ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2025Справа № 910/10048/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи
справу №910/10048/25
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт"
до Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"
про стягнення 1 141 470,04 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 1 141 470,04 грн, з яких: 202 621,28 грн - 3% річних та 938 848,76 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати заборгованості, стягнутої рішенням суду, за Договором поставки № 940 від 31.08.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як установлено судом, сторони мають зареєстрований електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, відповідно ухвала суду від 27.08.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронного кабінету сторін, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа, залученим до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що сторони отримали 20.08.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 19.08.2025.
05.09.2025 через систему «Електронний суд» на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому міститься клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін та клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державну казначейську службу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 відмовлено в задоволенні клопотань Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про залучення третьої особи та про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов та додані до них докази.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
31.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" (за договором - постачальник) та Акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № 940, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар відповідно до специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
На виконання умов договору позивачем поставлено товар на загальну суму 1 103 343,93 грн., який відповідачем було оплачено лише частково на суму 200 000,00 грн., у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 903 343,93 грн.
Ураховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати отриманого товару, позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 928 695,52 грн., з яких: 903 343,93 грн. заборгованості, 18 108,28 грн. пені та 7 243,31 грн. 3% річних.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі №901/2028/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" задоволено частково; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 903 343,93 грн заборгованості, 7 243,31 грн - 3% річних та 18 211,73 грн судового збору.
24.09.2013 на примусове виконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13 видано відповідний наказ.
Центральним відділом Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим 07.10.2013 відкрито виконавче провадження № 40041299 з виконання рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013.
В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" зверталося до Господарського суду Київської області із заявою про видачу дублікату судового наказу у справі № 901/2028/13, в якій вказувало на те, що в результаті тимчасової анексії АР Крим та м. Севастополя було втрачено виконавче провадження № 40041299.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2018 у справі №901/2028/13 (залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2018) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" про видачу дублікату наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.09.2013 у справі № 910/2028/13 задоволено; видано дублікат наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.09.2013 у справі № 901/2028/13 про стягнення з публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" 903 343,93 грн. заборгованості, 7 243,31 грн. 3% річних та 18 211,73 грн. судового збору.
Ураховуючи подальше невиконання відповідачем умов Договору поставки № 940 від 31.08.2012 та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 124 433,62 грн 3% річних та 1 249 692,38 грн збитків від інфляції, нарахованих за період прострочки з 03.09.2013 по 19.02.2018.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019, у справі №910/1973/18 позов задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" 83 591,91 грн - 3% річних, 674 947,97 грн - втрат від інфляції та судові витрати.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13 та в рішенні Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 у справі №910/1973/18, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що оскільки відповідач своєчасно не виконав свої грошові зобов'язання за Договором поставки № 940 від 31.08.2012, тому позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 20.02.2018 по 12.08.2025 нараховані, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, 3% річних у сумі 202 621,28 грн та інфляційні втрати в розмірі 938 848,76 грн.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує на те, що 01.09.20020 старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ ГУ ТУЮ у м. Києві Шеремет О.В. зупинив провадження № 40041299 та на підставі Законом України «Про виконавче провадження», Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, та направив оригінал наказу Господарського суду Автономної Республіки від 24.09.2013 у справі №901/2028/13 до Державної казначейської служби України для виконання.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.
Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення".
Також, відповідач зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів невиконання Державною казначейською службою України обов'язку з перерахування коштів на момент звернення до суду.
Крім того, відповідач вважаємо, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат має відбуватися в межах загального трирічного строку позовної давності, а не за весь період прострочення.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом установлено, що відповідач, усупереч нормам ст.525, 526, 530, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, належним чином та у визначений Договором поставки №940 від 31.08.2012 строк не оплатив поставлений позивачем товар.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі №901/2028/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" задоволено частково; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 903 343,93 грн заборгованості, 7 243,31 грн - 3% річних та 18 211,73 грн судового збору.
24.09.2013 на примусове виконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13 видано відповідний наказ.
Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом установлено, що в матеріалах справи відсутні докази виконання боржником рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі №901/2028/13.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Тобто, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Щодо строків позовної давності, суд відзначає наступне.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, і таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.04.2018 р. у справі № 908/1394/17).
02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким Цивільний кодекс України доповнено п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення».
Вказаним п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» передбачалось, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк дії такого карантину.
Дія карантину закінчилась 30.06.2023 з 24.00 годин) на підставі постанови Кабінету міністрів України від 27.06.2023 № 651.
Водночас, 17.03.2022 набрав чинності Закон України від 12.03.2022 № 2120 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким ЦК України доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 19, який передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк його дії.
Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України з 30.01.2024 діє в редакції на підставі Закону від 08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. В разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Таким чином, з відповідача стягненню підлягає 3% річних та інфляційні втрати за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання із розміру основного боргу в сумі 903 343,93 грн за Договором поставки № 940 від 31.08.2012, яка була також визначена судовим рішенням від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13, починаючи з 20.02.2018, оскільки строки позовної давності за вимогами у даній справі станом на 02.04.2020 не закінчилися і в подальшому перебіг строку позовної давності був зупинений Законом до 04 вересня 2025 року, до дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-ІХ.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15- ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Таким чином, оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, яке виникли у зв'язку з порушенням зобов'язань за Договором поставки №940 від 31.08.2012, встановлено, суд, перевіривши розрахунки позивача, додані до позовної заяви, дійшов висновку, що заявлені до стягнення суми 3% річних у розмірі 202 621,28 грн, нараховані за період з 20.02.2018 по 12.08.2025, та інфляційні втрати в розмірі 938 848,76 грн, нараховані за період з березня 2018 року по липень 2025 року є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частинами 1-2 статті 74 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи встановлені судом обставини, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором поставки № 940 від 31.08.2012, що фактично призвело до його прострочення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
При цьому, заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, до уваги судом не приймаються, оскільки не спростовують висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
При цьому, судом ураховано, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Як убачається з платіжної інструкції № 90 від 13.08.2025 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 17122,05 грн, тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, у зв'язку з чим на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 3424,41 грн.
Керуючись статтями 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз " (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 26, офіс 505, код ЄДРПОУ 00153117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" (65481, Одеська область, м. Південне, вул. Берегова 3-А, к. 1, код ЄДРПОУ 35565013) інфляційні втрати в розмірі 938 848 грн 76 коп., 3% річних - 202 621 грн 28 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 13 697 грн 64 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Повернути на підставі даного рішення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" (65481, Одеська область, м. Південне, вул. Берегова 3-А, к. 1, код ЄДРПОУ 35565013) судовий збір у розмірі 3424 грн 41 коп., сплачений на підставі платіжної інструкції № 90 від 13.08.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду .
Повний текст рішення складено та підписано: 21.10.2025.
Суддя А.І. Привалов