25 вересня 2025 року Справа № 915/1189/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника прокуратури: Григорян Е.Р.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача-1: не з'явився,
представника відповідача-2: не з'явився,
представника відповідача-3: Коваленко О.Л.,
представника відповідача-4: не з'явився,
представника третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури,
в інтересах держави
до відповідача-1: Миколаївської районної державної адміністрації,
відповідача-2: Коблівської сільської ради,
відповідача-3: фізичної особи-підприємця Полякової Наталії Григорівни,
відповідача-4: Товариство з обмеженою відповідальністю “Аеліта Ленд»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України»,
про: усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконними та скасування розпорядження, рішення, недійсними договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності, демонтажу (знесення) паркану,-
Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської районної державної адміністрації, як правонаступника Березанської районної державної адміністрації, Коблівської сільської ради, фізичної особи-підприємця Полякової Наталії Григорівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України», з такими вимогами:
- усунути перешкоди державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 12.12.2007 №1477, яким затверджено проект землеустрою та надано приватному підприємцю Поляковій Наталії Григорівні в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 1 га, із земель Державного підприємства “Очаківське лісомисливське господарство», під розміщення бази відпочинку за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;
- усунути перешкоди державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним та скасування рішення Коблівської сільської ради від 01.06.2012 №22 в частині затвердження звіту експертної грошової оцінки та продажу приватному підприємцю Поляковій Наталії Григорівні земельної ділянки площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по пр.Курортному, 49/1 у селі Коблеве;
- усунути перешкоди державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсним укладеного 26.06.2012 між Коблівською сільською радою та Поляковою Наталією Григорівною договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по пр.Курортному, 49/1 у селі Коблево та припинити право власності, яке 22.09.2015 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про що вчинено запис №11362249;
- усунути перешкоди державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсним виданого Поляковій Наталії Григорівні свідоцтва про право власності від 09.11.2010 на будинок сторожки площею 49,88 кв.м по пр.Курортному, 49/1 у селі Коблево;
- усунути перешкоди державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця Полякової Наталії Григорівни знести (демонтувати) бетонний паркан на земельній ділянці площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по пр.Курортному, 49/1 у селі Коблево;
- усунути перешкоди державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця Полякової Наталії Григорівни повернути державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по пр.Курортному, 49/1 у селі Коблево.
Ухвалою суду від 07.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 06.11.2024. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
До того ж, ухвалою суду від 04.10.2024 задоволено заяву першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури б/н від 02.10.2024 про забезпечення позову. Заборонено суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України проводити реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно земельної ділянки площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450, у тому числі внаслідок її поділу чи об'єднання з іншими ділянками. Заборонено Поляковій Наталії Григорівні укладати договори щодо земельної ділянки площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.
06.11.2024 судом відкладено підготовче засідання на 05.12.2024 у зв'язку з неявкою учасників справи.
Відповідач-3 - ФОП Полякова Н.Г. у відзиві від 25.11.2024 заперечує проти задоволення вимог прокурора.
02.12.2024 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-3.
05.12.2024 судом відкладено підготовче засідання на 14.01.2025.
Ухвалою суду від 14.01.2025 залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеліта Ленд». Розгляд справи відкладено на 12.02.2025.
Відповідач-1 - Миколаївська райдержадміністрація у письмових заявах просила провести розгляд справи без участі її представника за наявними у справі матеріалами.
12.02.2025 судом відкладено підготовче засідання на 10.03.2025 за клопотанням відповідача-4.
Відповідач-4 - ТОВ «Аеліта Ленд» у відзиві від 10.03.2025 заперечує проти задоволення вимог прокурора.
10.03.2025 судом відкладено підготовче засідання на 09.04.2025.
12.03.2025 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-4.
09.04.2025 судом відкладено підготовче засідання на 07.05.2025.
23.04.2025 від прокурора до суду надійшли додаткові письмові пояснення щодо належного способу захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.
07.05.2025 від відповідача-3 до суду надійшли додаткові письмові пояснення по суті спору.
Ухвалою суду від 07.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.06.2025.
Відповідач-3 у письмовій заяві від 02.06.2025 просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності при вирішенні спору у даній справі та відмовити в задоволені позову.
02.06.2025 судом відкладено розгляд справи на 16.07.2025.
Прокурор у письмовій заяві від 08.07.2025 просить суд визнати поважними у даній справі причини пропуску строку звернення з позовом до суду.
16.07.2025 та 07.08.2025 судом відкладався розгляд справи відповідно на 07.08.2025 та 25.09.2025.
У судове засідання 25.09.2025 відповідачі - Миколаївська райдержадміністрація, Коблівська сільрада та ТОВ “Аеліта Ленд», явку повноважних представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Відповідачі - Миколаївська райдержадміністрація та Коблівська сільрада відзиву на позовну заяву до суду не подали, вимоги та доводи прокурора не спростували.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ДСГП “Ліси України», явку повноважного представника у судове засідання 25.09.2025 не забезпечило, про час та місце розгляду справи повідомлене належним чином, причини неявки суду не повідомило, письмових пояснень щодо позову до суду не подало.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом також враховано, що явка представників учасників справи не визнавалась судом обов'язковою.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників відповідачів - Миколаївської райдержадміністрації, Коблівської сільради, ТОВ “Аеліта Ленд» та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ДСГП “Ліси України».
Представник прокуратури підтримав в повному обсязі вимоги з урахуванням додаткових письмових пояснень щодо належного способу захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.
Представник відповідача-3 - ФОП Полякової Н.Г. заперечував проти задоволення вимог прокурора з підстав наведених у відзиві та письмовій заяві про застосування строків позовної давності.
У судовому засіданні 25.09.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 25.09.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі «Бараона проти Португалії» 1987 року Суд відзначив: «Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів». Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов'язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами».
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов'язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями.
З початку військової агресії російської федерації проти України активні бойові дії ведуться на території Миколаївської області та міста Миколаєва. Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги і планові, аварійні та екстрені відключення електроенергії по місту Миколаєву, Господарський суд Миколаївської області, працюючи з обмеженнями у здійсненні правосуддя, не мав об'єктивної можливості для повноцінного розгляду справи №915/759/24, в межах строку передбаченого Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно, справа розглянута судом в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення спору.
Дослідивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд встановив наступні обставини.
Розпорядженням №1477 від 12.12.2007 Березанської райдержадміністрації, правонаступником якої є Миколаївська райдержадміністрація, затверджено проект землеустрою та надано приватному підприємцю Поляковій Наталії Григорівні в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 1 га із земель Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», з них: 0,2961 га пасовищ, 0,6524 га лісів та інших лісокритих площ та 0,0515 га відкриті заболочені землі, для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільради Березанського району Миколаївської області.
14.12.2007 між Березанською райдержадміністрацією та ОСОБА_1 на підставі вказаного розпорядження укладено договір оренди землі, який 21.12.2007 зареєстрований в Березанському районному реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП Центр Державного земельного кадастру за №040700700093.
У подальшому, рішенням Коблівської сільради №22 від 01.06.2012 затверджено звіт експертної грошової оцінки та продано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по АДРЕСА_1 для рекреаційного призначення під розміщення та обслуговування бази відпочинку.
26.06.2012 між Коблівською сільрадою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по АДРЕСА_1 .
22.09.2015 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №11362249 про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по АДРЕСА_1 .
29.03.2021 в рамках зведеного виконавчого провадження №63961110 Державним підприємством «СЕТАМ» проведено електронні торги з реалізації нерухомого майна -земельної ділянки площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по АДРЕСА_1 .
Відповідно до протоколу про проведені електроні торги №531865 від 29.03.2021 переможцем визнано - ТОВ «Аеліта Ленд».
13.04.2021 у виконавчому проваджені №63961110 приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим Артемом Дмитровичем складено акт про проведені електронні торги з реалізації арештованого майна - земельної ділянки площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по АДРЕСА_1 .
При цьому, ТОВ «Аеліта Ленд» не зареєструвало право власності на спірну земельну ділянку. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на час подання позову, право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 зареєстровано за ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор вказує, що спірна земельна ділянка належала до земель держлісфонду та перебувала у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ».
Прокурор вважає, що усупереч вимог законодавства, з перевищенням наданих законом повноважень, Березанською райдержадміністрацією прийнято оскаржуване розпорядження, яким в односторонньому та позасудовому порядку припинено право постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» земельною ділянкою державного лісового фонду площею понад 1 га та передано її в довгострокову оренду зі зміною цільового призначення - для комерційного використання під розміщення бази відпочинку.
Також прокурор зазначає, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством взагалі не передбачались умови, за яких громадянин або фізична особа - підприємець міг би отримати в оренду землі лісогосподарського призначення зі зміною їх цільового призначення.
Крім того, прокурор вказує, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря та на неї встановлені та діють обмеження типу « 01.05.03» - прибережні захисні смуги вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах. Прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню.
Прокурор стверджує, що розпорядження Березанської райдержадміністрації №1477 від 12.12.2007 та рішення Коблівської сільради №22 від 01.06.2012 про надання в оренду та у подальшому продаж у приватну власність Поляковій Н.Г. земельної ділянки державного лісового фонду, розташованої у межах прибережної захисної смуги Чорного моря для забудови комерційними об'єктами, прийняті з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим підлягають визнанню незаконними та скасуванню.
Прокурор вказує, що оскільки на підставі незаконних розпорядження Березанської райдержадміністрації №1477 від 12.12.2007 та рішення Коблівської сільради №22 від 01.06.2012 з Поляковою Н.Г. укладено договір оренди землі від 14.12.2007 та договір купівлі-продажу землі від 26.06.2012, то відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, ст.20 ГК України, ст.152 ЗК України, такі договори підлягають визнанню недійсними. Оскільки підставою для державної реєстрації за Поляковою Н.Г. права власності на спірну земельну ділянку став договір її купівлі-продажу від 26.06.2012, який підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, то відповідне право власності Полякової Н.Г., державну реєстрацію якого вчинено 22.09.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис №11362249), припиняється.
Прокурор вважає, що Полякова Наталія Григорівна та ТОВ «Аеліта Ленд» достовірно знали, де саме розташована спірна земельна ділянка та в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак, проявивши розумну обачність, могли і повинні була знати про те, що така ділянка належить до земель державного лісового фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому не може перебувати у приватній власності та використовуватись під забудову комерційними об'єктами, не пов'язаними з розвитком курорту.
Відповідач-3 - ФОП Полякова Н.Г. заперечуючи проти задоволення вимог прокурора вказує, що вона набула право власності на спірному земельну ділянку в установленому законом порядку. В 2007 році нею були підготовлені всі необхідні документи (технічної документації та проекту землеустрою 2007 року) та спірна земельна ділянка була передана в оренду на 49 років на підставі розпорядження Березанської райдержадміністрації №1477 від 12.12.2007. В 2012 році в установленому законом порядку вона звернулась до Коблівської сільради за викупом та на підставі рішення сесії Коблівської сільради №22 від 01.06.2012 викупила спірну земельну ділянку з розстрочкою платежу за 631000,0 грн. 26.06.2012 був укладений та нотаріально посвідчений договір купівлі продажу. Так як, вартість земельної ділянки була повністю сплачена ФОП Поляковою Н.Г. раніше ніж було встановлено рішенням сільради, Полякова Н.Г. зареєструвала своє право власності на спірну земельну ділянку вже у вересні 2015 року. Водночас, на думку відповідача-3, наданими з боку прокурора до матеріалів справи документами, не підтверджується факт приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.
До того ж, відповідач-3 вказує, що Полякова Н.Г. не є власницею спірної земельної ділянки, бо в 2021 році така земельна ділянка була продана як арештоване майно боржника в межах виконавчого провадження №63961110.
Відповідач-4 - ТОВ «Аеліта Ленд» зазначає, що факт придбання у власність підприємства вказаної земельної ділянки підтверджується актом про проведені електронні торги від 13.04.2021. В подальшому, 15.06.2021 підприємством був отриманий витяг з Державного земельного кадастру про придбану з електронних торгів земельну ділянку з метою подальшого звернення до приватного нотаріуса Березанського районного нотаріального округу Мартинюк Ольги Борисівни для оформлення підприємством свідоцтва про право власності на придбане з торгів майно, але із-за поточної зайнятості нотаріуса Мартинюк О.Б., довгий час документи підприємства, подані нотаріусу для отримання свідоцтва про право власності на майно, придбане з електронних торгів, залишались на розгляді у нотаріуса, а згодом були повернуті підприємству. Право власності підприємства на спірну земельну ділянку залишилось незареєстрованим. Із-за введення з 24.02.2022 на всій території України воєнного стану, у підприємства була відсутня можливість зареєструвати в установленому законом порядку право власності на нове майно. Із-за частих обстрілів Березанського району, більшість установ та організацій були зачинені, банки, нотаріуси в с.Березанка, с.Коблеве не працювали. Оформити в нотаріальному порядку документ на право власності за місцем знаходження майна підприємство можливості немало. Оформити документи на власність у іншого нотаріуса підприємство також не могло, оскільки отримувало відмови. В листопаді 2024 року підприємство знову намагалось отримати документ, який би підтверджував перехід права власності на спірну земельну ділянку до ТОВ «Аеліта Ленд», але цього разу нотаріус відмовив, оскільки 04.10.2024 ухвалою суду було заборонено вчиняти реєстраційні дії щодо цього майна.
Крім того, відповідач-3 - ФОП Полякова Н.Г. у окремій письмовій заяві просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності при вирішенні спору у даній справі та відмовити прокурору в задоволені позову.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Щодо підстав представництва прокуратурою інтересів держави.
Згідно ч.3 ст.23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до положень ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Статтею 14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Прокурор стверджує, що незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх передача в оренду та у подальшому продаж у приватну власність під забудову капітальними об'єктами нерухомості, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
Прокурор вважає, що такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
За твердженням прокурора, питання збереження та відтворення лісів, що розташовані в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, як природних комплексів, є актуальним як для області, так і держави в цілому.
За таких обставин, прокурор вважає, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду та їх передачі у приватну власність, недопущення можливості розпорядження у майбутньому спірною ділянкою не уповноваженим суб'єктом. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом визнання незаконним та скасування рішень, недійсними правочинів щодо спірної ділянки та її повернення державі.
Прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка повністю належить до земель державного лівого фонду, а її власником (розпорядником), відповідно до вимог ст.ст.122, 149 ЗК України на цей час є Миколаївська райдержадміністрація, яка є правонаступником Березанської райдержадміністрації. Тобто, народ України як власник земельних ділянок делегував Миколаївській райдержадміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.
Водночас, прокурор вказує, що саме у результаті прийняття і реалізації розпорядження Березанською райдержадміністрацією, правонаступником якої є Миколаївська райдержадміністрація, спірну земельну ділянку державної форми власності влучено з постійного користування державного лісогосподарського підприємства, надано в оренду з порушенням порядку зміни цільового призначення.
Миколаївська (Березанська) райдержадміністрація є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, не може здійснити такий захист, оскільки сам являється порушником у спірних правовідносинах, а порушення інтересів держави стали наслідком дій та рішень (прийняття оспорюваного розпорядження) зазначеного уповноваженого органу, тому райдержадміністрація прокурором визначена відповідачем за позовом.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Саме такий виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави в суді наявний у спірних правовідносинах, оскільки в особі одного органу - Миколаївської райдержадміністрації поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень ст.122 ЗК України на цей час реалізує права держави щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.
З огляду на це прокурор пред'явив позов як самостійний позивач, що передбачено ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та ст.53 ГПК України.
Зазначені обставини, на думку суду, надають прокурору право звернутися до суду із таким позовом, у зв'язку з відсутністю відповідного компетентного органу, що позбавляє необхідності надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави.
Аналогічних висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 по справі №910/5201/19 та від 11.06.2024 по справі №925/1133/18.
За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про наявність у даній справі, як державного, так і суспільного інтересу, що вимагає представництва прокурором інтересів держави, як самостійним позивачем.
Щодо суті спору, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до заяви ОСОБА_1 від 21.08.2007, текстових та графічних матеріалів, що містяться у проекті землеустрою щодо відведення ділянки (вихідної земельно-кадастрової інформації, пояснювальної записки, експлікації земельних угідь, умов відведення земельної ділянки, завдання на виконання робіт, акту технічного обстеження ділянко лісового фонду ДП «Очаківське ЛМГ», плану відводу земельної ділянки, потрібних для надання в тимчасове користування для інших видів використання від 27.08.2007, висновків спеціально уповноважених органів), розпорядження Березанської райдержадміністрації від 12.12.2007, пункту 1 договору оренди землі від 14.12.2007, надана у користування ОСОБА_1 земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду та перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство».
Факт належності спірної ділянки до земель держлісфонду підтверджується також і інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдежліспроект» (лист №126 від 16.02.2021).
Зокрема, фрагментом з Публічної кадастрової карти з нанесеною частиною межі кварталу 39 Березанського лісництва ДП «Очаківське ЛМГ» та межами земельних ділянок, котрі долучено до листа №126 від 16.02.2021 ВО «Укрдержліспроект», установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 була розташована у кварталі 39, виділи 9, 11.
ВО «Укрдержліспроект» є єдиною державною лісовпорядною організацією, яка забезпечує інвентаризацію, облік та моніторинг лісів на території України, а також виконання виробничими підрозділами лісовпорядних та інших робіт, зокрема визначення меж та внутрішньогосподарської організації території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів, проведення топографо-геодезичних робіт, спеціального картографування лісів.
Тобто, надана ВО «Укрдержліспроект» інформація щодо спірних земель, а також додані до неї графічні матеріали, є належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні ст.ст.76-78 ГПК України, оскільки надана уповноваженим суб'єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.
Подібну позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №361/6826/16-ц.
Окрім того, відповідно до інформації ДП «Очаківське ЛМГ» (лист №261 від 05.11.2020) та долученим викопіюванням з планшету №7, земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 за даними лісовпорядкування входила до земель лісогосподарського призначення і була розташована в кварталі 39 виділ 9, 11 урочища «Коблеве» Березанського лісництва.
Вказаним спростовуються доводи відповідача-3 - ФОП Полякової Н.Г. про те, що наданими з боку прокурора до матеріалів справи документами, не підтверджується факт приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.
Згідно ч.1 ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За приписами ст.3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 56 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення, відповідно до ст.57 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам і організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства.
Статтею 22 Лісового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що припинення права постійного користування земельною лісовою ділянкою, окрім іншого, здійснюється у випадку і порядку встановленому законом.
Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою, відповідно до ст.141 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, відповідно до ст.149 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських ради відповідно до їх повноважень.
Районні державні адміністрації на їх території, відповідно до ч.5 ст.149 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання, ведення лісового і водного господарства та будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).
При цьому, п.3 ч.1 ст.32 Лісового кодексу України встановлено, що районні державні адміністрації передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.
Згідно ч.6 ст.149 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Частиною 9 цієї ж статті, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Аналогічні повноваження визначено ст.27 Лісового кодексу України.
При цьому, ч.5 ст.116 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Тобто, з огляду на площу спірної земельної ділянки, повноваження на її вилучення зі зміною цільового призначення належали до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.
Водночас, згідно інформації Кабінету Міністрів України (лист №5925/0/2-21 від 24.02.2021) та Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації (лист №1229/0/06.2-12/24 від 28.08.2024), рішення про вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебувала у користуванні ДП «Очаківське ЛМГ», не приймались.
Також, відповідно до інформації ДП «Очаківське ЛМГ» (листи №9 від 12.01.2021, №44 від 02.03.2021) заяви про відмову від права постійного користування, згода на вилучення та припинення права постійного користування землями державного лісового фонду не надавались.
Усупереч вищевказаних вимог законодавства, з перевищенням наданих законом повноважень, Березанською райдержадміністрацією прийнято оскаржуване розпорядження, яким в односторонньому та позасудовому порядку припинено право постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» земельною ділянкою державного лісового фонду площею понад 1 га та передано її в довгострокову оренду зі зміною цільового призначення - для комерційного використання під розміщення бази відпочинку.
До того ж, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством взагалі не передбачались умови, за яких громадянин або фізична особа-підприємець міг би отримати в оренду землі лісогосподарського призначення зі зміною їх цільового призначення.
Тобто, розпорядження Березанської райдержадміністрації №1477 від 14.12.2007 прийнято усупереч вказаним вимогам законодавства та з порушенням правового режиму використання земель державного лісового фонду.
Крім того, відведення в оренду земельної ділянки за рахунок земель державного лісового фонду супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення такої ділянки всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст.20, ст.122 Земельного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 по справі №916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» Земельного кодексу України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
В постанові від 03.09.2020 по справі №911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.
Тобто, вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.
Згідно ст.57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
За інформацією Кабінету Міністрів України (лист №5925/0/2-21 від 24.02.2021) рішення щодо погодження зміни цільового призначення земельної ділянки не приймалось.
У свою чергу, ст.21 Земельного кодексу України встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, угод щодо ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Прокурор стверджує, що при відчуженні Коблівською сільською радою у приватну власність спірної земельної ділянки для будівництва та подальшого обслуговування комерційних об'єктів було допущено також інші порушення законодавства.
Відповідно до проекту землеустрою (пояснювальної записки, експлікації земельних угідь, висновку Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-західного регіону Чорного моря №3193/09 від 11.10.2007, кадастрового плану земельної ділянки, плану меж зон обмежень і сервітутів земельної ділянки), пункту 1.3 договору купівлі-продажу від 26.06.2012, земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:0009:000:0450 розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря та на неї встановлені та діють обмеження типу « 01.05.03» - прибережні захисні смуги вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.
Окрім того, за даними геопорталу «Ліси України» - веб ресурсу надання публічного та авторизованого доступу користувачам до інформації про ліси України (за посиланням https://forestry.org.ua/), Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, зазначена земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, на відстані 340 метрів від урізу води (кольорові викопіювання для візуального сприйняття додаються).
Статтею 88 Водного кодексу України та статтею 60 Земельного кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що з метою охорони водних об'єктів уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Згідно ст.ст.85, 88 Водного кодексу України, ст.ст.59, 84 Земельного кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.
Частиною 2 ст.62 Земельного кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.
Відповідно до ст.90 Водного кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.
Пунктом 10.17 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування №44 від 17.04.1992, та п.6.15 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України №173 від 19.06.1996, а також підрозділом 4 розділу V Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва №112 від 23.10.1985, установлено, що в трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря будівництво об'єктів, не пов'язаних з розвитком і обслуговуванням курорту, забороняється.
У свою чергу, будівельні норми відповідно до ст.1 Закону України «Про будівельні норми» є обов'язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Таким чином, прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.
Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.06.2018 по справі №372/1387/13-ц, від 30.05.2018 по справі №469/1393/16-ц, від 19.06.2019 по справі №487/10128/14-ц.
Верховним Судом зазначено, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із їх нормативних розмірів, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».
Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом та не змінює правовий режим захисної смуги.
При цьому, доказами розташування земельної ділянки в межах прибережних смуг можуть бути матеріали землевпорядної документації, а саме: план меж земельної ділянки та експлікація земельних угідь, пояснювальні записки до проекту землеустрою, погодження проектів землеустрою відповідними органами виконавчої влади, матеріали контролюючих органів, у тому числі щодо фактичної відстані від урізу води, тощо.
За такого, суд погоджується з доводами прокурора, що розпорядження Березанської райдержадміністрації №1477 від 12.12.2007 та рішення Коблівської сільради №22 від 01.06.2012 про надання в оренду та у подальшому продаж у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки державного лісового фонду, розташованої у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, для забудови комерційними об'єктами суперечить викладеним вимогам законодавства.
За приписами ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.ст.16, 21 Цивільного кодексу України, ст.152 Земельного кодексу України, одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади або місцевого самоврядування.
З огляду на вказані обставини розпорядження Березанської райдержадміністрації №1477 від 12.12.2007 та рішення Коблівської сільради №22 від 01.06.2012, - є незаконними.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оскільки на підставі вказаного розпорядження Березанської райдержадміністрації №1477 від 12.12.2007 з ОСОБА_1 , як приватним підприємцем, 14.12.2007 укладено договір оренди спірної земельної ділянки, та на підставі вказаного рішення Коблівської сільради №22 від 01.06.2012 з ОСОБА_1 26.06.2012 укладено договір купівлі-продажу такої земельної ділянки, то в силу приписів ст.21, ч.ч.1, 2 ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України, такі договори є недійсними.
З огляду на це, ОСОБА_1 не набула право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах, як того вимагає ст.328 Цивільного кодексу України.
За приписами ч.3 ст.26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі судового рішення документів (рішення, державних актів, договорів купівлі-продажу), на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
На підставі викладеного, враховуючи, що ОСОБА_1 не набула право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах, то вчинена 22.09.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по АДРЕСА_1 (запис №11362249) за ОСОБА_1 , - підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).
Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена.
Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - “суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.
Оскільки незаконні розпорядження Березанської райдержадміністрації №1477 від 12.12.2007 та рішення Коблівської сільради №22 від 01.06.2012 фактично вичерпали свою дію, то підстави для подання зацікавленими особами позову про визнання їх незаконними та скасування, - є недоцільним, оскільки не призведе до поновлення прав держави на спірну земельну ділянку.
Аналогічно, ураховуючи, що на підставі вказаного рішення сільради та договору купівлі-продажу від 26.06.2012 за ОСОБА_1 відбулась державна реєстрація прав власності на спірну земельну ділянку, то визнання вказаного правочину недійсним є недоцільним та не спрямованим на реальне поновлення інтересів держави.
Отже, скасування вказаного розпорядження райдержадміністрації та рішення сільради, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки є неефективним способом захисту порушених інтересів держави.
При цьому, судом прийнято до уваги, що 13.04.2021 у виконавчому проваджені №63961110 приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим Артемом Дмитровичем складено акт про проведені електронні торги, який згідно п.8 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2831/5 від 29.09.2016, підтверджує виникнення права власності у ТОВ «Аеліта Ленд» на земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по пр.Курортному, 49/1 у селі Коблеве Березанського району Миколаївської області.
09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-ІХ “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». Вказаним законом зокрема доповнено ст.391 ЦК України частиною другою такого змісту: “ 2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/ або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».
Ці законодавчі зміни, які суттєво впливають на застосування судом та учасниками процесу способу захисту, є виключними та не залежать від волі сторін, у тому числі прокурора. Варто відмітити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), тощо).
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)). Серед способів захисту майнових прав законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (ч.1 ст.14 ГПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (ст.13 ГПК України).
Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31).
Предмет позову кореспондується зі способами захисту порушеного права, які визначені у ст.16 ЦК України, а відтак зміна предмету позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/обраних способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №902/858/15 (пункти 61- 63), Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.07.2024 у справі № 759/17146/20. Враховуючи вищевказане, наразі єдиним можливим способом захисту порушених інтересів держави у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями водного фонду, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зокрема, згідно ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 49).
Позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (п.52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).
Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18.
Для визначення правових підстав для витребування майна вагоме значення має визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.
Суд погоджується з тим, що добросовісність останнього набувача - ТОВ “Аеліта Ленд» слід розглядати разом із добросовісністю попереднього набувача земельної ділянки - ОСОБА_1 .
Відповідно до розпорядження Березанської райдержадміністрації №1477 від 12.12.2007, пункту 1 договору оренди землі від 14.12.2007, акту приймання-передачі земельної ділянки, розрахунку розміру орендної плати, а також наявних в проекті землеустрою документів, вбачається, що ОСОБА_1 достовірно знала, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ».
Окрім того, у пояснювальній записці та кадастровому плані, що містяться у проекті, п.1.3 договору купівлі-продажу від 26.06.2012 зазначено, що земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря та на неї встановлені і діють обмеження типу 01.05.03 - прибережні захисні смуги вздовж морів, морських заток та лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.
У свою чергу, ТОВ «Аеліта Ленд», придбаваючи спірну земельну у власність, також мало можливість в силу зовнішніх, видимих природних ознак знати про те, що ця ділянка належить до земель державного лісового фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а отже не може перебувати у приватній власності.
Так, безпосередньо з розміщеної на офіційному веб-сайту державного підприємства «Сетам» (https://setam.net.ua/auction/468583) інформації вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450, виставлена на електронні торги, розташована на третій лінії курортної зони с.Коблеве, на відстані від моря близько 350 м.
У той же час, вимоги Водного та Земельного кодексів щодо розміру прибережних захисних смуг Чорного моря (2 км) залишались незмінними тривалий час, у тому числі і на період виникнення спірних правовідносин.
Отже, ОСОБА_1 та ТОВ «Аеліта Ленд» достовірно знали, де саме розташована спірна земельна ділянка та в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак, проявивши розумну обачність, могли і повинні була знати про те, що така ділянка належить до земель державного лісового фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому не може перебувати у приватній власності та використовуватись під забудову комерційними об'єктами, не пов'язаних з розвитком курорту.
За твердженням прокуратури, ОСОБА_1 та ТОВ «Аеліта Ленд» мали ознайомитись зі змістом земельного, лісового, містобудівного та водного законодавства (норми якого щодо неможливості отримання у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення, що розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря є доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у власність спірної земельної ділянки.
З огляду на вказане, суд погоджується з доводами прокурора, що знехтувавши відповідною інформацією щодо спірної земельної ділянки, або свідомо її проігнорувавши, ОСОБА_1 та ТОВ «Аеліта Ленд» набули у власність спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, розташовану в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, що грубо порушує приписи законодавства та потребує вжиття заходів до її повернення державі.
За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, розташовану в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, яку ОСОБА_1 та ТОВ «Аеліта Ленд» за добросовісної поведінки не могли отримати ні в оренду, ні у приватну власність, є для них надмірним тягарем.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах спірна земельна ділянка підлягає витребуванню від ОСОБА_1 , за якою зареєстровано право власності, та ТОВ «Аеліта Ленд», у якого виникло право власності на підставі акту приватного виконавця про проведені електронні торги, на користь держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації на підставі приписів ст.387 Цивільного кодексу України.
Отже, витребування майна (спірної земельної ділянки) з незаконного володіння призведе до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
До того ж, судом прийнято до уваги висновок Верховного Суду у постанові від 09.02.2023 по справі №483/2263/19, що втручання держави у право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг земель, як національного багатства, та положення законодавства України про зобов'язання органів влади діяти у межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля та знищення правового порядку у державі.
З урахуванням встановлених у даній справі обставин, суд вважає, що втручання держави у право власності відповідачів є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок, порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов'язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.
Тому загальний інтерес у контролі за наданням та використанням спірної земельної ділянки, попереджені свавілля та знищення правового порядку у державі, безумовно, переважає приватний інтерес особи у збереженні права власності на ділянку, отриману у незаконний спосіб та з метою, що прямо суперечить закону.
Також для розкриття критерію пропорційності втручання у право власності відповідачів на спірне нерухоме майно, вагоме значення має визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна.
При цьому, ст.1 Першого протоколу до Конвенції гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність, у зв'язку з чим для оцінки додержання “справедливого балансу» в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність. Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.
Відповідачі не спростували доводи прокурора та не надали суду відповідні докази на спростування таких доводів, зокрема щодо добросовісності набуття спірної земельної ділянки, на відміну від прокурора, який підтвердив протиправність набуття ОСОБА_1 та ТОВ «Аеліта Ленд» права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, розташовану в межах прибережної захисної смуги Чорного моря.
За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку, що задоволення вимог прокурора про витребування у фізичної особи-підприємця Полякової Наталії Григорівни та Товариства з обмеженою відповідальністю “Аеліта Ленд» на користь держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації земельної ділянки площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по АДРЕСА_1 , призведе до ефективного захисту прав держави, як власника такої земельної ділянки, без необхідності задоволення вимог про зобов'язання ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю “Аеліта Ленд» повернути державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації спірну земельну ділянку та зобов'язання фізичної особи-підприємця Полякової Наталії Григорівни знести (демонтувати) бетонний паркан на спірній земельній ділянці, а також про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок сторожки площею 49,88 кв.м по пр.Курортному, 49/1 у селі Коблево.
Щодо заяви відповідача-3 про застосування строку позовної давності до вимог прокурора, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ч.3 ст.388 Цивільного кодексу України, держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Відповідно до ч.8 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності.
Суд вказує, що оскільки державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за першим набувачем - Поляковою Наталією Григорівною відбулась 22.09.2015, то і строк позовної давності почав свій перебіг з 22.09.2015, а позов прокурором було подано у вересні 2024 року, тобто в межах десятирічного строку позовної давності.
Відповідно підстави для відмови у позові через пропуск прокурором строку позовної давності, - відсутні.
Враховуючи вищевикладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
За приписами ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судові витрати підлягають покладенню на відповідача.
До того ж, згідно ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій фізичної особи-підприємця Полякової Наталії Григорівни, суд дійшов висновку про необхідність покладення на неї судового збору.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Витребувати у фізичної особи-підприємця Полякової Наталії Григорівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Аеліта Ленд» (57453, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Коблеве, пров.Ринковий, буд.4; ідент.код 44032382) на користь держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (54036, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Одеське шосе, буд.18А; ідент.код 04056500) земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0450 по проспекту Курортному, 49/1 у селі Коблеве Миколаївського району Миколаївської області.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Полякової Наталії Григорівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Спаська, буд.28; ідент.код 02910048) 14534,40 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 20.10.2025.
Суддя М.В.Мавродієва