пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
21 жовтня 2025 року Справа № 903/897/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/897/25 за позовом Підприємства теплових мереж «Ковельтепло» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-2» про стягнення 324874,33 грн,
09.09.2025 представник Підприємства теплових мереж «Ковельтепло» сформував в системі «Електронний суд» позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-2» про стягнення 324874,33 грн, в т.ч.: 150635,96 грн основний борг, 150635,96 грн пеня, 18010,74 грн інфляційні втрати та 5591,67 грн 3% річних.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов індивідуального договору №838 з власником (користувачем) будівлі про надання з постачання теплової енергії від 12.12.2024.
Ухвалою суду від 12.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ухвалу суду отримав 12.09.2025 об 14:30 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.72).
Строк для подання відзиву - до 29.09.2025 включно.
25.09.2025 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить суд закрити провадження в частині стягнення основного боргу у розмірі 150635 грн. 96 коп. (заборгованості за теплову та гарячу воду) у зв'язку із відсутністю предмету спору. Зменшити розмір пені до 1709,78 грн., у стягненні 18010,74 грн. інфляційних втрат та 5591,67 грн. 3 % - відмовити. Зазначає, що 22.09.2025 Відповідачем була виплачена Позивачу заборгованість в розмірі138 635,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4104 від 22.09.2025. Крім того, Позивачем не враховані дві оплати, здійснені Відповідачем за договором: 08.09.2025 р. - на суму 10 000,00 грн. (платіжна інструкція №3925) та 17.09.2025 р. - на суму 2 000,00 грн. (платіжна інструкція №4000).
Таким чином, доводить, що заборгованість за теплову та гарячу воду у розмірі 150635,96 грн., яку Позивач просить стягнути у позовній заяві, Відповідачем оплачена у повному обсязі (138 635,96 грн. + 10 000,00 грн. + 2 000,00 грн.= 150 635,96 грн.).
Щодо стягнення 150 635,96 грн. пені доводить, що позивач при обрахунку пені застосовує розмір 1% суми боргу за кожен день прострочення, посилаючись на статтю 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».
Відповідно до статті 1 цього Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території; за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Однак, Відповідач не є власником чи орендарем нежилого будинку, а є підрядником, який виконує будівельні роботи за договором підряду (контрактною угодою) щодо нового будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Володимира Кияна, 49-А у м. Ковелі Волинської області.
Відповідно до ч. 1. ст. 876 ЦК України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено законом або договором. Разом з цим, згідно з ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення . Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Оскільки Відповідач не є власником чи орендарем нежитлового приміщення, яке використовується ним для підприємницької діяльності, відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги не повинна перевищувати 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення . Вважає, що розмір пені має становити:
1. З 01.05.2025 -31.07.2025р.: 1 476,55 грн. (160494,66*92*0,01%=1 476,55 грн.).
2. З 01.06.2025 -08.09.2025р.: 230,62 грн. (23062,66*100*0,01%=230,62 грн.).
3. З 09.09.2025 -10.09.2025 р.: 2,61 грн. (13062,66*2*0,01%=2,61 грн.)
Оскільки Позивачем не врахована оплата 08.09.2025 р. на суму 10 000,00 грн. згідно платіжної інструкції №3925 (23062,66-10000,00=13062,66 грн.). Разом розмір пені становить: 1 709,78 грн.
Розрахунок суми до позовної заяви Позивача, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів, не враховує здійснені Відповідачем оплати у лютому, березні, травні, червні та липні 2025 року на загальну суму 455 061,03 грн., які Позивачем не заперечуються та наявні в Розрахунку нарахування за послуги з постачання теплової енергії по договору №838 житлового приміщення. Тобто інфляція за місяць нараховується на суму початкового залишку (нарахування на початок місяця) без врахування оплати у цьому місяці. Позивачем також застосовано неправильний кінцевий строк оплати послуг останній день розрахункового місяця, тоді як пунктом 22 індивідуального договору №838 від 12.12.2024 року передбачено, що Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом. Тобто нараховану плату за січень 2025 року у розмірі 91534,25 грн. Відповідач має сплатити до кінця лютого, а тому нарахування інфляційних у лютому 2025 на цю суму є неправомірним . Нарахування інфляції за січень 2025 має починатися з березня 2025 р., а не з лютого 2025 р. Аналогічна помилка допущена і в наступних місяцях. Крім того, Позивачем не враховано дефляцію за липень 2025 року (99,8), яка зменшує інфляційні нарахування, а також за серпень 2025 року (99,8). При складанні розрахунку трьох відсотків річних Позивачем допущена аналогічна помилка, як і в обрахунку інфляційних, щодо кінцевого строку оплати послуг, передбаченого договором. Тобто нарахування 3 відсотків річних на прострочений платіж у розмірі 91534,25 грн. можливе з березня 2025 року, при цьому Позивачем не враховано, що в лютому Відповідачем був здійснений платіж на суму 30 000,00 грн., відповідно сума заборгованості зменшилася до 61 534,25 грн. Аналогічні помилки у розрахунках за решту місяців.
26.09.2025 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « ЖИТЛОБУД -2 « на користь Підприємства теплових мереж « Ковельтепло » 150635 грн 96 коп пені, 18010 грн 74 коп інфляційні, 5591 грн 67 коп 3% річних, а також, витрати на судовий збір у розмірі 4873 грн 11 коп. Повідомляє, що станом на 26.09.2025 року Відповідачем ТзОВ « ЖИТЛОБУД - 2» повністю сплачено основний борг за послугу з постачання теплової енергії 150 635 грн 96 коп.
Щодо стягнення нарахованих пені, інфляційних втрат та 3 % річних вказує, що Позивач ПТМ «Ковельтепло» неодноразово, а саме 26.06.2025 вих. № 876, 06.08.2025 вих. № 1146 надсилало Претензії на адресу Відповідача з проханням сплатити заборгованість та попередженням про нарахування штрафних санкцій та звернення до суду . Однак, Відповідачем зобов'язання належним чином не було виконане.
Дебіторська заборгованість споживачів комунальних послуг залишається досить великою, а саме на 01.09.2025р. заборгованість населення за послуги теплопостачання складає 17176,8 тис. грн. У зв'язку з погіршенням фінансового стану підприємства, відсутністю обігових коштів встановлено на підприємстві з 01.06.2025 до початку опалювального сезону 2025-2026 режим неповного робочого тижня з відпрацюванням 4-ох робочих днів ( вівторок, середа, четвер, п'ятниця ). Ситуація, що склалася поставила ПТМ «Ковельтепло» на межу виживання, так як підприємство повинно своєчасно проводити розрахунки за спожитий природний газ, електроенергію, розподіл природного газу, послуги водопостачання, придбавати альтернативні види палива, сплачувати податки та виплачувати своєчасно заробітну плату працівникам підприємства. В зв'язку із заборгованістю споживачів за теплову енергію для поповнення обігових коштів підприємство змушене брати кредити в банку для проведення розрахунків за енергоносії та нести витрати по сплаті процентів. Це теж свідчить про те, що підприємство намагається, залучивши додаткові кошти належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання. На даний час, в господарському суді Волинської області розглядаються справи за позовом ТзОВ « Газопостачальна організація «Нафтогаз Трейдинг» до ПТМ « Ковельтепло» про стягнення 5 282 404 грн 62 коп. ( Провадження № 06/903/670/25 , суддя Дем'як В.М. ) та 2437455, 12 грн ( Провадження № 903/772/25 , суддя Якушева І.О.). Територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах Волинської обласної державної адміністрацією узгоджена різниця в тарифах для ПТМ «Ковельтепло» за 2021-2025 роки на суму 141923,8 тис грн. :
-з 01.06.2021 - 31.12.2021 - 20420, 4 тис. грн.;
-з 01.01.2022 - 31.12.2022 - 23500, 6 тис. грн.;
-з 01.01.2023 - 31.12.2023 - 32720,7 тис. грн.;
-з 01.01.2024 - 31.12.2024 - 39852,32 тис. грн.;
-з 01.01.2025 - 30.06.2025- 25429,8 тис. грн.
