ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2025Справа № 910/10020/25
Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/10020/25
за позовом Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до проФізичної особи-підприємця Шаповал Дар'ї Олегівни стягнення 183 715,38 грн
Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Шаповал Дар'ї Олегівни про стягнення 183 715,38 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором оренди № 3358 нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 26.04.2021, внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі в сумі 140 066,62 грн та заборгованість з відшкодування податку за користування земельною ділянкою у розмірі 355,54 грн. За прострочення сплати заборгованості позивачем додатково нараховані пеня в розмірі 26 469,86 грн, штраф - 4202,00 грн, інфляційні втрати - 9 897,97 грн та 3% річних - 2 723,39 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 відкрито провадження у справі №910/10020/25, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.08.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Межова, буд. 18, кв.40, м. Київ, 04215, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою: "за закінченням терміну зберігання".
Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.
Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 19.08.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
26.04.2021 між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (за договором - орендодавець), фізичною особою-підприємцем Шаповал Дар'єю Олегівною (за договором - орендар) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (за договором - балансоутримувач) було укладено Договір № 3358 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Змінюваних умов договору (далі - Умови), вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.
Згідно з п. 4.1. Умов, в оренду відповідачеві передано нерухоме майно (нежитлові приміщення) загальною площею 125,80 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Андрія Шептицького, буд. 24-г передано в орендне користування до 26.04.2026.
За змістом п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.
Як визначено у п. 3.1. договору, орендна плата становить суму, визначену у підпункті 8.1 пункту 8 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.
До складу орендної плати не входять витрати зі сплати комунальних послуг, витрати на утримання орендованого майна (послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на підставі окремих договорів, укладених безпосередньо з постачальниками комунальних послуг та/або із балансоутримувачем та/або виставлених балансоутримувачем рахунків в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.
Нарахування податку на додану вартість на орендну плату та авансовий внесок орендної плати, визначених у підпункті 8.1, пункту 8 та пункті 9 Умов, здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Нарахування податку на додану вартість на забезпечувальний депозит, зазначений у пункті 10 Умов, не здійснюється.
Орендар сплачує орендну плату щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем (п. 3.3. договору).
Відповідно до п. 3.7 Умов, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується балансоутримувачем.
Пунктом 3.4. договору встановлено, що орендар сплачує орендну плату на підставі підпункту 8.1. пункту 8 Умов та пункту 3.2. цього договору оренди. Додатково до орендної плати та авансового внеску орендної плати, зазначених у підпункті 8.1 та пункті 9 Умов, нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою та авансовим внеском.
За умовами п. 3.8. договору, на суму заборгованості орендаря зі сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати. Крім того, орендар згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сплачує інфляційні витрати по заборгованості та 3 % річних від простроченої суми заборгованості. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за ними становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості. у випадку примусового стягнення орендної плати у порядку, встановленому законодавством України, з орендаря також можуть стягуватись у повному обсязі втрати, пов'язані з таким стягненням та іншими процедурами розірвання договорів (демонтаж, зберігання тощо).
У п. 3.10. договору сторони погодили, що припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).
Як передбачено п. 3.11. договору, орендар зобов'язаний на вимогу балансоутримувача проводити звіряння взаєморозрахунків за орендними платежами і оформляти акти звіряння.
Згідно з п. 6.5 незмінюваних умов Договору, вартість фактично спожитих комунальних послуг орендар зобов'язаний самостійно сплачувати постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття тощо), за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання. Вартість витрат на утримання орендованого майна орендар зобов'язаний сплачувати самостійно та/або на підставі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем. Компенсацію витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою орендар зобов'язаний сплачувати на підставі виставлених балансоутримувачем рахунків.
Відповідно до п. 12.1. договору, цей договір укладено на строк, визначений у пункті 11 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.
Як визначено у п. 11 Умов, строк договору - 5 років з дати набрання чинності цим договором.
26 квітня 2021 року за Актом приймання-передачі нерухомого майна балансоутримувач передав орендарю нежитлові приміщення загальною площею 125,80 кв.м., що розташовані у будівлі центрального і теплового пункту за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Андрія Шептицького, буд. 24-Г та обліковуються на балансі КП "Київтеплоенерго".
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором щодо внесення платежів за користування приміщенням та компенсації витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 140 066,62 грн за період з 01.03.2024 по 30.06.2025 та заборгованість з відшкодування податку за користування земельною ділянкою в розмірі 355,54 грн за червень 2025 року.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 26 469,86 грн, 3% річних - 2723,39 грн, інфляційні втрати - 9897,97 грн та штраф у розмірі 4202,00 грн.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався та позовні вимоги не оспорив.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (Закон), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами п. 3.3 незмінюваних Умов договору орендар сплачує орендну плата щомісяця не пізніше 15 числа, наступного за розрахунковим місяцем.
Відповідно до п. 3.1 незмінюваних Умов договору, орендна плата становить суму, визначену у підпункті 8.1 пункту 8 Умов. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.
До складу орендної плати не входять витрати зі сплати комунальних послуг, витрати на утримання орендованого майна (послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі. Фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на підставі окремих договорів, укладених безпосередньо з постачальником комунальних послуг та/або із балансоутримувачем та/або виставлених балансоутримувачем рахунків в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього Договору.
Згідно з підпунктом 8.1 пункту 8 Умов, місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону становить 9001,00 грн без ПДВ.
У відповідності до п. 3.2 незмінюваних умов Договору, орендна плата за січень-грудень, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.
При цьому, відповідно до витягу з протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 20.09.2022 № 19/62 орендарі за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва звільняються від орендної плати із 24.02.2022 відповідно до рішення Київської міської ради від 30.03.2022 № 4551/4592 (зі змінами) без прийняття окремого рішення орендодавця та заяви орендаря.
Рішенням Київської міської ради від 14.12.2023 № 7531/7572 встановлено, що з 01.01.2024 до 31.12.2024 розмір орендної плати за користування комунальним майном територіальної громади міста Києва становить 50% від визначеної у договорах оренди комунального майна територіальної громади міста Києва.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 05.12.2024 № 424/10232, з 01.01.2025 до 31.12.2025 розмір орендної плати за користування комунальним майном територіальної громади міста Києва становить 75% від визначеної у договорах оренди комунального майна територіальної громади міста Києва.
Згідно з рішенням Київської міської ради від 30.01.2025 № 21/10488 (опубліковане 07.04.2025), з 01.03.2025 до 31.12.2025 розмір орендної плати за користування комунальним майном територіальної громади міста Києва становить 50% від визначеної у договорах оренди комунального майна територіальної громади міста Києва.
Також, згідно з п. 6.5 незмінюваних Умов договору компенсацію витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою орендар зобов'язаний сплачувати на підставі виставлених балансоутримувачем рахунків.
Рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5450/5491 встановлено з 01.03.2022 по 31.05.2022 ставку земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено у розмірі 0 відсотка від їх нормативної грошової оцінки землі.
Відповідно до положень пп. 69.14. підрозд. 10 розд. ХХ "Перехідні положення" ПК України, за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 було встановлено порядок визначення переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, а також делеговано повноваження затвердження переліку таких територій Міністерству з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
На виконання постанови КМУ № 1364 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22.12.2022 № 309 (набрав чинності з 27.12.2022) затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, з якого вбачається, що в період з 24.02.2022 по 30.04.2022 вся територія міста Києва визначалася як територія активних бойових дій.
З аналізу викладених положень податкового законодавства вбачається, що вони передбачають звільнення від нарахування та сплати за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року податку за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 140 066,62 грн за період з 01.03.2024 по 30.06.2025 та заборгованість з відшкодування податку за користування земельною ділянкою в розмірі 355,54 грн за червень 2025 року.
Позивачем на підтвердження виникнення у відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів додано до матеріалів справи підписані сторонами у спірний період без заперечень та зауважень акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження сплати орендної плати в розмірі 140 066,62 грн, а також заборгованості з відшкодування податку за користування земельною ділянкою в розмірі 355,54 грн, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, ураховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів сплати заборгованості за користування майном відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 140 066,62 грн за період з 01.03.2024 по 30.06.2025 та заборгованості з відшкодування податку за користування земельною ділянкою в розмірі 355,54 грн за червень 2025 року визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі у розмірі 26 469,86 грн, 3% річних - 2723,39 грн, інфляційні втрати - 9897,97 грн та штраф у розмірі 4202,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до норм статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У пункті 3.8 незмінюваних Умов договору визначено, що на суму заборгованості орендаря зі сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Крім того, орендар згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України сплачує інфляційні втрати по заборгованості та 3% річних від простроченої заборгованості.
У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за ними становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
Суд звертає увагу, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, неустойки (пені та штрафу), передбачених п. 3.8 незмінюваних Умов договору.
Таким чином, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з внесенням орендних платежів, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, щодо правомірності застосування позивачем, передбачених пунктом 3.8 незмінюваних Умов договору штрафної санкції у вигляді пені, а також наявність правових підстав для нарахування штрафу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як убачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постановах Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунків заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому, перебіг часу, за який нараховуються пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Суд, перевіривши розрахунки позивача в частині заявлених до стягнення пені, штрафу, процентів річних та інфляційних втрат, встановлено, що розрахунок останніх здійснено у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначених позивачем періодів прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірними, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені - 26 469,86 грн, штрафу - 4202,00 грн, 3% річних - 2723,39 грн та інфляційних втрат у розмірі 9897,97 грн також визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шаповал Дар'ї Олегівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість з орендної плати у розмірі 140 066 грн 62 коп., заборгованість з відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою податку за користування земельною ділянкою, у розмірі 355 грн 54 коп., пеню - 26 469 грн 86 коп., штраф - 4 202,00 грн, інфляційні втрати - 9897 грн 97 коп., 3% річних - 2723 грн 39 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 21.10.2025.
Суддя А.І. Привалов