вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"16" жовтня 2025 р. Cправа № 902/847/24
Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі
за заявою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
за участю :
АТ "Державний ощадний банк України": Лобанов О.О.
арбітражний керуючий Калінін П.О.
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/847/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 07.10.2024 року відкрито провадження у справі № 902/847/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі арбітражного керуючого Калініна П.О.
Ухвалою від 01.04.2025 року встановлено перелік та розмір визнаних судом вимог кредиторів у справі №902/847/24, що підлягають внесенню арбітражним керуючим (керуючим реструктуризацією) Калініним П.О. до реєстру вимог кредиторів боржника - ОСОБА_1 . Призначено справу № 902/847/24 до розгляду в судовому засіданні на 27.05.2025 року. Зобов'язано арбітражного керуючого (керуючого реструктуризацією) Калініна П.О. з дотриманням положень КУзПБ організувати проведення зборів кредиторів у відповідності з п. 1 ч. 4 ст.122 КУзПБ та надати суду протокольне рішення відносно подальшої процедури у справі № 902/847/24.
18.04.2025 року до суду від представника АТ "Державний ощадний банк України" надійшло клопотання № 55/5.8-03/43941/2025 від 15.04.2025 року про закриття провадження у справі, з посиланням на положення ст.ст. 123, 126, 128 КУзПБ та недобросовісність боржника у даній справі.
В подальшому, ухвалою від 15.09.2025 року відкладено розгляд справи, в тому рахунку, клопотання АТ "Державний ощадний банк України" № 55/5.8-03/43941/2025 від 15.04.2025 року про закриття провадження у справі № 902/847/24 - на 16.10.2025 року.
В судове засідання на визначену дату з'явились представник кредитора та арбітражний керуючий. Боржник правом участі в судовому засіданні не скористалась.
В ході розгляду справи представник кредитора надав пояснення щодо обставин, наведених у клопотанні про закриття провадження у справі, підтримав його та просив задоволити; на запитання суду зазначив, що підставою для закриття провадження у справі є подані боржником недостовірні відомості до декларацій, а саме в деклараціях не зазначено: інформації про сімейний стан та наявність майна на праві спільної сумісної власності боржника; є невідповідність відображених відомостей про доходи, які зазначені в деклараціях з довідкою про доходи боржника; у розділі щодо відомостей про фінансові зобов'язання боржника та членів його сім'ї та інші витрати, у тому числі за межами України є невідповідність сум погашення основної суми позики (кредиту).
Арбітражний керуючий заперечив щодо закриття провадження у даній справі; зазначив про можливість перейти до наступної судової процедури - погашення боргів боржника; на запитання суду зазначив, що питання щодо переходу до процедури погашення боргів або розгляду план реструктуризації боргів боржника в новій редакції, не було предметом розгляду на зборах кредиторів.
При цьому, суд зауважив на необхідності організації проведення зборів кредиторів та надання суду пропозицій (протокольного рішення) щодо подальших судових процедур у даній справі.
Також, судом розглянуто клопотання АТ "Державний ощадний банк України" № 55/5.8-03/43941/2025 від 15.04.2025 року про закриття провадження у справі.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення учасників справи, встановив наступне та дійшов такого висновку.
Так, клопотання мотивовано, зокрема, тим, що проаналізувавши звіт про проведену роботу арбітражного керуючого, АТ "Ощадбанк" з'ясовано, що у звітах відсутня інформація про договори боржника та членів сім'ї боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа.
В матеріалах справи відсутні відповіді від банківських фінансових установ про відкриті рахунки членів сім'ї ОСОБА_1 .
Наведене викликає обґрунтовані сумніви щодо джерел існування боржника та його сім'ї протягом тривалого часу, щодо реальності та достовірності задекларованих боржником доходів та відповідності їх витрат, рівня та способу життя боржника, ініціювання справ про банкрутство, в межах якого передбачено сплату авансування винагороди арбітражного керуючого та де боржник користується послугами адвоката.
На переконання кредитора, ОСОБА_3 не надала доказів щодо вжиття нею певних заходів, спрямованих на покращення свого фінансового стану, а натомість у проекті плану реструктуризації заборгованості запропонувала погашати заборгованість перед кредиторами в загальному розмірі 9 500,00 грн щомісячно протягом 5 років, а більшу частину заборгованості списати.
Банк вважає, що боржник недобросовісно використовує судову процедуру неплатоспроможності, адже визначені у плані умови з урахуванням інших обставин не свідчать про реальні та беззаперечні наміри боржника щодо досягнення цілей та завдань процедури реструктуризації, в якому були б враховані інтереси як боржника, так і кредиторів, та який би був спрямований на реальне погашення заборгованості перед кредиторами, а не її списання/прощення.
Добросовісність боржника - фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав, якими КУзПБ зумовлює вирішення судом питання щодо подальшого руху справи, зокрема, закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи у випадках, передбачених статтями 123, 126, 128 КУзПБ. Тому, обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку боржника, у СУКУПНОСТІ з іншими обставинами справи підлягають врахуванню господарським судом як підстави для ухвалення рішення про закриття провадження у справі, замість переходу до процедури погашення боргів боржника.
Такими обставинами можуть бути, серед іншого, ненадання боржником обґрунтованих пояснень стосовно обставин неплатоспроможності (руху активів, витрачання отриманих від кредиторів коштів тощо); зазначення у декларації працездатного боржника відомостей про доходи, що значно менші за відповідний середній показник у регіоні та за відповідною спеціальністю; посилання у декларації про майновий стан на ненадання інформації членом сім'ї боржника за умови, що така інформація є необхідною для з'ясування суттєвих для справи обставин, або у інший спосіб ухилення боржника від конструктивної співпраці з кредиторами, керуючим реструктуризацією чи від відкритої взаємодії з судом, економічна необґрунтованість та/або очевидна невиконуваність плану реструктуризації, яка може призвести до явного порушення прав кредиторів щодо отримання боргу в розумні строки.
А, отже, наявні всі підстави для закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 123, 124, 126 КУзПБ, кредитор просить суд закрити провадження у справі.
На підтвердження обставин, викладених у клопотанні, кредитором до вказаного клопотання додано лише копію довіреності на представника банку та докази надіслання клопотання.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом приписів Книги четвертої КУзПБ законодавцем презюмується, що фізична особа - боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов'язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.
Частиною другою статті 6 КУзПБ визначено, що до боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури, як реструктуризація боргів боржника та погашення боргів боржника.
Згідно з частиною п'ятою статті 119 КУзПБ в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд серед іншого зазначає про введення процедури реструктуризації боргів боржника.
Реструктуризація боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника (стаття 1 КУзПБ).
Отже, ця судова процедура є першим, обов'язковим та пріоритетним етапом справи про неплатоспроможність фізичної особи, у якій боржник може реалізувати право на зміну способу та порядку сплати боргів з урахуванням його об'єктивних можливостей і прагнення до розрахунку з кредиторами, маючи гарантії залишення частини доходу на задоволення побутових потреб та може отримати прощення (списання) кредиторських вимог чи їх частини.
Саме на цьому акцентував Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20, вказавши, що з огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
За такого підходу у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію, зокрема у спосіб, що певною мірою утискає інтереси кредиторів, заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, інше б суперечило принципу добросовісності, який ґрунтується на приписах статей 3 та 13 Цивільного кодексу України, відповідно до яких дії учасників правовідносин мають бути добросовісними (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга, третя статті 13 ЦК України).
Тому до боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
Окрім загальних підстав закриття провадження у справі про банкрутство, встановлених ч. 1 ст. 90 КУзПБ (з урахуванням ст. 113 КУзПБ тією мірою, якою вони можуть стосуватися боржника - фізичної особи), суд відповідно до ч. 7 ст. 123 КУзПБ також приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо, зокрема боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім'ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В силу ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Також, згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.10.2023 року у справі № 910/7514/21, оцінка доказів - це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.
Приймаючи або відхиляючи будь-які доводи сторін суди повинні у мотивувальній частині судового рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи взято або не взято до уваги судом.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18, від 23.12.2020 у справі №910/2284/20).
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16.02.2021 року у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.пня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Виходячи з наведеного, Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Так, як зазначено вище, кредитор у згаданому клопотанні просив суд закрити провадження у даній справі на підставі ст.ст. 123, 124, 126 КУзПБ, посилаючись на недобросовісність боржника.
Однак, на підтвердження обставин, викладених у клопотанні, кредитором до вказаного клопотання додано лише копію довіреності на представника банку та докази надіслання клопотання.
Поряд з цим, в судовому засіданні представник кредитора в якості підстав для закриття провадження у справі зазначив подання боржником недостовірних відомостей у деклараціях про майновий стан, а саме в деклараціях не зазначено: інформації про сімейний стан та наявність майна на праві спільної сумісної власності боржника; є невідповідність відображених відомостей про доходи, які зазначені в деклараціях з довідкою про доходи боржника; у розділі щодо відомостей про фінансові зобов'язання боржника та членів його сім'ї та інші витрати, у тому числі за межами України є невідповідність сум погашення основної суми позики (кредиту).
Водночас, суд зауважує, що кредитором також не було надано жодних доказів на підтвердження згаданих обставин, які на переконання кредитора є підставою для закриття провадження у справі, в зв'язку з зазначенням боржником у деклараціях про майновий стан неповної та/або недостовірної інформації про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім'ї.
Так, кредитором було висловлено лише своє суб'єктивне бачення щодо обставин справи, без відповідного посилання на належні, допустимі та достовірні докази, зокрема, щодо невідповідності зазначених у деклараціях про майновий стан відомостей щодо розміру сум погашення основної суми позики (кредиту) перед банком, щодо наявності у боржника майна на праві спільної сумісної власності, набутого за час перебування у шлюбі, щодо невідповідності зазначених боржником доходів.
Щодо посилання кредитора на відсутність в деклараціях інформації про сімейний стан боржника, суд зауважує що зазначення такої інформації не передбачено чинним законодавством. Водночас, кредитором не надано доказів, які б свідчили про невідповідність відомостей, зазначених боржником щодо кола осіб, що входять до членів сім'ї боржника та наведені у п. 7 розділу І.
Отже, на переконання суду, кредитором не надано належних та допустимих доказів стосовно наявності обставин щодо зазначення боржником недостовірних чи неповних відомостей у деклараціях про майновий стан, в зв'язку з чим, клопотання про закриття провадження у справі на підставі ч. 7 ст. 123 КУзПБ, за наведених у ньому підстав, задоволенню не підлягає.
Також, за наслідками проведеного судового засідання, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши наявні матеріали справи, з метою повного, об'єктивного, всебічного розгляду справи, суд вважає за необхідне призначити справу до розгляду в наступному судовому засіданні на іншу дату, з урахуванням графіку призначених справ до розгляду, що перебувають в провадженні суду, зокрема і тих, розгляд яких не відбувся, в зв'язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9 (ч. 4), 113, 123 КУ з процедур банкрутства, ст.ст. 2 - 5, 12, 18, 42, 196, 232-236, 242, 326 ГПК України, суд -
1. Відмовити в задоволенні клопотання АТ "Державний ощадний банк України" № 55/5.8-03/43941/2025 від 15.04.2025 року про закриття провадження у справі № 902/847/24.
2. Відкласти розгляд справи на 20.11.2025 року - 10:00 год., в приміщенні Господарського суду Вінницької області (вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, зал № 6).
3. Явку в судове засідання керуючого реструктуризацією, боржника та кредитора визнати обов'язковою.
4. Роз'яснити учасникам справи про можливість участі у судовому засіданні згідно ст. 197 ГПК України в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
5. Зобов'язати арбітражного керуючого (керуючого реструктуризацією) Калініна П.О. з дотриманням положень КУзПБ організувати проведення зборів кредиторів та надати суду протокольне рішення відносно подальшої процедури у справі № 902/847/24.
6. Копію ухвали надіслати до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні адреси: представника боржника, адвоката Покоєвича А.О. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; арбітражного керуючого Калініна П.О. - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; представнику АТ "Державний ощадний банк України" адвокату Лобанову О.О. - ІНФОРМАЦІЯ_4
Згідно ч. 4 ст. 9 КУ з процедур банкрутства, ухвали та постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника, прийняті господарським судом у справі про банкрутство (неплатоспроможність), набирають законної сили з моменту їх прийняття, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254-257 ГПК України.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.:
1 - до справи.