ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2025Справа № 910/10094/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Склад сервіс Київ", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - фізичної особи ОСОБА_1 та Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС Іншуранс", про стягнення 217 480,90 грн,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),
У серпні 2025 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (далі - Компанія) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Склад сервіс Київ" (далі - Товариство) заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 217 480,90 грн, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як роботодавець винної у вказаній ДТП фізичної особи, всупереч статтям 1172, 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не відшкодував позивачу матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, яка залишилась невідшкодованою після виплати страховиком відповідача страхового відшкодування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
21 серпня 2025 року через систему "Електронний суд" позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 серпня 2025 року відкрито провадження у справі № 910/10094/25 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання). Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі Акціонерне товариство "Страхова компанія "ББС Іншуранс" (далі - Підприємство) та фізичну особу ОСОБА_1 , як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Крім того, наведеною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
8 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від Компанії на виконання вищевказаної ухвали суду надійшли докази направлення копій позовної заяви з додатками третім особам.
11 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшов відзив від 10 вересня 2025 року, у якому останнє проти задоволення позову заперечувало, оскільки поданий позивачем звіт про визначення вартості матеріального збитку було складено суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 без участі та повідомлення відповідача про проведення огляду пошкодженого транспортного засобу, що, у свою чергу, є порушенням пункту 5.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), а також позбавило Товариство можливості висловити зауваження щодо характеру пошкоджень та замовити власну незалежну експертизу. Крім того, на думку відповідача, визначна у вказаному звіті вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу була штучно завищена та є непропорційно великою. Також у позовній заяві Компанія помилково зазначила значно більшу суму відшкодування - 572 836,00 грн замість 217 480,90 грн, що свідчить про неточність розрахунків. Додатково відповідач повідомив суд про те, що третя особа - працівник Товариства ОСОБА_1 , з 2 серпня 2025 року перебуває на військовій службі за мобілізацією.
12 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від Компанії надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати, у якій остання зазначала про належне виконання своїх зобов'язань за договором добровільного страхування транспортного засобу при відшкодуванні страхувальнику фактичних витрат на ремонт автомобіля марки "Hyundai Tucson", державний номерний знак НОМЕР_1 , після спірної ДТП. При цьому, спірна сума страхового відшкодування була визначена відповідно до рахунків суб'єкта господарювання, який здійснював ремонт застрахованого транспортного засобу, в також підтверджена відповідними актами виконаних робіт. У свою чергу, чинна Методика не містить обов'язку страховика викликати заінтересованих осіб для огляду транспортного засобу. Наданий звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, а реальні збитки визначаються на підставі фактичних витрат. Однак Компанія погодилась з тим, що вказана в резолютивній частині позовної заяви спірна сума страхового відшкодування, - 572 836,00 грн - є опискою, натомість заявленою до стягнення з відповідача сумою є саме 217 480,90 грн.
19 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли заперечення від 18 вересня 2025 року, у яких останнє навело свої аргументи на спростування доводів позивача.
24 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від Компанії надійшла заява від цієї ж дати, у якій остання повідомила суд про те, що сума позову не змінилась, спірна заборгованість відповідачем сплачена не була.
Треті особи про розгляд даної справи були повідомлені належним чином та в установленому законом порядку, проте жодних заяв чи клопотань на адресу суду в установлені ухвалою суду від 26 серпня 2025 року строки не направили.
Інших заяв чи клопотань від учасників справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
2 квітня 2025 року о 9 годині 55 хвилин на проспекті Академіка Палладіна у місті Києві сталась ДТП за участі автомобіля марки "Renault Master", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу "Renault Trafic", державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , автомобіля марки "Hyundai Tucson", державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , та автомобіля марки "Chevrolet Lacetti", державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_5 . Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки "Renault Master", державний номерний знак НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Renault Trafic", державний номерний знак НОМЕР_3 , після чого здійснив зіткнення з відбійником. Автомобіль "Renault Trafic", державний номерний знак НОМЕР_3 , у результаті некерованого руху, здійснив зіткнення з автомобілем марки "Hyundai Tucson", державний номерний знак НОМЕР_1 , який від удару зіткнувся з автомобілем "Chevrolet Lacetti", державний номерний знак НОМЕР_4 , що спричинило пошкодження вказаних транспортних засобів. ОСОБА_1 своїми діями порушив вимоги пункту 13.1. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України).
Вказані обставини встановлені в постанові Святошинського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року № 759/7239/25, якою водія транспортного засобу "Renault Master", державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (копія даної постанови наявна в матеріалах справи).
Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль "Hyundai Tucson", державний номерний знак НОМЕР_1 (застрахований транспортний засіб). Власником застрахованого автомобіля є ОСОБА_4 , що підтверджується долученою до матеріалів справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 .
Пошкоджений транспортний засіб був застрахований в Компанії на підставі договору страхування наземних транспортних засобів, що є предметом застави "Kasko all risks" від 8 жовтня 2024 року № 4643/24-Тз/К/05, копія якого наявна в матеріалах справи.
З матеріалів справи вбачається, що 2 квітня 2025 року власник застрахованого позивачем транспортного засобу звернувся до останнього з повідомленням про настання події, що має знаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу.
Судом також встановлено, що на підставі: довідки Національної поліції України від 2 квітня 2025 року № 3025097443587871, рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "Едем-Карпейнт": від 14 квітня 2025 року № ЕКС00004416, від 5 травня 2025 року № ЕКС00004509, рахунку фізичної особи - підприємця Ярошенка Олександра Миколайовича від 14 квітня 2025 року № ЯРС00000125, звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, від 8 квітня 2025 року вих. № 20897, складеного суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем Лепіскою Олександром Миколайовичем (свідоцтво суб'єкта оціночної діяльності № 294/2022, видане Фондом державного майна України від 4 липня 2022 року), акта огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 5 травня 2025 року, складеного та підписаного представником ТОВ "Едем-Карпейнт", - позивачем були здійснені розрахунки суми страхового відшкодування та складені страхові акти: від 16 квітня 2025 року № 006.00582725-1, від 5 травня 2025 року № 006.00582725-2 (належні копії зазначених документів наявні в матеріалах справи). Відповідно до вказаних актів загальна сума страхового відшкодування склала 417 480,90 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що вказана сума страхового відшкодування була перерахована позивачем на рахунок суб'єктів господарювання, які здійснювали ремонт застрахованого транспортного засобу, - ТОВ "Едем-Карпейнт" та ФОП Ярошенко О.М., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій кредитового переказу коштів: від 17 квітня 2025 року: № 62534130 на суму 304 799,60 грн, № 62534191 на суму 105 922,30 грн, від 6 травня 2025 року № 62536717 на суму 6 759,00 грн.
Вказані страхові акти та визначена в них сума страхового відшкодування, яку Компанія зобов'язалася сплатити на користь власника пошкодженого транспортного засобу, у встановленому законом порядку не оскаржувалися.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відтак, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Судом також встановлено, що на час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача, як власника автомобіля транспортного засобу "Renault Master", державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована Підприємством на підставі договору (полісу) № ЕР-223801178 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, - 160 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн). Копія полісу наявна в матеріалах справи.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", (який підлягає застосуванню до спірних правовідносин сторін) (далі - Закон), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № ЕР-223801178 та положення статей 12, 22, 29 Закону, статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, у Підприємства в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в розмірі суми, право на вимогу якої перейшло до Компанії у межах ліміту відповідальності, визначеного вказаним полісом, що дорівнює 160 000,00 грн, та за вирахуванням суми франшизи - 0,00 грн.
Відповідно до абзаца 2 пункту 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15-ти днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку (пункт 36.7. статті 36 Закону).
Судом встановлено, що 27 червня 2025 року Підприємство перерахувало на користь позивача страхове відшкодування за вказаним полісом у розмірі 160 000,00 грн. Крім того, 3 липня 2025 року Підприємство на підставі умов договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу від 30 вересня 2024 року № 007-9023894 додатково перерахувало позивачу в якості агрегатної страхової суми 40 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: платіжних інструкцій: від 27 червня 2025 року № 291247, від 3 липня 2025 року № 291519, листа Підприємства від 31 липня 2025 року вих. № 2044-02, розрахунків страхового відшкодування (додатки до страхових актів від 26 червня 2025 року № 152423/1 та від 1 липня 2025 року № 153075/1). Вказана сума страхового відшкодування у встановленому законом порядку не оскаржувалася.
У подальшому Компанія звернулась до відповідача, як роботодавця винної у вказаній ДТП особи, з претензією від 30 червня 2025 року вих. № 300625-1160/р-ТС про сплату 257 480,90 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка залишилась невідшкодованою після виплати Підприємством страхового відшкодування. Однак, ця претензія була залишена відповідачем без задоволення.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданою нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За загальними правилом частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Зі змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".
Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно шкоди, зокрема, майнової.
Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини 2 цієї статті таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 1 статті 1172 ЦК України).
Положення частини 1 статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 ЦК України).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
У такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10 серпня 2022 року в cправі № 904/6092/21, від 1 листопада 2021 року в справі № 920/343/20.
Для покладення на юридичну чи фізичну особу відповідальності необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності, так і певних спеціальних умов. До таких спеціальних умов належить: перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною чи фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків (виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, які хоч і виходять за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу; якщо така шкода завдана працівником у робочий час, але діями, які не пов'язані з виконанням трудових (службових) обов'язків, роботодавець відповідальності нести не буде).
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі № 661/740/18.
З матеріалів справи вбачається, що на момент спірної ДТП власником транспортного засобу "Renault Master", державний номерний знак НОМЕР_2 , є відповідач у даній справі. Вказана обставина не заперечувалася учасниками судового процесу та підтверджується належними доказами, наявними в матеріалах справи.
У матеріалах справи також відсутні докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_6 не перебував з відповідачем у трудових відносинах та не виконував своїх трудових обов'язків під час вчинення спірної ДТП. Крім того, у своєму відзиві Товариство підтвердило факт того, що вказана третя особа є його працівником.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статтей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У свою чергу, відповідач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні приписів статей 76-78 ГПК України на підтвердження того, що ОСОБА_6 , як винна в спірній ДТП особа самовільно (поза виконанням трудових обов'язків), заволодів автомобілем марки "Renault Master", державний номерний знак НОМЕР_2 , як і не надав доказів того, що дії, які мав намір вчинити водій на вказаному транспортному засобі, виходять за межі його трудових обов'язків.
При цьому, жодних доказів звернення відповідача до правоохоронних органів про вчинення ОСОБА_6 правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 289 Кримінального кодексу України, матеріали справи не містять і Підприємством надано не було.
Відповідач під час розгляду справи також не надав суду належних і допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині суми спірного відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, у тому числі факту дорожньо-транспортної пригоди, наявність вини ОСОБА_6 , як водія відповідача, в її скоєнні.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо недоведеності вартості відновлювального ремонту автомобіля марки "Hyundai Tucson", державний номерний знак НОМЕР_1 . На думку Товариства, суб'єктом оціночної діяльності було штучно завищено суму такого ремонту та включено до розрахунку вартість деталей і робіт, заміна та виконання яких не мали характер необхідних. Крім того, при проведенні спірної оцінки майнової шкоди було порушено приписи пункту 5.2. Методики щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення огляду пошкодженого транспортного засобу.
Разом із цим, звіт про оцінку майна для визначення матеріального збитку при настанні страхового випадку не є обов'язковим для визначенння розміру такого збитку, оскільки звіт про оцінку транспортного засобу - це лише попередній оціночний документ, у якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 6 липня 2018 року в справі № 924/675/17, від 13 березня 2018 року в справі № 910/9396/17, від 28 січня 2020 року в справі № 917/500/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 911/286/20 та від 4 березня 2021 року в справі № 910/4720/20.
Норма частини 1 статті 22 Закону, яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Також суд звертає увагу на те, що проведення оцінки розміру завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 № 142/5/2092 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 за № 1074/8395.
Відповідно до пункту 1.6 Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Згідно з пунктом 7.38 Методики значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Відтак, проведення оцінки розміру завданої шкоди автомобілю марки "Hyundai Tucson", державний номерний знак НОМЕР_1 , 2021 року випуску, суб'єктом оціночної діяльності в даному випадку не було обов'язковим.
Разом зі цим, приписи пункту 5.2. Методики взагалі не передбачають імперативного обов'язку замовника дослідження викликати заінтересованих осіб для огляду пошкодженого КТЗ.
Зокрема, відповідно до вказаних приписів Методики виключно у разі потреби замовником дослідження здійснюється виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку.
Відтак, здійснення огляду пошкодженого транспортного засобу за відсутності заінтересованих осіб не є порушенням вказаних приписів Методики та не є підставою для автоматичного визнання результатів проведеної оцінки КТЗ недійсними.
Жодними іншими нормами чинного законодавства обов'язок страховика потерпілої особи повідомляти винну в ДТП особу про проведення огляду пошкодженого транспортного засобу не передбачений.
При цьому, судом враховано, що відповідач не звертався до позивача із запитами на отримання документів, фото тощо для з'ясування даних, необхідних для оцінки розміру завданої шкоди. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що позивачем було здійснено страхове відшкодування на підставі рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "Едем-Карпейнт": від 14 квітня 2025 року № ЕКС00004416, від 5 травня 2025 року № ЕКС00004509, та рахунку фізичної особи - підприємця Ярошенка Олександра Миколайовича від 14 квітня 2025 року № ЯРС00000125, якими безпосередньо здійснювався ремонт пошкодженого автомобіля "Hyundai Tucson", державний номерний знак НОМЕР_1 , тому докази, надані позивачем на підтвердження визначеного розміру страхового відшкодування, є належними та допустимими в даній справі, а сума виплаченого страхового відшкодування в межах, визначених даними рахунками, є обґрунтованою.
При цьому, ремонтні роботи, зазначені у вищевказаних рахунках, складених за результатами відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, узгоджуються з пошкодженнями, зазначеними в акті огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 5 травня 2025 року, складеного та підписаного представником ТОВ "Едем-Карпейнт", а також інформацією про пошкодження, зазначеною в довідці Національної поліції України від 2 квітня 2025 року № 3025097443587871 про обставини спірної ДТП,
У свою чергу, відповідачем не надано суду належних доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу внаслідок його пошкодження в ДТП. Товариство не спростувало й розраховану позивачем суму страхового відшкодування.
Оскільки невідшкодована позивачу сума страхового відшкодування становить 217 480,90 грн (217 480,90 грн (виплачена потерпілій особі сума страхового відшкодування) - 200 000,00 грн (виплачена страховиком відповідача сума страхового відшкодування), і Товариством не надано жодних заперечень і доказів необґрунтованості виплаченої суми страхової виплати за полісом № ЕР-223801178, як і доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля внаслідок його пошкодження в ДТП та документів на підтвердження оплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо її несплати, суд дійшов висновку про законність і доведеність вимоги Компанії до Товариства щодо стягнення цієї суми грошових коштів. У зв'язку з цим, позовна вимога про стягнення з відповідача 217 480,90 грн є обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані й такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин позов Компанії підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 3 262,21 грн (217 480,90 х 1,5%).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Компанія сплатила 3 844,11 грн судового збору, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 29 січня 2025 року № 62523584 на вищевказану суму.
Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття даного рішення.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 262,21 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Склад сервіс Київ" (02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 2А; ідентифікаційний код 35551608) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (03056, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок 154; ідентифікаційний код 33908322) 217 480 (двісті сімнадцять тисяч чотириста вісімдесят) грн 90 коп. основної заборгованості та 3 262 (три тисячі двісті шістдесят дві) грн 21 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21 жовтня 2025 року.
СуддяЄ.В. Павленко