65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3730/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ» (54028, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 81, офіс 522; код ЄДРПОУ 31760612)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «КАСІБУС» (65044, Одеська обл., м. Одеса, провулок Удільний, буд. 6, офіс ОК5; код ЄДРПОУ 40323741)
про стягнення 304 540,40 грн;
представники сторін:
від позивача - Стеблинська О. А.,
від відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю «КРАФТ» (далі - позивач, ТОВ «КРАФТ») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАСІБУС» (далі - відповідач, ТОВ «КАСІБУС») про стягнення 304 540,40 грн, з яких: 140 849,41 грн основного боргу; 52 161,81 грн пені; 92 315,34 грн інфляційних втрат; 19 213,84 грн 3% річних.
Ухвалою від 15.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/3730/25, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 15.10.2025, встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.
26.09.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 60-62).
Того ж дня представник позивача подала до суду відповідь на відзив (а.с. 67-69).
У судовому засіданні, яке відбулось 15.10.2025, представник позивача просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач правом на подання до суду заперечень на відповідь на відзив в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України у встановлений судом строк не скористався, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, отримавши ухвалу про відкриття провадження у справі у своєму електронному кабінеті підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
15.10.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Стислий виклад позицій та доводів сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором підряду № 19/04/2021-К від 19.04.2021. Вказує, що згідно умов договору ТОВ «КРАФТ» виконало роботи на загальну суму 397 571,03 грн, які відповідач прийняв без зауважень, підписавши відповідний акт приймання виконаних будівельних робіт примірної форми КБ-2в. Вказує, що виконані роботи відповідач оплатив лише частково, сплативши позивачу двома платежами (21.04.2021 та 18.06.2021) аванс на загальну суму 190 000,00 грн, а в подальшому здійснив ще два платежі: 22.01.2021 - 16 721,62 грн; 15.03.2023 - 50 000,00 грн. При цьому вказує, що остаточний розрахунок відповідач мав здійснити протягом 7 робочих днів з дня підписання акту приймання виконаних будівельних робіт. Тобто, як стверджує позивач, до 09.09.2021 відповідач мав сплатити залишок заборгованості, яка після сплати двох авансових платежів становила 207 571,03 грн, проте повного розрахунку не здійснив і досі. За порушення відповідачем грошових зобов'язань позивач, крім основного боргу, також нарахував і заявив до стягнення 52 161,81 грн пені, 92 315,34 грн інфляційних втрат та 19 213,84 грн 3% річних. Крім того, позивач в порядку розподілу судових витрат просить стягнути з відповідача 3 654,49 грн витрат зі сплати судового збору та 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Прохальна частина позовної заяви містить клопотання позивача про зазначення у резолютивній частині рішення про нарахування 3% річних до моменту виконання рішення.
У відзиві відповідач зазначає, що не погоджується із вимогами позивача в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних. Свою позицію мотивує наступними обставинами:
- на офіційному сайті Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) розміщено лист від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);
- ТПП України підтвердила, що обставини військової агресії проти України, з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);
- з моменту введення воєнного стану (24.02.2022) будівельна галузь України зазнала критичних обмежень. У період 2023- 2025 років внаслідок масової мобілізації кваліфіковані працівники будівельних професій були призвані до лав ЗСУ, що підтверджується статистичними даними Мінекономіки та Міноборони. Це унеможливило нормальне функціонування підприємств будівельного сегменту, в тому числі діяльність відповідача;
- відсутність робочих бригад прямо впливає на фінансовий стан підприємства та можливість вчасно виконувати зобов'язання, зокрема грошові. Відповідальність за такі обставини не може покладатися на відповідача, адже це фактор форс-мажору;
- в умовах систематичних обстрілів інфраструктури, руйнування логістики та перебоїв з електро- й водопостачанням, підприємства будівельного ринку фактично працювали в режимі виживання. Значна частина об'єктів будівництва була законсервована. Замовники масово відмовлялися від фінансування нових проектів. Банківське кредитування для будівельних компаній практично відсутнє. У цих умовах нарахування пені та 3% річних виглядає як несправедливе перекладання ризиків воєнного стану на відповідача;
- якщо порушення зобов'язань сталося через обставини непереборної сили, підстави нарахування пені чи штрафних санкцій та застосування будь-яких інших заходів відповідальності відсутні;
- позивач не звертався до відповідача з письмовими претензіями щодо оплати чи розрахунку;
- відповідач неодноразово здійснював платежі по виконанню умов договору (зокрема у 2021 та 2023 роках), що свідчить про відсутність злісного ухилення від виконання зобов'язання та добросовісність відповідача;
- відповідач жодним чином не ухилявся від своїх зобов'язань та завжди був відкритий до компромісних варіантів досудового врегулювання спору, яких з боку позивача ніколи не було ініційовано. Вищевикладене дає відповідачу право посилатись на частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
У відповіді на відзив позивач наголошує, що відповідач не надав належних доказів настання форс-мажорних обставин, в той час як лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Крім того, звертає увагу на відсутність підстав для зменшення пені. При цьому просить врахувати тривалість прострочення виконання, відсутність у відповідача причин невиконання зобов'язання, системність порушення зобов'язання, відсутність у відповідача бажання погасити борг на момент звернення до суду, а також відсутність звернення до позивача з пропозиціями про реструктуризацію боргу.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
19.04.2021 між ТОВ «КРАФТ» як підрядником та ТОВ «КАСІБУС» як замовником укладено Договір підряду № 19/04/2021-К (далі - Договір, а.с. 11-14), згідно з п. 1 якого підрядник зобов'язується за дорученням замовника виконати роботи з виготовлення та монтажу огорож капсул, розташованих за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Авангард, масив № 10, ділянки 198/1, 198/2, 199/1, 199/2. Друга черга, а замовник зобов'язується прийняти роботи та оплатити підряднику їх вартість.
Договір діє до виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань в повному обсязі. Закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору, та від обов'язків, прийнятих сторонами під час його дії, якщо інше не встановлено Договором (п.п. 15.4., 15.5. Договору).
Згідно п. 4.1 Договору загальна вартість підрядних робіт, з урахуванням вартості матеріальних ресурсів, що вказана в Технічному завданні (Додаток 1), становить 358 000,00 грн.
Сторони погодили наступні умови оплати договірної ціни:
- авансовий платіж складає 90 000,00 грн та проводиться замовником протягом 10 робочих днів на підставі відповідного рахунка-фактури;
- другий платіж складає 90 000,00 грн та проводиться протягом 7 робочих днів від початку монтажних робіт;
- остаточний розрахунок здійснюється після здачі виконаних робіт поетапно, протягом 7 робочих днів з дня підписання сторонами актів виконаних робіт.
Відповідно до п. 11.4. Договору здача виконаних робіт (в цілому або поетапно) оформляється актом приймання-передачі виконаних підрядних робіт, підписаним обома сторонами, і всієї виконавчої документації підрядника, що відноситься до робіт, які здає підрядник.
Пунктом 13.3. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення.
Як зазначає позивач, під час виконання робіт відбулися незначні зміни у вартості матеріалів та їх кількості, що призвело до збільшення вартості робіт та було узгоджено сторонами.
Вказаних обставин відповідач не заперечував.
Згідно Акта № 1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2021 р. форми КБ-2в позивач передав, а відповідач прийняв роботи за Договором на загальну суму 397 571,03 грн (а.с. 20-26).
Акт підписано обома сторонами без зауважень.
У матеріалах справи також наявна підписана сторонами Довідка про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, згідно якої вартість робіт становить 397 571,03 грн (а.с. 19).
Позивач виставляв відповідачу наступні рахунки-фактури:
- № OD-016397 від 19.04.2021 на суму 358 000,00 грн (а.с. 27);
- № OD-018865 від 16.08.2021 на суму 39 571,03 грн (а.с. 30);
- № OD-020152 від 19.10.2021 на суму 16 721,62 грн (а.с. 31);
- № OD-024548 від 13.02.2023 на суму 50 000,00 грн (а.с. 33).
При цьому позивач пояснив, що два останніх рахунки (№ OD-020152 від 19.10.2021 та № OD-024548 від 13.02.2023) були виставлені на прохання самого відповідача, який бажав здійснювати часткові оплати за виконані роботи на відповідні суми.
Вказаних обставин відповідач також не заперечував.
Відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти на загальну суму 256 721,62 грн, що підтверджується:
- платіжною інструкцією № 1715 від 21.04.2021 на суму 90 000,00 грн (а.с. 28);
- платіжною інструкцією № 1798 від 18.06.2021 на суму 100 000,00 грн (а.с. 29);
- платіжною інструкцією № 2019 від 22.10.2021 на суму 16 721,62 грн (а.с. 32);
- платіжною інструкцією № 27347 від 15.03.2023 на суму 50 000,00 грн (а.с. 34).
Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 140 849,41 грн основного боргу за Договором, 52 161,81 грн пені, 92 315,34 грн інфляційних втрат та 19 213,84 грн 3% річних.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За приписами частини першої ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами Договір № 19/04/2021-К від 19.04.2021 є договором підряду, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
За приписами ч.ч. 1, 2 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
Положеннями ч.ч. 1, 2 статті 854 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Суд встановив, що згідно умов Договору позивач виконав, а відповідач прийняв роботи, загальна вартість яких становить 397 571,03 грн.
Акт приймання виконаних будівельних робіт відповідач підписав 30.08.2021, а отже остаточний розрахунок згідно п. 4.1. Договору мав бути здійснений не пізніше 08.09.2021.
Як свідчать матеріали справи, до 08.09.2021 відповідач сплатив 190 000,00 грн (21.04.2021 - 90 000,00 грн; 18.06.2021 - 100 000,00 грн).
В подальшому, вже після кінцевого терміну остаточного розрахунку, відповідач додатково сплатив позивачу 66 721,62 грн (22.10.2021 - 16 721,62 грн; 15.03.2023 - 50 000,00 грн).
Доказів сплати решти заборгованості за виконані роботи на суму 140 849,41 грн матеріали справи не містять, що свідчить про порушення відповідачем зобов'язань за Договором в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем підрядних робіт.
Наявність спірної заборгованості відповідач не спростував, доказів її сплати на користь позивача не надав, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач порушив свої зобов'язання зі сплати заборгованості за виконані підрядні роботи у визначений Договором строк, у зв'язку з чим суд констатує, що позивач цілком правомірно нараховує відповідачу 3% річних, інфляційні втрати та пеню.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 3% річних на суму 19 213,84 грн, суд вважає його правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Водночас, перевіривши розрахунок інфляційних втрат на суму 92 315,34 грн, який за грошовими зобов'язаннями на суму 140 849,41 грн здійснено за період з 16.03.2023 по 09.09.2025, суд встановив, що такий розрахунок виконано без урахування індексу інфляції за серпень 2025 року, в якому мала місце дефляція.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою від 17.07.2003 № 1078 Кабінет Міністрів України (подібний висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 910/5349/22).
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. А тому, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Розрахунок інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання відображається, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не нараховується.
Зазначений вище спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних втрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Отже, у зв'язку з тим, що кінець періоду нарахування визначено позивачем саме 09.09.2025, індекс дефляції 99,80 за серпень 2025 року має бути врахований.
Відтак, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, який виглядає наступним чином:
Розрахунок здійснюється за формулою:
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
.........................
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Період 1 (09.09.2021 - 21.10.2021, 43 дні):
IIc = (101.20000000 : 100) x (100.90000000 : 100) = 1.02110800
Інфляційне збільшення:
207571.03 x 1.02110800 - 207571.03 = 4381.41
Період 2 (23.10.2021 - 14.03.2023, 508 днів):
IIc = (100.80000000 : 100) x (100.60000000 : 100) x (101.30000000 : 100) x (101.60000000 : 100) x (104.50000000 : 100) x (103.10000000 : 100) x (102.70000000 : 100) x (103.10000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (101.10000000 : 100) x (101.90000000 : 100) x (102.50000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (100.80000000 : 100) x (100.70000000 : 100) = 1.30314682
Інфляційне збільшення:
190849.41 x 1.30314682 - 190849.41 = 57855.39
Період 3 (16.03.2023 - 09.09.2025, 909 днів):
IIc = (100.20000000 : 100) x (100.50000000 : 100) x (100.80000000 : 100) x (99.40000000 : 100) x (98.60000000 : 100) x (100.50000000 : 100) x (100.80000000 : 100) x (100.50000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (100.40000000 : 100) x (100.30000000 : 100) x (100.50000000 : 100) x (100.20000000 : 100) x (100.60000000 : 100) x (102.20000000 : 100) x (100.00000000 : 100) x (100.60000000 : 100) x (101.50000000 : 100) x (101.80000000 : 100) x (101.90000000 : 100) x (101.40000000 : 100) x (101.20000000 : 100) x (100.80000000 : 100) x (101.50000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (101.30000000 : 100) x (100.80000000 : 100) x (99.80000000 : 100) x (99.80000000 : 100) = 1.21112398
Інфляційне збільшення:
140849.41 x 1.21112398 - 140849.41 = 29736.69
Всього інфляційне збільшення: 4 381,41 + 57 855,39 + 29 736,69 = 91 973,49 грн.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суму 91 973,49 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені суд зазначає наступне.
В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 13.3. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення.
Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 52 161,81 грн пені, суд встановив його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про наявність форс-мажорних обставин у вигляді військової агресії проти України та введення воєнного стану, які є підставою для звільнення від відповідальності, суд зазначає наступне.
Відповідач покликається на те, що з моменту введення воєнного стану будівельна галузь України зазнала критичних обмежень. Зазначає, що у період 2023- 2025 років внаслідок масової мобілізації кваліфіковані працівники будівельних професій були призвані до лав ЗСУ, що унеможливило нормальне функціонування підприємств будівельного сегменту, в тому числі діяльність відповідача. Звертає увагу, що відсутність робочих бригад прямо впливає на фінансовий стан підприємства та можливість вчасно виконувати зобов'язання, зокрема грошові. Стверджує, що відповідальність за такі обставини не може покладатися на відповідача, адже це фактор форс-мажору.
На думку відповідача, форс-мажорні обставини засвідчує лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
Відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У Розд. 17 Договору сторони узгодили, що жодна з них не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо таке невиконання буде наслідком форс-мажорних обставин, за умови, що дані обставини виникли після укладення цього Договору (п. 17.1. Договору).
Згідно з п. 17.5. Договору настання форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено довідкою ТПП України або іншого компетентного органу.
Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (див. пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Водночас у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав суду сертифікату торгово-промислової палати про виникнення форс-мажорних обставин, який би стосувався конкретного укладеного між сторонами у цій справі Договору підряду № 19/04/2021-К.
Інших доказів настання форс-мажорних обставин матеріали справи також не містять.
При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, оскільки цей лист адресований "Всім кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 дійшов висновків про те, що цей лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання. При цьому, наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Не ставлячи під сумнів те, що війна та пов'язані з нею події є обставинами непереборної сили, господарський суд вказує, що відповідачем не надано доказів того, що у даному випадку форс-мажор призвів до неможливості виконання зобов'язань саме за Договором підряду № 19/04/2021-К від 19.04.2021.
При цьому відповідач не пояснив, що саме заважало йому виконати Договірні зобов'язання, строк виконання яких настав ще до введення в Україні воєнного стану, адже остаточний розрахунок за Договором відповідач мав здійснити протягом 7 робочих днів з дня підписання акта приймання виконаних будівельних робіт, тобто не пізніше 08.09.2021.
Щодо посилань відповідача на наявність підстав для зменшення розміру пені суд зазначає наступне.
За приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Здійснивши ґрунтовний аналіз доводів відповідача щодо наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, оцінивши водночас матеріали справи в їх сукупності, суд у даному конкретному випадку не вбачає виняткових обставин для зменшення розміру пені, насамперед у зв'язку з тим, що строк виконання зобов'язань зі сплати заборгованості за виконані роботи настав за 169 днів до введення воєнного стану, на який посилається відповідач, що не може свідчити про добросовісну поведінку останнього по відношенню до виконання своїх зобов'язань перед позивачем, а навпаки вказує на безпідставне ухилення від виконання договірних зобов'язань.
За ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 140 849,41 грн основного боргу, 52 161,81 грн пені, 91 973,49 грн інфляційних втрат, 19 213,84 грн 3% річних.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд покладає на відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 650,39 грн.
У позовній заяві позивач також просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. ч. 3 - 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За приписами ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У якості доказів понесення витрат на правничу допомогу позивач надав до суду копії договору про надання правничої допомоги № 09 від 01.09.2025 та акта надання послуг № К-10/09 від 10.09.2025.
Суд встановив, що 01.09.2025 між ТОВ «КРАФТ» (клієнт) та адвокатом Стеблинською О. А. було укладено договір № 09, згідно з п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокат надає правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, які передбачені цим договором, а саме: представництво та захист інтересів клієнта у Господарському суді Одеської області з усіма необхідними для цього повноваженнями позивача, за що клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар (винагороду) у розмірі та на умовах, визначених сторонами.
Пунктами 4.3.-4.5. договору № 09 передбачено, що клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі 10 000,00 грн за надання правової допомоги, що включає в себе: підготовку та подання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості та штрафних санкцій по договору № 19/04/2021-К від 19.04.2021, боржник - ТОВ «КАСІБУС»; прибуття до суду.
Факт надання послуги оформлюється відповідним актом.
Оплата здійснюється протягом 10 днів з дня підписання сторонами акта надання послуг.
Згідно Акта надання послуг № К-10/09 від 10.09.2025 адвокат надав, а ТОВ «КРАФТ» прийняло послуги з підготовки та подання позовної заяви на суму 10 000,00 грн.
Суд зазначає, що в силу приписів наведених вище норм ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу, зокрема, зазначивши, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За таких обставин, з урахуванням критеріїв розумності і реальності витрат позивача на правову допомогу, встановлення їхньої дійсності та необхідності, співмірності зі складністю справи, ціною позову та виконаними адвокатом позивача роботами (наданими послугами), зважаючи на конкретні обставини справи, суд в порядку розподілу судових витрат дійшов висновку про покладення на відповідача 6 000,00 грн витрат на правничу допомогу, що, на думку суду, цілком відповідає критеріям, визначеним ч. ч. 4, 5 ст. 129, ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо клопотання позивача про нарахування 3 % річних в остаточному розмірі відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, а саме до моменту виконання рішення, суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Враховуючи дискреційні повноваження при застосуванні частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України та водночас з урахуванням клопотання позивача про нарахування відповідних сум до моменту виконання рішення, суд вважає за можливе встановити у рішенні нарахування 3 % річних на суму основної заборгованості за договором підряду № 19/04/2021-К від 19.04.2021 у розмірі 140 849,41 грн, приймаючи до уваги можливість її часткового погашення, за формулою: СОБ / КДР * 0,03 * КДП, де: СОБ - сума основної непогашеної заборгованості; КДР - кількість днів у році стосовно періоду, за який нараховуються проценти; КДП - кількість днів прострочки, починаючи з 11.09.2025, до повного виконання рішення Товариством з обмеженою відповідальністю «КАСІБУС».
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАСІБУС» (65044, Одеська обл., м. Одеса, провулок Удільний, буд. 6, офіс ОК5; код ЄДРПОУ 40323741) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ» (54028, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 81, офіс 522; код ЄДРПОУ 31760612) 140 849,41 грн основного боргу, 52 161,81 грн пені, 91 973,49 грн інфляційних втрат, 19 213,84 грн 3% річних, 3 650,39 грн витрат зі сплати судового збору, 6 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
3. В решті позову відмовити.
4. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, встановити нарахування 3 % річних на суму основної заборгованості за договором підряду № 19/04/2021-К від 19.04.2021 у розмірі 140 849,41 грн, з урахуванням її можливого часткового погашення, за формулою: СОБ / КДР * 0,03 * КДП, де: СОБ - сума основної непогашеної заборгованості; КДР - кількість днів у році стосовно періоду, за який нараховуються проценти; КДП - кількість днів прострочки, починаючи з 11.09.2025, до повного виконання рішення Товариством з обмеженою відповідальністю «КАСІБУС».
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено у судовому засіданні 15 жовтня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 20 жовтня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков