Справа № 909/1239/25
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
про відмову у видачі судового наказу
20.10.2025 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Рочняк О.В.
розглянувши заяву від 15.10.2025 (вх.№9114/25 від 16.10.2025)
стягувача (заявника): Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
01601, вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ
в особі філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України"
88017, вул. Собранецька, 156, м. Ужгород, Закарпатська область, Ужгородський район
до боржника: фізичної особи-підприємця Мураля Михайла Сергійовича
АДРЕСА_1
про видачу судового наказу
ВСТАНОВИВ: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника - фізичної особи-підприємця Мураля Михайла Сергійовича заборгованості за поставлену лісопродукцію за договором купівлі-продажу необробленої деревини №UEEX-10659-21 від 11.03.2025 у сумі 58 509 грн 32 коп. основного боргу, 7 255 грн 16 коп. пені, 996 грн 04 коп. інфляційних втрат та 242 грн 24 коп. судового збору.
20.10.2025 суд видав судовий наказ про стягнення з фізичної особи-підприємця Мураля Михайла Сергійовича на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" 58 509 грн 32 коп. основного боргу, 996 грн 04 коп. інфляційних втрат та 242 грн 24 коп. судового збору.
Порядок розгляду заяв в наказному провадженні урегульовано розділом ІІ ГПК України.
За приписами статті 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.
Відповідно до статті 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Частиною 1 ст. 509, ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, в розумінні вказаної статті інфляційні та відсотки річних є частиною суми боргу, тобто є грошовим зобов'язанням, яке вираховується у відсотках від суми так само як і пеня.
Законодавець не обмежував поняття "грошової заборгованості", визначеної статтею 148 Господарського процесуального кодексу України, певним її видом, а лише обмежив сумою такої заборгованості - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 24.07.2018 Верховного Суду по справі № 903/125/18.
Стосовно вимог про стягнення 7 255 грн 16 коп. пені за договором суд зазначає таке.
Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, за яким праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Нормами статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Отже, пеня не є заборгованістю за договором, а є штрафною санкцією, вимоги про сплату пені у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, а відтак, вимоги про стягнення 7 255 грн 16 коп. пені не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.
За змістом п.3 ч. 1 ст. 152 ГПК України, суд відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу, зокрема, щодо стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, сума якої перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч.3 вищевказаної статті, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог.
Оскільки вимоги про стягнення 7 255 грн 16 коп. пені не відповідають вимогам статті 148 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє у видачі судового наказу за вимогами в цій частині.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Керуючись статтями 147, 148, 152, 153, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
відмовити Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" у видачі судового наказу в частині стягнення з фізичної особи-підприємця Мураля Михайла Сергійовича 7 255 грн 16 коп. пені.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 20.10.2025 та може бути оскаржена в порядку статей 255 -257 Господарського процесуального кодексу України до суду апеляційної інстанції.
Суддя О.В. Рочняк