65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"07" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2150/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2150/25
за позовом: Фізичної особи-підприємця Камінського Володимира Анатолійовича ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Державного підприємства «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» (вул. 40-річчя Перемоги, № 27-А, смт. Таїрове, Одеський р-н, Одеська обл., 65496)
про стягнення 1 189 855,84 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
02.06.2025 Фізична особа-підприємець Камінський Володимир Анатолійович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова», в якій просить суд:
- стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 119500,00 грн, суму інфляційних нарахувань в розмірі 20013,30 грн, пеню в розмірі 71512,27 грн, 3% річних за користування чужими грошовими коштами 6875,34 грн у зв'язку з неналежним виконанням договору № 1 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 23.06.2023;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 722170,00 грн, суму інфляційних нарахувань в розмірі 86553,27 грн, пеню 20% від суми боргу в розмірі 144443,40 грн, 3% річних за користування чужими грошовими коштами 18788,26 грн у зв'язку з неналежним виконанням договору № 1 суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 21.06.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору № 1 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 23.06.2023 орендодавець 26.06.2023 передав, а орендар прийняв у оренду комбайн зернозбиральний б/у Claas Lexion 480, та 15.07.2023 вказана техніка була повернута позивачу, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі.
При цьому, як зауважує позивач, між сторонами додатково укладено акт № 1 від 17.07.2023 про прийняття-передачу наданих послуг до договору № 1 від 23.06.2023, з якого вбачається, що в період з 26.06.2023 по 15.07.2023 ФОП Камінський В.А. передав, а орендар прийняв послуги з оренди комбайна зернозбирального CLAAS LEXION 480 з екіпажем. Так, за період оренди комбайна відповідачу надані послуги по обмолоту зернобобових культур на площі 457 га на загальну суму 685500,00 грн, які відповідачем сплачені лише частково в сумі 566000,00 грн, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість в розмірі 119500,00 грн.
Крім того, як вказує позивач, на виконання умов договору суборенди № 1 від 21.06.2024 ФОП Камінський В.А., як орендар, 22.06.2024 передав суборендарю техніку - комбайн зернозбиральний Caterpillar Lexion 580R, а 14.07.2024 вказана техніка була повернута суборендарем орендарю, про що також складені відповідні акти приймання-передачі.
Разом з тим, як додає позивач, між сторонами був укладений акт, в якому зазначено, що в період з 22.06.2024 по 14.07.2024 орендар передав, а суборендар прийняв послуги з суборенди комбайна зернозбирального Caterpillar Lexion 580R та у вказаний період були надані послуги по обмолоту зернових та бобових культур на площі 478 га загальною вартістю 724170,00 грн.
За ствердженням позивача, відповідач сплатив на його користь лише 2000,00 грн, а відтак, відповідач не в повному обсязі сплатив грошові кошти за надані послуги, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість у розмірі 722170,00 грн. Загальна сума боргу, за розрахунком позивача, складає 841670,00 грн
Оскільки наразі зобов'язання відповідача з оплати послуг є невиконаним, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача також пеню, штраф, інфляційні втрати та 3% річних.
Відповідач у відзиві на позов (21244/25 від 04.07.2025) визнав розмір наявної заборгованості за вказаними договорами та підтвердив, що послуги були надані в повному обсязі. Проте, відповідач зазначив, що, як свідчить зміст договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 1 від 23.06.2023, сторонами не було погоджено відповідальності відповідача у вигляді нарахування пені за порушення строків оплати орендної плати, а також не визначено її розмір, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача такої міри відповідальності як пеня. Отже, відповідач вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за договором № 1 від 23.06.2023 в загальній сумі 71512 грн, нарахованої на підставі ст.ст. 230, 231 ГК України, є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Також, відповідач наголосив, що не погоджується із нарахуванням позивачем пені за договором № 1 від 21.06.2024, оскільки умовами вказаного договору чітко визначено, що ДП ДГ «Таїровське» виступає в якості суборендаря, а не орендаря. В свою чергу, відповідно до п. 8.5. договору якщо орендар порушив термін оплати більш ніж на 100 днів, то в такому випадку він сплачує штраф в розмірі 20%.
На думку відповідача, така редакція договору була запропонована безпосередньо позивачем і, скоріш за все носила характер копіювання з основного договору оренди, однак оскільки відповідальність суборендаря в розмірі 20% не передбачалась договором, то відповідно і була підписана в даній редакції.
