Рішення від 30.07.2025 по справі 915/551/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/551/25

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання К.Д. Савці

за участю представників:

від позивача - Спиридонов О.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" до фізичної особи - підприємця Коваленка Максима Євгеновича про стягнення заборгованості в загальній сумі 45703,40 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця Коваленка Максима Євгеновича про стягнення заборгованості в загальній сумі 45703,40 грн., з яких 30000,00 грн. - основний борг, 7253,51 грн. - пеня, 4291,42 грн. - 12% річних та 4158,47 грн. - інфляційні втрати, посилаючись на наступне.

27.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» та ФОП Коваленко Максимом Євгеновичем був укладений договір за № 21769-15/2023, згідно з предметом якого заявник як постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю запчастини та експлуатаційні матеріали (далі - товар), а боржник як покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його (п. 1.1. договору).

За ствердженням позивача, ним за видатковими накладними від 01.03.2024 № SI000452343; від 07.03.2024 № SI0004536225; від 08.03.2024 № № SI0004536752, SI0004536974, SI0004537077, SI0004538418, SI0004538429; від 09.03.2024 №№ SI0004538977, SI0004539084 відповідачу був відвантажений товар на загальну суму 37013,40 грн. Як зазначає позивач, зі змісту зазначених видаткових накладних товар поставлений на умовах відстрочення платежу, строк оплати товару встановлений до 06.03.2024 за видатковими накладними № SI0004523434 від 01.03.2024, до 12.03.2024 - за видатковими накладними № SI0004536225 від 07.03.2024, до 13.03.2024 - за видатковими накладними №№ SI0004536752, SI0004536974, SI0004537077, SI0004538418, SI0004538429 від 08.03.2024 та до 14.03.2024 - за видатковими накладними №№ SI0004538977, SI0004539084 від 13.05.2024. Крім того, як стверджує позивач, разом з названими вище видатковими накладними відповідачу були вручені рахунки на оплату отриманого товару від 01.03.2024 №№ S0008788598; від 07.03.2024 № S0008808864; від 08.03.2024 №№ S0008809703, S0008810107, S0008810552, S0008812452, S0008812506; від 09.03.2024 №№ S0008813057 та S0008813434 відповідно.

Позивач зазначає, що відвантажений позивачем товар був прийнятий відповідачем без зауважень і заперечень, а видаткові накладні прийняті та підписані уповноваженою особою відповідача.

Як стверджує позивач, відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар на загальну суму 7013,40 грн. Проте, всупереч вимогам, встановленим пунктом 3.5. договору, в документах на оплату не вказано номер рахунку-фактури, за яким здійснюється оплата. В свою чергу, як зазначено позивачем, отримані від відповідача оплати від 27.06.2024 за ПІ № 36 у сумі 2013,40 грн.; 02.08.2024 за ПІ № 41 у сумі 2000,00 грн.; від 30.08.2024 за ПІ № 44 у сумі 1000,00 грн.; від 31.10.2024 за ПІ № 47 у сумі 1000,00 грн. та від 02.12.2024 за ПІ № 48 у сумі 1000,00 грн. розподілялись постачальником в рахунок погашення виниклої заборгованості в хронологічному порядку.

Отже, як зазначає позивач, що відповідач не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, що призвело до виникнення боргу перед позивачем у розмірі 30000,00 грн. та виникнення правових підстав у позивача для застосування штрафних санкцій.

Наразі позивач посилається на умови п. 5.2., 5.3. договору та положення ст. 625 ЦК України, якими передбачено підстави стягнення, період нарахування та розмір пені, 12% річних та інфляційних втрат, що заявлені до стягнення з відповідача, у зв'язку з порушенням ним грошового зобов'язання. За розрахунком позивача, пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу за весь період такого прострочення складає 7253,51 грн., 12% річних від простроченої суми - 4291,42 грн. та втрати від інфляції - 4 158,47 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2025 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистріб'юшн Карго Партс" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/551/25, розгляд справи призначено за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.05.2025 р. о 13:15, також задоволено клопотання позивача про участь представника у розгляді справи № 915/551/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку ЄСІКС (ВКЗ).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2025 р. по справі № 915/551/25 розгляд справи відкладено на 05.06.2025 р. о 15:45 з огляду на неявку представника відповідача у судове засідання, а також неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов в зв'язку з відсутністю відзиву на позов.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2025 р. по справі № 915/551/25 розгляд справи відкладено на 11.07.2025 р. о 09:30 з огляду на неявку представника відповідача у судове засідання, а також неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов в зв'язку з відсутністю відзиву на позов.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2025 по справі № 915/551/25 розгляд справи відкладено на 30.07.2025 р. об 11:00 з огляду на неявку представника відповідача у судове засідання, а також неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов в зв'язку з відсутністю відзиву на позов.

В судове засідання, призначене на 30.07.2025 р., відповідач не з'явився.

Під час розгляду справи в судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, також просив покласти на відповідача судові витрати, у т.ч. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18025,00 грн.

Відповідач - ФОП Коваленко Максим Євгенович відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також у судові засідання не з'явився, явку повноважного представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою місця реєстрації та на електронну пошту, що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду про відкриття провадження у справі від 14.04.2025 та ухвал про відкладення розгляду справи були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

За змістом п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення EMS - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка або реєстрованого поштового відправлення з позначкою Адміністративна послуга такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

В п. 82 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з ним.

Також згідно з ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи, господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчать наявні в матеріалах справи оголошення.

Крім того, в ч. 6 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Так, відповідач відповідно до положень ст. 120 ГПК України повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи телефонограмами від 21.05.2025, від 14.06.2025, згідно з якими ФОП Коваленко М.Є. був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі. Наразі слід зазначити, що судом вжито всі можливі заходи щодо своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи і забезпечення реалізації ним своїх прав у відповідності до норм Господарського процесуального кодексу України.

На думку суду, процесуальна поведінка відповідача ФОП Коваленка М.Є. при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на ненадання відповідачем відзиву на позов, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

27.06.2023 між ТОВ «Автодистриб'юшн Карго Партс» (постачальник) та фізичною особо - підприємцем Коваленко Максимом Євгеновичем (покупець) укладено договір №21769-15/2023, за умовами якого позивач як постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця визначені цим договором запчастини, експлуатаційні матеріали, автомобільні шини, тощо (далі -"товар"), а відповідач як покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар та здійснити оплату (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальні кількість, ціна за одиницю товару, що передаються за цим договором, термін та умови передачі, визначаються у рахунках-фактурах (рахунках на оплату), товарних (видаткових) накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товару, які є невід'ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару.

Згідно до п. 2.3. договору поставка товару здійснюється на умовах:

- EXW (франко завод; назва місця: склад постачальника) (правила «Інкотермс» в редакції 2020 року) - товар переходить у власність покупця з моменту передачі товару покупцю на складі постачальника. Доказом передачі товару постачальником у власність покупця є належним чином оформлена товарна (видаткова) накладна.

- FCA (франко-перевізник) (правила «Інкотермс» в редакції 2020 року) - товар переходить у власність покупця з моменту передачі товара у розпорядження перевізника на складі постачальника.

Вибір перевізника здійснюється покупцем на власний розсуд. З моменту передачі товару перевізнику обов'язки постачальника перед покупцем вважаються виконаними в повному обсязі та належним чином, а ризики загибелі, втрати, пошкодження або знищення товару переходять до покупця. Доказом передачі товару перевізнику є належним чином оформлених товарної (видаткової) накладної та товарно-транспортної накладної, що разом засвідчують факт передачі постачальником товару покупцю.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується у товарних (видаткових) накладних та в рахунках на оплату, що являються невід'ємними складовими даного договору, без складання специфікацій.

Відповідно до п. 2.6. договору датою поставки товару вважається дата товарної (видаткової) накладної підписана уповноваженими представниками сторін, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника. При цьому печатка покупця може не використовуватися, якщо факт невикористання печатки в господарській діяльності підтверджений установчими документами покупця.

Пунктом 3.2. договору визначено, що за домовленістю сторін товар продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту. Кредитним лімітом сторони вважають суму, на яку постачальник може поставити товар на умовах домовленого відтермінування. В залежності від загальної суми щомісячних замовлень покупця, постачальник визначає суму кредитного ліміту.

Згідно з п. 3.4. договору якщо продаж товару здійснюється на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту, термін такого відстрочення зазначається у товарній (видатковій) накладній. У такому разі товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно на підставі рахунку на оплату, який надається постачальником покупцю разом з товарною (видатковою) накладною. Підписання покупцем або уповноваженої ним особи на прийняття товару товарної (видаткової) накладної є належним підтвердженням факту отримання ним рахунку на оплату.

Відповідно до п. 3.5. договору оплата товару за цим договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальнику. При здійсненні оплати покупець, крім обов'язкових реквізитів, повинен зазначити у документах на оплату номер та дату даного договору, а також номер та дату рахунку-фактури. за яким здійснюється вказана оплата.

Пунктом 3.6. договору визначено, що зобов'язання покупця за цим договором щодо оплати поставленого товару вважаються виконаними з моменту зарахування коштів на рахунок постачальника. Взаєморозрахунки у постачальника з покупцем ведуться в розрізі договору.

Згідно з п. 4.2. договору покупець зобов'язаний прийняти товар та здійснити відповідні розрахунки згідно з розділом 3 даного договору.

Відповідно до п. 5.1. договору за невиконання або неналежне виконання умов даного договору, винна сторона несе відповідальність у межах даного договору. Якщо відповідальність не передбачена даним договором, але визначена законодавством України, то винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України.

Пунктом 5.2. договору визначено, що за порушення грошового зобов'язання за цим договором більше 3-х календарних днів. покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу, за весь період такого прострочення.

Згідно з п. 5.3. договору сторони домовилися, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим договором, винна сторона несе відповідальність, встановленої статтею 625 ЦК України, а саме: той хто прострочив виконання грошового зобов'язання має сплатити на користь іншої сторони за договором суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 12 (дванадцять) відсотків річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 8.1. договору зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору. Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2023 року. Якщо протягом 1-го місяця до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, договір вважається продовженим на 1 календарний рік і так рік за роком (п. 8.4 договору).

27.06.2023 між ТОВ «Автодистриб'юшн Карго Партс» та ФОП Коваленко Максимом Євгеновичем (разом - сторони) укладено додаткову угоду №1 від 27.06.2023, яка є невід'ємною частиною та вносить зміни та доповнення у до договору №21768-15/2023 від 27.06.2023, даною додатковою угодою сторони доповнили договір, зокрема, наступними умовами:

- сторони домовились перейти на електронний документообіг в частині складання, оформлення та обміну первинними бухгалтерськими документами (зокрема первинний документ; товаросупроводжувальний документ; відмітка сторони на документі іншої сторони (автора документу); акт звірки взаємних розрахунків, видаткова накладна, актів приймання-передачі товарів, актів про анулювання документа, акт приймання-передачі послуг). Сторони підтверджують, що належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи у електронному вигляді матимуть силу оригіналів (п. 1 додаткової угоди);

- сторони домовились, що датою підписання/укладення документів буде єдина спільна календарна дата, безпосередньо вказана у документах, навіть коли накладання (застосування) кваліфікованого електронного підпису однією із сторін або обома сторонами відбувається пізніше за дату, вказану у тексті документу (п. 2 додаткової угоди).

Договір з додатковою угодою підписано сторонами та скріплено печатками сторін. До суду не подано доказів розірвання договору або визнання його недійсним.

З огляду на відсутність у матеріалах справи заяв сторін про наміри змінити умови договору або про припинення його дії після закінчення строку, на який він був укладений, суд з урахуванням п. 8.4. договору доходить до висновку, що договір продовжений на наступний календарний рік - 2024.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки від 27.06.2023 №217769-15/2023 є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

За положеннями ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Згідно зі ст. 689 ЦК покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 37013,40 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №SI0004523434 від 01.03.2024 на суму 21106,98 грн., кінцевий строк оплати по якій встановлено до 06.03.2024;

- №SI0004536225 від 07.03.2024 на суму 1302,96 грн., кінцевий строк оплати кінцевий строк оплати по якій встановлено до 12.03.2024;

- №SI0004536752 від 08.03.2024 на суму 6401,82 грн., кінцевий строк оплати по якій встановлено до 13.03.2024;

- №SI0004536974 від 08.03.2024 на суму 302,58 грн., кінцевий строк оплати по якій встановлено до 13.03.2024;

- №SI0004537077 від 08.03.2024 на суму 540,24 грн., кінцевий строк оплати по якій встановлено до 13.03.2024;

- №SI0004538418 від 08.03.2024 на суму 2542,98 грн., кінцевий строк оплати по якій встановлено до 13.03.2024;

- №SI0004538429 від 08.03.2024 на суму 3671,34 грн., кінцевий строк оплати по якій встановлено до 13.03.2024;

- №SI0004538977 від 09.03.2024 на суму 278,88 грн., кінцевий строк оплати по якій встановлено до 14.03.2024;

- №SI0004539084 від 09.03.2024 на суму 865,62 грн., кінцевий строк оплати по якій встановлено до 14.03.2024.

Зазначені вище видаткові накладні підписано сторонами шляхом накладення електронних цифрових підписів та електронної печатки у програмі «Вчасно», що підтверджується наявними у матеріалах справи відповідними роздруківками до кожної видаткової накладної.

Підставою складання видаткових накладних зазначено договір №21769-15/2023 від 27.06.2023.

При цьому, як свідчать матеріали справи, поставлений позивачем товар на вказану суму за видатковими накладними було отримано відповідачем без зауважень.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором щодо поставки товару за вищевказаними видатковими накладними.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В свою чергу отримання покупцем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи видаткових накладних, товар постачався позивачем відповідачу на умовах відстрочення платежу. Так, видатковими накладними передбачено обов'язок відповідача сплатити позивачу кошти за поставлений товар у наступні строки:

- до 06.03.2024 - за товар, поставлений згідно з видатковою накладною №SI0004523434 від 01.03.2024;

- до 12.03.2024 - за товар, поставлений згідно з видатковою накладною №SI0004536225 від 07.03.2024;

- до 13.03.2024 - за товар, поставлений згідно з видатковими накладними №SI0004536752 від 08.03.2024, №SI0004536974 від 08.03.2024, №SI0004537077 від 08.03.2024, №SI0004538418 від 08.03.2024, №SI0004538429 від 08.03.2024;

- до 14.03.2024 - за товар, поставлений згідно з видатковими накладними №SI0004538977 від 09.03.2024, №SI0004539084 від 09.03.2024.

За положеннями частин другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З метою отримання оплати за поставлений товар позивачем було сформовано наступні рахунки на оплату:

- рахунок №SI0008788598 від 01.03.2024 на суму 21106,98 грн.;

- рахунок №SI0008808864 від 07.03.2024 на суму 1302,96 грн.;

- рахунок №SI0008809703 від 08.03.2024 на суму 6401,82 грн.;

- рахунок №SI0008810107 від 08.03.2024 на суму 302,58 грн.;

- рахунок №SI0008810552 від 08.03.2024 на суму 540,24 грн.;

- рахунок №SI0008812452 від 08.03.2024 на суму 2542,98 грн.;

- рахунок №SI0008812506 від 08.03.2024 на суму 3671,34 грн.;

- рахунок №SI0008813057 від 09.03.2024 на суму 278,88 грн.;

- рахунок №SI0008813434 від 09.03.2024 на суму 865,62 грн.

Як встановлено судом, відповідачем частково здійснено оплату за поставлений товар у розмірі 7013,40 грн. згідно з наступними платіжними інструкціями: №36 від 27.06.2024 на суму 2013,40 грн.; №41 від 02.08.2024 на суму 2000,00 грн.; №44 від 30.08.2024 на суму 1000,00 грн.; №47 від 31.10.2024 на суму 1000,00 грн.; №48 від 02.12.2024 на суму 1000,00 грн. Відповідно до зазначених платіжних інструкцій підставою здійснення платежів є «оплата за товар згідно договору #27226# №21 769-15/2023 від 27.06.2023р.».

Як з'ясовано судом, сплачені відповідачем кошти у розмірі 7013,40 грн. позивачем зараховано на погашення заборгованості за видатковою накладною №SI0004523434 від 01.03.2024.

Отже, виходячи з наведеного, судом встановлено, що у відповідача існує невиконане зобов'язання перед позивачем щодо сплати 30000,00 грн. (37013,40 грн. - 7013,40 грн.) за товар, поставлений позивачем на виконання умов спірного договору.

При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем отриманого товару за зазначеними вище видатковими накладними згідно з умовами договору №21769-15/2023 від 27.06.2023, в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, несплатою позивачу повної вартості отриманого товару за вказаними вище видатковими накладними в межах спірного договору №21769-15/2023 від 27.06.2023 відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за поставлений товар в сумі 30000,00 грн., наявність якої відповідачем не спростована.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 12% річних суд зазначає наступне.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем повної вартості поставленого товару) згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором №21769-15/2023 від 27.06.2023, в частині здійснення оплати за поставлений товар, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 7253,51 грн., розрахунок якої додано до позову, а саме:

- по зобов'язанням за видатковою накладною №№SI0004523434 від 01.03.2024 позивачем нараховано пеню в загальному розмірі 5090,65 грн., з урахуванням часткової сплати відповідачем заборгованості, а саме: на суму заборгованості 21106,98 за період з 07.03.2024 по 26.06.2024 розмір пені складає 1803,65 грн. на суму 19093,58 грн. за період з 27.06.2024 по 01.08.2024 розмір пені складає 489,63 грн., на суму 17093,58 грн. за період 02.08.2024 по 29.08.2024 розмір пені складає 340,93 грн., на суму 16093,58 грн. за період з 30.08.2024 по 30.10.2024 розмір пені складає 710,76 грн., на суму 15093,58 грн. за період з 31.10.2024 по 01.12.2024 розмір пені складає 344,05 грн., на суму 14093,58 грн. за період з 02.12.2024 по 07.04.2025 розмір пені складає 1401,64 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004536225 від 07.03.2024 на суму боргу 1302,96 грн. за період з 13.03.2024 по 12.09.2024 розмір пені складає 177,31 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004536752 від 08.03.2024 на суму боргу 6401,82 грн. за період з 14.03.2024 по 13.09.2024 розмір пені складає 870,47 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004536974 від 08.03.2024 на суму боргу 302,58 грн. за період з 14.03.2024 по 13.09.2024 розмір пені складає 41,14 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004537077 від 08.03.2024 на суму боргу 540,24 грн. за період з 14.03.2024 по 13.09.2024 розмір пені складає 73,46 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004538418 від 08.03.2024 на суму боргу 2542,98 грн. за період з 14.03.2024 по 13.09.2024 розмір пені складає 345,78 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004538429 від 08.03.2024 на суму боргу 3671,34 грн. за період з 14.03.2024 по 13.09.2024 розмір пені складає 499,20 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004538977 від 09.03.2024 на суму боргу 278,88 грн. за період з 15.03.2024 по 14.09.2024 розмір пені складає 37,89 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004539084 від 09.03.2024 на суму боргу 865,62 грн. за період з 15.03.2024 по 14.09.2024 розмір пені складає 117,61 грн.

Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 7253,51 грн.

Щодо нарахування 12% річних суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Умовами п. 5.3. договору спірного договору встановлено, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання винна сторона несе відповідальність, встановленої статтею 625 ЦК України, а саме: той хто прострочив виконання грошового зобов'язання має сплатити на користь іншої сторони за договором суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 12 (дванадцять) відсотків річних від простроченої суми.

Отже, враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 12% річних на відповідну суму заборгованості. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 12% річних в сумі 4291,42 грн., судом встановлено, що розрахунок 12% річних був здійснений позивачем обґрунтовано:

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004523434 від 01.03.2024 позивачем нараховано 12% річних в загальній сумі 2244,20 грн., з урахуванням часткової сплати відповідачем заборгованості, а саме: на суму заборгованості 21106,98 за період з 07.03.2024 по 26.06.2024 (112 днів) розмір 12% річних складає 780,11 грн., на суму 19093,58 грн. за період з 27.06.2024 по 01.08.2024 (36 днів) розмір 12% річних складає 226,83 грн., на суму 17093,58 грн. за період 02.08.2024 по 29.08.2024 (28 днів) розмір 12% річних складає 157,94 грн., на суму 16093,58 грн. за період з 30.08.2024 по 30.10.2024 (62 дні) розмір 12% річних складає 329,27 грн., на суму 15093,58 грн. за період з 31.10.2024 по 01.12.2024 (32 дні) розмір 12% річних складає 159,39 грн., на суму 14093,58 грн. за період з 01.12.2024 по 07.04.2025 (127 днів) розмір 12% річних складає 590,66 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004536225 від 07.03.2024 на суму боргу 1302,96 грн. за період з 13.03.2024 по 07.04.2025 (391 днів) розмір 12% річних складає 168,12 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004536752 від 08.03.2024 на суму боргу 6401,82 грн. за період з 14.03.2024 по 07.04.2025 (390 днів) розмір 12% річних складає 823,91 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004536974 від 08.03.2024 на суму боргу 302,58 грн. за період з 14.03.2024 по 07.04.2025 (390 днів) розмір 12% річних складає 38,94 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004537077 від 08.03.2024 на суму боргу 540,24 грн. за період з 14.03.2024 по 07.04.2025 (390 днів) розмір 12% річних складає 69,53 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004538418 від 08.03.2024 на суму боргу 2542,98 грн. за період з 14.03.2024 по 07.04.2025 (390 днів) розмір 12% річних складає 327,28 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004538429 від 08.03.2024 на суму боргу 3671,34 грн. за період з 14.03.2024 по 07.04.2025 (390 днів) розмір 12% річних складає 327,28 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004538977 від 09.03.2024 на суму боргу 278,88 грн. за період з 15.03.2024 по 07.04.2025 (389 днів) розмір 12% річних складає 35,80 грн.;

- по зобов'язанням за видатковою накладною №SI0004539084 від 09.03.2024 на суму боргу 865,62 грн. за період з 15.03.2024 по 07.04.2025 (389 днів) розмір 12% річних складає 111,12 грн.

Розрахунок річних відповідачем не оспорювався, відтак, з відповідача підлягають стягненню 12% річних в сумі 4291,42 грн.

Щодо нарахованих інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно з роз'ясненнями, наведеними в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

З огляду на вказане та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 4158,47 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування на відповідну суму боргу за прострочення оплати товару були здійснені позивачем вірно:

- по зобов'язанням з оплати на суму 37013,40 грн. за період березень-червень 2024 року розмір інфляційних втрат складає 1295,47 грн.;

- по зобов'язанням з оплати на суму 33000,00 грн. за серпень 2024 року розмір інфляційних втрат складає 198,00 грн.;

- по зобов'язанням з оплати на суму 32000,00 грн. за період вересень-жовтень 2024 року розмір інфляційних втрат складає 1056,00 грн.;

- по зобов'язанням з оплати на суму 31000,00 грн. за листопад 2024 року розмір інфляційних втрат складає 589,00 грн.;

- по зобов'язанням з оплати на суму 30000,00 грн. за період грудень 2024 року - лютий 2025 року розмір інфляційних втрат складає 1020,00 грн.

Вказаний розрахунок інфляційних втрат відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 4158,47 грн. відповідно.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Так, у постанові від 29.06.2021 р. у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Підсумовуючи викладене вище, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодистриб'юшн Карго Партс» позовних вимог до відповідача про стягнення заборгованості в загальній сумі 45703,40 грн. за поставлений товар, що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача, як примусове виконання обов'язку в натурі.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Щодо заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18025,00 грн. суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що в описовій частині позову заявником наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. Зокрема, у вказаному розрахунку вказано, що витрати на професійну правничу допомогу за договором про надання правової допомоги (правничої) допомоги №04/04/2025-1ПД від 04.04.2025 складаються з фактично понесених 18025,00 грн., також очікується понести 3500,00 грн.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір №04/04/2025-1ПД про надання правової (правничої) допомоги від 04.04.2025 з додатковою угодою до нього від 04.04.2025, опис від 04.04.2025 наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №04/04/2025-1ПД від 04.04.2025, довіреність від 07.04.2025, платіжною інструкцією №30 від 04.04.2025, свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії МК №001709 від 08.11.2019. Разом з цим, у позовній заяві зазначено про те, що дана справа є справою незначної складності, тому на підготовку одного аркуша процесуального документа було витрачено, в середньому, 30 хвилин робочого часу адвоката. Загальний робочий час, витрачений адвокатом на надання правової допомоги клієнту в межах послуг наданих згідно опису від 04.04.2025 (вивчення документів, законодавства та судової практики, опрацювання з клієнтом стратегії захисту, виготовлення електронних копій документів, написання тексту позовної заяви, здійснення обрахунків сум основного боргу, пені, 12% річних, інфляційних збитків, направлення копій матеріалів позову на адресу ФОП Коваленко М.Є. рекомендованим поштовим відправленням та подача позовної заяви до суду через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд») склав 05 год 07 хв.

На думку заявника, витрати на правничу допомогу є доведеними у розмірі 18025,00 грн. та підлягають відшкодуванню на користь позивача.

Як вбачається зі змісту договору №04/04/2025-1ПД про надання правової (правничої) допомоги від 04.04.2025, укладеного між адвокатом Спиридоновим Олегом Володимировичем (адвокат) та ТОВ «Автодистриб'юшн Карго Партс» (клієнт), відповідно до умов п. 1.1. якого адвокат бере на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати необхідну правову допомогу клієнту щодо захисту його прав та законних інтересів у Господарських судах всіх інстанцій у відповідності до Господарського процесуального кодексу України відносно контрагента фізичної особи-підприємця Коваленко Максима Євгеновича щодо стягнення з останнього на користь клієнта суми дебіторської заборгованості та штрафних санкцій у зв'язку з порушенням договірних зобов'язань, а клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надання такої правової допомоги.

Згідно з п. 1.2. договору правова допомога включає:

- вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах клієнта, а також підготовку та подання до суду заяв по суті справи, передбачених Господарським процесуальним кодексом України;

- від імені клієнта здійснювати представництво його процесуальних прав та обов'язків в процесуальному статусі позивача, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до п. 2.1. договору адвокат надає необхідну правову допомогу відповідно до вимог Закону України від 05.07.2017 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншого законодавства України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також цього договору та окремих додатків до нього, укладених сторонами у письмовій формі.

Пунктом 4.1. договору визначено, що за правову допомогу, передбачену пунктом 1.2. договору клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначену в додаткових угодах до цього договору за наступними розрахунковими ставками:

- за представництво клієнта та ведення справи в Господарському суді першої інстанції в тому числі підготовку та подання заяв по суті справи та з процесуальних питань, участь у судових засіданнях - 3500,00 грн. за 1 годину витраченого часу адвоката.

- за представництво клієнта та ведення справи в Господарському суді апеляційної інстанції в тому числі підготовку та подання апеляційної скарги та інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях - 4500,00 грн. за 1 годину витраченого часу адвоката.

- за представництво клієнта та ведення справи в Господарському суді касаційної інстанції в тому числі підготовку та подання касаційної скарги та інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях - 6000,00 грн. за 1 годину витраченого часу адвоката.

Згідно з п. 4.2. договору в розмір правової допомоги не включаються фактичні витрати, пов'язані з виконанням адвокатом зобов'язань за цим договором.

Відповідно до п. 8.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

04.04.2025 між адвокатом Спиридоновим Олегом Володимировичем (адвокат) та ТОВ «Автодистриб'юшн Карго Партс» (клієнт) було укладено додаткову угоду до договору про надання правової (правничої) допомоги №04/04/2025-1ПД від 04.04.2025, в якій сторони досягли домовленості щодо оплати винагороди (гонорару).

Відповідно до п. 1 додаткової угоди сторони домовилися, що розмір винагороди за надання послуг за основним договором становить:

- за вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах клієнта, судової практики Верховного Суду, а також підготовку та подання до Господарського суду Миколаївської області позовної заяви - 18025,00 грн. (згідно з описом наданих послуг, що додається);

- за представництво клієнта та ведення справи у Господарському суді Миколаївської області в процесуальному статусі позивача, тому числі участь у судових засіданнях - 3500 грн. за 1 годину витраченого часу адвоката.

Згідно з п. 2 додаткової угоди винагорода, згідно з пунктом 1.1. додаткової угоди сплачується клієнтом на умовах 100% попередньої оплати, а винагорода, що передбачена пунктом 1.2. додаткової угоди, сплачується клієнтом після виконання всіх умов основного договору на підставі акту приймання-передачі.

Пунктом 3 додаткової угоди визначено, що додатково до винагороди, зазначеної у пункті 1 додаткової угоди, клієнт компенсує адвокату за його вимогою додаткові витрати, необхідні для виконання зобов'язань за основним договором (вартість проведення експертиз та висновків фахівців, поштові, транспортні витрати, витрати, пов'язані із прибуттям у судове засідання, та інші витрати необхідні для виконання адвокатом зобов'язань за основним договором). Облік всіх витрат по виконанню основного договору покладається на адвоката.

Відповідно до опису від 04.04.2025 наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №04/04/2025-1ПД від 04.04.2025 адвокатом було надано послуги на загальну суму 18025,00 грн., при цьому витрачено було 5,15 год., а саме:

- вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору - кількість витраченого часу 0,25 год, загальна вартість послуг 875,00 грн.;

- вивчення та аналіз чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи. Вивчення та аналіз судової практики Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульовані спірні правовідносин. Підготовку та узгодження з клієнтом правової позиції по справі, збір доказів - витрачено часу 0,15 год, загальна вартість послуг 525,00 грн.;

- опрацювання стратегії захисту інтересів клієнта і правових підстав позову; написання (набрання) тексту позовної заяви; сформування матеріалів позовної заяви, підготовка та подання до суду позовної заяви (на 11 аркушах) з розрахунками сум що стягуються (на 6 аркушах) додатками (32 найменування), в електронному вигляді через електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, а також направлення матеріалів позовної заяви з додатками на адресу ФОП Коваленко М.Є. - витрачено часу 4,75 год, загальна вартість послуг 16625,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено адвокату грошові кошти у розмірі 18025,00 грн. згідно з платіжною інструкцією №30 від 04.04.2025 на суму 18025,00 грн. з призначенням платежу «правова допомога дог. №04/04/2025-1ПД від 04/04/2025».

Таким чином, відповідно до вищевикладеного, позивачем визначено суму витрат на правничу допомогу в розмірі 18025,00 грн.

Між тим в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126,129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України, має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці, як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Так, слід зазначити, що наявні в матеріалах справи копії договору №04/04/2025-1ПД про надання правової (правничої) допомоги від 04.04.2025 з додатковою угодою до нього від 04.04.2025, опис від 04.04.2025 наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №04/04/2025-1ПД від 04.04.2025, платіжна інструкція №30 від 04.04.2025 не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Постановою Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №918/535/23 сформульовано правову позицію, відповідно до якої такі дії як надання консультацій щодо обґрунтованості, процедури та перспективи розгляду касаційної скарги з урахуванням судової практики та правових висновків, підготовки відзиву (ознайомлення, визначення предмета та підстав відзиву, доказів на обґрунтування відзиву) є складовою процесу підготовки відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд неодноразово вказував, що послуга з аналізу актуальної судової практики та підготовка правової позиції у справі охоплюється послугою з підготовки відзиву на касаційну скаргу (див., зокрема постанову Великої Палата Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, додаткову постанову Верховного Суду від 20.05.2024 у справі № 910/14588/21).

Подання процесуальних документів безпосередньо до канцелярії суду не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені у статтях 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», такі дії не потребують спеціальних професійних навиків, а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу (див. ухвалу Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі №9901/264/19 (адміністративне провадження №П/9901/264/19)).

З огляду на вказане, суд вважає необґрунтованим включення до складу витрат на правову допомогу вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору дії (0,25 год. - 875 грн.) та вивчення та аналіз чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи, вивчення та аналіз судової практики Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульовані спірні правовідносин, підготовку та узгодження з клієнтом правової позиції по справі, збір доказів (0,15 год. - 525,00 грн.). Адже, такі дії як вивчення та аналіз документів, вивчення та аналіз чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини, опрацювання стратегії захисту інтересів клієнта - є складовими процесу підготовки позовної заяви, що узгоджується з правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №918/535/23.

Крім того, суд зазначає, що з огляду на сталі правові позиції Верховного Суду до витрат на правову допомогу не відносяться витрати, що пов'язані з поданням позовної заяви до суду та направлення матеріалів позовної заяви на адресу відповідача, оскільки такі дії не потребуються спеціальних професійних навиків.

Відтак, дослідивши надані ТОВ «Автодистриб'юшн Карго Партс» докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, суд, при вирішенні питання щодо відшкодування витрат позивача на правничу допомогу у справі № 915/551/25 в розмірі 18025,00 грн., керуючись правилами, встановленими у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку не покладати на відповідача всі витрати позивача на надані послуги за договором про надання правової (правничої) допомоги від 04.04.2025 р. № 04/04/2025-1ПД.

При цьому, вирішуючи питання щодо того, який розмір витрат позивача на правничу допомогу може вважатись обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує ціну позову (45703,40 грн.), а також те, що дана справа не є складною (спір стосується стягнення заборгованості за договором поставки), позовна заява не є обширною, не містить аналізу судової практики, не потребує складної аналітичної діяльності адвоката, тому з урахуванням критеріїв обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що обґрунтованим розміром витрат на правову допомогу у даній справі є саме 7000,00 грн. за 2 год. роботи адвоката з підготовки позовної заяви (3500 грн. х 2), що не перевищує 20% суми боргу і може вважатись розумним та співмірним у заявленому спорі. Наразі судом враховано, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. Так, до позовної заяви додані: обґрунтований розрахунок сум, що заявлені до стягнення (основного боргу, пені, 12% річних та інфляційних втрат); договір №21769-15/2023 від 27.06.2023 та додаткова угода №1 від 27.06.2023 до нього, 9 видаткових накладних (№SI0004523434 від 01.03.2024, №SI0004536225 від 07.03.2024, №SI0004536752 від 08.03.2024, №SI0004536974 від 08.03.2024, №SI0004537077 від 08.03.2024, №SI0004538418 від 08.03.2024, №SI0004538429 від 08.03.2024, №SI0004538977 від 09.03.2024, №SI0004539084 від 09.03.2024), 9 рахунків на оплату (№SI0008788598 від 01.03.2024, №SI0008808864 від 07.03.2024, №SI0008809703 від 08.03.2024, №SI0008810107 від 08.03.2024, SI0008810552 від 08.03.2024, №SI0008812452 від 08.03.2024, №SI0008812506 від 08.03.2024, №SI0008813057 від 09.03.2024, №SI0008813434 від 09.03.2024) та 5 платіжних інструкцій (№36 від 27.06.2024, №41 від 02.08.2024, №44 від 30.08.2024, №47 від 31.10.2024, №48 від 02.12.2024). Також слід зауважити, що спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Таким чином, враховуючи те, що рішення суду за позовом відбулось на користь позивача, відповідно витрати на правову допомогу, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи № 915/551/25, підлягають відшкодуванню відповідачем згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України в розмірі 7000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" (02222, м. Київ, вул. Закревського, 16; e-mail: info@cargo-parts.com.ua; код ЄДРПОУ 37141112) до фізичної особи - підприємця Коваленка Максима Євгеновича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості в загальній сумі 45703,40 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи - підприємця Коваленка Максима Євгеновича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" (02222, м. Київ, вул. Закревського, 16; e-mail: info@cargo-parts.com.ua; код ЄДРПОУ 37141112) заборгованість за договором поставки від 27.06.2023 № 21769-15/2023 у розмірі 45703/сорок п'ять тисяч сімсот три/грн. 40 коп., з яких основний борг в розмірі 30000/тридцять тисяч/грн. 00 коп., пеня в розмірі 7253/сім тисяч двісті п'ятдесят три/грн. 51 коп., 12% річних в розмірі 4291/чотири тисячі двісті дев'яносто одна/грн. 42 коп., інфляційні втрати в розмірі 4158/чотири тисячі сто п'ятдесят вісім/ грн. 47 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2422/дві тисячі чотириста двадцять дві/грн. 40 коп., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000/сім тисяч/ грн.

3. В задоволенні решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 17.10.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, тимчасовою непрацездатністю судді Ільєвої Л.М. з 04.08.2025 по 06.08.2025 року, а також перебуванням судді у відпустці у період з 07.08.2025 по 11.08.2025 року, з 21.08.2025 по 02.09.2025, 11.09.2025 та 11.10.2025.

Суддя Л.М. Ільєва

Попередній документ

131128354

Наступний документ

131128356

Інформація про рішення:

№ рішення:	131128355
№ справи:	915/551/25
Дата рішення:	30.07.2025
Дата публікації:	24.10.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Миколаївської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (30.07.2025)
Дата надходження:	07.04.2025
Предмет позову:	стягнення заборгованості за договором

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

15.05.2025 13:15	Господарський суд Миколаївської області
05.06.2025 15:45	Господарський суд Миколаївської області
11.07.2025 09:30	Господарський суд Миколаївської області
30.07.2025 11:00	Господарський суд Миколаївської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ІЛЬЄВА Л М

відповідач (боржник):

Фізична особа – підприємець Коваленко Максим Євгенович

позивач (заявник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн КАРГО ПАРТС"

представник позивача:

Спиридонов Олег Володимирович