ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.10.2025Справа № 910/9487/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛДОРС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «ЗОЛОТЕ РУНО, УКРАЇНА» (змінене найменування - «МАРК ПЛЮС ГРУП»)
про стягнення 131 039,52 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛДОРС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «ЗОЛОТЕ РУНО, УКРАЇНА» про стягнення 131 039,52 грн, з яких: 126 308,36 грн безпідставно набутих коштів, 1162,73 грн 3% річних та 3568,43 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем помилково було перераховано на рахунок відповідача кошти в сумі 126 308,36 грн, при цьому, будь-які господарські відносини між сторонами відсутні, а тому наявні підстави для повернення зазначеної суми відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9487/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.
Вказана ухвала була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про доставлення процесуального документа.
Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позов до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, судом при підготовці рішення у даній справі встановлено, що відповідач після відкриття провадження у даній справі змінив найменування: з «ЗОЛОТЕ РУНО, УКРАЇНА» на «МАРК ПЛЮС ГРУП», а також адресу місцезнаходження: з «вул. Бережанська, 9, м. Київ, 04074» на « 01133, м. Київ, б.Лесі Українки, будинок 19, офіс 5», про що були внесені відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
При цьому, суд констатує, що ідентифікаційний код юридичної особи - відповідача не змінився (код ЄДРПОУ 39018350).
Відповідно до приписів ст. 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
З аналізу норм Цивільного кодексу України вбачається, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Водночас, зміна найменування тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Тобто відповідач внаслідок зміни назви не позбувся законодавчо визначених функцій, відтак вказана дія не є підставою для процесуального правонаступництва.
Враховуючи викладене, перевіривши наявні матеріали справи, суд вважає за необхідне розглянути справу з урахуванням змінених даних щодо відповідача.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Відповідно до платіжної інструкції № 4 від 09.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛДОРС» (ідентифікаційний код 39224682) перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «ЗОЛОТЕ РУНО, УКРАЇНА» (ідентифікаційний код 39018350) кошти у розмірі 126 308,36 грн (призначення платежу: «оплата згідно договору поставки № 0612-18 від 06.12.2018 р., без ПДВ»).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що кошти у розмірі 126 308,36 грн помилково перераховані на користь відповідача. Така помилковість обумовлена тим, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛДОРС» одночасно є директором Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС», яке і мало здійснити платіж відповідачу на підставі вказаного у платіжній інструкції № 4 від 09.04.2025 договору поставки, однак кошти помилково були сплачені з рахунку позивача. При цьому, позивач зауважив про відсутність будь-яких господарських правовідносин між сторонами, на підставі яких у Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛДОРС» виникав би обов'язок зі сплати на користь відповідача коштів у розмірі 126 308,36 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, 27.05.2025 позивач направив відповідачу Вимогу від 26.05.2025 № 4 про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 126 308,36 грн, у якій із посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України просив у семиденний термін з дня отримання цієї вимоги вжити заходів щодо повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 126 308,36 грн.
Оскільки відповідач не повернув позивачу грошові кошти у сумі 126 308,36 грн, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 126 308,36 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, а також нараховані на вказану суму коштів інфляційні втрати у розмірі 3 568,43 грн та 3% річних у розмірі 1 162,73 грн за період прострочення з 10.04.2025 по 30.07.2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Правовою підставою позову визначено положення ст. 1212 ЦК України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.
Отже, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
Судом із матеріалів справи встановлено, що позивачем було перераховано відповідачу кошти в розмірі 126 308,36 грн за платіжною інструкцією № 4 від 09.04.2025, у призначенні платежу якої вказано: «оплата згідно договору поставки № 0612-18 від 06.12.2018 р., без ПДВ».
Водночас, існування між сторонами будь-яких договірних відносин, у тому числі на підставі договору поставки № 0612-18 від 06.12.2018, судом не встановлено, а відповідачем не надано суду будь-яких доказів зворотного (зокрема, підписаних актів виконаних робіт, виставлених рахунків, тощо).