Відтак, на переконання відповідача, оскільки зміни у п. 8.5. договору не вносились, то відповідно застосування штрафних санкцій у розмірі 20% від суми простроченого зобов'язання до суборендаря застосовані бути не можуть, а тому вимога щодо стягнення 144443 грн пені у розмірі 20% за договором суборенди № 1 від 21.06.2024 задоволенню не підлягає.
Позивач у відповіді на відзив (вх. № 22624/25 від 17.07.2025) не погодився із твердженням відповідача, вважає доводи необґрунтованими, непідтвердженими доказами та формальними, оскільки, окрім іншого, якщо сторони домовилися про всі істотні умови, договір вважається укладеним.
На переконання позивача, пропозицію щодо укладеного договору було прийнято відповідачем у тій редакції, яка чинна на даний момент та будь-яких належних доводів, які б свідчили про не укладення договору або підстав для відмови судом у застосуванні штрафних санкцій у розмірі 20% від суми простроченого зобов'язання, відповідачем не наведено, а тому позивач вважає за необхідне їх застосувати.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2025 позовна заява вх.№ 2198/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.06.2025 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Камінського Володимира Анатолійовича (вх. № 2198/25 від 02.06.2025) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.
16.06.2025 до суду від Фізичної особи-підприємця Камінського Володимира Анатолійовича надійшла заява (вх.№ 18918/25) про виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, із змісту якої вбачається фактичне усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 06.06.2025 та додані відповідні документи.
20.06.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№2198/25 від 02.06.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2150/25. Постановлено справу № 916/2150/25 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "10" липня 2025 року об 11:20 год.
01.07.2025 від позивача надійшов до суду супровідний лист (вх. № 20759/25), до якого було додано копії актів звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.2023 по 21.05.2025, підписаних між сторонами.
Того ж дня, ФОП Камінський В.А. звернувся до суду із заявою (вх. № 20777/25 від 01.07.2025) про розгляд справи без участі позивача за наявними в матеріалах справи документами. Також, зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
04.07.2025 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 21244/25), в якому, серед іншого, просив здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача. Того ж дня, відповідачем було подане клопотання (вх. № 21251/25 від 04.07.2025) про долучення до матеріалів справи доказів відправлення відзиву з додатками позивачу. Відзив був прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.
10.07.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/2150/25 на "31" липня 2025 року о 10:40 год.
14.07.2025 відповідач надав до суду заяву (вх. № 22195/25), якою просив здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача та зазначив, що викладену у відзиві позицію підтримує в повному обсязі.
17.07.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 22624/25), яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї доказами.
25.07.2025 позивач також надав до суду заяву (вх. № 23539/25) про розгляд справи без його участі за наявними в матеріалах справи документами.
Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 у справі № 916/2150/25 на 31.07.2025 о 10:40 год., не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Цісельського О.В. у період з 31.07.2025 по 07.08.2025 включно на лікарняному.
08.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/2150/25 за ініціативою суду на 30 днів та підготовче засідання у справі № 916/2150/25 призначено на "02" вересня 2025 року о 10:40 год.
02.09.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу № 916/2150/25 до судового розгляду по суті на "07" жовтня 2025 року об 11:40 год.
Позивач - ФОП Камінський Володимир Анатолійович, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направив, неодноразово звертався до суду із заявами про розгляд справи без його участі та зазначав, що заявлений позов підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач - ДП «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву скористався, також просив розглянути справу за відсутності представника за наявними в ній матеріалами, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.
Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.
Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, учасники справи є користувачами ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».
Ухвали суду були надіслані позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд» та відповідно доставлені їм, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку документу до електронного кабінету.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного та своєчасного повідомлення учасників справи про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, суд вважає, що учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які позивач посилався під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 07.10.2025 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України було підписано скорочене рішення суду без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
23.06.2023 між Фізичною особою-підприємцем Камінським Володимиром Анатолійовичем (орендодавець, позивач, ФОП Камінський В.А.) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Таїровське» (орендар, відповідач, ДП «ДГ «Таїровське») укладено договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 1 (надалі - договір оренди № 1), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві в строкове платне користування транспортні засоби та самохідні машини чи механізми (далі - техніка) разом із обслуговуючим персоналом (далі - екіпажем), а орендар зобов'язується прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.
За приписами п. 1.2 договору оренди № 1 ознаки техніки, її характеристики тощо, в розрізі кожної одиниці відображаються в Додатку № 1 до цього договору.
Управління (керування) технікою, що передається у користування орендареві за цим договором, її технічне обслуговування в процесі експлуатації за цільовим призначенням провадяться екіпажем орендодавця, при чому екіпаж не припиняє трудових відносин із орендодавцем та не вступає у трудові відносини з орендарем (п. 1.4. договору оренди № 1).
Положеннями п.п. 3.1., 4.1. договору оренди № 1 встановлено, що передача техніки в оренду здійснюється сторонами за актом приймання-передачі. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється печатками орендаря та орендодавця (за наявності у орендодавця печатки). Техніка вважається переданою в оренду з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі.
Згідно з п. 5.1 договору оренди № 1 орендна плата за договором становить загальну вартість наданих послуг з оренди, сплачених орендарем орендодавцеві протягом дії договору на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, та додатку до договору, та розраховується за одну добу оренди однієї одиниці техніки.
В п.п. 5.2. - 5.5. договору оренди № 1 передбачено, що орендна плата визначається в акті приймання-передачі наданих послуг, що підписується сторонами протягом 5 робочих днів після кожних 5 робочих днів оренди техніки. Виплата орендної плати проводиться протягом 10 банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг. Орендар має право достроково сплатити орендну плату на користь орендодавця. Орендар має право здійснити попередню оплату, яка здійснюється на підставі виставленого орендодавцем рахунку.
Розрахунки за цим договором здійснюються в національній грошовій одиниці України (гривня) через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним в Україні законодавством для безготівкових розрахунків. Під «банківським днем» у цьому договорі розуміється будь-який день (за винятком неділі чи офіційного неробочого дня), коли працюють банки, що обслуговують сторін.
Пунктом 5.8 договору оренди № 1 визначено, що остаточний розрахунок за даним договором здійснюється на підставі акту приймання-передачі наданих послуг з оренди, що оформлюється протягом 5 календарних днів з моменту закінчення терміну оренди.
Підпунктом 6.3.1. пункту 6.3. договору оренди № 1 передбачене право орендодавця отримувати орендну плату згідно умов договору.
Відповідно до п. 7.1. договору оренди № 1 сторони дійшли згоди, що після закінчення строку оренди орендар зобов'язаний протягом двох (днів) діб повернути техніку орендодавцю за актом приймання-передачі.
За приписами п. 8.1. договору оренди № 1 у разі порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
В пункті 9.1. договору оренди № 1 передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Додатком № 1 до договору є перелік техніки, що передається в оренду, зокрема, комбайн зернозбиральний марки Claas Lexion 480, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Вказаний договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 1 від 23.06.2023 та разом із додатком до нього підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток сторін договору.
Із наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі від 26 червня 2023 до договору оренди № 1 вбачається, що ФОП Камінський Володимир Анатолійович передав, а Державне підприємство «Дослідне господарство «Таїровське» прийняло в оренду (тимчасового платного коритування) наступну техніку: комбайн зернозбиральний марки Claas Lexion 480, заводський номер НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , що належить власнику на підставі свідоцтва про держреєстрацію серія НОМЕР_3 , в нормальному технічному стані і повністю придатну для використання за її цільовим призначенням.
В свою чергу, актом приймання-передачі від 15.07.2023 підтверджується, що ДП «ДГ «Таїровське» повернуло ФОП Камінському В.А., а останній прийняв з оренди вищеописану техніку також в нормальному технічному стані і повністю придатну для використання за її цільовим призначенням.
Із матеріалів справи вбачається, що 17 липня 2023 року між ФОП Камінським В.А. та ДП «Дослідне господарство «Таїровське» підписаний акт № 1 прийняття-передачі наданих послуг до договору оренди № 1, відповідно до п. 1 якого сторони зазначили, що в період з 26.06.2023 по 15.07.2023 орендодавець передав, а орендар прийняв послуги з оренди комбайна зернозбирального Claas Lexion 480 з екіпажем. За період оренди комбайна були надані послуги по обмолоту зернобобових культур на площі 457 га, вартість обмолоту одного гектара становить 1500 грн без ПДВ.
Пунктами 2-4 даного акту визначено, що загальна сума наданих послуг становить 685500,00 грн без ПДВ. Підписанням цього акту сторони підтверджують факт належного надання послуг орендодавцем відповідно до договору. Орендар не має зауважень чи заперечень та будь-яких претензій до орендодавця стосовно наданих послуг, вказаних у п. 1 цього акту. Того ж дня ФОП Камінським В.А. оформлено рахунок-фактуру № 1 на оплату вказаних послуг в розмірі 685500,00 грн.
Даний акт № 1 прийняття-передачі наданих послуг від 17.07.2023 також підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток сторін договору.
З наданої до суду копії виписки АТ «ОТП Банк» по рахунку позивача, судом встановлено, що відповідачем частково сплачено вартість послуг оренди сільськогосподарської техніки за договором оренди № 1 від 23.06.2023, що нарахована відповідно до п. 2 акту № 1 прийняття-передачі наданих послуг, а саме здійснено оплату на суму 566000,00 грн. Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором становить 119500,00 грн.
Окрім того, 21.06.2024 між ФОП Камінським Володимиром Анатолійовичем (орендар) та ДП «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» (суборендар) укладено договір суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 1 (надалі - договір суборенди № 1), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендар зобов'язується передати суборендареві в строкове платне користування транспортні засоби та самохідні машини чи механізми (далі - техніка) разом із обслуговуючим персоналом (далі - екіпажем), а суборендар зобов'язується прийняти техніку орендаря та сплачувати орендареві орендну плату за її використання.
За приписами п. 1.2 договору суборенди № 1 ознаки техніки, її характеристики тощо, в розрізі кожної одиниці відображаються в Додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до п. 1.3. договору суборенди № 1 орендар гарантує, що володіє повним обсягом цивільної правоздатності для виконання робіт, що є предметом договору. Техніка належить на праві приватної власності ТОВ «Агролайф БЦ». Техніка знаходиться у тимчасовому платному володінні і користуванні орендаря на підставі договору оренди № 2024/1 від 19.06.2024, згідно якого (яких) орендар має право передавати техніку в суборенду. Власник техніки попередньо надав на це свою згоду.
Управління (керування) технікою, що передається у користування суборендареві за цим договором, її технічне обслуговування в процесі експлуатації за цільовим призначенням провадяться екіпажем орендодавця, при чому екіпаж не припиняє трудових відносин із орендарем та не вступає у трудові відносини з суборендарем. Орендар має право постійно керувати технікою в тому числі обробляти площі суборендаря, збирати врожаї проводити обмолот зернобобових культур (п. 1.4. договору суборенди № 1).
Положеннями п.п. 3.1., 4.1. договору суборенди № 1 встановлено, що передача техніки в оренду здійснюється сторонами за актом приймання-передачі. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється печатками суборендаря та орендаря (за наявності у орендаря печатки). Техніка вважається переданою в суборенду з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.
Згідно з п. 5.1 договору суборенди № 1 суборендна плата за договором становить загальну вартість наданих послуг з оренди, сплачених суборендарем орендареві протягом дії договору та до повної оплати послуг після закінчення дії договору на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, та розраховується за загальну кількість обмолочених гектарів що вказується в акті приймання-передачі наданих послуг де вартість обмолоту (збирання врожаю) одного гектара становить 1515 грн без ПДВ.
В п.п. 5.2. - 5.5. договору суборенди № 1 передбачено, що суборендна плата визначається в акті приймання-передачі наданих послуг, що підписується сторонами протягом 5 робочих днів, після кожних 5 робочих днів оренди техніки. Виплата орендної плати проводиться протягом 10 банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг. Орендар має право достроково сплатити орендну плату на користь орендаря. Суборендар має право здійснити попередню оплату, яка здійснюється на підставі виставленого орендарем рахунку.
Розрахунки за цим договором здійснюються в національній грошовій одиниці України (гривня) через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним в Україні законодавством для безготівкових розрахунків. Під «банківським днем» у цьому договорі розуміється будь-який день (за винятком неділі чи офіційного неробочого дня), коли працюють банки, що обслуговують сторін.
Пунктом 5.8 договору суборенди № 1 визначено, що остаточний розрахунок за даним договором здійснюється на підставі акту приймання-передачі наданих послуг з оренди, що оформлюється протягом 5 календарних днів з моменту закінчення терміну оренди.
Умовами п/п 6.2.1. п. 6.2. договору суборенди № 1 встановлений обов'язок суборендаря своєчасно сплачувати орендну плату.
Підпунктом 6.3.1. пункту 6.3. договору оренди № 1 передбачене право орендаря отримувати орендну плату згідно умов договору.
Відповідно до п. 7.1. договору суборенди № 1 сторони дійшли згоди, що після закінчення строку оренди суборендар зобов'язаний протягом двох (днів) діб повернути техніку орендарю за актом приймання-передачі.
За приписами п. 8.1. договору суборенди № 1 у разі порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Положеннями п. 8.5. договору суборенди № 1 сторони погодили, що у випадку несвоєчасної сплати суборендних платежів суборендар сплачує на користь орендаря пеню у розмірі потрійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожен день прострочення. Якщо орендар порушив термін оплати більш ніж на 100 днів, то в такому випадку він сплачує штраф в розмірі 20% від суми боргу з дня дати підписання акта приймання-передачі надання послуг.
В пункті 9.1. договору суборенди № 1 передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Додатком № 1 до договору є перелік техніки, що передається в оренду, зокрема, комбайн зернозбиральний марки Caterpillar Lexion 580R, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Вказаний договір суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 1 від 21.06.2024 разом із додатком до нього підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток сторін договору.
22.06.2024 сторонами на виконання п. 3.1. договору суборенди № 1 складено акт приймання-передачі, за умовами якого ФОП Камінський В.А. передав, а ДП «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» прийняло в оренду (тимчасове платне користування) наступну техніку: комбайн зернозбиральний Caterpillar Lexion 580R, заводський номер НОМЕР_5 , державний номер: НОМЕР_4 .
14.07.2024 суборендар за актом приймання-передачі повернув орендареві, а останній прийняв з оренди орендовану техніку в нормальному технічному стані і повністю придатну для використання за її цільовим призначенням.
14 липня 2024 року між ФОП Камінським В.А. та ДП «Дослідне господарство «Таїровське» підписаний акт № 1 прийняття-передачі наданих послуг до договору суборенди № 1 від 21.06.2024, відповідно до п. 1 якого сторони зазначили, що в період з 22.06.2024 по 14.07.2023 орендар передав, а суборендар прийняв послуги з суборенди комбайна зернозбирального Caterpillar Lexion 580R. За період суборенди комбайна були надані послуги по обмолоту зернових та бобових культур на площі 478 га, вартість обмолоту одного гектара становить 1515 грн без ПДВ.
Пунктами 2-4 даного акту визначено, що загальна сума наданих послуг становить 724170,00 грн без ПДВ. Підписанням цього акту сторони підтверджують факт належного надання послуг орендарем відповідно до договору. Суборендар не має зауважень чи заперечень та будь-яких претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт до орендаря стосовно наданих послуг, вказаних у п. 1 цього акту. Також, ФОП Камінським В.А. оформлено рахунок-фактуру № 1 від 15.07.2024 на оплату вказаних послуг в розмірі 724170,00 грн.
Даний акт № 1 прийняття-передачі наданих послуг від 14.07.2024 також підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток сторін договору.
Судом також встановлено, що відповідач частково виконав обов'язок з оплати наданих послуг за вказаним актом, сплативши лише 2000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 56407513SB від 21.05.2025.
Станом на дату подання позову до суду відповідач не сплатив грошові кошти за надані послуги у розмірі 722170,00 грн.
Окрім того, між сторонами були підписані акти звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.2023 по 21.05.2025, відповідно до яких відповідач погодив існуючу у нього заборгованість за спірними договорами.
Звертаючись до суду із позовом позивач доводить, що Державне підприємство «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» своєчасно зобов'язання за вищеозначеними договорами не виконало, надані позивачем послуги не оплатило, а відтак просить стягнути суму існуючої заборгованості, а також пеню, штраф, інфляційні втрати та 3% річних.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 527 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Статтею 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ст. 774 ЦК України).
Згідно ч. 1, 2 ст. 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.
Згідно із частиною першою статті 805 Цивільного кодексу України управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. У справах про невиконання боржником умов договору оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, якщо таке порушення може мати наслідком припинення права користування земельною ділянкою, що зазначена в аграрній ноті як місце вирощування, збирання, виробництва, переробки, зберігання та/або утримання майбутньої сільськогосподарської продукції, особа, яка передала в користування боржника за аграрною нотою таку земельну ділянку, повинна надати суду докази здійснення нею заходів досудового врегулювання спору, передбачених Законом України «Про аграрні ноти» (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, нормами цивільного права України в розділі «Зобов'язальне право» визначено, що зобов'язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов'язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов'язання, вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов'язання.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору оренди № 1 від 23.06.2023 та договору суборенди № 1 від 21.06.2024, є господарськими зобов'язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом надана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. Сторони досягли всіх істотних умов відносно вказаних видів договорів, тобто встановили їх предмет, визначили орендну плату, порядок здійснення розрахунків, строк дії договору, порядок передання обладнання в оренду та його повернення, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 759 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, вони вважаються укладеними згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.
При цьому, судом встановлено, що в даному випадку укладені між сторонами договори підписано уповноваженими особами, предметом судових розглядів не виступали, недійсним судом не визнавалися, сторонами розірвані не були. Таким чином, укладені між сторонами договори є дійсними, укладеними належним чином та є обов'язковими для виконання сторонами.
Відтак, суд установив наявність договірних правовідносин між сторонами, згідно з якими позивач як орендар зобов'язується передати у тимчасове, строкове, платне користування сільськогосподарську техніку, яку відповідач як орендар/суборендар приймає для здійснення господарської діяльності, а саме збирання врожаю сільськогосподарських культур.
Договір найму транспортного засобу є одним із різновидів договору найму, на який розповсюджуються загальні норми, які регулюють відносини найму, зокрема, частини першої статті 762 Цивільного кодексу України, яка передбачає справляння з наймача плати у розмірі, встановленому договором найму, за найм (оренду) майна.
Факт передачі сільськогосподарської техніки з екіпажем позивачем підтверджується актами приймання-передачі від 26.06.2023 та 22.06.2024 відповідно, що є належними доказами виконання зобов'язань позивача.
Повернення техніки відповідачем після збору врожаю підтверджується актами приймання-передачі від 15.07.2023 та 14.07.2024.
Розмір орендної плати за користування технікою визначено в актах приймання-передачі наданих послуг від 17.07.2023 та 14.07.2024, які підписані, зокрема з боку відповідача чинним керівником, а також скріплені печатками сторін, що свідчить про їх юридичну силу.
Враховуючи умови п. 5.3 спірних договорів, кінцевим строком здійснення оплати послуг з орендної плати:
- за актом № 1 прийняття-передачі наданих послуг від 17.07.2023 до договору № 1 від 23.06.2023 є 28.07.2023;
- за актом № 1 приймання-передачі наданих послуг від 14.07.2024 до договору суборенди № 1 від 21.06.2024 є 25.07.2024.
Отже, з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення оплати за надані позивачем послуги суборенди сільськогосподарської техніки відповідно до означених судом актів є таким, що настав.
Відтак, за висновками суду в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що позивачем були надані в повному обсязі послуги з оренди сільськогосподарської техніки, що підтверджується відповідними актами наданих послуг, копії яких додані до матеріалів справи. Означені акти надання послуг, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог та які описані судом вище, містять підписи та відбитки печаток позивача та відповідача, що свідчить про прийняття відповідних послуг без зауважень та заперечень відповідачем та належне виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеними між сторонами правочинами. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Підписання відповідачем зазначених актів свідчить про підтвердження ним зобов'язань щодо оплати вартості наданих послуг з оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем. Проте, відповідач свої зобов'язання в частині оплати послуг належним чином не виконав, лише частково розрахувавшись за надані позивачем послуги оренди сільськогосподарської техніки на суму 566000,00 грн за договором оренди № 1 від 23.06.2023 та на суму 2000,00 грн за договором суборенди № 1 від 21.06.2024.
Разом з тим, доказів здійснення оплати за надані послуги відповідачем до матеріалів справи не надано, що свідчить про порушення ним договірного зобов'язання щодо своєчасного проведення розрахунків. Таким чином, факт наявності заборгованості перед позивачем у загальному розмірі 841670,00 грн є доведеним, яка не оспорюється відповідачем та визнається ним.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 71512,27 грн за неналежне виконання договору № 1 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 23.06.2023 суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (часткова несплата орендних платежів) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Так, в обґрунтування підстав для нарахування пені позивач послався на положення статей 230, 231 ГК України.
Наразі господарський суд зауважує, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір. Законом, у даному випадку, не передбачено розмір штрафних санкцій, таким чином підлягають застосуванню штрафні санкції, передбачені договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Як свідчить зміст договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 1 від 23.06.2023, сторонами не було погоджено відповідальності відповідача у вигляді нарахування пені за порушення строків оплати орендної плати, також не визначено її розмір.
Згідно з приписами ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Так, сторонами по справі не було вчинено письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 1 від 23.06.2023, у вигляді пені.
З врахуванням встановлених судом обставин та визначених позивачем підстав до стягнення з відповідача пені суд зазначає, що в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19 викладено правову позицію, що за змістом положень ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
З врахуванням наведеного суд зазначає, що можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язання пов'язується з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчо врегульованого розміру таких санкцій.
При цьому приписами ч. 6 ст. 231 ГК України визначено можливість встановлення у відсотках до облікової ставки НБУ розміру санкцій за порушення грошових зобов'язань як одиницю вимірювання таких санкцій. Однак, саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним між сторонами договором. В іншому випадку таке нарахування призведе до порушення принципу свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати жодних санкцій за порушення строку виконання зобов'язання, в тому числі і грошового. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
Таким чином, господарський суд зазначає, що оскільки умовами договору № 1 від 23.06.2023 не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов'язання, відповідно відсутні підстави для застосування до відповідача такої міри відповідальності як пеня.
Відтак, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за договором № 1 від 23.06.2023 в загальній сумі 41512,27 грн., нарахованої на підставі ст. 230 та ст. 231 ГК України, є необґрунтованою та безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.
Крім того позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 20% в сумі 144443,40 грн, інфляційні втрати у загальному розмірі 106566,57 грн та 3% річних у загальному розмірі 25663,60 грн.
Отже неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення своєчасної виплати орендної плати за користування технікою підтверджено матеріалами справи, а тому у позивача наявні підстави для заявлення до стягнення з відповідача штрафу, а також передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України коштів.
Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З огляду на вимоги частин першої та другої статті 2, частини п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Водночас судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок прострочення за актом № 1 від 17.07.2023, оскільки враховуючи умови договору оренди № 1 від 23.06.2023, які передбачають виплату орендної плати протягом 10 банківських днів після підписання акта приймання-передачі наданих послуг, а також положення статей 253, 254 Цивільного кодексу України, строк оплати за вказаним актом закінчився 28.07.2023, прострочення настало з 29.07.2023.
Так само судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок прострочення за актом № 1 від 14.07.2024, оскільки враховуючи умови договору суборенди № 1 від 21.06.2024, які також передбачають виплату орендної плати протягом 10 банківських днів після підписання акта приймання-передачі наданих послуг, а також положення статей 253, 254 Цивільного кодексу України, строк оплати за вказаним актом закінчився 25.07.2024, прострочення настало з 26.07.2024.
Суд здійснивши обрахунок відповідних сум в межах правильного періоду, з урахуванням відповідно встановлених обставин справи, встановив, що за прострочення виконання грошового зобов'язання за актом № 1 від 17.07.2023 сума 3 % річних становить 6551,22 грн, інфляційні втрати- 21540,80 грн.
Перевіривши також розрахунки позивача за актом № 1 від 14.07.2024 в межах правильного періоду, з урахуванням відповідно встановлених обставин справи, встановив, що за прострочення виконання грошового зобов'язання за вказаним актом сума 3 % річних становить 18077,93 грн, а інфляційні втрати- 86553,27 грн.
З огляду на вказане, оскільки обрахований судом арифметично правильний розмір 3% річних та інфляційних втрат складає 24629,15 грн та 108094,07 грн відповідно, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають частковому задоволенню, відповідно, у розмірах встановлених судом, тоді як вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Отже, враховуючи, що нарахування позивачем даних сум, у зв'язку з порушенням умов спірних договорів не суперечать нормам діючого законодавства України, розрахунки виконані позивачем частково вірно, з огляду на допущену помилку під час визначення дати виникнення обов'язку оплатити борг, в зв'язку з чим, судом підлягає стягненню з відповідача 24629,15 грн 3% річних та 106566,57 грн втрат від інфляції.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з п. 8.5. договору суборенди № 1 від 21.06.2024, у випадку несвоєчасної сплати суборендних платежів суборендар сплачує на користь орендаря пеню у розмірі потрійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожен день прострочення. Якщо орендар порушив термін оплати більш ніж на 100 днів, то в такому випадку він сплачує штраф в розмірі 20% від суми боргу з дня дати підписання акта приймання-передачі надання послуг.
Отже, ураховуючи те, що положення пункту 8.5. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, і є правовим наслідком прострочення виконання зобов'язання з вини відповідача, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу підлягає задоволенню частково в розмірі 144434,00 грн, виходячи з суми боргу - 722170,00 грн, яка визнана судом обґрунтованою за результатом дослідження доказів по справі.
Необґрунтованими є доводи відповідача про те, що відповідальність суборендаря в розмірі 20% не передбачалась договором та відповідні штрафні санкції до відповідача застосовані бути не можуть, так як судом було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ДП «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова» беззастережно схвалило та прийняло умови договору суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 1 від 21.06.2024 до виконання, та у подальшому на відповідних ухвалених та узгоджених умовах такого правочину підприємством здійснювалось виконання такого договору, зокрема шляхом підписання безпосередньо договору та скріплення його печаткою, підписання додатку № 1 та прийняття без зауважень та заперечень техніку в тимчасове користування на підставі акта приймання-передачі техніки в оренду від 22.06.2024.
Суд також наголошує, що при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права.
Дослідивши умови та положення договору суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 1 від 21.06.2024, суд зазначає, що такий договір відповідає чинному законодавству України. Визнання в судовому порядку окремих пунктів договору як таких, що не відповідають приписам законодавства, матеріали справи не містять.
Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги умови договору суборенди, суд приходить до висновку, що ним встановлений саме обов'язок відповідача по сплаті орендної плати за період користування сільськогосподарською технікою. В свою чергу, умовами договору суборенди не передбачено жодних зобов'язань позивача зі сплати коштів на користь відповідача та відповідно і строків здійснення оплати будь-яких платежів. Відтак, в даному випадку, у позивача не виникає і можливості порушення термінів оплати більш ніж на 100 днів, тоді як на суборендаря, який користується майном, пунктом 5.3. договору суборенди покладений обов'язок здійснити на користь орендаря протягом 10 банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг виплату орендної плати.
Водночас, відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму, а тому, на переконання суду, в даному випадку відповідач фактично виступає орендарем, а позивач - орендодавцем, а редакція п. 8.5. договору суборенди ймовірно дійсно помилково була викладена таким чином внаслідок копіювання з попереднього або основного договору оренди.
Відтак, твердження відповідача викладені у відзиві на позов щодо безпідставності заявлених позивачем вимог по стягненню 10% штрафу суд оцінює критично, оскільки такі вимоги позовної заяви відповідають умовам погодженого та підписаного сторонами договору суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем №1 від 21.06.2024 та узгоджуються з нормами діючого законодавства України, тому вказані доводи відповідача з наведених ним підстав суд визнає необґрунтованими і відхиляє.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні судом із наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, що полягало у неналежному виконанні відповідачем умов договору № 1 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 23.06.2023 та договору № 1 суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 21.06.2024, а, отже, про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на встановлені судом помилки щодо визначення початку прострочення виконання зобов'язання відповідачем.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача коштів за надані позивачем за спірними договорами послуг з оренди сільськогосподарської техніки, підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає частковому задоволенню в загальній сумі 1117299,72 грн заборгованості, в т.ч.: 841670,00 грн - основна заборгованість за договорами, 24629,15 грн - 3% річних, 106566,57 грн - інфляційні втрати та 144434,00 грн - штраф.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог в сумі 16759,50 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова (вул. 40-річчя Перемоги, № 27-А, смт. Таїрове, Одеський р-н, Одеська обл., 65496, код ЄДРПОУ 13916781) на користь Фізичної особи-підприємця Камінського Володимира Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) суму основної заборгованості в розмірі 841 670 (вісімсот сорок одна тисяча шістсот сімдесят) грн 00 коп, штраф в розмірі 144 434 (сто сорок чотири тисячі чотириста тридцять чотири) грн 00 коп, 3% річних в розмірі 24 629 (двадцять чотири тисячі шістсот двадцять дев'ять) грн 15 коп, інфляційні втрати в розмірі 106 566 (сто шість тисяч п'ятсот шістдесят шість) грн 57 коп та судовий збір в розмірі 16 759 (шістнадцять тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять) грн 50 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст. 327 ГПК України.
Повне рішення складено 17 жовтня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський