ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.09.2025Справа № 910/5723/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАГАЗСИСТЕМА»
про стягнення 1 317 760,84 грн,
Представники сторін:
від позивача: Самелюк К.О.,
від відповідача: не з'явились
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАГАЗСИСТЕМА» про стягнення 1 317 760,84 грн безпідставно збережених коштів.
Позовні вимоги обґрунтовано наявністю правових підстав для стягнення з відповідача, як власника нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності площею 0,1100 га (кадастровий номер 8000000000:62:004:0008) по просп. Володимира Маяковського, 6б у Деснянському районі м. Києва, безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 19.11.2020 по 01.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 прийнято вказаний позов до розгляду в порядку загального позовного провадження, відкрито провадження у справі № 910/5723/25, підготовче засідання призначено на 02.06.2025.
30.05.2025 до суду від Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «РАДОСИНЬ» в особі керуючої санацією - арбітражної керуючої Ганюк Тетяни Миколаївни надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Вказана заява мотивована тим, що відповідачем порушуються права Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «РАДОСИНЬ», як користувача суміжної земельної ділянки, а тому рішення у даній справі може вплинути на права останнього.
02.06.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
В підготовче засідання 02.06.2025 з'явились представники сторін та заявник поданої 30.05.2025 заяви про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «РАДОСИНЬ».
Суд в підготовчому засіданні 02.06.2025, з'ясувавши неотримання представником позивача поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, постановив протокольну ухвалу, якою встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом десяти днів з дня підготовчого засідання, відповідачу встановив строк для подання заперечень на відповідь на відзив - п'ять днів з дня отримання відповіді на відзив.
Розглянувши клопотання Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «РАДОСИНЬ» в особі керуючої санацією - арбітражної керуючої Ганюк Тетяни Миколаївни про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, заслухавши думку представників сторін щодо даного клопотання, суд на місці постановив у задоволенні зазначеного клопотання відмовити, оскільки заявником не доведено яким чином, з огляду на предмет та підстави даного позову, рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «РАДОСИНЬ».
В підготовчому засіданні 02.06.2025 оголошено перерву до 25.06.2025.
10.06.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
В підготовче засідання 25.06.2025 з'явився представник позивача; представник відповідача не з'явився, втім до суду 24.06.2025 від останнього надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Розглянувши подану відповідачем заяву про відкладення розгляду справи, заслухавши думку представника позивача щодо вказаної заяви, суд на місці постановив відкласти підготовче засідання на 04.08.2025, продовживши строк підготовчого провадження на 30 днів відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України.
30.07.2025 до суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
В підготовчому засіданні 04.08.2025, в яке з'явився представник позивача, суд за результатами розгляду поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, з метою дотримання принципів рівності усіх учасників процесу та забезпечення принципу змагальності сторін, постановив подане відповідачем клопотання задовольнити та відкласти підготовче засідання на 08.09.2025.
В підготовче засідання 08.09.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином, заяв/клопотань не подавав та про причини своєї неявки не повідомив.
Враховуючи з'ясування судом предмета спору та характеру спірних правовідносин, вчинення усіх дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 22.09.2025.
В судове засідання 22.09.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи по суті належним чином повідомлений, заяв/клопотань до суду не подавав.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки явка відповідача обов'язковою не визнавалась, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності вказаного учасника справи.
Так, представник позивача в судовому засіданні 22.09.2025 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.
В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 22.09.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (інформаційна довідка від 24.04.2025 № 424060162) за Товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТАГАЗСИСТЕМА» 20.02.2017 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Маяковського Володимира, буд. 6-Б, а саме: нежитлову будівлю (торгово-офісну) (літ. Е) загальною площею 262,5 кв.м.
Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,1100 га (кадастровий номер 8000000000:62:004:0008).
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0006594772021 від 30.03.2021 державна реєстрація земельної ділянки по проспекту Маяковського Володимира, 6-Б у Деснянському районі міста Києва з кадастровим номером 8000000000:62:004:0008 площею 0,1100 га, цільове призначення: 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку), проведена 19.11.2020.
10.06.2021 Київською міською радою за результатами розгляду проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАГАЗСИСТЕМА» від 23.03.2021 № 64035-005686051-031-03, прийнято рішення № 1518/1559 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «НАФТАГАЗСИСТЕМА» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (торгово-офісної) на просп. Володимира Маяковського, 6-б у Деснянському районі міста Києва», пунктом 2 якого вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю «НАФТАГАЗСИСТЕМА», за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1100 га (кадастровий номер 8000000000:62:004:0008) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (торгово-офісної) (код КВЦПЗ - 03.10. для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) на просп. Володимира Маяковського, 6-б у Деснянському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно 20.02.2017, номери записів про право власності 19135951, 19135521.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду із позовною заявою договір оренди між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТАГАЗСИСТЕМА» на виконання рішення № 1518/1559 від 10.06.2021 не укладено при тому, що відповідач продовжує користуватись земельною ділянкою. За доводами позивача, відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак, не надає права на її безоплатне використання в силу чого відповідачем має сплачуватися орендна плата за користування земельною ділянкою.
Відтак, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:004:0008, площею 0,1100 га, по просп. Володимира Маяковського, 6-б у Деснянському районі міста Києва, на якій знаходиться належне відповідачу на праві власності майно, сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України з 19.11.2020, позивач вважає за доцільне стягнути з відповідача безпідставно збережені ним кошти у розмірі орендної плати за користування зазначеною земельною ділянкою комунальної власності з 19.11.2020 по 01.03.2025, в загальній сумі 1 317 760,84 грн.
Відповідач, у свою чергу, заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи, що ним виконувались всі умови, визначені у рішенні позивача від 10.06.2021 № 1518/1559, позивачу надавався для підписання проєкт договору оренди землі, однак останнім такий договір не було підписано. Також за доводами відповідача, відповідно до приписів Положення про плату за землю в місті Києві, який є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення від 18.10.2018 № 1910/5974), ставка земельного податку за земельні ділянки, які використовуються юридичними і фізичними особами (крім підприємств державної та комунальної власності), в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. З урахуванням зазначеного, відповідач вважає безпідставним нарахування позивачем суми безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати виходячи із 5 відсотків від нормативної грошової оцінки землі. Крім того, відповідач вказав на пропуск позивачем строку позовної давності, передбаченого ст. 257 Цивільного кодексу України, на звернення із даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону земель» до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.
Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
За змістом ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Враховуючи приписи ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 та №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.
Згідно встановлених судом обставин, речове право відповідача на користування земельною ділянкою площею, 01100 га з кадастровим номером 8000000000:62:004:0008, за адресою: просп. Володимира Маяковського, 6б у Деснянському районі м. Києва виникло на підставі рішення позивача від 10.06.2021 № 1518/1559 та у зв'язку із набуттям у власність нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1102246080000).
Відтак, у відповідача виник обов'язок здійснювати сплату орендних платежів за фактичне користування земельною ділянкою в силу володіння об'єктом нерухомого майна з метою виконання обов'язків належного землекористувача.
При цьому судом враховано, що факт такого користування відповідачем не заперечується, а не укладання договору навіть не з його вини не спростовує обов'язок останнього сплачувати орендну плату.
Водночас, з приводу доводів відповідача про ухилення позивача від укладання договору оренди земельної ділянки, суд зазначає, що жодних доказів неправомірності дій (бездіяльності) Київської міської ради матеріали справи не містять, при тому докази виконання відповідачем у місячний термін пункту 3.2. рішення Київської міської ради від 10.06.2021 № 1518/1559 щодо надання до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) документів, необхідних для укладання договору оренди земельної ділянки, в матеріалах справи також відсутні.
За умовами ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оформив право власності або право постійного землекористування земельною ділянкою, а тому не був суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).
За таких підстав у даному випадку не може бути застосований п. 5.3. додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629, який стосується сплати земельного податку.
Суд зазначає, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Таким чином предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже за змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов'язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка, як об'єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 19.11.2020, то починаючи із вказаної дати стягненню з відповідача підлягають кошти саме у вигляді недоотриманої орендної плати.
Щодо розміру безпідставно збережених коштів, які підлягають стягненню з відповідача, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
За положеннями пунктів 289.1., 289.2. ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
За ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору.
З матеріалів справи вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки підтверджується витягами з Державного земельного кадастру, а також витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а саме:
за 2023 рік становить 6 593 012,58 грн (витяг з ДЗК від 05.06.2023 № НВ-0001036732023);
за 2024 рік становить 6 929 256,22 грн (витяг з ДЗК від 21.03.2024 № НВ-0000728642024);
за 2025 рік становить 7 760 525,22 грн (витяг № НВ-9908444612025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок).
Водночас, згідно наведених позивачем розрахунків, здійснених із урахуванням встановлених Державною службою статистики України індексів споживчих цін (значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення за 2022 рік становить 1,15; за 2021 рік - 1,1; за 2020 рік - 1,0), нормативна грошова оцінка за 2022 рік становить 5 733 054,42 грн (6 593 012,58 грн/1,15); за 2021 рік - 5 211 867,65 грн (5 733 054,42 грн/1,1); за 2020 рік - 5 211 867,65 грн (5 211 867,65 грн/1,0).
Судом встановлено, що розрахунок орендної ставки за користування відповідачем земельною ділянкою позивач здійснив в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2020 рік» від 12.12.2019 № 456/8029; рішення «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2025 рік» від 05.12.2024 № 426/10234.
Ураховуючи викладене, взявши до уваги цільове призначення земельної ділянки, при розрахунку розміру орендної плати за землю позивачем правомірно застосовано відсоткову ставку у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки.
Суд вважає, що надані позивачем докази на підтвердження розміру нормативної вартості земельної ділянки належними, при тому, що відповідачем не надано доказів на спростування визначених позивачем сум (наприклад висновок експерта щодо даного питання).
Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку розміру недоотриманих коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування Товариством з обмеженою відповідністю «НАФТАГАЗСИСТЕМА» земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:004:0008, площею 0,1100 га, по просп. Володимира Маяковського, 6-б у Деснянському районі міста Києва, за загальний період з 19.11.2020 по 01.03.2025, сума недоотриманих доходів позивача від користування відповідачем вказаною земельною ділянкою склала 1 317 760,84 грн.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд встановив, що при визначенні суми орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 позивачем помилково взято за основу нормативну грошову оцінку в розмірі 6 593 012,58 грн, оскільки, як вище зазначалось, нормативна грошова оцінка за 2022 рік була визначена у розмірі 5 733 054,42 грн. Вказане призвело до нарахування відповідачу суми недоотриманої орендної плати у надмірному розмірі.
В той же час, суд встановив, що позивачем не враховано, що відповідно до абз. 1 пп. 69.14 п. 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Зазначений Перелік затверджено відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 року за № 1668/39004.
Зі змісту Переліку вбачається, що у період з 24.02.2022 по 30.04.2022 вся територія міста Києва визнана територією активних бойових дій.
Крім того, відповідно до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 року № 5449/5490) з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.
Однак, позивачем не було враховано й вищенаведеного власного рішення, яким користувачі земельних ділянок комунальної власності фактично звільняються від сплати орендної плати у період з 01.03.2022 по 31.05.2022.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованим розміром безпідставно утримуваних відповідачем коштів за фактичне використання земельної ділянки по просп. Володимира Маяковського, 6-б у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер: 8000000000:62:004:0008) площею 0,1100 га, за спірний у даній справі період (19.11.2020 - 01.03.2025), а також з урахуванням приписів абзацу 1 пп. 69.14 п. 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 року № 5449/5490), є 1 241 581,90 грн, з яких:
30 616,16 грн за період з 19.11.2020 по 31.12.2020 (5 211 867,65 грн*5%/366*43 дні);
260 593,38 грн за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 (5 211 867,65 грн*5%/365*365 днів);
42 408,90 грн за період з 01.01.2022 по 23.02.2022 (5 733 054,42 грн*5%/365*54 дні);
168 064,88 грн за період з 01.06.2022 по 31.12.2022 (5 733 054,42 грн*5%/365*214 днів);
329 650,63 грн за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (6 593 012,58 грн*5%/365*365 днів);
346 462,81 грн за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 (6 929 256,22 грн*5%/366*366 днів);
63 785,14 грн за період з 01.01.2025 по 01.03.2025 (6 593 012,58 грн*5%/365*60 днів).
З урахуванням встановлених судом вище обставин та згідно здійсненого перерахунку заявленої суми до стягнення, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Київської міської ради у даній справі та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАГАЗСИСТЕМА» безпідставно збережених коштів у розмірі 1 241 581,90 грн.
Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, то слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України)
Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Водночас слід зазначити, що за змістом положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Тобто з 12.03.2020 строк позовної давності продовжено на строк дії карантину, тобто до 01.07.2023.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та станом на день прийняття даного рішення не є скасованим.
Законом України від 14.05.2025 №4434-ІХ, який набрав чинності 04.09.2025, виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.
Отже, з 24.02.2022 строк позовної давності було зупинено на строк дії воєнного стану в Україні до набрання законної сили Законом України №4434-ІХ від 14.05.2025, тобто до 04.09.2025.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не пропущено строк позовної давності у даній справі.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України). Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 ГПК України.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 1 241 581,90 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 0,1100 га за кадастровим номером 8000000000:62:004:0008.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАГАЗСИСТЕМА» (пр. Червоної Калини (Володимира Маяковського), 6-Б, м. Київ, 02232; ідентифікаційний код 41023916) на користь Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) 1 241 581,90 грн безпідставно збережених коштів та 14 898,98 грн судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано: 20.10.2025, у зв'язку з перебуванням судді Трофименко Т.Ю. з 29.09.2025 по 08.10.2025 у відпустці та надалі на лікарняному.
Суддя Т.Ю. Трофименко