8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" жовтня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1469/21 (922/577/22)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кононової О.В.
при секретарі судового засідання Зубко Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради; 2. Арбітражного керуючого Татіщева Олександра Євгеновича
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка Плюс" , 2. ОСОБА_2 за участю 3-ї особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні першого відповідача - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої Ольги Олександрівни, та 3-ї особи, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача - ОСОБА_3
про про скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна
за участю :
представника 2-го відповідача ОСОБА_2 - Субочєва С.Ю.
В провадженні Господарського суду Харківської області перебувала справа № 922/1469/21 про неплатоспроможність Фізичної особи ОСОБА_1 .
В межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка Плюс" та ОСОБА_2 з позовною заявою, в якій просила визнати протиправним та скасувати запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка плюс" та поновити запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої Ольги Олександрівни про державну реєстрацію прав за власником Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка плюс" на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м, житловою площею 26,5кв.м за договором іпотеки РML 708/180/2008 від 19.09.2008 та витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.02.2023 у справі № 922/1469/21 (922/577/22) (суддя Лавренюк Т.А.) було скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої Ольги Олександрівни про державну реєстрацію прав за власником ТОВ "Фінансова компанія "Карточка плюс", м. Київ на 2-х кімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м, житловою площею 26,5 кв.м за договором іпотеки РML 708/180/2008 від 19.09.2008, витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2-х кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2023 у справі № 922/1469/21 (922/577/22) залишено без змін, а скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 13.08.2024 по справі №922/1469/21 (922/577/22) скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.20263 у справі №922/1469/21(922/577/22); справу №922/1469/21(922/577/22) направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями для нового розгляду справи визначено суддю Міньковського С.В.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 (суддя Міньковський С.В.) закрито провадження у справі №922/1469/21 (922/577/22).
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 у справі №922/1469/21 (922/577/22) скасовано. Матеріали справи №922/1469/21 (922/577/22) направлено на розгляд до Господарського суду Харківської області.
20.03.2025 матеріали справи №922/1469/21 (922/577/22) були повернуті до Господарського суду Харківської області.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 20.03.2025 № 54/2025 у зв'язку з недопустимістю повторної участі в розгляді справи судді Міньковського С.В. відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/1469/21 (922/577/22).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2025 визначено склад суду для розгляду справи №922/1469/21 (922/577/22) - суддя Усатий В.О.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.03.2025 заяву судді Усатого В.О. про самовідвід від розгляду справи №922/1469/21 (922/577/22) задоволено. Матеріали справи №922/1469/21 (922/577/22) передати для здійснення визначення складу суду автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Поміж іншого вказаною ухвалою суду констатовано, що повторний автоматизований розподіл справи відбувся з порушенням спеціалізації, через те, що провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 закрито ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.07.2023, а відповідно до рішення зборів суддів Господарського суду Харківської області від 28.12.2023 №5-1/2023 судді Усатому В.О. визначено спеціалізацію з розгляду справ про банкрутство.
Розпорядженням № 60/2025 від 28 березня 2025 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку з самовідводом судді Усатого В.О. здійснено повторний автоматизований розподіл справи №922/1469/21 (922/577/22).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 березня 2025 року визначено склад суду для розгляду даної справи - суддя Хотенець П.В.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 заявлено та задоволено самовідвід судді Хотенця П.В. від участі у розгляді справи №922/1469/21 (922/577/22). Матеріали справи №922/1469/21 (922/577/22) передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суду для розгляду справи, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Поміж іншого вказаною ухвалою зазначено, що повторний автоматизований розподіл справи №922/1469/21 (922/577/22) судді Хотенцю П.В. відбувся з порушенням спеціалізації, оскільки суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Розпорядженням № 60/2025 від 28 березня 2025 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку з самовідводом судді Хотенця П.В. здійснено повторний автоматизований розподіл справи №922/1469/21 (922/577/22).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 квітня 2025 року визначено склад суду для розгляду даної справи - суддя Кононова О.В.
Ухвалою від 07.04.2025 суд прийняв справу № 922/1469/21 (922/577/22) до розгляду.
Ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
21.04.2025 до суду через систему Електронний суд від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №9781), в якому 2-й відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні.
Ухвалою від 12.06.2025 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.
Цією ж ухвалою судом розпочате у справі підготовче провадження і призначено підготовче засідання на "09" липня 2025 р. об 11:20 год.
Встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Встановлено позивачу, згідно із ст.166 Господарського процесуального кодексу України, встановити строк на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання - 5 календарних днів.
Відповідачам, згідно із ст.167 Господарського процесуального кодексу України встановлено строк на подання до суду заперечення з дня отримання відповіді на відзив - 5 календарних днів. Зобов'язати відповідача надіслати (надати) заперечення та додані до нього документи іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) такого заперечення до суду. Докази такого надіслання надати суду.
Третім особам: Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради, Приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Вахрушевій О.О., ОСОБА_3 запропоновано надати суду письмові пояснення щодо позову (у разі їх необхідності та наявності).
26.06.2025 до суду через систему Електронний суд від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №15108), в якому 2-й відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні.
У зв'язку з відпусткою судді Кононової О.В., підготовче засідання, призначене на 11:20 годину 09.07.2025 не відбулось.
Ухвалою від 04.08.2025 суд призначив справу до розгляду у підготовчому засіданні на "12" серпня 2025 р. о 13:40.
В судовому засіданні 12.08.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 09 вересня 2025 року о 15:20 год.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 09.09.2025 всіх учасників справи за відсутності інформації щодо належного повідомлення всіх учасників справи про час та місце розгляду справи по суті, суд відклав розгляд справи по суті на 30.09.2025 на 15:30 год, ухвалу про що було занесено до протоколу судового засідання.
В судовому засіданні 30.09.2025 представник 2-го відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що спірний об'єкт нерухомості до відкриття провадження про неплатоспроможність перебував в іпотеці у Відповідача-1 на законних підставах, які не були оспоренні. При цьому за обставин, коли порушення позивачем своїх боргових зобов'язань вже настало, і квартира могла бути звернена у рахунок погашення заборгованості як в судовому так і в позасудовому порядку.
Представник 2-го відповідача вказує, що позивачка самостійно ініціювала процедуру власної неплатоспроможності після отримання повідомлення про стягнення предмета іпотеки. При цьому повернувши собі у власність квартиру, судова справа про неплатоспроможність була одразу закрита, зокрема через бездіяльність позивача як боржника. Вказані обставини на думку 2-го відповідача містять ознаки маніпуляцій з боку позивача та створення преференцій задоволення виключно власних інтересів.
Також представник ОСОБА_2 зауважив, що наразі процедура неплатоспроможності припинена, що вказує на неактуальність доводів позивачки про пріоритетність норм щодо порушення процедур банкрутства. Ініціювавши процедуру неплатоспроможності позивач втратила певну працездатність та дієздатність щодо реалізації волевиявлення у відношенні свого майна. Проте призначений у справі арбітражний керуючий, як уповноважений розпорядник майна, не ініціював спору щодо повернення майна у кредиторську масу, не заявляв позовів про відшкодування збитків тощо. В той же час, у вказаних процедурах саме на нього було покладено відповідний обов'язок для забезпечення принципу судового контролю.
Також представник ОСОБА_2 наполягав на тому, що зазначений позов не переслідує легітимну мету. Спірний об'єкт нерухомості був і є заставним (іпотечним) майном у борговому зобов'язані, в тому числі заставним майном кредитора. Повернення його у власність позивача не забезпечить відновлення її прав як власника, адже таке право було і є обмеженим у вказаних правовідносинах. Вказане майно не впливало на кредиторську масу, адже було заставним, а відповідач-1 задовольнив свої вимоги, отримавши відшкодування с продажем цього майна добросовісному набувачу, а сам позивач звільнився від виконання боргового зобов'язання перед заставним кредитором.
Представник 2-го відповідача зазначив, що для ОСОБА_2 витребування майна ставить надмірний та непосильний тягар, адже її майновий стан (як ВПО із тимчасово-окупованих територій) не дозволяє забезпечити придбання іншого майна, маючи при цьому невиконанні боргові зобов'язання перед власним іпотекодержателям у цих правовідносинах. Тому, на переконання представника ОСОБА_2 , остання є виключно добросовісним набувачем, яке придбала майно у встановленого та підтвердженого документально власника за оплатним правочином. При цьому відомості державний реєстрів не містили жодних даних щодо обтяження чи застави, або прав третіх осіб на це майно. Також, враховуючи, що в державному реєстрі наразі міститься запис про право власності на спірну квартиру за Сільченко Л.Г., представник 2-го відповідача на підставі ст. 33 ГПК України просив суд вирішити питання про поворот виконання рішення суду шляхом витребування у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Інші учасники справи в призначене судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку.
Перший відповідач - ТОВ "ФК "Карточка плюс" своїм правом на захист не скористався, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, як вбачається з довідки про доставку електронного листа, всі ухвали суду доставлялись до Електронного кабінету ТОВ "ФК "Карточка плюс".
Треті особи своїми процесуальними правами не скористалися, письмові пояснення щодо позову не надали, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені через кабінет системи "Електронний суд" та шляхом направлення ухвали рекомендованим листом з повідомленням про вручення (з відміткою судова повістка) на адреси третьої особи ОСОБА_3 та Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої О.О.
Проте, ухвали суду, які направлялись на адресу третіх осіб ОСОБА_3 та Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої О.О. повернуті на поштову адресу суду з відміткою: адресат відсутній за вказаною адресою.
За приписами ч.3 ст.120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам, які не були присутні в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Частиною 7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відсутності заяви про зміну адреси ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд зазначає, що сам лише факт неотримання третіми особами кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Також необхідно зазначити, що за змістом ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Процесуальні документи були оприлюднені на офіційному веб-порталі судової влади України. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отримавши позовну заяву перший відповідач та треті особи не були позбавлені можливості дізнатися в господарському суді Харківської області про подальший перебіг питання щодо зазначеного позову та своєчасно ознайомитись з відповідними судовими рішеннями в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Втім, після повернення справи на новий розгляд перший відповідач та треті особи своїм правом на захист не скористалися, відзив та письмові пояснення щодо позову не надали.
Отже, судом всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
В судовому засіданні 30.09.2025 суд оголосив перерву до 07.10.2025 до 07.10.2025 до 15:30 год. для оголошення скороченого рішення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.
Ухвалою господарського суду від 18.05.2021 відкрито провадження у справі № 922/1469/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника; керуючим реструктуризацією боржника призначено арбітражного керуючого Татіщева Олександра Євгеновича, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
18.05.2021 на офіційному сайті оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , зазначено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника протягом тридцять днів з дня офіційного оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
Ухвалою суду (попереднє засідання) від 15.07.2021, зокрема, окремо внесено до реєстру вимог кредиторів боржника відомості про заставне майно, а саме: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 26,5 кв.м., яка є предметом застави Товариства з обмеженою відповідальністю "Карточка Плюс".
Як вбачається з ухвали суду від 15.07.2021, заборгованість позивача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка плюс" виникла на підставі кредитного договору № МL 708/180/2008 від 19.09.2008, право вимоги, за яким виникло у першого відповідача за договором факторингу № 07-1/05/2021 від 07.05.2021 та договором відступлення прав вимоги від 07.05.2021, та підтверджена рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05.03.2014 у справі № 643/21446/13-ц.
Також, постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2021, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.06.2022 у справі № 922/1469/21, визнано склад і розмір грошових вимог забезпеченого кредитора ТОВ "Фінансова компанія "Карточка плюс" за зобов'язанням, що виникло з кредиту в іноземній валюті № ML 708/180/2008 від 19.09.2008, який забезпечений іпотекою квартири за договором іпотеки № PML 708/180/2008 від 19.09.2008, в розмірі 514 744,40 грн. (що складаються із 407 643 грн залишку заборгованості +107 101,40 грн відсотків, що еквівалентно 64 399,40 доларів США (за курсом НБУ долару до гривні 7,993=51 000 доларів США +13 399,40 доларів США) станом на 10.12.2013 (на дату звернення кредитора до Московського районного суду м. Харкова).
Отже, з наведеного вище вбачається, що ТОВ "Фінансова компанія "Карточка плюс" на час подання позову був заставним кредитором у справі № 922/1469/21, грошові вимоги якого забезпечені іпотекою квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 26,5 кв.м. за договором іпотеки № PML 708/180/2008 від 19.09.2008.
Проте 06.12.2021 перший відповідач - ТОВ "Фінансова компанія "Карточка плюс" звернувся до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на нерухоме майно квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 26,5 кв.м.
За результатами розгляду даної заяви, 10.12.2021 державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О.О. прийнято рішення № 62208331 про проведення державної реєстрації права власності: приватна квартира, що розташована АДРЕСА_1 за ТОВ "Фінансова компанія "Карточка плюс".
Тобто, спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_4 поза її волею.
Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 289705550 10.12.2021 внесено актуальну інформацію про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 26,5 кв.м., вартістю 350 000,00 грн за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка плюс".
Таким чином, рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка плюс" було прийнято держаним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О.О. під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність ОСОБА_4 .
В подальшому, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 297925216, 18.01.2022 першим відповідачем, який був заставним кредитором, відчужено на користь ОСОБА_2 (другий відповідач) нерухоме майно квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 26,5 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер: 41, виданий 18.01.2022, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Алейнікова К.Л. Підставою внесення запису стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 62918737 від 18.01.2022 18:16:20, приватний нотаріус Алейнікова Катерина Леонідівна, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область.
В подальшому зазначене нерухоме майно другим відповідачем передано в іпотеку ОСОБА_3 на підставі договору іпотеки, серія та номер: 81, виданий 25.01.2022, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Алейнікова К.Л. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 63050630 від 25.01.2022.
Наведені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_4 з позовом у даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд керується наступним.
Положеннями Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства визначено особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця.
За приписами ст.113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Пунктом 3 ч.5 ст.119 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд зазначає про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів визначено ч.1 ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства, що вміщена у Книзі третій Кодексу України з процедур банкрутства "Банкрутство юридичних осіб". Враховуючи приписи ст.113 Кодексу України з процедур банкрутства, цей термін також використовується для розкриття суті поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, що вводиться у справі про неплатоспроможність фізичної особи чи фізичної особи-підприємця.
Так, згідно з ч.1 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство (ч.6 ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства).
Суд зазначає, що факт відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника має певні юридичні наслідки, зокрема, передбачені п.7 ч. 1 ст.120 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої будь-яке відчуження та розпорядження майном боржника здійснюються виключно в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина п'ята статті 41 КУзПБ).
Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв'язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства.
Цей принцип полягає, серед іншого, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових вимог кредиторів, а також за збереженням балансу інтересів сторін, у тому числі під час продажу майна банкрута з метою реалізації за найвищу ціну та відповідно до встановленої КУзПБ процедури.
У межах дотримання наведеного принципу з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність боржника, з огляду на мету та цілі КУзПБ, такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії обтяжувача щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство.
Тобто у цій справі правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які б були здійснені в межах провадження у справі про банкрутство (аналогічні висновки відображені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 905/1923/15).
В частині шостій статті 41 КУзПБ закріплено, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.
Таким чином, з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися за ухвалою суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, постановленою господарським судом за результатом розгляду заяви кредитора, вимоги якого є забезпеченими.
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка плюс" порушило право власності позивача, здійснивши неправомірне звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № PML 708/180/2008 від 19.09.2008, оскільки відповідне звернення відбулось після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника (позивача) і такі дії не були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство.
Проте, в подальшому, згідно ухвали Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 по справі №922/1469/21 суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , замість переходу до процедури погашення боргів боржника, у зв'язку із тим, що сам боржниця жодних активних дій щодо сприяння проведенню стосовно неї процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (далі КУзПБ), не вчиняла, протягом більше ніж два роки після відкриття провадження про її неплатоспроможність кредиторами не було прийнято жодного рішення щодо подальших процедур стосовно боржниці.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
ЦК України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.
Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.
Стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК країни ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).
Отже, для застосування положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є визначальним питання добросовісності/недобросовісності набувача, оплатність чи неоплатність набуття добросовісним набувачем такого майна, а також обставини, за яких спірне майно вибуло з володіння первісного власника (за волею чи без волі власника, наприклад, чи в порядку продажу майна у виконавчому провадженні при виконанні судового рішення чи за інших умов), а тому такі обставини підлягають обов'язковому з'ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору.
При цьому власник, за наявності підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (відповідні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, 14.11.2018 у справі № 183/1617/16)
Водночас, відповідно до ч.1 ст.11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.4 ст.11 ГПК України).
З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України Конвенція є частиною національного законодавства, відтак принципи, проголошені у Конвенції, підлягають застосуванню національними судами.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:
(1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;
(2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;
(3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.
Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Також суд враховує, що критеріями сумісності заходу втручання у право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі обставини:
- чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі. Тобто втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. Водночас відсутність такого порушення є тоді, коли дотримані всі три критерії.
Отже, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
У питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, ЄСПЛ визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Водночас суд враховує, що заходи захисту, на які посилається ЄСПЛ, стосуються не лише втручання держави, а й приватних осіб, і можуть мати превентивний або виправний характер.
Так, ЄСПЛ встановив, що навіть у "горизонтальних" відносинах (тобто у відносинах, заснованими на юридичній рівності між їх учасниками) можуть бути застосовані міркування про суспільний інтерес, які передбачають накладення певних зобов'язань на державу. Тобто відповідні заходи, необхідні для захисту права власності, можуть бути застосовані у справах, пов'язаних із судовими процесами між особами чи компаніями (див. справи "Zolotas v. Greece (no. 2), 2013, § 39; Saraз and Others v. Turkey, 2021, § 70).
Коли справа стосується звичайних економічних відносин між приватними сторонами, такі позитивні зобов'язання є більш обмеженими. Тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не може тлумачитися як така, що накладає на Договірні держави будь-які загальні зобов'язання покривати борги приватних осіб.
Аналіз змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що зазначена норма не містить чітких процедурних вимог або зобов'язань процесуального характеру, що стосуються як державних органів, так і у справах між приватними сторонами. Якщо втручання у право на мирне володіння "майном" вчинене приватною особою, то для держави виникає позитивне зобов'язання забезпечити у своїй правовій системі відповідні процедури, щоб майнові права були достатньо захищені законом і щоб існували ефективні засоби правового захисту, за допомогою яких "жертва втручання" може відстояти свої права.
Так, ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що держави зобов'язані забезпечити судові процедури, які пропонують необхідні процесуальні гарантії, тобто, дозволяють національним судам і трибуналам ефективно та справедливо вирішувати спори між приватними особами (див. справи "Kotov v. Russia" [ВП], 2012, § 114; "Sovtransavto Holding v. Ukraine", 2002, § 96; "Anheuser-Busch Inc. v. Portugal" [ВП], 2007, § 83; "Freitag v. Germany", 2007, § 54; "Shesti Mai Engineering OOD and Others v. Bulgaria", 2011, § 79; "Plechanow v. Poland", 2009, § 100; "Ukraine-Tyumen v. Ukraine", 2007, § 51; "Antonopoulou v. Greece" (ріш.), 2021, § 57; "Nikolay Kostadinov v. Bulgaria", § 54).
Водночас у "горизонтальних" відносинах - відносинах між боржником у справі про банкрутство та набувачем майна, що витребовується до ліквідаційної маси боржника, положення Конвенції застосовуються лише у тій межі, що не суперечить суті правозахисних відносин, а не в усіх випадках витребування майна у набувача в процедурах банкрутства.
Отже, незалежно від суб'єкта звернення до суду (чи це фізична, чи юридична особа), держава повинна забезпечувати таким особам можливість захистити свої права, в тому числі, і шляхом надання можливості звернення до суду з відповідним позовом. При цьому суд повинен забезпечити розгляд такого позову з дотриманням відповідних матеріальних та процесуальних норм, якими передбачено захист відповідного права заявника-позивача.
Судом встановлено, що у даному випадку, право власності на спірну квартиру ОСОБА_2 набула у ТОВ " "Фінансова компанія "Карточка плюс", дії якого щодо реєстрації за ним права власності на вказану квартиру в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не відповідали вимогам добросовісності та законності.
Проте, під час вчинення правочину, відповідний договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 41, виданий 18.01.2022, був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алейніковою К.Л. Підставою внесення запису стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 62918737 від 18.01.2022 18:16:20, приватний нотаріус Алейнікова Катерина Леонідівна, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область.
Відчуження вказаної квартири було здійснено за ціною 351 000,00 грн. та вказані грошові кошти були перераховані ОСОБА_2 на рахунок ТОВ "Карточка Плюс" до підписання цього Договору, що визначено сторонами у п. 2.1. цього Договору.
Вказана ціна квартири відповідала балансовій вартості, наданої згідно довідки ТОВ "ФК "Карточка плюс", та відповідала ринковій вартості майна згідно звіту про оцінку майна, виготовленого ТОВ "Метрстат Групп". Також ОСОБА_2 було понесено витрати на проведення усіх необхідних реєстраційних, укладання та посвідчення договору купівлі-продажу, сплати необхідних адміністративних витрат.
Перед укладанням цього Договору та проведення його відповідної державної реєстрації, ТОВ "ФК “Карточка плюс" було надано відповідному нотаріусу, як суб'єкту державної реєстрації, перелік документів, які визначали право власності вказаного продавця на спірну квартиру за ТОВ "ФК "Карточка плюс", а саме:
- Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на вказану квартиру за ТОФ "ФК "Карточка плюс" №28970555- від 10.12.2021, виданого приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О.;
- Дублікат Договору іпотеки №РМL-708/180/2008, посвідченого 19 вересня 2008 року приватним нотаріусом ХМНО Петриченко О.О. за реєстровим №2009, серія та номер 1803, виданого 21.04.2021, за яким ОСОБА_1 була передана вказана квартира в іпотеку АТ "ОТП БАНК", а у подальшому відступлено ТОВ "ОТП Факторинг Україна";
- Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №РМL-708/180/2008 посвідченого 19 вересня 2008 року приватним нотаріусом ХМНО Петриченко О.О. за реєстровим №2009, серія та номер 301, виданого 07.05.2021, та укладеного між ТОВ "ФК "Карточка плюс" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна";
- Договір факторингу, серія та номер 07-1/05/2021 виданий 07.05.2021, укладений між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ТОВ "ФК "Карточка плюс", за яким відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №ML-708/180/2008 від 19.09.2008, за яким ОСОБА_1 не здійснено погашення заборгованості в строк з тих чи інших причин перед кредитором АТ "ОТП БАНК", а у подальшому ТОВ "ОТП Факторинг Україна", тощо.
На підставі вказаних документів було підтверджено нотаріусу, як суб'єкту державної реєстрації, та ОСОБА_2 , як покупцю, що у ТОВ "ФК "Карточка Плюс" наявне станом на 18.01.2022 зареєстроване право власності на вказану квартиру, та відсутні заборони на укладання договору купівлі-продажу вказаної квартири із відповідними реєстраційними діями, в тому числі у державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Також, до матеріалів справи додана Довідка Департаменту реєстрації ХМР від 18.01.2022, за якою знято з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та членів її сім'ї у зв'язку із припиненням права користування житловим приміщенням.
ОСОБА_2 (Відповідач-2) зазначає в своїх поясненнях, що, враховуючи, що вона на той час не мала достатніх особистих коштів для придбання вказаної квартири та проведення у подальшому у ній ремонту, вона уклала договір позики грошових коштів із ОСОБА_3 (третя особа у справі) від 10.01.2022 на суму 848 700, грн., які ОСОБА_2 зобов'язувалась повернути до 30.01.2025.
З матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення виконання цього договору позики, 25.01.2022 між ОСОБА_2 (Відповідач-2) та ОСОБА_3 (третя особа у справі) був укладений іпотечний договір, серія та номер: 81, виданий 25.01.2022, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Алейнікова К.Л., предметом якого виступала вказана квартира за адресою АДРЕСА_1 .
Отже, ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі - продажу спірної квартири вжила усіх розумних та доступних для неї заходів, виявила обережність та обачність для з'ясування всіх правомочностей продавця на відчуження майна, адже договір купівлі-продажу квартири від 18.01.2022 був посвідчений нотаріально, а право власності зареєстроване у встановленому законом порядку. Під час посвідчення продавець, засвідчив, що квартира на момент підписання нікому іншому не продана, не подарована, в інший спосібне відчужена, як внесок до статутного капіталу (фонду) юридичних осіб не передана, як юридична адреса не використовується, не заставлена, в спорі і під забороною (арештом) та в податковій заставі не перебуває, щодо неї не ведуться судові спори, а також щодо неї у третіх осіб (у тому числі за договором найму (оренди), застави, довічного користування тощо) як в межах так і за межами України не має, завдатків від інших осіб за предмет договору не отримано (п. 1.3 Договору).
Таким чином, суд визнає ОСОБА_2 добросовісним набувачем спірного майна, оскільки вона набула спірне майно оплатно, не знала та не могла знати про те, що воно придбано у особи, яка не мала права його відчужувати, що свідчить про законність та добросовісність такого набуття права власності.
Так, з урахуванням наявного правового регулювання, у разі витребування спірного майна від добросовісного набувача на користь власника, суди, при застосуванні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, повинні досліджувати обставини справи на предмет наявності легітимної мети при витребуванні спірного майна, а також досліджувати обставини справи на предмет чи відповідні дії є пропорційними легітимній меті втручання у право власності відповідача.
Процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є чергове і пропорційне задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.
Суд враховує, що позовні вимоги боржника, також і немайнові щодо визнання правочинів недійсними, можуть впливати на формування складу активів боржника з огляду на положення статті 216 ЦК України (застосування наслідків з огляду на визнання правочину недійсним), статті 388 ЦК України (витребування майна від добросовісного набувача після визнання договору недійсним, тобто такі позови можуть призводити до зміни розміру активів боржника, що в свою чергу впливає на права кредиторів у справі про банкрутство.
У процедурах банкрутства суттєве значення має принцип судового нагляду, оскільки з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Зазначений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Господарський суд у справах про банкрутство має забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства (див. Верховний Суд у постанові від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/45/20)).
З огляду на зазначене, легітимною метою у випадку витребування нерухомого майна від набувача такого майна можна вважати судовий нагляд у процедурах банкрутства та нагляд за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об'єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо задоволення грошових вимог кредиторів.
Водночас в своїх рішенням Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), "Новоселецький проти України" від 11.03.2003, "Федоренко проти України" від 01.06.2006, заява N 47148/99).
Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1 Конвенції, зміст по суті якої, вимагає дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Отже, особа може бути позбавлена її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинна дотримуватися справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.
Суд зазначає, що наразі провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 закрито, оскільки судом були встановлені обставини, що свідчили про недобросовісну поведінку боржника у сукупності з іншими обставинами справи, оскільки сама боржниця жодних активних дій щодо сприяння проведенню стосовно неї процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (далі КУзПБ), не вчиняла.
Отже, на сьогоднішній час, зважаючи на встановлені обставини, суд констатує відсутність легітимної мети, щодо судового нагляду у процедурах банкрутства задля дотримання інтересів кредиторів щодо збереження майна боржника та інтересів боржника щодо справедливого задоволення грошових вимог кредиторів.
У зв'язку з наведеним, суд вважає, що в даному випадку особистий інтерес позивача ОСОБА_1 не спрямований на захист її порушеного права власності на спірне майно, а також не переслідує суспільний інтерес, тому не є виправданим та пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.
Судом встановлено порушення порядку відчуження спірної квартири на користь ТОВ "ФК "Карточка Плюс", проте наразі поновлення такого порушеного права ОСОБА_1 в даному випадку приведе до покладення надмірного тягаря відповідальності на іншу особу, яка є добросовісним набувачем квартири. Справедливий баланс у результаті здійсненого втручання дотриманий не буде, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд доходить обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для витребування у ОСОБА_2 спірної квартири.
В своїй позовній заяві ОСОБА_5 просила також визнати протиправним та скасувати запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка плюс" та поновити запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої Ольги Олександрівни про державну реєстрацію прав за власником Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка плюс" на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м, житловою площею 26,5кв.м за договором іпотеки РML 708/180/2008 від 19.09.2008.
Зважаючи, що вказані вимоги є залежними та похідними від вимоги щодо витребування у ОСОБА_2 спірного майна, суд також відмовляє в задоволенні вказаних позовних вимог.
При цьому, відповідно п. 3 ч. 2 ст. 333 ГПК України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він відмовляє в позові повністю.
Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно даних державного реєстру, на виконання попередніх рішень суду в цій справі було витребувано майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м, житловою площею 26,5 кв.м у другого відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та поновлений запис про державну реєстрацію права власності за позивачем ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне в порядку повороту виконання рішення на підставі ст. 333 ГПК України витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, відповідно до якої, у разі відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 13-15, 41- 46, 74, 75, 76, 77, 80, 86, 129, 202, 207, 233, 237-241 ГПК України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
В порядку повороту виконання рішення на підставі ст. 333 ГПК України витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "20" жовтня 2025 р. (враховуючи тривалі повітряні тривоги, постійні обстріли міста Харкова та періодичну відсутність електропостачання в регіоні).
Суддя О.В. Кононова