Дана сума коштів підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, однак на даний час не компенсована підприємству. Заборгованість за спожитий природний газ перед ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» станом на 01.09.2025 року становить 65418,3 тис грн. Таким чином, Позивач ПТМ « Ковельтепло» знаходиться в тяжкому фінансовому становищі, і підстав для не нарахування чи зменшення штрафних санкцій не має можливості.
В матеріалах справи детальний розрахунок пені згідно п.31 укладеного Індивідуального договору № 838 від 12.12.2024. Розрахунок нарахування інфляційних та 3% річних розрахований теж вірно, враховуючи, що Відповідач несвоєчасно сплачував рахунки виставлені йому до оплати, а якщо й сплачував, то не в повному розмірі, внаслідок чого велика заборгованість тягнулася з місяця в місяць, що вбачається з доданих розрахунків штрафних санкцій до матеріалів справи.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, Підприємство теплових мереж «Ковельтепло» створене за рішенням Ковельської міської ради від 20.10.1999 №13/17 на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», чинного цивільного та господарського законодавства України.
Основним видом діяльності підприємства згідно п. 2 Статуту є забезпечення тепловою енергією населення та інших споживачів міста Ковеля.
Враховуючи приписи п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022, 1023 ) 12 грудня 2024 року між Підприємством теплових мереж «Ковельтепло» та Товариством з обмеженою відповідальністю « ЖИТЛОБУД - 2» укладено Індивідуальний договір № 838 з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії житлового будинку № 49а по вул. Володимира Кияна в м. Ковель, опалювальною площею 3880, 5 кв.м.
У відповідності до укладеного договору Виконавець зобов'язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення (далі послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Виконавець забезпечує постачання теплоносія з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги».
Обсяг спожитої у будівлі послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будівлі за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 (далі - Методика розподілу).
Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).
В будинку по вул. Володимира Кияна, 49а в м. Ковелі 12.12.2024 прийнято в експлуатацію лічильник теплової енергії, що підтверджується актом прийняття в експлуатацію лічильника за підписом сторін.
Таким чином, споживання та облік теплової енергії Споживачем здійснюється засобом обліку, встановленому в будівлі по вул. В.Кияна, 49а в м. Ковелі по фактичному їх споживанню.
Згідно п. 19 Індивідуального договору № 838 з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на послугу з постачання теплової енергії виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідного органу.
У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов'язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті.
П. 20 Договору встановлено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 22 договору).
Відповідно до п.31 договору, у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 1% суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми богу, на підставі ст. 1 ЗУ «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».
Підприємство теплових мереж «Ковельтепло» надавало послуги з постачання теплової енергії згідно з умовами укладеного договору, відповідно до якого Відповідачу було відпущено теплову енергію протягом грудня 2024 квітня 2025 на суму 639075,27 грн.
Відповідачем частково було здійснено оплату наданих послуг з постачання теплової енергії на суму 488439 грн 31 коп.
З доводів позивача слідує, що станом на 01.09.2025 за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем 150635,96 грн, що підтверджується рахунками, розрахунком боргу, нарахуванням за надані послуги за грудень 2024 - вересень 2025 по ТзОВ «ЖИТЛОБУД - 2».
26.06.2025 за вих. № 876 на адресу ТзОВ «ЖИТЛОБУД-2» ПТМ «Ковельтепло» направлено цінним листом з описом претензію на суму 386962 грн 95 коп з вимогою виконати зобов'язання до 10.07.2025. Разом з тим, було попереджено Відповідача, що у випадку незадоволення претензійних вимог, ПТМ « Ковельтепло» буде звертатися до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку , внаслідок чого будуть нараховані штрафні санкції.
08.06.2025 за вих. № 1146 повторно на адресу ТзОВ « ЖИТЛОБУД-2» ПТМ «Ковельтепло» було направлено цінним листом з описом претензію на суму 464189 грн 95 коп з вимогою виконати зобов'язання до 25.08.2025. Разом з тим, було попереджено Відповідача, що у випадку незадоволення претензійних вимог, ПТМ « Ковельтепло» буде звертатися до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку , внаслідок чого будуть нараховані штрафні санкції.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, за послуги, які надав позивач по Договору, Відповідач сплатив 150635,96 грн, що підтверджується випискою позивача та не заперечується позивачем у відповіді на відзив.
Згідно п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного правовідношення між сторонами, яке було підставою звернення позивача до суду за захистом своїх інтересів.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Одночасно суд зазначає, що предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої палати Верховного суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04).
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе, зокрема, у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення (відкриття) провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, позов у даній справі сформовано в системі «Електронний суд» 09.09.2025 (а.с.1).
Отже, враховуючи той факт, що відповідачем здійснено часткову сплату заявленої до стягнення у даній справі суми коштів, до подачі позову до суду, то підстави для закриття провадження у даній справі в розмірі 10000,00 грн відсутні, оскільки станом на час звернення позивача з даним позовом предмет спору вже не існував, оскільки проплата здійснена 08.09.2025. В задоволенні 10000,00 грн слід відмовити, а провадження в розмірі 140635,96 грн закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Враховуючи вищевикладене, на день розгляду справи, основна заборгованість відсутня.
Відповідно до ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
На спірні правовідносини сторін поширюються положення Цивільного кодексу України, Законів України "Про житлово-комунальні послуги" та ЗУ «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198, Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830.
При цьому, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону).
За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з визначеннями, наведеними у ст.1 Закону України "Про теплопостачання", постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до п. 3 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198 (далі Правила), споживач теплової енергії це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Частинами 1, 2 та 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Приписами ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що основним обов'язком споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником (п. 4 Правил).
Таким чином, до обов'язків споживача теплової енергії належить своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з ч.ч. 1, 3 статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VІІІ (далі - Закон) предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
У відповідності ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування у певні періоди заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування інфляційних та процентів річних, та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.
В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов'язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.
Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Статтею 255 ЦК України встановлено, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 5591,67 грн. - 3% річних за лютий 2025 - вересень 2025) та 18010,74 грн інфляційних втрат за лютий 2025 - липень 2025 (а.с.39), а також 150635,96 грн пені за період з 01.05.2025 по 31.07.2025, 01.06.2025 по 10.09.2025 (а.с.40).
Разом з цим, судом враховано, що позивачем застосовано неправильний кінцевий строк оплати послуг останній день розрахункового місяця, тоді як пунктом 22 індивідуального договору №838 від 12.12.2024 року передбачено, що Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Дослідивши розрахунок позивача, суд встановив, що позивачем не було враховано дату початку періоду та дату здійснення проплати, внаслідок чого позивач невірно визначив періоди нарахування.
Отже, інфляційні втрати підлягають до стягнення в розмірі 5440,84 грн за період з 01.04.2025 по 30.04.2025 на суму 272078,64 грн, за період з 03.06.2025 по 30.06.2025 на суму 102078,64 грн, за період з 10.07.2025 по 27.07.2025 на суму 52078,64 грн та за період з 01.05.2025 по 17.08.2025 на суму 160494,66 грн (з врахуванням проплат), (а.с.75)
Щодо нарахування 3% річних, суд здійснив власний розрахунок за вказаний позивачем період з врахуванням проплат за кожен місяць окремо. Також суд обмежив кінцевий строк, який вказаний позивачем, оскільки позивач нараховує 3% річних до 10.09.2025, разом з цим позов подано 09.09.2025, а тому нарахування слід здійснювати до 08.09.2025.
Щодо нарахування пені, то з врахуванням п.31 договору пеня нарахована відповідно до умов договору, разом з цим позов подано 09.09.2025, а тому нарахування слід здійснювати до 08.09.2025. Разом з цим, даний факт н впливає на розмір пені.
Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» по пені, відсотках та інфляційних втратах, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача 3970,06 грн. - 3% річних та 5440,84 грн інфляційних втрат, а також 150635,96 грн пеня (а.с.73-75).
В задоволенні 1621,61 грн 3% річних та 12569,90 грн інфляційних втратах слід відмовити за безпідставністю.
Контррозрахунку нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідачем не подано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 160046,86 грн. заборгованості, в т.ч. 5440,84 грн. інфляційні втрати, 3970,06 грн. 3% річних та 150635,96 грн пеня. В позові на суму 24191,51 грн. відмовити. Провадження справи в розмірі 140635,96 грн закрити.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 1920,56 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
У відповідності до ч.3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року встановлено на рівні 3028,00 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 зазначила, що Верховний Суд застосовує коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору в разі подання до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір", в електронній формі.
Особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір".
Відповідний позов подано з використанням системи "Електронний суд", тобто в електронній формі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір в сумі 4873,11 грн, однак, позовна заява сформована с системі «Електронний суд», отже застосовуючи коефіцієнт 0,8 судовий збір становить 3898,49 грн.
З врахуванням викладеного, судовий збір в розмірі 974,62 грн підлягає поверненню позивачу на підставі ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» у зв'язку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, судовий збір в розмірі 1687,63 грн (в частині закриття провадження у справі) підлягає поверненню заявнику з Державного бюджету України відповідно до ч.4 ст.231 ГПК України та п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
З врахуванням вище викладеного, до стягнення з відповідача підлягає судовий збір в розмірі 1920,56 грн.
Враховуючи викладене, з урахуванням того, що позивачем надмірно сплачено судовий збір та закриття провадження в частині 140635,96 грн основного боргу, судовий збір в розмірі слід повернути позивачу з Державного бюджету в розмірі 2662,25 грн.
Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву в частині того, щоб зменшити пеню до 1709,78 грн, судом враховано наступне.
Відповідач доводить, що скільки останній не є власником чи орендарем нежитлового приміщення, яке використовується ним для підприємницької діяльності, відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги не повинна перевищувати 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення у відповідності до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Разом з цим, судом враховано, що пунктом 31 договору сторонами узгоджено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 1% суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми богу, на підставі ст.1 ЗУ «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Разом з цим, судом враховано, що розмір пені становить 170718,75 грн за період з 01.05.2025 по 31.07.2025 та за період з 01.06.2025 по 08.09.2025 , разом з цим позивач просить стягнути 150635,96 грн, оскільки загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми богу.
Отже, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для зменшення пені до 1709,78 грн за необгрунтованістю.
Інші доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених сторонами у справі.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-2» (вулиця конякіна, 16б, місто Луцьк, 43000, код ЄДРПОУ 01274350) на користь Підприємства теплових мереж «Ковельтепло» (вулиця Володимирська, 97а, місто Ковель, 45000, код ЄДРПОУ 30514446) 160046,86 грн (сто шістдесят тисяч сорок шість гривень 86 коп) заборгованості, в т.ч.: 5440,84 грн інфляційні втрати, 3970,06 грн 3% річних та 150635,96 грн пеня , а також 1920,56 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять гривень 56 коп) витрат по сплаті судового збору.
3. Провадження на суму 140635,96 грн закрити.
4. В позові на суму 24191,51 грн відмовити.
5. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути із Державного бюджету України Підприємству теплових мереж «Ковельтепло» (вулиця Володимирська, 97а, місто Ковель, 45000, код ЄДРПОУ 30514446) судовий збір в сумі 2662,25 грн, що сплачений згідно платіжної інструкції №3778 від 09.09.2025 на суму 4873,11 грн (копія міститься в матеріалах справи).
6. Підставою для повернення судового збору є дана ухвала, підписана суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення суду підписано 21.10.2025.
Суддя І. О. Гарбар