ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.10.2025Справа № 910/9455/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) матеріали справи
за позовом Виконавчого комітету Нікопольської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелконз»
про стягнення 191 291,96 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Виконавчого комітету Нікопольської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелконз» про стягнення 191 291,96 грн безпідставно набутих коштів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що до укладеного між сторонами договору поставки № 75 від 08.08.2024 безпідставно та в порушення норм пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України було включено суму податку на додану вартість в розмірі 191 291,96 грн, а тому вказана сума коштів підлягає поверненню відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9455/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
26.08.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
28.08.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній, зокрема, просив не враховувати поданий відповідачем відзив у зв'язку з пропуском строку на його подання.
01.09.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення; від позивача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи.
Розглянувши викладені позивачем у відповіді на відзив доводи щодо пропуску відповідачем строку на подання відзиву, суд визнає їх необґрунтованими, оскільки ухвалу про відкриття провадження у справі відповідачем отримано було засобами поштового зв'язку 12.08.2025, а відзив на позовну заяву подано до суду 26.08.2025, тобто, в межах встановленого судом строку.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
08.08.2024 між Виконавчим комітетом Нікопольської міської ради (надалі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЕЛКОНЗ» (надалі - постачальник, відповідач) укладено договір поставки № 75 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити засоби радіоелектронної боротьби (матеріально-технічне забезпечення підрозділів територіальної оборони), а саме: комплекс радіоприйому «Етер» обмеженої комплектації, за кодом ДК 021:2015:35730000-0 - Електронні бойові комплекси та засоби радіоелектронного захисту (надалі - товар), асортимент, кількість та номінальна вартість якого зазначена у специфікації (додаток № 1 до договору), яка є невід'ємною частиною договору.
Рішення про закупівлю за даним предметом договору прийняте відповідно до наявної потреби замовника, на підставі рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 04.07.2024 № 1086 «Про схвалення проекту змін до міської програми «Сприяння забезпеченню проведення заходів мобілізації та територіальної оборони Нікопольської міської територіальної громади на 2024 рік», враховуючи норми постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 № 590 «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану» та керуючись п.п. 2 п. 13 (замовник перебуває на території активних бойових дій) постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», у зв'язку з чим закупівля здійснюється без використання електронної системи закупівель.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що постачальник здійснює поставку товару до 11.10.2024.
Відповідно до п. 2.2. договору сума договору становить 1 147 751,75 грн, в тому числі ПДВ - 191 291,96 грн.
Розрахунки проводяться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 3-х (трьох) банківських днів після приймання товару покупцем шляхом підписання видаткової накладної та на підставі рахунку (п. 2.3. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення (п. 7.1. договору).
Специфікацією, яка є додатком № 1 до договору, передбачено поставку відповідачем позивачу товару на суму 1 147 751,75 грн (в т.ч. ПДВ - 191 291,96 грн).
Відповідно до платіжної інструкції від 29.08.2024 № 26 позивач перерахував на користь відповідача кошти у розмірі 1 147 751,75 грн, вказавши у призначенні платежу: « 0218240;3110;покращення матеріально-технічного забезпечення сил ТРО ЗСУ, засоби радіоелектронної боротьби, а саме придбання комплекс радіоприйому «Етер»; накл.№11 від 29.08.24, дог №75 від 08.08.2024, в т.ч. ПДВ - 191 291,96 грн».
Однак, в подальшому 17.06.2025 позивач направив відповідачу претензію № 1349/25, у якій із посиланням на пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України вказував, що обумовлений за договором товар має бути звільнений від оподаткування, у зв'язку з чим відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України просив повернути безпідставно набуті кошти ПДВ у розмірі 191 291,96 грн, а також запропонував укладення додаткової угоди до договору про виключення з п. 2.2. цього договору суму ПДВ у розмірі 191 291,96 грн, зменшивши загальну суму договору до 956 459,79 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач вимоги вищевказаної претензії не виконав, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому просить стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 191 291,96 грн.
Відповідач щодо задоволення позову заперечував, зазначаючи про його необґрунтованість. Так, відповідач стверджував, що товар, який був поставлений за договором, класифікується за кодом УКТ ЗЕД 8527 99 00, який відсутній в переліку товарів, операції з постачання яких підлягають звільненню від оподаткування відповідно до пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а тому підлягає оподаткуванню на загальних підставах. На підтвердження своїх заперечень щодо позовних вимог відповідачем подано до матеріалів справи Індивідуальну податкову консультацію від 01.08.2025 № 4170/ІПК/99-00-21-03-01 ІПК, а також Експертний висновок Харківської торгово-промислової палати № 737/25 від 14.08.2025.
Позивач вважає вищевказані доводи відповідача необґрунтованими, стверджуючи, що визначений договором товар є спеціалізованою апаратурою для приймання радіосигналів у військових цілях, яка класифікується не за кодом 8527, а за кодом 8517 69 (апаратура для передачі та приймання голосу, зображень та іншої інформації, включаючи апаратуру прослуховування направленої дії, радіостанції військового призначення, розвідувально-сигнальну апаратуру) або 8525 60 00 00 (апаратура передачі для радіомовлення), які прямо зазначені в переліку звільнених товарів від оподаткування відповідно до пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України. При цьому, позивач вказує, що Технічні умови та експертний висновок Харківської торгово-промислової палати № 737/25 від 14.08.2025, на які посилається відповідач, не є остаточними для визначення коду УКТ ЗЕД у податкових цілях. Крім того, позивач є органом місцевого самоврядування, який у період воєнного стану бере безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки та оборони, відтак, є належним кінцевим отримувачем товару у розумінні Податкового кодексу України.
Заперечення відповідача на відповідь на відзив містять переважно ті самі аргументи, які були викладені у відзиві на позов.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зокрема, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору (ст.ст. 628, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 189 Господарського кодексу України).
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).
За положеннями ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Так, умови п. 2.2. договору передбачають включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 191 291,96 грн, з урахуванням якого замовником товару (позивачем) було сплачено відповідачу кошти.
Податок на додану вартість визначено у підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України як непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. «а» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).
Пунктами 30.1-30.2, 30.9 статті 30 Податкового кодексу України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.
Відповідно до підп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб'єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, зокрема,
апаратури для передачі та приймання голосу, зображень та іншої інформації, включаючи апаратуру для комунікації в мережі дротового або бездротового зв'язку, апаратури прослуховування направленої дії, радіостанцій ультракороткохвильового і короткохвильового діапазону військового призначення, розвідувально-сигнальної апаратури, їх частин і приладдя, що класифікуються у товарній підпозиції 8517 69 та у товарних підкатегоріях 8525 60 00 00, 8529 90 20 00, 8524 11 00 90, 8524 12 00 90, 8524 19 00 90, 8524 91 00 90, 8524 92 00 90, 8524 99 00 90 згідно з УКТ ЗЕД.
У разі здійснення операцій, звільнених від оподаткування податком на додану вартість відповідно до підп. 4 і 5 цього пункту (в частині постачання товарів за державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель), положення п. 198.5 ст. 198 та ст.199 цього кодексу не застосовуються щодо таких операцій.
Таким чином, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України за умови, якщо:
- товари, щодо яких здійснюються такі операції, належать до категорії товарів, які визначені у підп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України та класифікуються у товарних позиціях згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), визначеною Законом України «Про митний тариф України»;
- кінцевим отримувачем відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами відповідного договору визначено суб'єктів, перерахованих у підп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України.
У разі недотримання таких умов вказані операції підлягатимуть оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку.
Так, позивач стверджує, що товар, який був поставлений йому за договором за класифікатором УКТ ЗЕД належить до груп товарів за кодом 8517 69 або 8525 60 00 00, а тому на нього поширюються норми пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування.
Натомість, відповідач, в спростування таких доводів позивача надав у матеріали справи:
1) податкову накладну від 30.08.2024 № 4, відповідно до якої встановлено код товару згідно УКТ ЗЕД 8527 99 00 00;
2) індивідуальну податкову консультацію ДПС України від 01.08.2025 № 4170/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК, надану ТОВ «Фелконз», у якій, зокрема, вказувалось, що якщо товар не належить до категорії товарів, що класифікуються за групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД, перерахованими у підпункті 5 пункту 32 розділу ХХ Податкового кодексу України, то операції з постачання на митній території України товару не підлягатимуть звільненню від оподаткування ПДВ на підставі вказаного підпункту;
3) Експертний висновок Харківської торгово-промислової палати України від 14.08.2025 № 737/25, відповідно до якого визначено код товару (комплекс радіоприйому «Етер» обмеженої комплектації), який постачався позивачу за договором, - 8527 99 00 00 (приймальна апаратура для радіомовлення, поєднана чи не поєднана в одному корпусі із звукозаписувальною або звуковідтворювальною апаратурою або з годинником);
4) Технічні умови на обладнання, у яких визначено код товару згідно з УКТ ЗЕД 8527 99 00.
Одночасно, жодних доказів віднесення товару за договором до коду товару згідно з УКТ ЗЕД 8517 69 або 8525 60 00 00 позивачем не надано.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На підставі вищевикладених норм та враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що докази та наведені відповідачем доводи щодо класифікації товару за кодом УКТ ЗЕД 8527 99 00 00 були більш вірогідними, аніж доводи позивача щодо належності товару до інших кодів. Позивачем взагалі не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував документально, що товар за договором класифікується за іншим кодом, аніж 8527 99 00 00.
Виходячи з наведеного вище, суд вважає безпідставними посилання позивача на підпункт 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України як на підставу того, що товар за договором належить до переліку товарів, які звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Так, суд зазначає, що даний позов заявлено виходячи з умов договору, які були узгоджені його сторонами без зауважень. При отриманні оплати за товар відповідачем було складено податкову накладну № 4 від 30.08.2024 на загальну суму 1 147 751,75 грн (в т.ч. ПДВ 191 291,96 грн).
Відповідно до п. 2.2. договору загальна сума такого становить 1 147 751,75 грн з ПДВ та сторонами не було погоджено внесення змін до вказаного пункту в частині виключення із ціни договору податку на додану вартість.
При цьому, у даній справі позивачем не заявлена вимога по визнання недійсним договору в частині включення в ціну товару суми ПДВ.
В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним пункту 2.2. договору у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
Виходячи з викладеного, оскільки підставою отримання відповідачем грошових коштів у вигляді податку на додану вартість є укладений між позивачем та відповідачем договір, який є виконаним та не визнаний недійсним в судовому порядку, вказаний правочин є підставою набуття таких коштів, яка існує та не відпала.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 191 291,96 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.
Згідно з положеннями ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Отже, з огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 20.10.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко