08 жовтня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/400/25
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.
розглянув справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Лукашик Тетяни Миколаївни
до відповідача Фізичної особи-підприємця Цибульського Олександра Степановича
про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 42 000,00 грн.
за участі представників сторін:
позивача: Данилюк І.В., адвокат.
відповідача: Покотило Ю.В., адвокат.
Суть справи:
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява ФОП Лукашик Т.М. до Фізичної особи-підприємця Цибульського О.С. про стягнення безпідставно набутих коштів.
Судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Позов обґрунтований тим, що правочин між контрагентами не був укладений, оскільки ними не досягнуто згоди з усіх його істотних умов, а кошти сплачені позивачем в якості попередньої оплати, є безпідставно набутими відповідачем.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов №б/н (вх. №5353) від 21.07.2025. Підтверджує отримання грошових коштів від позивачки в сумі 42 000 грн, які були сплачені ФОП Лукашик Т.М. як завдаток, а саме в забезпечення взятих на себе зобов'язань по оплаті наданих послуг, що прямо передбачено пунктом 4.2 договору про надання послуг №03/04/25 від 03.04.2025. Пропозиція укладення договору про надання послуг №03/04/25 від 03.04.2025 була направлена ФОП Лукашик Т.М. о 14:51 03 квітня 2025 року шляхом направлення їй примірника цього договору та була прийнята нею о 15:26 03 квітня 2025 року шляхом вчинення дії - оплати завдатку в сумі 42 000,00 гривень відповідно до п. 4.2 укладеного договору. Більше того, Лукашик Т.М. було окремо оплачено послуги з доставки автомобіля за місцем її проживання в сумі 3000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №399 від 03.04.2025, яке було самостійно нею направлено в програмі WattsApp о 17:07 03 квітня 2025 року, підтверджено отримання відповідних документів та самого автомобіля - повідомлення о 10:00 04 квітня 2025 року, а також о 07:41 03 квітня 2025 року надано дані для відправки документів, за якими ці документи було направлено Новою Поштою 04 квітня 2025 року та отримано Лукашик Т.М. особисто 07 квітня 2025 року о 08:48, що підтверджується накладною №59001350983637 та її відстеженням на сайті ТОВ "Нова Пошта". Таким чином, грошові кошти були сплачені як завдаток згідно укладеного між Лукашик Т.М. та ФОП Цибульським О.С. договору про надання послуг №03/04/25 від 03 квітня 2025 року, який відповідачем виконано у повному обсязі, а тому вони не можуть визнаватись безпідставно набутими коштами.
Крім того, у відзиві суб'єктом господарювання вказано, що спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки у договорі №03/04/25 від 03.04.2025 Замовником вказано фізичну особу, а не фізичну особу підприємця.
Позивачка у відповіді на відзив №б/н (вх. №5442) від 26.07.2025 стверджує, що сам договір нею не підписувався, адже виявився істотний недолік предмету договору. Тому 04 квітня 2025 року о 15 год. 45 хв. ФОП Лукашик Т.М. повідомила про розірвання угоди, написавши у месенджері, що "Потрібно скасувати угоду". Таке розірвання через месенджер WhatsApp прирівнюється до письмового повідомлення сторони про розірвання. На розірвання угоди відповідач погодився, автомобіль з сервісного центру був йому повернутий назад, позивачка його не отримувала та Акту приймання-передачі чи договору купівлі-продажу не підписувала, авто їй не передано та знаходиться у відповідача (чи третіх осіб).
Таким чином, на переконання позивачки, угоду було розірвано 04.04.2025, що підтверджується письмовим повідомленням надісланим позивачкою відповідачу, через засоби телекомунікаційного зв'язку та фактом повернення несправного автомобіля ФОП Цибульському О.С., після його огляду на автосервісі, відсутність підписаного акту передачі авто ФОП Лукашик Т.М. чи акту наданих послуг.
Враховуючи викладене, на переконання позивачки, договір є розірваним, тобто підстава виконання зобов'язання відпала, а сплачені кошти підлягають поверненню, як безпідставно набуті кошти в порядку ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідач надав свої заперечення на відповідь на відзив №б/н (вх. №5715) від 08.08.2025, у яких наголосив, що, враховуючи відповідь на відзив, позивач все ж таки визнає договір про надання послуг №03/04/25 від 03.04.2025 укладеним. При цьому свої зобов'язання за договором відповідач виконав особисто у повному обсязі, здійснивши доставку автомобіля у визначене позивачкою місце. Вказані обставини підтверджуються перепискою у програмі WattsApp, а також Актом виконаних робіт №Лу-Д-0250435 від 05.04.2025 року, Замовником та Клієнтом у якому вказано Лукашик Тетяну Миколаївну, яка своїм підписом засвідчила відомості, які вказані у цьому акті, зокрема, що "Автомобіль та тех. паспорт отримав. 3 об'ємом виконаних робіт згоден, претензій до якості робіт (послуг) та комплектації автомобіля не маю. З особливостями експлуатації автомобіля ознайомлений".
У додаткових поясненнях №б/н (вх. №6142) від 28.08.2025, №б/н (вх. №6892) від 30.09.2025 позивачка звертає увагу на те, що автомобіль планувала придбати для використання у господарській діяльності, зокрема для забезпечення постачання автозапчастин та логістичних потреб магазину. Саме тому й оплата коштів відповідачу була здійснена з підприємницького рахунку ФОП Лукашик Т.М. в сумі 42 000 грн, яка діяла як фізична - особа підприємець. Вказує, що законодавство України не передбачає можливості реєстрації транспортного засобу на ФОП окремо від фізичної особи, а тому даний спір підвідомчий господарському суду. Також зазначає, що передача і оплата позивачкою за огляд автомобіля не може свідчити про виконання відповідачем його зобов'язань з передачі авто. Акт №Лу-Д-0250435 від 05.04.2025 року підтверджує, що перед прийняттям автомобіля через виявлені недоліки і непридатність, він не був прийнятий позивачкою від відповідача.
Також у судовому засіданні 17.09.2025 представник позивачки зазначила про те , що спірний договір був укладений ФОП Лукашик Т.М., але в подальшому його було розірвано саме за ініціативи позивачки, через непридатність транспортного засобу до використання. При цьому позивачка була змушена замість відповідача з'ясовувати технічний стан автомобіля.
Разом з тим, відповідач у додаткових поясненнях №б/н (вх.№6677) від 20.09.2025 зазначає, що на момент укладення договору автомобіль знаходився в м. Тернополі, а інформація з описом про нього, відео та фото, були опубліковані в мережі Інтернет за посиланням: http://ternocar.com.ua/car/renault-megane. Підтвердженням справності двигуна та КПП є та обставина, що вказаний автомобіль своїм ходом близько 19:00 03.04.2025 був доставлений особисто відповідачем в м. Дубно Рівненської області та отриманий Лукашик Т.М., яка продовжила на ньому рух до м. Луцьк.
Справа розглядалась в режимі відеоконференції з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу відповідно до ст.ст. 197, 222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Між Лукашик Тетяною Миколаївною (Замовник) та ФОП Цибульським Олександром Степановичем (Виконавець) 03.04.2025 було укладено договір про надання послуг №03/04/25, згідно з пунктом 1.1 якого за завданням Замовника Виконавець надає послуги з доставки автомобіля в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
За цим договором Виконавець надає Замовнику такі послуги: підбір автомобіля по критеріям відбору зазначеним Замовником; купівля автомобіля в третіх осіб і часткова діагностика автомобіля на справність RenaultMegan 2016 p. Vin: НОМЕР_1 ; доставка автомобіля до Замовника в зазначений термін до 45 робочих днів (п. 1.2 договору).
Відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.3 укладеного правочину за домовленістю сторін вартість послуг за даним договором становить 11 490 дол. США (482 580 грн). В забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань по оплаті наданих послуг Замовник вносить завдаток 8,71% від загальної вартості послуг, що складає 1000 дол. США (42 000 грн) на реквізити Виконавця, які зазначені в п.7.2 договору. Замовник зобов'язаний оплатити повну вартість наданих послуг на момент отримання автомобіля.
Згідно з п.п.6.3, 6.4 цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Договір може бути розірваним за взаємною згодою сторін. Одностороннє розірвання договору допускається лише у випадках, передбачених цим договором та законодавством України.
Зокрема, будь-яка із сторін має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, попередньо письмово повідомивши про це другу сторону. У випадку розірвання договору або відмови від договору в односторонньому порядку з ініціативи Замовника внесений завдаток не повертається (п.6.5 правочину).
Також Замовника ознайомлено із пам'яткою клієнта, у якій вказано перелік інформації, яку Виконавець може та не може гарантувати.
Як стверджувала позивачка у позовній заяві , після отримання рахунку - фактури від відповідача, згідно платіжної інструкції №398 від 03.04.2025 нею було сплачено 42 000 грн з призначенням платежу: оплата згідно договору про надання послуг 03/04/225 від 03.04.2025. Разом з тим такий договір сторонами не був підписаний. Підписання правочину мало відбутись після технічного огляду на справність автомобіля RenaultMegan 2016 p, оскільки інформація про стан автомобіля відповідачем не була надана.
В результаті проведеного обстеження Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Експо" автомобіля RenaultMegan 2016 p. виявлено наступне: підтікання моторного масла з: 1. З - під клапанної кришки, 2. З - під захисної кришки ГРМ, 3. З - під прокладки піддона двигуна (відсутній болт кріплення піддона в кількості 1 шт), 4. На стику двигуна та АКПП зруйнований фіксатор блока керування АКПП, джгут електропроводки блоку керування АКПП встановлений не заводських кріпленнях, передня ліва фара має сліди внутрішнього ремонту електропроводки та встановлена "перемичка" між лівою та правою фарами у вигляді не заводського кабеля довжиною 1,5-2 м. Плюсова клема АКБ та її запобіжники мають сліди окислення. В блоці запобіжника та реле відсутні болти кріплення кришки блока та в середині сліди земляного мулу. В підкапотному просторі можна побачити залишки у вигляді земляного мулу (в корпусі повітряного фільтра, на АКПП, за блоком ABS, під жабо, а передніх фарах). Відсутня захисна кришка АКБ, відсутній патрубок забору повітря до повітряного фільтра, відсутній захист двигуна. Пошкоджений захист кермової рейки, пошкоджені пластикові захисти паливних магістралей по днищу автомобіля. Деформовані з обох боків пороги в районі розташування "піддомкратників". На підкрилках передніх арок видно сліди водоростей, моху, цвілі, також сліди моху проявляються на антені (встановлена на даху авто), на коробі допоміжного аварійного інструменту (в багажнику). В салоні авто видно сліди попадання надлишку вологи: обшивка даху автомобіля деформована, в картах дверей видно залишки ґрунту, обшивка сидінь має деформований вигляд від надлишкового та тривалого перезволоження. Через значну втрату моторного масла (витікання та рівень мінімальний) експлуатація авто не рекомендована.
За результатами вище вказаного обстеження було складено Акт виконаних робіт №Лу-Д-0250435 від 05.04.2025. Виконані роботи були оплачені позивачем, що підтверджується фіскальним чеком №4001089121 від 05.04.2025 на суму 780 грн.
В подальшому з метою позасудового врегулювання спору позивачем була направлена відповідачу претензія №б/ н від14.05.2025 з вимогою повернути кошти у розмірі 42 000 грн протягом 5 календарних днів з моменту отримання претензії.
Отже, враховуючи вище наведене, стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів є наслідком розірвання договірних відносин позивачем в односторонньому порядку, що слугувало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Дослідивши подані докази та наведені обґрунтування суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Щодо підвідомчості спору.
За приписами ч.3 ст. 45 ГПК України позивачами в господарському процесі є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Згідно п.1 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Як фізична особа підприємець Лукашик Т.М. здійснює свою діяльність за основним видом економічної діяльності - 45.32 "Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів".
Як зазначає позивачка, діяльність здійснюється у вигляді діяльності магазину автозапчастин, куди запчастини закуповуються ФОП Лукашик Т.М. у значних обсягах по договорах постачання і далі продаються третім особам, і значний обсяг поставок потребував придбання автомобіля для його використання саме в господарських цілях.
Вказана господарська діяльність здійснюється на постійній основі, потребує використання транспорту, за допомогою якого здійснюється постачання, як від постачальників так і для відправок клієнтам через відділення Нової Пошти, куди запчастини доставляються також транспортом позивачки.
Саме тому оплата коштів відповідачу була здійснена з підприємницького рахунку ФОП Лукашик Тетяни Миколаївни в сумі 42000 грн, яка діяла, як фізична особа-підприємець.
Наведені обставини позивачкою обґрунтовані належним чином письмовими доказами (видаткові накладні, реєстри відправлень, акти прийому-передачі) та в сукупності слугують підставою для висновку суду про те, що транспортний засіб останньою придбавався з метою його подальшого використання у підприємницькій діяльності ФОП Лукашик Т.М.
Натомість твердження відповідача про те, що даний спір мав би розглядатись в порядку цивільного судочинства враховуючи, що згідно укладеного 03.04.2025 договору про надання послуг №03/04/25 позивачка вказана як фізична особа, а не суб'єкт господарювання судом оцінюється критично з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Набуття статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
Водночас лише та обставина, що фізична особа - підприємець не відобразила наявність у неї такого статусу в тексті укладеного договору, не змінює характеру набутих нею прав та обов'язків як таких, що виникли з господарських правовідносин, якщо такі правовідносини мають ознаки здійснення їх у межах господарської діяльності.
Відтак дана справа підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства.
Така ж правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 № 743/534/16-ц (14-689цс19).
Щодо нормативно - правового обґрунтування.
З'ясуванню у цій справі підлягають обставини пов'язаності сторін будь-якими договірними правовідносинами, відтак наявності чи відсутності правових підстав для повернення відповідачем 42000 грн, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
За цією правовою нормою, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, аналізуючи зміст статті 1212 ЦК України, дійшла до висновку, що передбачений вказаною статтею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов:
1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;
2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, що відповідає правовій позиції, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Близький за змістом висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19.
До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом (постанова Верховного Суду від 04.06.2025 у справі №910/6822/24).
Щодо укладення договору про надання послуг №03/04/25 від 03.04.2025.
У відповідності до ст.ст.509,526 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 11 ЦК України закріплено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Звертаючись із позовом до суду позивачка вказувала на те, що між нею та відповідачем у справі підписання договору №03/04/25 не відбулося, останній є неукладеним, та не виконувався.
В той же час суд відзначає, що здійснення ФОП Лукашик Т.М. оплат на рахунок відповідача за надані послуги з посиланням на договір №03/04/25 від 03.04.2025 , є діями, що свідчать про узгодження умов правочину обома контрагентами та визнання своїх обов'язків обома сторонами.
З даного приводу законодавець у ч. 2ст. 642 ЦК України обумовив, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У спірних правовідносинах, здійснення оплати на умовах, що викладені у договорі та посилання на це у платіжному документі свідчить про прийняття Замовником пропозицій Виконавця.
Більше того, в ході судового розгляду цього спору, у подальших заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань та поясненнях представника позивачки у судових засіданнях, останньою факт укладення спірного договору також підтверджено, однак звернуто увагу на його послідуюче розірвання за ініціативою Замовника та вказано на необхідність застосування правових наслідків, що із цієї дії випливають, зокрема, приписів статті 1212 ЦК України.
Варто також зазначити, що наявні у справі скріншоти переписки з месенджеру WhatsApp, достовірність яких обома представниками підтверджена у судових засіданнях, додатково підтверджують існування між сторонами цього спору договірних відносин.
При цьому суд звертає увагу на те , що в силу частини 1 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, аналізуючи положення статей 73,96 Господарського процесуального кодексу України, статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", виснувала, що "процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі "Інтернет") як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, який водночас є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такого доказу недопустимим.
Як вбачається з переписки між сторонами у месенджері WhatsApp, 03.04.2025 позивачем о 15:26 було здійснено оплату в сумі 42000 грн на підставі спірного договору.
Текст договору їй було надіслано в 14:51. У пункті 4.2 цього правочину було обумовлено, що в забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань по оплаті наданих послуг Замовник вносить завдаток 8,71% від загальної вартості послуг, що складає 1000 дол. США (42 000 грн) на реквізити Виконавця, які зазначені в п.7.2 договору.
Саме ця сума була внесена позивачем на рахунок виконавця. Отже, вказані обставини свідчать про те, що перерахування коштів відбувалося не безпідставно, а на підставі укладеного правочину, а платіж в сумі 42 000 грн є саме завдатком, оскільки ніяких інших передоплат, окрім внесення 42 000 грн завдатку, що складає 8,71% від загальної вартості послуг договірні умови не передбачали.
Підсумовуючи наведене, суд констатує, що його учасники вчинили цілий ряд конклюдентних дій, які свідчать про виконання ними відповідного правочину. Зокрема:
- відповідачем надіслано рахунок - фактуру на оплату завдатку згідно умов договору;
- позивачем сплачено кошти в сумі 42 000 грн згідно платіжної інструкції №398 від 03.04.2025 з призначенням платежу: "Оплата згідно договору про надання послуг 03/04/25 від 03.04.2025";
- відповідачем доставлено автомобіль позивачу та передано техпаспорт на нього.
Крім того 04.04.2025 року, позивачка звернулася до свого контрагента за допомогою месенджера про те, що ".... потрібно скасувати угоду", "... я хочу повернути авто", "... посприяйте поверненню...".
З наведеного в сукупності суд прийшов до висновку, що спір у даній справі стосується договірних правовідносин, на які поширюється дія загальних норм ЦК України, котрі їх регламентують.
Щодо доставки автомобіля відповідачем позивачу.
Як вбачається із переписки 03.04.2025 о 17:07 позивачем було здійснено оплату за доставку автомобіля в сумі 3000 грн згідно платіжної інструкції №399 від 03.04.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 17.09.2025 стверджувала, що відповідач доставив автомобіль RenaultMegan 2016 p. до м. Луцьк 03.04.2025 для його обстеження на станції технічного обслуговування, тобто ФОП Лукашик Т.М. особисто вказане авто не отримувала, Акт приймання - передачі не підписувався. Хоча в цьому ж засіданні вказала, що позивачка визнає факт доставки автомобіля в її присутності на станцію технічного обслуговування саме 04.04.2025.
У судовому засіданні 08.10.2025 представник зазначила, що сторони домовились про доставку авто відповідачем 04.04.2025 у м. Луцьк. Хоча в цьому ж засіданні зазначає, що авто прийняли представники ТОВ "Луцьк-Експо" все ж таки 03.04.2025.
Натомість, із переписки у месенджері WhatsApp, наданої відповідачем, можна відстежити наступне переміщення спірного транспортного засобу працівниками відповідача 03.04.2025 року до позивачки : " 17:37 - "виїхав до вас"; 18:31- "проїхав Кременець";18:31- "орієнтовно 19" ; 18:58- "напишіть як будете"; 18:58 - "ще хвилин 10"; 21:34 - "доїхали ?"; 21:39 - "вже в Тернополі".
Отже, враховуючи час перебування в дорозі, загальновідоме географічне розташування та відстань між населеними пунктами м. Кременець - м. Дубно та м. Кременець - м. Луцьк, слід прийти до висновку про те, що 03.04.2025 приблизно в 19:00 автомобіль міг прибути власним ходом у Дубенський район Рівненської області, тобто за місцезнаходженням позивачки. Адже, за такий короткий проміжок часу, транспортний засіб не міг бути доставлений до міста Луцьк.
Суд також звертає увагу на відображений у Акті виконаних робіт №Лу-Д-0250435 від 05.04.2025 графік роботи станції технічного обслуговування, за даними якого робочий час СТО триває з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв.
Більше того, із зазначеного акту випливає, що:
1.Автомобіль на станцію технічного обслуговування ТОВ "Луцьк-Експо" було доставлено лише 05.04.2025.
2. Замовником діагностики автомобіля є ОСОБА_1 , яка і оплачує її вартість.
3. Тривалість діагностики - 1 година.
4.Після діагностики автомобіль та технічний паспорт на нього отримані ОСОБА_1 .
Відтак, враховуючи зазначені відомості, наявну у матеріалах справи переписку, надані у судовому засіданні суперечливі пояснення представника позивачки, суд дійшов висновку, що виконавцем автомобіль Renault Megan 2016 p. було доставлено саме позивачці та отриманий нею 03.04.2025 разом із техпаспортом. В подальшому, 05.04.2025, саме ОСОБА_1 цей транспортний засіб було доставлено для проведення діагностики на станцію технічного обслуговування у м. Луцьк, що спростовує твердження останньої про те, що авто не було передано відповідачем позивачу.
Щодо твердження позивачки про те, що автомобіль не був отриманий нею, оскільки не підписано Акту прийому - передачі, суд зазначає, що умовами договору від 03.04.2025 не передбачено підписання сторонами такого акту.
Щодо розірвання договору та повернення коштів.
Згідно із ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
За приписами ч.1 ст. 571 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов'язання.
Такі ж висновки підтримав Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 по справі № 361/8331/18.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та підтриманий у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Відповідно до п.4.2 спірного правочину, в забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань по оплаті наданих послуг Замовник вносить завдаток 8,71% від загальної вартості послуг, що складає 1000 дол. США (42 000 грн) на реквізити Виконавця, які зазначені в п.7.2 договору.
Проаналізувавши та дослідивши в сукупності наявні у справі та подані сторонами на підтвердження своїх позицій докази, керуючись своїм внутрішнім переконанням, враховуючи ту обставину, що спірні грошові кошти були перераховані на рахунок відповідача з конкретним призначенням платежу в платіжному документі: оплата згідно договору про надання послуг 03/04/25 від 03.04.2025, здійснений позивачем платіж на загальну суму 42 000 грн слід вважати саме завдатком.
Як стверджує позивачка, ТОВ "Луцьк-Експо" було проведено обстеження доставленого відповідачем автомобіля і встановлено ряд дефектів, через які авто не підлягає експлуатації. Отримавши інформацію про істотні несправності транспортного засобу нею повідомлено відповідача у месенджері WhatsApp 04.04.2025 о 15:45 про розірвання договору. Також 04.04.2025 о 16:55 позивачка написала, що хоче повернути авто.
Таким чином, ФОП Лукашик Т.М. не прийняла автомобіль та евакуатором 05.04.2025 доставила його відповідачу у м. Тернопіль.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, Акт виконаних робіт №Лу-Д-0250435 складений ТОВ "Луцьк-Експо" 05.04.2025 і не містить посилань на те, що сам огляд автомобіля проводився 04.04.2025, як це стверджує позивачка у своїх поясненнях та представник у судових засіданнях. До того ж, цей огляд тривав всього одну годину без присутності представників відповідача та без попередження останніх про проведення такої діагностики.
Отже, ФОП Лукашик Т.М. звернулась до відповідача з вимогою розірвати договір в односторонньому порядку та повернути сплачені кошти ще до того, як були встановлений стан транспортного засобу спеціалізованою установою.
При цьому суд враховує що учасниками договірних відносин можливість одностороннього розірвання договору № 03/04/25 була узгоджена у його пункті 6.5, за яким будь-яка із сторін має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, попередньо письмово повідомивши про це другу сторону. У випадку розірвання договору або відмови від договору в односторонньому порядку з ініціативи Замовника внесений завдаток не повертається.
Таким чином, враховуючи ці договірні умови, а також те, що саме позивачка стала ініціатором розірвання договору, сплачений нею завдаток в сумі 42 000 грн відповідно до досягнутих між контрагентами домовленостей, поверненню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на викладене, суд відзначає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникали при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення 21.10.2025.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко