"21" жовтня 2025 р.
Справа №152/729/22
Провадження по справі №1-кп/150/22/25
21 жовтня 2025 року с. Мазурівка
Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої: судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 (дистанційно),
обвинуваченого ОСОБА_4 (дистанційно),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 (дистанційно),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку кримінальне провадження, зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12022020150000086 від 07.06.2022 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, неодруженого, непрацюючого, раніше судимого
за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, -
Обвинувачений ОСОБА_4 у невстановлений досудовим розслідуванням час, з метою особистого збагачення розробив план заволодіння чужим майном шляхом обману під приводом передачі грошових коштів за непритягнення особи до кримінальної відповідальності. Зазначений злочинний план полягав у штучному створенні видимості виникнення події дорожньо-транспортної пригоди за участі сина потерпілої особи та пішохода, який в результаті ДТП помер, перебування сина потерпілої особи у відділенні поліції, як наслідок, необхідності передати грошові кошти для непритягнення його до кримінальної відповідальності. На виконання зазначеного плану ОСОБА_4 , за невстановлених обставин, відшукав номер мобільного телефону ОСОБА_6 , після чого о 1-43 год 7 червня 2022 року, назвавшись її сином - ОСОБА_7 , зателефонував до неї та у ході телефонної розмови, яка тривала до 6 год 22 хв. 7 червня 2022 року, повідомив потерпілій ОСОБА_6 неправдиву інформацію, а саме: начебто він є сином потерпілої - ОСОБА_7 , який потрапив в дорожньо-транспортну пригоду, в результаті чого загинув пішохід, наразі перебуває у відділі поліції, та з метою не притягнення його до кримінальної відповідальності потерпілій необхідно передати грошові кошти - спакувати їх у дві шкарпетки, принести на місцеве кладовище по вул. Героїв Майдану в м. Шаргород Жмеринського району Вінницької області, де залишити біля сміттєвого баку з правої сторони воріт кладовища. На виконання такої домовленості ОСОБА_6 , за вказівкою ОСОБА_4 , 7 червня 2022 року спакувала до двох шкарпеток та винесла із власного домоволодіння грошові кошти у сумі 33000 доларів США та 500 євро, занесла на місцеве кладовище, що по вул. Героїв Майдану в м. Шаргород Жмеринського району Вінницької області, та залишила їх поряд зі сміттєвим баком біля воріт кладовища, після чого одразу його покинула. Реалізовуючи свій злочинний план, з метою заволодіння шляхом обману грошовими коштами потерпілої, ОСОБА_4 близько 6-30 год 7 червня 2022 року прийшов на територію кладовища по вул. Героїв Майдану в м. Шаргород Жмеринського району Вінницької області, де забрав грошові кошти, які залишила ОСОБА_6 в 2 шкарпетках біля сміттєвого баку, після чого покинув територію кладовища та викраденими коштами розпорядився на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_4 незаконно заволодів грошовими коштами ОСОБА_6 в сумі 33000 доларів США, що становить 1176450 грн., з розрахунку 3565 грн. за 100 доларів США відповідно до курсу НБУ станом на 7 червня 2022 року, та 500 євро, що становить 18750 грн., з розрахунку 3750 грн. за 100 євро відповідно до курсу НБУ станом на 7 червня 2022 року.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.4 ст.190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах.
Виходячи з аналізу норм ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Згідно із ст.8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.
Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України).
Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Виходячи з аналізу частини 2 статті 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч.6 ст.22 КПК України).
Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Так, допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав в повному обсязі. Підтвердив обставини скоєння злочину, які зазначено в обвинувальному акті. Цивільний позов, заявлений потерпілою ОСОБА_6 про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, визнав, зазначивши, що буде повертати шкоду частинами.
Як вбачається із заяви ОСОБА_4 , що надійшла до суду 17.09.2025 за вхідним №2985/25-Вх, обвинувачений просить проводити розгляд кримінального провадження у відсутність його захисника - адвоката ОСОБА_8 , у зв'язку із закінченням строку дії договору на надання послуг.
З огляду на вище наведені обставини в судовому засіданні приймав участь лише захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_9 .
Прокурор Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_3 вважає за можливе не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і здійснювати судовий розгляд на підставі ч.3 ст.349 КПК України.
Потерпіла ОСОБА_6 у поданій через канцелярію суду заяві просила розглянути кримінальне провадження у її відсутність. Поданий нею цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчиненого злочину, підтримує та просить його задоволити. Питання щодо призначенням міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відносить на розсуд суду.
Оскільки обставини справи ніким не оспорюються, а обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позицій немає, то суд відповідно до ст.349 КПК України за відсутності заперечень з боку учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а обмежився допитом обвинуваченого, обов'язковість якого встановлено частиною 4 статті 349 КПК України, а також дослідженням характеризуючих даних обвинуваченого.
При цьому суд з'ясував, чи правильно обвинувачений ОСОБА_4 розуміє зміст цих обставин, які не оспорюються. Сумнівів щодо добровільності та істинності їх позиції у суду немає.
Суд також роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_4 , що при таких обставинах він позбавляється права оскаржити ці обставини справи у апеляційному порядку.
Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд прийшов до висновку про судовий розгляд кримінальної провадження за правилами ч.3 ст.349 КПК України.
За таких обставин, виходячи з аналізу обвинувального акту, допитавши обвинуваченого, вивчивши матеріали справи, що характеризують його особу, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчинені інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Своїми діями обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Суд при призначенні покарання виходить із встановленої ст.50 КК України його мети кари, виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, заснованих на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягара для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007).
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до правової позиції щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного - негативно характеризується по місцю проживання, раніше неодноразово судимий, відсутність у відповідності до ст.66 КК України обставин, які пом'якшують покарання, відсутність відповідно до ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання.
Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує визначені ст.65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи, відсутність передбачених ст.66 КК України обставин, що пом'якшують покарання та наявність передбачених ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Згідно з приписами ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно роз'яснень, що містить Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постановах в кримінальних провадженнях №155/1064/18, №759/13520/18, №753/13972/17, щодо судової дискреції в кримінальних провадженнях при призначенні покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо (постанова Верховного Суду від 01.02.2018 року по справі №634/609/15-к).
Значення покарання визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за злочин, вчинений ОСОБА_4 .
Застосовуючи відносно ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд має на меті покарати винного, що необхідно для захисту суспільства і досягнення достатньої та справедливої сатисфакції потерпілої особи і суспільства в цілому.
Призначення покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі на певний строк спричинить йому певні моральні страждання, ганьбу і сором, що є невід'ємною частиною здійснення кари, залишить сліди в його свідомості й сприятиме тому, щоб він усвідомив та спокутував свою вину перед потерпілою та суспільством.
Крім того, обираючи ОСОБА_4 зазначене покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд переконаний в тому, що шляхом активного примусового впливу на свідомість останнього, буде внесено корективи в його соціально - психологічні властивості, нейтралізовано негативні, криміногенні настанови, що змусить його додержуватися положень кримінального закону, виробить законослухняність та позбавить його можливості знову вчиняти злочини.
З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.4 ст.190 КК України, що йому інкримінуються, та із застосуванням положень ч.4 ст.70 КК України призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі з ізоляцією його від суспільства, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень,
Пунктами 12, 13, 14 частини 1 статті 368 КПК України встановлено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у виді тримання під вартою слід залишити до набрання цим вироком законної сили.
Відповідно до положень статті 118 КПК України витрати, пов'язані із залученням експертів являються процесуальними витратами.
Частиною 2 статті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Процесуальні витрати за проведення біологічної експертизи на загальну суму 22907,96 грн. підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Відповідно до ухвали слідчого судді Шаргородського районного суду Вінницької області від 08.06.2022 (справа №152/507/22 (провадження по справі №1-кс/152/83/22) накладено арешт для забезпечення збереження речових доказів шляхом заборони користування, розпорядження, крім направлення для проведення експертиз, на мобільний телефон марки «SAMSUNG» чорного кольору без батареї; додаткову картку до стартового пакету мобільного оператора зв'язку «Київстар» № НОМЕР_1 ; картку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_2 ; картку для виплат «ViSA» № НОМЕР_3 ; картку банку «IdeaBank» № НОМЕР_4 ; мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі «GALAXY S9» чорного кольору з ІМЕІ 1 № НОМЕР_5 та ІМЕІ 2 № НОМЕР_6 ; мобільний телефон «Sigma» чорного кольору; грошові кошти у сумі 120 (сто двадцять) гривень.
З врахуванням положень статті 174 КПК України, суд приходить до висновку про необхідність та доцільність скасування ухвали слідчого судді Шаргородського районного суду Вінницької області від 08.06.2022 про накладення арешту на вище зазначене майно, яке має значення речових доказів.
Долю речових доказів по кримінальному провадженню слід вирішити відповідно до статті 100 КПК України.
При вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 , суд звертає увагу на наступне.
Майновою шкодою є наслідки кримінального правопорушення або іншого суспільно - небезпечного діяння чи незаконного рішення, дії чи бездіяльності правоохоронного або судового органу, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому обмеженні матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна), у позбавленні її можливості одержати заплановані доходи (позбавлення заробітку внаслідок втрати працездатності чи його зменшення тощо), а також у понесенні особою будь - яких додаткових майнових витрат (на лікування, протезування, сторонній догляд, поховання; втрата особами, що перебували на утриманні померлого, його заробітку).
Частиною 1 статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Частиною 2 статті 127 КПК України встановлено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Так, доведеним є той факт, що ОСОБА_4 шляхом обману (шахрайства) незаконно заволодів грошовими коштами, належними ОСОБА_6 , якими розпорядився на власний розсуд, завдавши останній матеріальної шкоди. Сума матеріальної шкоди, завдана ОСОБА_6 злочинними діями ОСОБА_4 чітко зазначена в обвинувальному акті та підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Суд при цьому зауважує, що матеріальна шкода сталася внаслідок протиправних дій обвинуваченого, за наявності його вини, наявний причинний зв'язок між протиправною поведінкою обвинуваченого та шкідливими наслідками, які були заподіяні потерпілій. При цьому в судовому засіданні обвинуваченим визнається цивільний позов, як зазначив ОСОБА_4 матеріальну шкоду буде повертати частинами. Зважаючи, що розмір матеріальної шкоди є підтвердженою, обґрунтованою та підтверджується наявними матеріалами справи, цивільний позов про стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди, яка заподіяна кримінальним правопорушенням у сумі 33000 доларів США та 500 Євро підлягає задоволенню повністю.
Разом з тим, суд зауважує, що чинне законодавство не обмежує суд в можливості стягувати грошові кошти в іноземній валюті.
Керуючись ст., ст.373, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років 6 місяців з конфіскацією майна.
На підставі частини 4 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення більш суворого покарання, встановленого вироком Ямпільського районного суду Вінницької області віл 26.12.2024 у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років 6 місяців з конфіскацією майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту набрання даним вироком законної сили.
На підставі частини 5 статті 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з моменту його затримання - 07 червня 2022 року по день звільнення у зв'язку із внесенням застави - 30 червня 2022 року включно та з 17 листопада 2022 року по день набрання даним вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою залишити до набрання цим вироком законної сили.
Ухвалу слідчого судді Шаргородського районного суду Вінницької області від 8 червня 2022 року про арешт майна в межах даного кримінального провадження, - скасувати.
Речові докази дві скляні пляшки з написом «Гараж» з металевими кришками, чотири недопалки від сигарет жовтого кольору та один білого кольору - знищити; мобільний телефон марки «SAMSUNG» чорного кольору без батареї, додаткову картку до стартового пакету мобільного оператора зв'язку «Київстар» № НОМЕР_1 , картку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 , картку для виплат «VISA» № НОМЕР_3 , картку банку «IdeaBank» № НОМЕР_4 , мобільний телефон «Sigma» чорного кольору; грошові кошти у сумі 120 (сто двадцять) грн..; мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі «GALAXY S9» чорного кольору з IMEI 1 НОМЕР_5 та IMEI 2 № НОМЕР_6 - повернути обвинуваченому ОСОБА_4 .
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду у сумі 33000 (тридцять три тисячі) доларів США та 500 (п'ятсот) Євро.
Стягнути з ОСОБА_4 22907 (двадцять дві тисячі дев'ятсот сім) гривень 96 копійок процесуальних витрат на користь держави за проведення судової експертизи.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту отримання його копії, з урахуванням особливостей, встановлених ст.394 КПК України.
Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини (ч.1 ст.394 КПК України).
Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України, вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
СУДДЯ: ОСОБА_10