вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"20" жовтня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/1061/24(450/2322/24)
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Коваль С.М., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи
за зустрічним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 )
до відповідачів: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІН НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ІН НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ІН НОМЕР_4 )
про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: не з'явились;
від відповідачів: не з'явились.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання удаваним попереднього договору, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав та визнання майнових прав на квартиру та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року постановлено передати цивільну справу №450/2322/24 (провадження №2/450/1458/24) за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання удаваним попереднього договору, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав та визнання майнових прав на квартиру та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири до Господарського суду Рівненської області на розгляд у межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу №450/2322/24 передано судді Марач В.В. для розгляду у межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03.03.2025 року справу №450/2322/24 прийнято до свого провадження суддею Марач В.В. та вирішено здійснювати її розгляд у межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Призначено підготовче засідання.
18.03.2025 року через систему Електронний суд представником позивачів подано Заяви, в яких просить позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без розгляду.
Ухвалою суду від 20.03.2025 року позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання удаваним попереднього договору, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав та визнання майнових прав на квартиру залишено без розгляду.
Відтак, у даній справі продовжується розгляд зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним.
Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 зазначає, що договір простого товариства на дату укладення попереднього договору купівлі-продажу квартири був припинений в силу закінчення його строку. За наслідками припинення договору простого товариства усі без виключення права на об'єкт будівництва перейшли до ОСОБА_1 , а будь-які права, обов'язки та повноваження ОСОБА_2 з 12.10.2022 вважаються припиненими. ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 , укладаючи попередній договір купівлі-продажу квартири, не мав права розпорядження нею, що на його думку є безумовною підставою для визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним. Відчуження майнових прав на квартири, що належать позивачу за зустрічним позовом, є порушенням його прав, що зумовлює необхідність їх захисту у спосіб визнання недійсним оспорюваного договору.
Представниками відповідачів подані відзиви на зустрічний позов, в яких проти позовних вимог заперечують посилаючись на те, що зміст попереднього договору купівлі-продажу, зареєстрований у реєстрі за №2035 на квартиру АДРЕСА_5 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що правочин вчинено у формі, встановленій законом і він спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Представником ОСОБА_1 подано відповіді на відзиви відповідачів, в яких останній підтримав доводи свого зустрічного позову. Додатково вказав, що покликання відповідачів за зустрічним позовом на вчинення конклюдентних дій та продовження строку дії договору простого товариства не відповідають дійсним обставинам справи, вимогам чинного законодавства та умовам договору простого товариства. Зазначає, що сторони договору про спільну діяльність його строку, у встановленій законом формі та спосіб, не продовжували, а наслідки припинення договору через закінчення його строків чітко були врегульовані в договорі.
Ухвалою суду від 27.05.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Розгляд справи по суті неодноразово відкладався у зв'язку з неявкою в судове засідання представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
В судове засідання 14.10.2025 року не з'явилися ні учасники справи, ні їх представники, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема в електронні кабінети учасників справи та їх представників. Причин неявки у судове засідання відповідачі суду не повідомили. Представником ОСОБА_1 подано клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.
Частиною першою статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В той же час відповідно до підпунктів 1, 2 частини третьої, вказаної статті, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Неявка відповідачів у судове засідання є повторною, причин неявки у судове засідання відповідачі суду не повідомили.
Відтак, з огляду на вищевказані норми закону, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками справи, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, суд встановив наступне.
Приєднаними до справи доказами підтверджується, що 07.03.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було укладено попередній договір про купівлю-продаж квартири (далі по тексту попередній договір).
Відповідно до умов п. 1 цього договору, сторони зобов'язалися у строк до 30.06.2023 укласти договір купівлі-продажу (основний договір) квартири АДРЕСА_5 .
В пункті 2 попереднього договору, сторони домовились, що істотними умовами основного договору купівлі-продажу будуть наступні:
- продаж зазначеної квартири буде вчинено за ціною 1 474 282,50 грн., що є еквівалентно 38 046 доларам США;
- ОСОБА_2 зобов'язується передати вищевказану квартиру ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до 30.06.2023 року;
- витрати, пов'язані з оформленням основного договору купівлі-продажу, сплачуватиме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
В попередньому договорі зазначено, що інших істотних умов майбутнього договору купівлі-продажу сторони не мають.
Пунктом 3 попереднього договору його сторони засвідчили, що в якості забезпечення виконання зобов'язань за цим договором ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передали, а ОСОБА_2 прийняв в рахунок майбутніх платежів грошову суму у розмірі 1 474 282,50 грн., що є еквівалентно 38 046,00 доларам США, до моменту укладення даного договору.
