Справа № 487/2620/25
Провадження № 2/487/1840/25
21.10.2025 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва, у складі головуючого судді Притуляк І.О., за участю секретаря судового засідання: Поліщук І.В., представника позивача Квичак Т.Є., відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті послуги теплопостачання, -
18.04.2025 представник ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , якою просив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті послуги з теплопостачання, які надавалися за адресою АДРЕСА_1 , за період з 01.10.2013 року по 31.10.2021 року у розмірі 31043,87 грн..
Окрім того, за прострочення виконання основного зобов'язання просив стягнути три відсотки річних у розмірі 2942,64 грн. та інфляційні витрати у розмірі 8310,64 грн.
В обґрунтування заявленої вимоги зазначив, що в опалювальних сезонах з 2013-2014 по 2020-2021 ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» здійснювало постачання теплової енергії до житлового будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується нарядами на підключення будинку до теплових мереж до централізованої системи опалення, наказами про початок та закінчення опалювального періоду.
Відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_3 у вказаному будинку, однак свої зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії не виконали, що завдало позивачу матеріальну шкоду та стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою судді від 22.04.2025 року позовну заяву залишено без руху.
23.04.2025 року представником позивача в порядку ст.185 ЦПК України було подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 16.05.2025 року справу прийнято до розгляду в порядку спрощенного позовного провадження.
30.06.2025 року до суду відповідач ОСОБА_1 подала відзив за яким у задоволені позову просила відмовити.
В обгрунтування висловленої позиції вказала що є єдиним власником квартири АДРЕСА_4 , оскільки ОСОБА_2 подарувала їй свою частку у квартирі, відповідно до Договору від 12.05.2012 року. З 2011 року у квртирі ніхто не проживає, а отже послугами з теплопостачання не користується.
Подала заяву про застосування строків позовної давності до заявлених вимог про стягнення заборгованості за період з 01.10.2013 по 31.10.2021.
Наголосила на тому, що є інвалідом 2 групи, а отже з урахуванням положень п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору.
15.07.2025 року до суду надійшола відповідь на відзив, у якій представник позивача, з врахуванням заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності, просив суд при прийняті рішення використовувати надані розрахунки заборгованості за період з 01.03.2019 по 31.10.2021.
31.07.2025 року до суду надійшла заява представника позивача про зменшення позовних вимог.
Відповідно до заяви представник позивача, враховуючи заявлене клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, просив стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01.03.2019 по 31.10.2021 у сумі 12616,19 грн., інфляційні витрати у сумі 1200,56 грн., три відсотки річних у сумі 473,51 грн.
16.10.2025 відповідач ОСОБА_1 , надала до суду заяву про застосування строків позовної давності до заявлених вимог, з врахуванням положень Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-ІХ від 14.05.2025.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги у редакції заяви від 25.07.2025 підтримала у повному обсязі, підтвердила обставини викладені у позовній заяві.
Наполягала на стягненні заборгованості за спожиті послуги з теплопостачання, з урахуванням штрафних санкцій та інфляційних витрат з обох відповідачів, оскільки відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власниками квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 у задоволенні позову просила відмовити, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.
Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причину неявки суду не повідомила.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши документи та матеріали, повно і всебічно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, приходить до наступних висновків
Судом встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради № 1078 від 26.05.2006 ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» з 01.06.2006 визнано виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та проведення розрахунків із населенням та бюджетними організаціями міста.
В опалювальні періоди з 2013-2014 по 2020-2021 роки ОКП «Миколаївобленерго» здійснював постачання теплової енергії до житлового будинку, що розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується нарядами на підключення до централізованої системи опалення та відключення від централізованої системи опалення.
Згідно відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.10.2025 року №1897129, право власності на кваритиру АДРЕСА_4 зареєстровано у рівних частках за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
Разом з тим, відповідно до Договору дарування від 12.05.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Качельніковим С.В. за реєстровим номером 2131, ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дар 1/2 частку кваритри АДРЕСА_4 .
Згідно п. 7 Договору дарування, право власності обдаровувальної на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдаровувана свідчить, що вона дарунок приймає. Прийняття дарунку вважатиметься одержання оригінального примірнику цього договору після його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Право власності підлягає державній реєстрації у Миколаїському міжміському бюро технічної інвентаризації.
Враховуючи, що ОСОБА_1 до 01.01.2023 року, набула право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 на підстаі договору дарування, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, вона стала власником вказаного нерухомого майна незалежно від того, що не здійснила на теперішній час державну реєстрацію свого права власності.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, висловленим ВП ВС у постанові від 22.06.2021 року в справі № 334/3161/17.
З урахуванням зазначеного у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_2 , слід відмовити, оскільки вона не була власником квартири у період утворення заборгованості, тобто з березня 2019 року по жовтень 2021 року, доказів реєстрації її місця проживання за вказаною адресою матеріали справи не містять, як і не містять доказів того, що відповідач була споживачем послуг з теплопостачання.
Відповідач ОСОБА_1 є єдиним споживачем комунальної послуги, що надає позивач.
Позивач свої зобов'язання приводу надання послуг централізованого опалення виконав в повному обсязі, однак відповідачем оплата послуг своєчасно та в повному обсязі не здійснювалась, у зв'язку з чим утворилась заборгованість
Відповідно до наданого позивачем розрахунку сума заборгованості відповідача за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.03.2019 по 31.10.2021 р. становить 12616,19 грн.. Крім того, позивач просить стягнути за період з 01.04.2019 по 31.10.2021 року суму богргу на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1200,56 грн. та три відсотки річних у розмірі 473,51 грн.
Доказів сплати цієї суми у добровільному порядку матеріали справи не містять.
Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Приписами п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач, серед іншого, зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 21.07.2005 року № 630, споживач зобов'язаний: оплачувати послуги в установлені договором строки, дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у встановлених законом та договором розмірі; виконавець має право: у разі несвоєчасного внесення споживачем платежів за надані послуги нараховувати пеню у розмірі, встановленому законом та договором.
Відповідно до положень ст.ст. 319, 322 ЦК України, власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 68 ЖК України передбачено, що наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Відповідно до частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги до форми договору не встановлені законом. Укладення договору шляхом оформлення особового рахунку та видачі розрахункової книжки не суперечить діючому законодавству.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань і одностороння зміна умов договору не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст.610 та ст.611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання. У частині 2 цієї статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі викладено, вимоги позивача про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення з відповідача ОСОБА_1 є обгрунтованими.
Щодо заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України, визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За положеннями частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Згідно статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як встановлено з матеріалів справи, ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» звернулося до суду 18.04.2025 року, зменшевши заявлені вимоги просили стягнути заборгованість за період з 01.03.2019 по 31.10.2021.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24-00 год. 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, позовна давність до вимог про стягнення заборгованості, що існували в межах трирічного строку до дня набрання чинності згаданим Законом № 540-1X - 02.04.2020, тобто зі строком виконання з 02.04.2017, вважається такою, що не спливла.
Відповідно до п. 19 перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом був зупинений на строк дії такого стану.
Перебіг строків позовної давності було відновлено, а саме виключено пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-ІХ від 14.05.2025.
Закон набрав чинності04.09.2025, а отже саме з цієї дати перебіг позовної давності поновлено.
З огляду на викладене доводи відповідача про сплив строку позовної давності є безпідставними та заборгованість ОСОБА_1 згідно наданого позивачем розрахунку має вираховуватися за період з березня 2019 року по жовтень 2021 року, що складає - 12616,19 грн. заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення, 1200,56 інфляційних витрат, 473,51 грн. три відсотки річних за прострочення основного зобов'язання.
Виходячи з вищенаведеного, з урахуванням наданих доказів позивачем та наявності несплаченої заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову пред'явленого до відповідача ОСОБА_1 ..
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При пред'явленні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028 гривень (згідно платіжної інструкції №28180 від 28.03.2025 року).
Враховуючи що позов задоволено повністю, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028 грн.
Однак, ОСОБА_1 є інвалідом другої групи безстроково відповідно до довідки до акта огляду МСЕК Серія АВ №0989682.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Отже, ОСОБА_1 відповідно пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 703/686/15-ц.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, а тому судовий збір, які належало стягнути з неї у розмірі 3028 гривень, слід компенсувати ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 141, 258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд -
Позов Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» 12616,19 грн. - заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання, 1200,56 грн. - інфляційних витрат, 473,51 грн. - три відсотки річних за прострочення основного зобов'язання, а всього 14290,26 грн.
У задоволенні вимог Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з теплопостачання - відмовити
Судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору у розмірі 3028 грн. компенсувати Обласному комунальному підприємству «Миколаївоблтеплоенерго» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня оголошення судового рішення.
Позивач: Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго», місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 5-а, код ЄДРПОУ 31319242.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Головуючий суддя І.О.Притуляк