Справа № 132/1260/25
Провадження № 2/132/650/25
Іменем України
"08" серпня 2025 р. місто КАЛИНІВКА
Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді - СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 132/1260/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 490426-КС-002 про надання кредиту від 20 червня 2024 року,
22.04.2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду із вказаним цивільним позовом до ОСОБА_1 , де в обґрунтування своїх позовних вимог зазначило, що 20.06.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 був укладений договір № 490426-КС-002 про надання кредиту, за яким відповідач отримав кредит на суму 10000грн.00коп., на умовах строковості, зворотності, платності, та зобов'язався його повернути, сплативши за нього проценти, в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти, натомість відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 36086грн.38коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000грн.00коп.; заборгованість за відсотками - 24586грн.38коп.; заборгованість за комісією - 1500грн.00коп. Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не вчиняє дій спрямованих на повернення вказаних грошових коштів, з метою захисту порушеного права й охоронюваних законом інтересів, позивач вимушений звернутися до суду із вказаним позовом.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надавши заяву, де просить справу розглянути в його відсутності, на позовних вимогах наполягає, проти винесення заочного рішення по справі не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений в передбаченому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив, заперечень з приводу поданого позову не надав.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.
Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).
У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Слід також зазначити, що у відповідності до статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», інформація про кожне судове засідання, оприлюднювалася на офіційному веб-порталі Судової влади України та учасники справи не були позбавлені об'єктивної можливості дізнатися про дати судових засідань, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.
За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності відповідача, що не може розцінюватись, як порушення його прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.
Згідно частини першої статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За наявності існуючих умов, передбачених в частині першій статті 280 ЦПК України, які підтверджені наявними в справі доказами, суд ухвалив: провести заочний розгляд справи за відсутності сторін та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, оцінюючи, належність, допустимість й достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи, приходить до наступних висновків.
Судом установлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
20.06.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 був укладений договір № 490426-КС-002 про надання кредиту, за яким відповідач отримав кредит на суму 10000грн.00коп., на умовах строковості, зворотності, платності, та зобов'язався його повернути, сплативши за нього проценти, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти, натомість відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 36086грн.38коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000грн.00коп.; заборгованість за відсотками - 24586грн.38коп.; заборгованість за комісією - 1500грн.00коп.
Згідно статтей 526, 1049 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний повернути позичкодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно вимог статті 629 ЦК України, договір є обов 'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позичкодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому.
У відповідності до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За вищенаведених обставин, суд прийшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами, є зобов'язальними, ТОВ «Бізнес Позика» виконало свої зобов'язання за кредитним договором належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти, проте відповідач, отримавши кредитні кошти, в порушення взятих на себе зобов'язань, суму боргу по кредиту не повернув.
За приписами статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Відповідачем не заявлялись зустрічні позовні вимоги щодо безгрошовості кредитного договору на підставі положень статті 1051 ЦК України.
Кредитний договір не оскаржений та в судовому порядку недійсним не визнавався.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що розглядається, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, презумпція правомірності якого не спростована.
Суд звертає увагу на те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування факту отримання кредитних коштів, а також обставин та доказів наданих позивачем.
Наявний у матеріалах даної справи розрахунок заборгованості за кредитним договором, є належним доказом наявності заборгованості позичальника.
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 вказав, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача, тому висновки суду про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованими.
Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №127/23910/14-ц).
Відповідач, власних розрахунків заборгованості не надав та не заявляв клопотання щодо призначення експертизи, отже належними та допустимими доказами не спростував розмір боргу.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422грн.40коп., що підтверджується платіжним документом.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи зі змісту вказаних положень закону, з відповідача на користь позивача повинні бути стягненні судові витрати у розмірі 2422грн.40коп.
За приписами частин першої-третьої, п'ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст.133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 490426-КС-002 про надання кредиту від 20 червня 2024 року - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором № 490426-КС-002 про надання кредиту від 20 червня 2024 року, у розмірі 36086грн.38коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000грн.00коп.; заборгованість за відсотками - 24586грн.38коп.; заборгованість за комісією - 1500грн.00коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір у розмірі 2422грн.40коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя