ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.10.2025Справа № 910/9418/25
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОРБУД»
про стягнення 276 000,00 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОРБУД» про стягнення 276 000,00 грн неустойки.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору № 20К-23 про закупівлю робіт: з нового будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: Київська область, Обухівський район, Васильківська територіальна громада, м. Васильків, вул. Декабристів, 42 від 24.10.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9418/25, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.
20.08.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
25.08.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
27.08.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
24.10.2023 між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (надалі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГОРБУД» (надалі - виконавець, підрядник, відповідач) укладено договір № 20К-23 про закупівлю робіт: з нового будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: Київська область, Обухівський район, Васильківська територіальна громада, м. Васильків, вул. Декабристів, 42 (надалі - Договір).
Відповідно до умов п. 1.1. Договору виконавець зобов'язується відповідно до проектної документації, умов цього Договору та вимог законодавства власними силами та/або залученими силами виконати роботи: «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою: Київська область, Обухівський район, Васильківська територіальна громада, м. Васильків, вул. Декабристів, 42» (згідно коду ДК 021:2015:45211000-9 Будівництво багатоквартирних житлових та індивідуальних будинків) (надалі - роботи), а замовник - прийняти та оплатити роботи в порядку та на умовах, передбачених цим Договором за об'єктом робіт, зазначеним у пункті 1.2. цього Договору.
Виконавець згідно п. 2.1. Договору приступає до виконання робіт протягом трьох днів з дня підписання Договору при наявності дозвільної документації (за потреби) згідно чинного законодавства та незалежно від отримання авансу.
Строки, початок та закінчення робіт, види, послідовність та етапи виконання робіт визначаються Календарним графіком виконання робіт, який є невід'ємною частиною Договору (Додаток № 2 до Договору) (п. 2.5. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору ціна Договору визначається на підставі Договірної ціни (Додаток № 1 до Договору) і становить 320 029 973,87 грн, у тому числі ПДВ 20% - 53 338 328,98 грн.
До вказаного пункту Договору додатковою угодою № 7 від 30.06.2025 було внесено зміни на підставі пп. 6 п. 3.5., п. 4.1.9. Договору, пп. 6 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2022 № 1178, п. 197.15. ст. 197 Податкового кодексу України, відповідно до яких визначено ціну Договору у розмірі 274 447 844,46 грн без ПДВ.
Закупівлю обладнання та матеріалів, необхідних для виконання робіт, здійснює виконавець, з урахуванням заборон визначених п. 4.4.15 даного Договору (п. 3.3. Договору).
Крім того, згідно з умовами п. 8.1. Договору виконавець повністю забезпечує залучення до виконання робіт робочої сили.
Відповідно до п. 11.1 Договору порядок та строки фінансування за цим Договором визначаються чинними нормативно-правовими актами України, умовами цього Договору та узгодженим сторонами протоколом погодження ціни на весь період будівництва, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з п. 11.2 Договору бюджетні зобов'язання за Договором виникають відповідно до планів фінансування, доведених замовнику від головного/-их розпорядника/-ів бюджетних коштів та інших джерел фінансування в межах бюджетних асигнувань, передбачених планом використання бюджетних коштів (зі змінами).
Відповідно до п. 11.5 Договору роботи виконуються та фінансуються за рахунок бюджетних коштів передбачених у державному бюджеті та/або інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до п. 12.1 Договору оплата за роботи відбувається шляхом поточних платежів. Проміжні розрахунки за виконані роботи здійснюються замовником на підставі підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форми КБ-3) та/або підписаних актів приймання-передачі обладнання. Акти приймання виконаних будівельних робіт (Форми КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форми КБ-3), акти приймання-передачі обладнання підписуються замовником за наявності у нього всіх необхідних виконавчих документів. Виконавець надає разом із формами КБ-2в, КБ-3 (у 2-х примірниках) замовнику в паперовому і електронному вигляді (в машинозчитувальному форматі) документи, що підтверджують виконання робіт, всю необхідну виконавчу документацію (сертифікати на застосовані матеріали, паспорти на конструкції та обладнання, акти на приховані роботи, документи, що підтверджують фактичні витрати на відрядження, та ін.), відомість ресурсів, яка підписана головним бухгалтером або керівником підприємства та завірена печаткою (за наявності).
Згідно з п. 12.1.1 Договору акти приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат приймаються замовником по мірі виконання робіт з урахуванням календарного графіку виконання робіт.
Відповідно до п. 12.6 Договору замовник має право здійснювати попередню оплату з урахуванням вимог постанови Кабінету міністрів України від 04.12.2019 № 1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», в розмірі та на строк визначених в належним чином оформленому рішенні Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, лише щодо робіт, надання яких здійснюється протягом поточного бюджетного періоду.
Попередня оплата здійснюється шляхом спрямування бюджетних коштів на небюджетний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України виконавцем, з подальшим використанням зазначених коштів виключно з такого рахунку для цілей визначених даним Договором. При цьому періодичність перерахування попередньої оплати може бути не частіше один раз на місяць при відсутності непогашеної дебіторської заборгованості у виконавця. Використана попередня оплата погашається на підставі «Актів приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в), підписаних уповноваженими представниками сторін (п. 12.7. Договору).
Додатковою угодою № 4 від 18.12.2023 сторонами внесено зміни до п. 12.7 Договору та визначено, що попередня оплата, що не перевищує 30 відсотків вартості робіт, виходячи з лімітів, здійснюється шляхом спрямування бюджетних коштів на небюджетний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України виконавцем, з подальшим використанням зазначених коштів виключно з такого рахунку для цілей визначених даним Договором. При цьому періодичність перерахування попередньої оплати може бути не частіше один раз на місяць при відсутності непогашеної дебіторської заборгованості у виконавця. Використана попередня оплата погашається на підставі «Актів приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в), підписаних уповноваженими представниками сторін не пізніше п'яти місяців. Підрядник зобов'язується повернути невикористану суму попередньої оплати на рахунок замовника.
Надалі сторонами 04.03.2024 було укладено додаткову угоду № 5, якою п. 12.7. Договору змінено та вказано, що використана попередня оплата погашається на підставі «Актів приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в), підписаних уповноваженими представниками сторін не пізніше шести місяців.
Відповідно до п. 16.2. Договору, у разі невиконання та/або неналежного виконання зобов'язань за цим Договором виконавець сплачує замовнику штрафні санкції, зокрема, за порушення виконавцем строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, виконавець за користування грошовими коштами замовника сплачує неустойку в розмірі 0,5% від суми невикористаної попередньої оплати, з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо виконавець є платником ПДВ), що підлягала поверненню, за кожен день затримки такого повернення.
Вказаний пункт Договору додатковою угодою від 01.04.2024 № 5.1. викладено у новій редакції, згідно з якою сторони визначили, що за порушення виконавцем строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, виконавець за користування грошовими коштами замовника сплачує неустойку в розмірі 0,01% від суми невикористаної попередньої оплати, з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо виконавець є платником ПДВ), що підлягала поверненню, за кожен день затримки такого повернення.
Договір вважається укладеним і набирає чинності після підписання сторонами та діє до 31.12.2024, а в частині виконання зобов'язань сторін - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п. 19.1. Договору).
Додатковою угодою № 6 від 31.12.2024 сторонами внесено зміни до п. 19.1 Договору та продовжено строк його дії до 31.12.2025.
Судом встановлено, що 08.11.2023 позивачем перераховано відповідачу попередню оплату за Договором у розмірі 15 000 000,00 грн.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає про наявність підстав для нарахування відповідачу згідно з умовами абзацу 5 п. 16.2. Договору неустойки за несвоєчасне погашення використаної попередньої оплати.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, вказуючи, що свої зобов'язання за Договором він виконував належним чином та використав попередню оплату за Договором у визначені строки, що підтверджується відповідними первинними документами за укладеними відповідачем з іншими контрагентами договорами, а також довідкою про вартість виконаних робіт та витрати за грудень 2023 року та Актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2023 року на суму 17 451 154,40 грн за укладеним між сторонами Договором. При цьому, зазначив, що для придбання матеріалів відповідачем було використано не лише попередню оплату, а й власні кошти відповідача. Водночас, вказаний акт № 1 за грудень 2023 року був анульований, через з'ясування відповідачем у січні 2024 року обставин невідповідності ціни Договору положенням п. 197.15. ст. 197 Податкового кодексу України, відповідно до якого операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти, звільняються від оподаткування. За доводами відповідача, внесення змін до Договору з метою приведення його у відповідність до вимог Податкового кодексу України зайняло тривалий час саме з вини позивача, який не вчиняв жодних дій щодо внесення змін у Договір після повідомлення відповідачем про таку необхідність, у зв'язку з чим сторонами виправлені акти приймання виконаних будівельних робіт було підписано лише у червні 2025 року після внесення відповідних змін до Договору відповідно до додаткової угоди № 7. Таким чином, відповідач вважає, що відсутні підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді стягнення неустойки відповідно до абз. 5 п. 16.2. Договору. Водночас, відповідач зазначає, що вказаний пункт Договору не передбачає покладення на нього відповідальності за не підписання актів виконаних робіт протягом шести місяців відповідно до п. 12.7. Договору.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідно до Договору належними доказами використання попередньої оплати є саме підписані представниками сторін акти приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми № КБ-3, відтак, у разі неможливості погашення попередньої оплати на підставі вказаних документів (акту форми № КБ-2в та довідки форми № КБ-3), відповідач був зобов'язаний повернути її на рахунок позивача в установлений Договором строк. Водночас, надані відповідачем рахунки на оплату, видаткові накладні та платіжні доручення щодо підтвердження використання попередньої оплати, позивач вважає неналежними доказами, які не підтверджують факту придбання відповідачем матеріалів саме на виконання укладеного з позивачем Договору.
Заперечуючи проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, відповідач подав до суду заперечення, у яких вказував про помилковість ототожнення позивачем дій по погашенню (підписанню) актів прийняття виконаних будівельних робіт з використанням грошових коштів, у тому числі попередньої оплати. Крім того, зазначав про відсутність у Договорі умов щодо строків повернення попередньої оплати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд зазначає, що за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором підряду, а саме будівельного.
Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Згідно зі ст. 844 Цивільного кодексу України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Статтею 875 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду (ст. 877 Цивільного кодексу України).
Як встановлено ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на п. 12.7. Договору, який (в редакції додаткової угоди від 04.03.2024 № 5) передбачає обов'язок погашення використаної попередньої оплати на підставі Актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в, підписаних представниками сторін не пізніше шести місяців, тоді як невикористана сума попередньої оплати підлягає поверненню підрядником на рахунок замовником.
Позивач, вказуючи, що відповідачем не було погашено попередньої оплати на підставі Актів приймання виконаних будівельних робіт у визначений п. 12.7. Договору строку, а також не було повернуто суми попередньої оплати, просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 276 000,00 грн, яка нарахована відповідно до абз. 5 п. 16.2. Договору за період прострочення повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати з 09.05.2024 по 08.11.2024.
Водночас, умови абз. 5 п. 16.2. Договору (в редакції додаткової угоди від 01.04.2024 № 5.1.) передбачають, що за порушення виконавцем строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, виконавець за користування грошовими коштами замовника сплачує неустойку в розмірі 0,01% від суми невикористаної попередньої оплати, з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо виконавець є платником ПДВ), що підлягала поверненню, за кожен день затримки такого повернення.
Тобто, із аналізу вказаного пункту Договору вбачається, що відповідальність відповідача настає лише у разі, якщо ним було порушено строки повернення невідпрацьованих (невикористаних) ним коштів попередньої оплати, а не строки погашення використаних сум попередньої оплати шляхом складення актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в.
Водночас, погашення/підписання актів прийняття виконаних будівельних робіт - це узгоджені дії обох сторін договірних правовідносин, які не можуть залежати виключно від відповідача.
До того ж, судом із умов Договору не встановлено визначення сторонами строків повернення невикористаної суми попередньої оплати, у зв'язку з чим суд доходить висновку, що такі строки визначаються відповідно до загальних положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Так, за положеннями ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З аналізу викладених норм та умов Договору можна дійти висновку, що протягом шести місяців з дня перерахування суми попередньої оплати вона має бути погашена шляхом підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт, та лише в разі не підписання таких актів та за наявності відповідної вимоги замовника (позивача) у відповідача може виникнути обов'язок із повернення невикористаної суми попередньої оплати.
Судом встановлено, що 30.05.2025 позивач направив відповідачу претензію від 29.05.2025 № 1257/09-211-11, у якій вимагав негайно повернути попередню оплату в розмірі 15 000 000,00 грн та сплатити неустойку в розмірі 276 000,00 грн.
Докази повернення відповідачем коштів попередньої оплати в розмірі 15 000 000,00 грн відсутні та позивач не заявляє за даним позовом вимогу про стягнення вказаної суми.
Водночас, ураховуючи приписи абз. 5 п. 16.2. Договору, які умовою для настання відповідальності у вигляді сплати неустойки визначають порушення виконавцем строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, важливим для правильного вирішення даного спору є встановлення факту використання/не використання відповідачем перерахованих позивачем коштів попередньої оплати у розмірі 15 000 000,00 грн.
Так, відповідач вказував, що ним було використано вказану суму попередньої оплати, на підтвердження чого в матеріали справи надано укладені ним з іншими контрагентами договори поставки, субпідряду, надання послуг тощо, видаткові накладні, рахунки на оплату, платіжні інструкції, у призначенні платежу яких вказано, що відповідні оплати відповідачем на користь своїх контрагентів здійснювались на виконання Договору від 24.10.2023 № 20К-23.
Крім того, матеріали справи містять Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2023 року на суму 17 451 154,40 грн, які були складені сторонами у межах визначеного п. 12.7. Договору строку.
Разом з тим, як зазначив відповідач, ним під час підготовки та підписання наступних актів виконаних робіт у січні 2024 року було з'ясовано, що визначена у Договору ціна не відповідає положенням п. 197.15. ст. 197 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим він звернувся до ДПС України за отриманням індивідуальної податкової консультації.
Відповідно до наданої відповідачу Індивідуальної податкової консультації ДПС України від 22.02.2024 № 884/ІПК/99-00-21-03-02, за операціями відповідача з постачання позивачу будівельно-монтажних робіт з будівництва житла, що будується за державні кошти, які підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з п. 197.15. ст. 197 Податкового кодексу України, податкові накладні необхідно складати без ПДВ на дату зарахування таких грошових коштів на рахунок відповідача як оплати за виконані роботи.
Листом від 20.03.2024 № 56 відповідач звертався до позивача, у якому, посилаючись на індивідуальну податкову консультацію ДПС України від 22.02.2024 № 884/ІПК/99-00-21-03-02 та п. 197.1.14., п. 197.15. ст. 197 Податкового кодексу України, просив привести у відповідність до чинного податкового законодавства України умови Договору шляхом внесення до нього змін в частині оподаткування ПДВ, а також продовжити погашення використаної попередньої оплати на строки достатні для внесення змін у Договір.
Будь-яких відповідей позивача на вказаний лист відповідача матеріали справи не містять.
Водночас, судом встановлено, що позивач у серпні 2023 року, перед укладенням з відповідачем Договору, також звертався до ДПС України за отриманням індивідуальної податкової консультації, яка була йому надана 26.09.2023 за № 3193/ІПК/99-00-21-03-02-06 та у якій було зазначено, що у випадку, якщо за своєю фактичною сутністю генеральний підрядник (виконавець) постачає позивачу (замовнику) будівельно-монтажні роботи з будівництва житла, що будується за державні кошти, то операції такого генерального підрядника підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з пп. 197.1.15. п. 197.15. ст. 197 Податкового кодексу України і, відповідно, на вартість таких робіт сума ПДВ не нараховується.
Як повідомив суду відповідач та не заперечив позивач, сторонами було погоджено анулювати підписані ними акти та довідку у грудні 2023 року, у зв'язку з чим у січні 2025 року підписано мінусові довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати та акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2025 року.
Так, після укладення сторонами у червні 2025 року додаткової угоди № 7 до Договору, якою приведено Договір в частині визначення ціни у відповідності до Податкового кодексу України, сторонами було підписано нові акт виконаних будівельних робіт та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати на суму 43 839 865,31 грн.
Із наведеного, а також змісту поданих сторонами до суду заяв по суті спору, суд дійшов до висновку, що позивачем не заперечувались обставини звільнення від оподаткування визначеної за Договором господарської операції. Більше того, враховуючи отримання ним у вересні 2023 року від ДПС України індивідуальної податкової консультації щодо звільнення від оподаткування операцій із постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла, що будується за державні кошти, можна свідчити про те, що позивач, будучи обізнаним про таке звільнення від оподаткування, у жовтні 2023 року все ж уклав з відповідачем Договір, який не відповідав вимогам податкового законодавства та такими діями спричинив подальшу необхідність у внесенні у такий Договір змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
За умовами частин 1, 2 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Отже, на підставі встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що саме через дії позивача були анульовані первинні акти приймання виконаних будівельних робіт та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, тоді як наступні акти були підписані з порушенням визначеного п. 12.7. Договору строку, через тривалу процедуру внесення змін до Договору.
До того ж, судом враховується й те, що відповідач вчиняв всі можливі дії для того, щоб акти приймання виконаних будівельних робіт за Договором були підписані у визначений п. 12.7. Договору строк, а саме, завчасно, до спливу такого строку звернувся до позивача з пропозицією внесення змін до Договору та приведення його у відповідність до приписів Податкового кодексу України.
Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази оплати відповідачем матеріалів/послуг, які призначались для виконання Договору № 20К-23 від 24.10.2023 (згідно призначення платежів платіжних інструкцій, долучених до відзиву), докази прийняття позивачем у грудні 2023 року робіт на суму, що перевищує суму попередньої оплати, а також ненадання позивачем доказів, які б свідчили про невикористання відповідачем коштів попередньої оплати, суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення неустойки відповідно до абз. 5 п. 16.2. Договору.
При цьому, суд зауважує, що анулювання сторонами підписаних у грудні 2023 року актів приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати не спростовує факту використання відповідачем коштів попередньої оплати.
Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Крім того, відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи встановлені при розгляді справи обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через недоведеність та необґрунтованість.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 20.10.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко