім істотним умовам договору, визначеним приписами статті 180 Господарського кодексу України.
Згідно акту прийому-передачі нежитлового приміщення (корівника) від 10.04.2009 продавець передав, а покупець прийняв відповідне нерухоме майно.
Продаж нежитлового приміщення здійснено за 28200,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 17 від 03.02.2009 року.
Проте, цей правочин не було нотаріально посвідчено.
Згідно матеріалів справи, керівник відповідача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з чим можливість нотаріального посвідчення купівлі-продажу нежитлового приміщення (корівника) від 05.02.2009 року втрачена безповоротно.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги фактичні обставини справи суд вбачає підстави для застосування до спірних правовідносин правового механізму, встановленого ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання договору дійсним.
Щодо позову в частині визнання права власності на нежитлове приміщення (корівника), суд зазначає таке.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачене право на звернення до суду за захистом свого права і встановлені способи захисту, серед яких є визнання права, а також відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
За частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі осіб.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
У відповідності до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (частина перша статті 392 ЦК України).
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Зазначену правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17 та від 27.06.2018 у справі №904/8186/17.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджено належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
У розумінні наведених норм позов про визнання права власності у порядку статті 392 Цивільного кодексу України пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.
Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідачем - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, яка має до майна власний інтерес.
Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, з'ясуванню судом, зокрема, підлягає те, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного суду від 09.04.2019 у справі № 905/3375/15.
Згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
З огляду на вищенаведене, право власності як абсолютне право, має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами (такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 909/392/19).
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову в частині визнання права власності на нежитлові приміщення, оскільки відповідач не заперечує право власності позивача на вказане майно. Позивач володіє майном. Позивачем не доведено вчинення ним дій задля державної реєстрації права власності на спірне майно, відмови у такій державній реєстрації, а також відсутності законної можливості проведення державної реєстрації права власності.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (корівника) від 05.02.2009 року, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, Сокирянський район, с.Ломачинці, вулиця Шлях 89, що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю “Колос» (код ЄДРПОУ 30713687) та приватною науково-виробничою фірмою «Ольвія» (код ЄДРПОУ 21411635).
3. В іншій частині позову про визнання права власності на нежитлове приміщення (корівника) - відмовити.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Колос» (60235, Чернівецька область, Сокирянський район, село Ломачинці, код ЄДРПОУ 30713687) на користь приватної науково-виробничої фірми «Ольвія» (58017, м.Чернівці, вул.Хотинська, 47 Б, кв.5, код ЄДРПОУ 21411635) судовий збір 3028,00 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21.10.2025.
Суддя В.В.Дутка