Судом також встановлено та не заперечується сторонами спору, що основний договір купівлі-продажу квартири, в погоджений у попередньому договорі строк, сторонами укладений не був.
Також судом встановлено, що 13.10.2021 року між ОСОБА_1 (надалі - Сторона 1) та ОСОБА_2 (надалі - Сторона 2) укладено договір простого товариства (договір про спільну діяльність), посвідчений Віблим Л.З., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1128.
Відповідно до п.1.1. договору простого товариства, сторони зобов'язалися шляхом об'єднання своїх вкладів і зусиль спільно діяти у формі простого товариства без створення юридичної особи з метою будівництва і прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці, площею 0,4167 за адресою: АДРЕСА_6 (кадастровий номер земельної ділянки 4623683300:01:001:0120) (надалі - Будинок), в порядку, передбаченому чинним законодавством та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень та доходу у вигляді грошових коштів, отриманих в результаті виконання спільних дій, передбачених цим Договором.
Згідно положень пунктів 2.2., 2.2.1. договору простого товариства, для досягнення мети, передбаченої п.1.1. цього договору, Сторона-1 вносить, як вклад в спільну діяльність право користування земельною ділянкою, площею 0,04167 за адресою: с. Зубра Пустомитівського району Львівської області, (кадастровий номер земельної ділянки 4623683300:01:001:0120).
Згідно положень пунктів 2.3.1., 2.3.2. договору простого товариства, для досягнення мети, передбаченої п.1.1. цього договору, Сторона-2 вносить, як вклад в спільну діяльність грошові кошти, необхідні для будівництва будинку та здачі його в експлуатацію; професійні знання та вміння у галузі будівництва.
Пунктом 2.4. договору простого товариства передбачено, що визначення розміру частки права спільної часткової власності сторін на майно, грошові кошти, отримані в результаті спільної діяльності та розподіл отриманого в результаті спільної діяльності майна (квартир, нежитлових приміщень, грошових коштів) здійснюється сторонами відповідно до Додатку №1 цього договору.
В день укладення договору простого товариства між сторонами був укладений Додаток №1 до договору, відповідно умов якого, до моменту прийняття будинку в експлуатацію та реєстрації права власності на квартири та нежитлові приміщення все створене в результаті спільної діяльності майно (будинок загалом, квартири та нежитлові приміщення) розподіляється між учасниками у такому співвідношенні:
- Стороні 1 належить частка у розмірі 90% Будинку, квартир та нежитлових приміщень у ньому
- Стороні 2 належить частка у розмірі 10% Будинку, квартир та нежитлових приміщень у ньому.
Разом з тим, в п. 5.1. договору простого товариства визначено, що перебіг строку дії цього договору починається з моменту його підписання всіма учасниками і діє до досягнення мети, передбаченої п. 1.1 цього Договору, але в будь якому випадку до 12 жовтня 2022 року.
Вказана умова щодо припинення дії договору відповідає п. 5 ч. 1 ст. 1141 ЦК України згідно з яким договір простого товариства припиняється у разі спливу строку договору простого товариства.
Норма п.5 ч.1 ст.1141 ЦК України щодо припинення строку договору простого товариства у разі спливу строку договору простого товариства є імперативною і не передбачає будь-якого автоматичного продовження такого строку чи будь-яких виключень щодо такого припинення.
Сторонами не надано та матеріали справи не містять доказів на підтвердження внесення ними змін до договору простого товариства, зокрема щодо продовження строку дії вказаного договору, відтак суд доходить висновку, що строк договору простого товариства від 13.10.2021 припинився з 12.10.2022 року.
Разом з тим, в п. 5.2. договору простого товариства сторони визначили, що у випадку не досягнення мети передбаченої п.1.1 цього договору в строк передбачений п. 5.1. цього договору, незавершений об'єкт будівництва вважається власністю Сторони 1, а Сторона 2 гарантує, що не претендуватиме на нього.
Відповідно до п. 7.2. договору простого товариства сторони дійшли згоди, що незалежно від причин розірвання цього договору всі права та обов'язки на незавершений об'єкт будівництва переходять до Сторони 1 ( ОСОБА_1 ).
Надаючи правову оцінку зустрічному позову суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 просить визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу, який зареєстрований у реєстрі за №2035 на квартиру АДРЕСА_5 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 07.03.2023 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги зустрічного позову зазначає, що договір простого товариства був припинений станом на дату укладення попереднього договору. За наслідками припинення договору простого товариства всі права на об'єкт будівництва перейшли до ОСОБА_1 , відтак вважає, що ОСОБА_2 уклав попередній договір за відсутності повноважень, що є підставою для визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, що на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
У даній справі ОСОБА_1 оспорює попередній договір від 07.03.2023, як заінтересована особа в розумінні частини 3 статті 215 ЦК України, не будучи стороною цього договору, з тих мотивів, що є власником предмету договору.
Згідно наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4623683300:01:001:0120, на якій здійснюється будівництво житлового будинку по АДРЕСА_6 , належить на праві власності ОСОБА_1 .. Право власності зареєстроване 30.09.2021.
В ході розгляду справи було встановлено, що на момент укладення оспорюваного попереднього договору, всі права на об'єкт будівництва належали ОСОБА_1 на підставі п.5.2 Договору простого товариства (договору про спільну діяльність) від 13.10.2021 року.
Таким чином, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 був укладений попередній договір щодо майна, власником якого є ОСОБА_1 , чим порушено його майнові інтереси.
За змістом статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення.
Судом встановлено, що сторонами попереднього договору купівлі-продажу квартири, основний договір укладено не було.
В такому разі саме визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири забезпечить відновлення майнових прав власника на це майно, адже немає необхідності застосування у цьому випадку двосторонньої реституції за наслідками визнання його недійсним.
За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для визнання попереднього договору недійсним як такого, що укладений з порушенням статей 316-321, 658 Цивільного кодексу України, оскільки лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, і лише він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, в тому числі укладати попередні договори купівлі-продажу.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оскільки на час розгляду справи відсутнє судове рішення про визнання недійсним договору простого товариства, чи окремих його положень, такий правочин є правомірним та створює юридично значимі наслідки для сторін.
На підставі викладеного суд відхиляє посилання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на ту обставину, що попередній договір від 07.03.2023 року був укладений ОСОБА_2 як уповноваженим учасником на ведення спільних справ за договором простого товариства, оскільки повноваження уповноваженої особи були припинені з 12.10.2022 року одночасно з припиненням договору простого товариства.
Суд погоджується, з доводами позивача, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, та не свідчить про неможливість виконання підрядником робіт та їх прийняття замовником (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 (провадження № 12-125гс18)). Право замовника відмовитись від договору, передбачене статтею 849 ЦК України, виникає лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20).
Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (пункт 68 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 908/288/20).
Водночас судом встановлено, що на момент укладення попереднього договору строк дії договору простого товариства закінчився. Закінчення строку дії такого договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору.
При цьому суд відзначає, що сторони договору про спільну діяльність в чіткій формі узгодили наслідки закінчення строку дії такого договору, зокрема незавершений об'єкт будівництва вважається власністю Сторони 1, а Сторона 2 гарантує, що не претендуватиме на нього.
Вказана норма договору не є умовою про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку, так як відповідно до статті 1139 ЦК України розподілу підлягає прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, в той же час вказана норма договору встановлює порядок дій учасників договору у разі не досягнення спільної мети договору, що виключає одержання прибутку.
Наслідком закінчення строку дії договору про спільну діяльність є припинення на майбутнє взаємних прав та обов'язків сторін, в тому числі повноважень, які мали сторони за його умовами.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що ОСОБА_2 не маючи майнових прав на об'єкт будівництва по АДРЕСА_6 , не будучи уповноваженою особою, не мав повноважень після 12 жовтня 2022 року укладати інвестиційні договори, в тому числі спірний договір у даній справі.
Посилання відповідачів на ухвалу слідчого судді Галицького районного суду від 28.08.2024 та ухвалу Судової плати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду від 10.09.2024 у справі №461/6230/24, як на доказ правомірності дій ОСОБА_2 після 12.10.2022, не береться судом до уваги, так як відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України преюдиціальне значення для господарського суду має тільки обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.
Крім того, слід відмітити, що умови договору простого товариства не передбачали такої мети спільної діяльності як продаж збудованих та прийнятих в експлуатацію квартир в об'єкті будівництва по АДРЕСА_6 . Основною метою договору простого товариства, відповідно до п.1, було будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_6 в порядку передбаченому законодавством та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень.
Умова договору простого товариства про мету отримання доходу у вигляді грошових коштів, отриманих в результаті виконання спільних дій, передбачених цим договором, не надавала право ОСОБА_2 продавати квартири чи укладати попередні договори про такий продаж, так як такі дії виключали досягнення основної мети договору - отримання в особисту приватну власність учасників договору квартир, приміщень.
Суд відхиляє доводи відповідачів щодо продовження строку дії договору простого товариства після 12.10.2022 року шляхом укладення договорів новації боргу.
З даного приводу судом встановлено, що 01.10.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі був укладений договір новації, згідно з яким сторони визначили, що зобов'язання, яке виникає між сторонами за умовами цього договору припиняє зобов'язання за договорами позики від 30.09.2021 року та від 05.04.2022 року. Згідно п.4 договору новації підписанням вказаного договору ОСОБА_2 підтвердив отримання в борг додатково 600000 доларів США.
Згідно п. 8 договору новації сторони погодили, що після підписання цього договору новації сторони планують на протязі 20 календарних днів внести зміни до нотаріально посвідченого договору простого товариства від 13.10.2021 року зареєстрованого в реєстрі приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Віблого Л.З. шляхом визначення умов, щодо його пролонгації та встановлення розміру частки учасників договору.
Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
В цьому контексті суд звертає увагу, що договір простого товариства від 13.10.2021 року укладений в письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Віблим Л.З., реєстраційний номер 1128.
Згідно п. 8.3. договору простого товариства умови даного договору мають однакову зобов'язальну дію для учасників і можуть бути змінені ними за взаємною згодою з обов'язковим складанням окремого договору, додатку чи додаткового договору до цього договору, які підлягають нотаріальному посвідченню.
Будь-яких нотаріально посвідчених окремих договорів, додатків чи додаткових угод до договору, в тому числі на виконання п.8 договору новації, якими б вносились зміни до договору простого товариства від 13.10.2021 року, матеріали справи не містять.
Таким чином, договір новації від 01.10.2023 року стосується лише правовідносин сторін цього договору, які виникли між ними з договорів позики та не створює жодних юридичних наслідків для сторін за договором простого товариства від 13.10.2021 року.
Щодо посилань відповідача ОСОБА_2 на існування обставин непереборної сили, які перешкоджали йому завершити будівництво у термін до 12.10.2022 року, суд зазначає, що за приписами ч.1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За загальним правилом форс-мажорні обставини мають вплив лише на зобов'язання сторін договору і за визначених умов можуть звільняти їх від відповідальності за не виконання договірних зобов'язань.
Продовження строку дії договору внаслідок форс-мажору чи інших обставин є можливим лише якщо сторони це прямо вказали в умовах договору, або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постанові від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21.
Разом з тим, договір простого товариства від 13.10.2021 року не містить умов про автоматичне продовження строку дії договору внаслідок настання форс-мажорних обставин. Крім того слід відмітити, що ОСОБА_2 не надав суду доказів того, що він повідомляв іншого учасника договору простого товариства ( ОСОБА_1 ) про обставини непереборної сили, які не дозволяють йому закінчити будівництво у строк встановлений договором, як не надав доказів і того, що він звертався до ОСОБА_1 з пропозицією про продовження строків будівництва.
Також суд зазначає, що ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами і причинно-наслідкового зв'язку між форс-мажорними обставинами та неможливістю закінчення будівництва.
Окрім цього, невиконання умов договору про спільну діяльність не є підставою для автоматичного продовження строку його дії, в тому числі і повноважень ОСОБА_2 ..
Суд звертає увагу також на те, що сторонами не надано до матеріалів справи доказів вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій по виконанню умов договору простого товариства після закінчення терміну його дії (конклюдентних дій).
Надані відповідачем ОСОБА_2 фотоматеріали на підтвердження організації ним будівельних робіт після 12.10.2022 року суд визнає неналежним доказом, оскільки їх зміст жодним чином не підтверджує обставин виконання ОСОБА_2 договору простого товариства та здійснення саме ним організації будівництва. При цьому судом встановлено, що у зв'язку із закінченням строку дії договору простого товариства, між його сторонами у майбутньому не виникли взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Положеннями ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.
Положення ч.1 ст. 1131 ЦК України визначають, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Зазначена норма є імперативною.
Оскільки за вимогами ч.1 ст. 1131 ЦК України договір простого товариства укладається у письмовій формі, зазначена норма виключає можливість укладення такого договору чи внесення змін до нього шляхом вчинення конклюдентних дій.
Відповідачі, посилаючись на ст. 1139 ЦК України, вказували на нікчемність пунктів 5.2., 7.2. Договору простого товариства, однак суд відхиляє вказані доводи з огляду на наступне.
Згідно положень ст. 1139 ЦК України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.
Таким чином, положення вказаної статті вказують на нікчемність умов, про позбавлення або відмову учасника від права саме на прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності.
Згідно змісту ст. 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
В даному випадку згідно змісту п.1.1. Договору простого товариства сторони договору зобов'язалися об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою будівництва і прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщення в порядку, передбаченому законодавством, та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень та доходу у вигляді грошових коштів, отриманих в результаті виконання спільних дій, передбачених цим договором.
Щодо тверджень ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що отримані ОСОБА_2 кошти за попереднім договором були використані для будівництва багатоквартирного будинку суд зазначає, що будь-яких доказів на підтвердження зазначеної обставини суду не надано.
З урахуванням наведеного, суд вважає недоведеними обставини, що сплачені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 кошти на виконання попереднього договору укладеного з ОСОБА_2 були використані в будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_6 (кадастровий номер земельної ділянки 4623683300:01:001:0120).
Більше того, п. 3.5.3. договору простого товариства визначено, що ОСОБА_2 зобов'язався за власні кошти провести всі види проектно-вишукувальних, геологічних, геодезичних, підготовчих, будівельних, монтажних, пусконалагоджувальних робіт та інших робіт, пов'язаних з будівництвом Об'єктів будівництва, здійснення авторського та технічного нагляду за будівництвом об'єктів будівництва, забезпечення будівництва Об'єктів будівництва необхідними будівельними та опоряджувальними матеріалами, обладнанням, устаткуванням і технікою тощо.
Аналіз договору простого товариства в цілому дозволяє суду зробити висновок про те, що вказаним договором сторони не передбачали умов про залучення ОСОБА_2 від будь-яких інших осіб інвестицій у будівництво багатоквартирного житлового будинку для досягнення мети спільної діяльності.
Щодо твердження відповідача ОСОБА_2 , що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири не підлягає розгляду судом першої інстанції у порядку визначеному ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, а також ст.20 ГПК України, суд зазначає наступне.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04 грудня 2024 року, постановленою суддею Марач В.В., відкрито провадження у справі №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Приписами ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року Кодексу України з процедур банкрутства, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи.
Суд констатує, що вирішення спору в частині задоволення первісного або зустрічного позову прямо впливає на загальний обсяг ліквідаційної маси боржника.
Разом з тим, первісний позов було заявлено в тому числі до ОСОБА_1 як відповідача у справі, що підпадає під категорію спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна, а також безпосередньо стосуються його майна.
Зокрема ст.62 Кодексу вказано, що ліквідаційною масою являються усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання.
Відтак, з огляду на вказані норми КУзПБ та те, що стороною у справі №450/2322/24 є боржник - ОСОБА_1 , про неплатоспроможність якого відкрито провадження у справі 918/1061/24, то, відповідно, розгляд майнового спору у справі №450/2322/24 повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи.
Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються, а справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року постановлено передати цивільну справу №450/2322/24 (провадження №2/450/1458/24) за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання удаваним попереднього договору, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав та визнання майнових прав на квартиру до Господарського суду Рівненської області на розгляд у межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Відтак, з огляду на норми ч.ч. 6, 7 ст.31 ГПК України, справа №450/2322/24 (провадження №2/450/1458/24) в обов'язковому порядку підлягала прийняттю до провадження Господарським судом Рівненської області.
Враховуючи вищевикладене, твердження відповідача стосовно того, що такий спір не підсудний Господарському суду Рівненської області є безпідставними.
В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене, та те, що позивач за зустрічним позовом довів належними та допустимими доказами факт недійсності оспорюваного правочину, а відповідачі встановлених обставин не спростували, суд доходить висновку, що зустрічний позов підлягає задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що зустрічний позов задоволено, судовий збір за розгляд цього позову у суді першої інстанції покладається на відповідачів.
Крім того представником ОСОБА_1 подано клопотання, в якому просить одночасно з ухваленням рішення по справі вирішити питання скасування заходів забезпечення позову, вжитих Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 24.05.2024 року у справі №450/2322/24.
Відповідно до ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Відтак, суд дійшов висновку про скасування заходів забезпечення позову, вжитих Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 24.05.2024 року у справі №450/2322/24.
Відповідно до частини п'ятої статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 129, 145, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволити.
2. Визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А.В., зареєстрований в реєстрі за №2035, на квартиру АДРЕСА_5 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 07.03.2023 року.
3. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ІН НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ІН НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) по 302 грн. 80 коп. судового збору.
4. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) 605 грн. 60 коп. судового збору.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
6. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 24.05.2024 року у справі №450/2322/24.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.