Отже, оскільки договірні відносини між сторонами, на підставі яких позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 126 308,36 грн відсутні, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що ним було помилково, без будь-якої правової підстави перераховано на користь відповідача грошові кошти у вказаному розмірі.
Доказів повернення грошових коштів у сумі 126 308,36 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Враховуючи вищенаведене, оскільки обов'язок відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 126 308,36 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не був спростований, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення вказаної суми безпідставно набутих коштів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачений вказаною нормою ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного збереження відповідачем грошових коштів позивача, які не були повернуті позивачу за письмовими вимогами останнього.
Водночас, як вбачається зі здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, позивач здійснює нарахування на суму безпідставно набутих коштів з 10.04.2025, тобто із наступного дня від перерахування відповідачу коштів.
Однак, частиною 2 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В свою чергу, із вимогою про повернення коштів позивач звернувся до відповідача 27.05.2025, яка згідно з перевіреними судом даними з офіційного сайту АТ «Укрпошта» була отримана відповідачем 29.05.2025, а отже, відповідач зобов'язаний був повернути кошти у строк до 05.06.2025 включно та відповідно з 06.06.2025 є таким, що порушив означений обов'язок.
При цьому, суд не бере до уваги лист позивача від 23.04.2025 № 3, адресований відповідачу, оскільки такий був направлений на адресу, відомості про належність якої відповідачу у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи зазначене, здійснивши перерахунок заявлених позивачем сум з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що стягненню з відповідача за період прострочення з 06.06.2025 по 30.07.2025 підлягають 3% річних у розмірі 570,98 грн та інфляційні втрати у розмірі 755,83 грн. Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Згідно з положеннями ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас, 31.07.2025 до суду від позивача надійшла заява із доказами витрат на правничу допомогу.
До вказаної заяви було надано такі докази: договір про надання професійної правничої допомоги від 28.07.2025, рахунок від 28.07.2025, акт прийому-передачі виконаних робіт (про надання професійної правничої допомоги) від 30.07.2025, платіжну інструкцію від 30.07.2025 № 150.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позові позивачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв'язку із розглядом справи, складається, зокрема із 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Суд встановив, що представництво інтересів позивача під час розгляду даної справи в Господарському суді міста Києва здійснювала адвокат Клімук Надія Анатоліївна на підставі ордеру серії АС № 1149368 від 28.07.2025, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги від 28.07.2025 б/н, виданий Адвокатським об'єднанням «Ковальчук, Воробей та партнери».
За укладеним 28.07.2025 між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Ковальчук, Воробей та партнери» (надалі - Об'єднання) договором про надання професійної правничої допомоги Об'єднання зобов'язалось надати позивачу професійну правничу допомогу, зокрема, шляхом складання та підписання позовних заяв.
Пунктом 4.3. вказаного договору передбачено фіксований гонорар у розмірі 5000,00 грн.
Так, 30.07.2025 позивачем та Об'єднанням було підписано Акт прийому-передачі виконаних робіт (про надання професійної правничої допомоги), яким засвідчено надання Об'єднанням позивачу послуг (робіт) із підготовки позову про стягнення коштів, вартістю 5000,00 грн. Вказана сума коштів перерахована позивачем на користь Об'єднання 30.07.2025 відповідно до платіжної інструкції № 150.
Оцінивши у порядку ст. 86 ГПК України надані позивачем докази витрат на послуги адвоката, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом послуг позивачу у суді та витрачений ним час, обґрунтованість позову, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру цих витрат, а також з огляду на те, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, а також відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд приходить до висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу мають бути покладені на відповідача у розмірі, пропорційному розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРК ПЛЮС ГРУП» (б. Лесі Українки, буд. 19, офіс 5, м. Київ, 01133; ідентифікаційний код 39018350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛДОРС» (вул. Грушевського, буд. 77, м. Ковель, Волинська обл., 45000; ідентифікаційний код 39224682) 126 308,36 грн безпідставно набутих коштів, 570,98 грн 3% річних, 755,83 грн інфляційних втрат, 2 359,41 грн судового збору та 4 870,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 21.10.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко